Забута школа садових робітників у маєтку Макаренків

На початку ХХ століття серед адміністрації Катеринославської губернії спостерігається усвідомлення практичної значущості професійно-технічної сільськогосподарської освіти як бази для кардинальної зміни застарілих агротехнологічних практик і методів організації сільськогосподарського виробництва, потужного джерела науково-технічного поступу, одного з визначальних економічних чинників зростання товарності сільськогосподарської продукції.

Розуміючи важливу роль і місце освіти в процесі технологічної трансформації аграрного виробництва, губернські та повітові органи земського самоуправління зосередили увагу на пошуках оптимальної моделі організації мережі початкових навчальних сільськогосподарських закладів, яка повинна була відповідати не тільки практичним завданням господарської системи губернії, але й фінансовим можливостям адміністративних органів влади регіону. Продуктивне розв’язання цієї проблеми залежало від наявності необхідних матеріальних ресурсів, виробничої та навчальної інфраструктури,  відповідного кадрового потенціалу.

Складність практичного вирішення цих проблем в Катеринославській губернії була зумовлена недостатністю адміністративного досвіду організації професійно-технічної та сільськогосподарської освіти, нерозвиненістю і слабкістю матеріально-технічної та ресурсної бази, необхідної для організації системи початкових навчальних закладів аграрної освіти, незначною чисельністю педагогічних кадрів, спроможних забезпечити високий рівень фахової підготовки спеціалістів. Це значною мірою ускладнювало процес становлення системи професійно-технічної та сільськогосподарської початкової освіти.

Намагаючись розв’язати цілий комплекс адміністративних і фінансових проблем, пов’язаних зі створенням початкових закладів аграрної освіти, губернська адміністрація та земські органи місцевого самоуправління намагались ефективно використати набутий організаційний і господарський досвід створення окремих закладів сільськогосподарської освіти в регіоні: Гнєдінської початкової сільськогосподарської школи, Катеринославського училища садівництва, городництва та бджолярства, Верхньодніпровського сільськогосподарського училища. Місцеві органи влади відновили практику фінансової й адміністративної підтримки приватної ініціативи місцевих землевласників у створенні початкових навчальних професійно-технічних закладів.

Така комбінована модель організації початкової системи аграрної професійно-технічної освіти давала можливість місцевим органам влади ефективно використовувати наявну виробничу інфраструктуру, яка належала місцевим товаровиробникам сільськогосподарської продукції. З іншого боку, її практичне впровадження суттєво заощаджувало фінансові ресурси земських установ, оскільки останні не витрачали значних коштів на придбання великих масивів землі, не виділяли додаткових інвестицій на облаштування необхідної виробничої інфраструктури. Активне включення місцевих товаровиробників і землевласників у розбудову професійно-технічної сільськогосподарської освіти дозволяло організувати навчально-виробничий процес у цих закладах у відповідності до нагальних господарських потреб місцевої економіки з урахуванням її регіональної специфіки та спеціалізації, що відповідало господарським завданням місцевого виробництва, стимулюючи його подальший розвиток.

Особливу зацікавленість в розвитку системи початкової професійно-технічної сільськогосподарської освіти виявили місцеві землевласники, які відчували гостру потребу в кваліфікованій робочій силі, від фахової компетенції якої залежало загальне зростання рентабельності та прибутковості їхніх господарств. Практичний інтерес товаровиробників до проблем технічно-професійної сільськогосподарської освіти був зумовлений об’єктивними причинами господарського розвитку губернії. В цей час відбувається стрімкий злет загальної чисельності міського населення в Придніпровському регіоні, який викликав розширення внутрішнього ринку, стимулюючи загальне зростання попиту на товарну продукцію сільського господарства. З іншого боку, капіталістична трансформація господарств місцевих поміщиків і землевласників вимагала забезпечення кваліфікованою робочою силою, яка в умовах загострення конкурентної боротьби, ставала надійним інструментом підвищення рівня конкурентоспроможності на місцевому ринку. Становлення системи капіталістичних відносин у сільському господарстві супроводжувалося інтенсивним процесом галузевої спеціалізації місцевих господарств на виробництві окремих видів продукції, що зумовлювало подальшу диференціацію праці в аграрному секторі, формуючи у товаровиробників сталий запит на кваліфікованих робітників вузької спеціалізації: садівників, городників, виноградарів, тощо.

Розуміючи нагальні економічні потреби власних господарств у кваліфікованій робочій силі, місцеві поміщики та землевласники ініціювали низку проєктів створення в губернії та окремих повітах спеціалізованих початкових закладів сільськогосподарської освіти. В 1907 році земський гласний Олександрівського повіту К.І. Макаренко на засіданні повітових земських зборів виступив з розлогою доповіддю про проєкт організації на землях плодового розплідника маєтку К.В. Макаренко практичної школи садових робітників.

