Жовтоводські легенди

Точно невідомо, коли була заселена місцевість на території якої зараз розташоване місто Жовті Води. Багато нерозгаданих таємниць зберігає минуле. Назва міста пов’язана з назвою колись повноводної річки Жовтої, на берегах якої росли дрімучі ліси. З часом вона висохла, і тут розкинувся неозорий степ, помережений лісозахисними смугами, балками та байраками. Річка Жовта, або Жовті Води мала ще і значно романтичнішу назву – Золотий Брід. В давній козацькій пісні йшлося: «Гей, поїхав Хмельницький к Золотому Броду – гей, не один лях лежить головою в воду». Татари називали її Сари-Су, що в перекладі означає «жовта вода». На берегах річки з часом виросло місто, а річка й досі цікава, надзвичайна, овіяна переказами та легендами.

Жо́вта (Жовті Води) – річка в Україні, в межах П’ятихатського району Дніпропетровської області та Петрівського району Кіровоградської області. Ліва притока Інгульця (басейн Дніпра). Її довжина 58 км. Річище помірно звивисте. Використовується на сільськогосподарські потреби, водопостачання, зрошення. Стік частково зрегульований ставками. Назва походить від кольору води, що фарбується окисом заліза, поширеного у долині річки.

Саме на цих Жовтих Водах закінчилася Жовтоводська битва 1648 року між польським і козацьким військами, в якій перемогло козацьке військо Богдана Хмельницького. У результаті досліджень, проведених дніпровським ученим Іваном Стороженком, з'ясувалося, що неподалік від цієї річки протікає інша річка Жовта (впадає в Комісарівку, притоку Лозуватки, що, в свою чергу, впадає в Саксагань) і саме на її берегах розпочалася вищезгадана битва.

Жовтими Водами у давні часи називалась місцевість, на якій були розташовані річки з однаковими назвами Жовта. Саме тут і було засноване село Весела Іванівка,  яке згодом стало селищем Жовта Річка, а потім і містом Жовті Води.

Про походження назви Жовта Річка

На цій річці відбулася знаменита битва козаків з поляками 1648 року. Тому й кажуть люди, ніби жовтий колір води в річці – від пролитої в тому бою крові.

Але старі люди переказували, що битва відбувалася вже тоді, як брід називали Золотим, а вода в річці була жовтою.

Отож, коли воду з Жовтої Річки трохи скаламутити, то вона враз і пожовтіє. Дрібні, прозорі, схожі на кришталеві частинки, переливаючись на сонці, віддзеркалюють неймовірною красою, чистим золотом. Це диво ще й зараз можна побачити, от хоч би у Веселоіванівському кар’єрі. 

А ще люди кажуть, що Жовта Річка така нині маловодна та осінньо-сумна від прокльонів материнських. Був колись у неї син, але так трапилося, що проклятої години він утопився в повноводній степовій річці. І щоб вернути матері сина й очистити воду, зробити її прозорою, треба, щоб якийсь інший хлопчик знайшов на березі чарівну золоту очеретину.

Але чи такої дивовижної очеретини на березі Жовтої Річки давно вже немає, чи хлопчик той ще не народився, або ж він просто не дуже уважний. Бо й далі лишається вода в річці осінньо-сумною й каламутною, а нещасний син так і не вертається до своєї матері.

Записав у 1990-ті  рр. від жителя  Жовтих Вод  
В.А. Антибури поет і журналіст А. Ворфлик
Друкується за виданням: На землі, на рідній…: Легенди та перекази Криворіжжя.
У 3-х кн. Кн. Перша / Упоряд. Г. Гусейнов.– Дніпропетровськ: Січ, 2005.– С. 125.

Легенда про Івана Веселого

Років двісті тому (а там, хто знає, може, й усі триста, а може, й тисячу) жив собі там, де зараз стоїть місто Жовті Води, якийсь козак Іван. 

Полюбляв Іван чарчину смикнути й мав чи не першу в нашому краї кобзу. Веселий був козарлюга! А жив самотньо.

Якось серед студеної зими з п’яних очей обійшовся козак Іван з димохідною засувкою своєї хатньої печі необачно та й вчадів.

А час був непевний, тож сусіди толокою мерщій сяк-так і поховали бідолаху Івана. Й навіть поклали йому в домовину пляшку оковитої та його незмінну сестру-кобзу. Що і як там було – невідомо, але оклигав серед ночі наш неборака. Замерз у домовині, зуб на зуб втрапити не може. Намацав біля себе пляшку й кобзу, а потім і вибрався з могили. Навіть хміль не встиг вийти. Виліз та й гайда село будити.

Було безталанному, ой було! Уявити тільки: мертвяк серед ночі на кобзі шкварить, запиваючи власні співи оковитою з пляшки: «Грай, грай! От закину зараз ноги аж за спину, щоб світ здивувався, який козак вдався!»

Одним словом, веселий був козак Іван – від того й назва села пішла, Веселоіванівка.

Записав у 1990-ті  рр. від жителя  Жовтих Вод  
В.А. Антибури поет і журналіст А. Ворфлик
Друкується за виданням: На землі, на рідній…: Легенди та перекази Криворіжжя.
У 3-х кн. Кн. Перша  / Упоряд. Г. Гусейнов.– Дніпропетровськ: Січ, 2005.– С. 175.