Викладені аргументи на користь створення нового початкового навчального закладу сільськогосподарської освіти знайшли належне розуміння у земських діячів повіту, які усвідомлювали важливе практичне значення нового навчального закладу для розвитку промислового садівництва. Ініціативу депутата підтримав гласний Ф.Ф. Мовчановський, який відзначив нагальну потребу підготовки садівничих робітників, дефіцит яких гостро відчувався на місцевому ринку праці. В обговоренні доповіді взяв участь і повітовий гласний П.В. Гладкий, який підкреслив незадовільний стан підготовки працівників у Катеринославській школі садівництва: «випускає таких робітників, які полюбляють тільки командувати, а толку для справи від них не багато». Така негативна оцінка фахової придатності випускників Катеринославської школи садівництва з боку товаровиробників ґрунтувалась на конкретних результатах і здобутках їхньої фахової діяльності у виробничій сфері. Намагаючись виправити загальну негативну ситуацію зі незадовільним станом підготовки кваліфікованої робочої сили, земські гласні ухвалили рішення створити за фінансової підтримки земства невеликий професійно-технічний освітній осередок для підготовки робітників із садівництва.

Проєкт організації нового навчального закладу був направлений на експертний розгляд чиновників Олександрівської повітової земської управи, яка мала не тільки проаналізувати фінансові й адміністративно-правові аспекти його створення, але і впорядкувати засадничі положення проєкту у відповідності до вимог існуючої нормативно-правової бази.

Уже на черговій сесії Олександрівських повітових зборів 1908 року земські депутати затвердили розроблений комісією повітової управи проєкт «Правил Катеринославської практичної школи садівництва в маєтку спадкоємців Катерини Василівни Макаренко в Олександрівському повіті Катеринославської губернії».

У 1908 році управа надала на розгляд чергової сесії Олександрівських повітових земських зборів свої експертні висновки стосовно проєкту депутата К.І. Макаренка. На думку земських чиновників, навчально-професійна діяльність практичної школи садових робітників здійснювалась на підставі законодавчих нормативів «Положення про сільського-господарську освіту» від 26 травня 1904 року. У відповідності до вимог законодавчої бази представники повітової управи розробили «Правила практичної школи садівництва», які визначали головні засади адміністративно-управлінської діяльності, особливості організації навчально-виховного процесу та виробничої практики. Розглядаючи базові положення проєкту земського депутата К.І. Макаренка, повітова управа вважала за доцільне скористатися наявним земельним фондом і об’єктами виробничої інфраструктури маєтку спадкоємців Катерини Василівни Макаренко, плодовим розплідником, садом, ягідником, які відповідали загальному напрямку спеціалізації, навчальним і виробничим потребам початкового освітнього закладу.

У відповідності до чинного законодавства школа садових робітників підпорядковувалась Управлінню землеробства і державного майна Катеринославської та Таврійської губерній і Головному управлінню землеустрою та землеробства.

Загальний кошторис школи садових робітників складався з коштів, які щорічно виділяла Олександрівська повітова земська управа, капіталовкладень засновника, грошових внесків установ місцевого самоврядування, пожертв громадських організацій і приватних осіб на утримання учнів і стипендіатів.

Згідно з поширеною практикою того часу, загальне адміністративне управління початковим закладом аграрної освіти було покладено на фундатора й автора проєкту – К.І. Макаренка, який обіймав посаду опікуна школи, представляючи її інтереси на різних рівнях повітової та губернської адміністрації. Безпосереднє керівництво навчально-виховним процесом і виробничою практикою в школі здійснював садівник-завідувач, на якого покладалися й обов’язки з ведення господарчих справ навчального закладу, загальний нагляд над організацією та проведенням усього комплексу агротехнічних робіт у плодовому розпліднику і школі. Як правило, на посаду садівника-управителя призначали особу, яка мала спеціалізовану фахову освіту та відповідний досвід роботи за фахом. У відповідності до нормативних положень в штатному розкладі навчального закладу була передбачена посада помічника завідувача. Кандидатів на посади затверджувало управління землеробства і державного майна Катеринославської та Таврійської губернії на підставі подання Катеринославського губернатора.

Загальна чисельність учнівського контингенту була невеликою – всього 21 особа. Кількість учнів відповідала нагальним економічним потребам місцевого сільськогосподарського виробництва. Одночасно вона наочно продемонструвала вузькість економічного базису промислового садівництва на той час, яке потребувало відносно незначну кількість кваліфікованих працівників.

За проєктом «Правил» тільки навчання 5 учнів здійснювалось за рахунок цільових стипендій повітового та губернського земства, а 16 осіб – за кошти фундатора навчального закладу або за власний рахунок, що було звичайною практикою для того часу. Для своєкоштних учнів загальний розмір платні за навчання складав 100 руб. на рік.

Соціальний склад учнівської молоді не вирізнявся строкатістю. У відповідності до «Правил» до школи зараховували здебільшого учнів із селянської верстви, які мали необхідну початкову освіту та за станом здоров’я були спроможні виконувати весь обсяг практичних робіт за спеціалізацією. Прийом учнів до школи садових робітників здійснювався щорічно в лютому, випуск – у вересні, що відповідало сезонному характеру сільськогосподарського виробництва й організації навчально-виробничого процесу в початковому закладі.

Загальний курс навчання в школі складав 3 роки. Головна мета навчального процесу полягала в ознайомленні учнів із практичною організацією та проведенням всього комплексу господарських робіт, а невеликий за обсягом теоретичний курс садівництва та городництва викладали учням у зимовий період навчання та дощові дні літньої пори року.

Адміністрація навчального закладу значну увагу приділяла формуванню в учнів теоретичних знань і практичних навичок із майбутнього фаху. Вихованці школи мали оволодіти необхідними знаннями та навичками з розмноження рослин і дерев, організації посівів на грядках, вміти проводити правильне пікірування й обрізку плодових дерев, кущів, обрати правильне місце для посадки культурних рослин. Особливу увагу приділяли ознайомленню учнів із різноманітними методам догляду за плодовими та декоративними культурами. Вихованці школи садівництва мали оволодіти навичками з обрізки дерев, облаштування плодових розплідників і квітників. Паралельно до навчальної програми були включені різноманітні агротехнічні й агрохімічні методи та прийоми боротьби зі шкідниками плодових культур.

Оскільки школа практичного садівництва готувала спеціалістів нижчої ланки для роботи в промислових садах, то в навчальному процесі значний обсяг часу відводився на ознайомлення з технічними і технологічними особливостями процесу заготівлі, переробки та зберігання продукції садівництва. Вихованці навчального закладу повинні були оволодіти і практичними навичками виготовлення різноманітної тари для транспортування та тривалого зберігання продукції плодівництва.

Паралельно з вивченням практичних основ садівництва учні школи займалися городництвом. Ведення цієї навчальної дисципліни до навчального курсу школи було продиктовано, в першу чергу, практичними потребами місцевих господарств, оскільки в цей час зростає загальний попит на городницькі культури, які становили основу харчового раціону місцевого населення. Зокрема вони досліджували методи підготовки ґрунту під висадження та висіву городницьких культур, вивчали агротехнічні прийоми обробітку ґрунту і догляду за рослинами. Учні мали нагоду ознайомитись із загальними принципами та методами облаштуванням парників і розсадників, передовими прийомами переробки та зберігання овочів.

Значна частина навчального навантаження припадала на ведення практичних занять – виконання всього комплексу необхідних агротехнічних робіт із догляду над плодовими насадженнями та городніми культурами. У відповідності до «Правил» загальна тривалість робочого дня не повинна була перевищувати 10 годин для учнів-початківців і 12 годин для старшокурсників. Період канікул тривав з 15 грудня по 15 січня впродовж якого учнів відпускали додому.

Після закінчення трирічного терміну навчання випускники школи садівництва здавали випускні іспити. До складу екзаменаційної комісії у відповідності до «Правил» школи входили: представник від повітового земства, опікун навчального закладу, його заступник-садівник і два місцевих власники промислових садів. Особи, які успішно склали випускний іспит, отримували відповідне свідоцтво за підписаними голови земської повітової управи, опікуна та завідувача школи.

Згідно зі статутом школи, кожен випускник отримував від навчального закладу із спеціального фонду по 10 руб. як нагороду за успішне навчання, книги за фахом і необхідний сільськогосподарський реманент. У навчальному закладі з метою заохотити учнів до навчання практикувалося нагородження найбільш успішних і старанних вихованців невеликими за розмірами грошовими нагородами, які зазвичай використовувались на придбання необхідної літератури, одягу або необхідного садового реманенту. Оскільки фінансування навчального закладу здійснювалось за рахунок губернського та повітового земства, то в нормативних положеннях школи, що регулювали питання фінансового забезпечення, були прописані статті, в яких зазначався порядок обліку і цільового використання земських коштів. Контроль за використанням коштів повітового земства покладався на чиновників повітової земської управи, а ведення поточного бухгалтерського обліку та фінансової звітності – на завідувача навчального закладу.

В експертній доповіді повітової управи Олександрівського повітового земства був викладений розроблений чиновниками кошторис витрат на утримання майбутньої Катерининської практичної школи садових робітників. Враховуючи ту обставину, що школа садівництва була орієнтована на підготовку спеціалістів-практиків, штатний розклад навчального закладу складався всього з 2-х осіб: завідувача школи, який одночасно виконував обов’язки викладача спеціальних дисциплін, і помічника-садівника. Загальна сума витрат повітового земства на організацію навчального процесу, виплату заробітної платні викладачам і утримання земських стипендіатів становила 1500 руб. Крім завідувача навчального закладу до викладання базових дисциплін із агрономії, обробітку ґрунту, рослинництва залучалися на безоплатній основі земські службовці: вчений садівник і повітовий агроном, яким адміністрація школи безкоштовно надавала приміщення та харчування.

За проєктом Олександрівської управи для облаштування практичної школи садових робітників земство виділяло невеликий транш у розмірі 4 тисяч рублів. Ці кошти були асигновані на будівництво з лимпачу шкільного корпусу, до складу якого входили приміщення їдальні, розрахованої на 21 учня, спальні, комори, кухні, помешкання куховарки, садівника та його помічника.

Після відповідного рішення Міністерства землеустрою та землеробства Катерининська практична школа садових робітників була відкрита в 1910 році. Вона проіснувала до початку 1919 року, коли буремні події Громадянської війни призвели до її закриття.