Бродська Зінаїда Миколаївна
Зінаїда Бродська. Машиною керувала сама

Це було у травні 1913 року. На честь 10-ї річниці створення російського Імператорського автомобільного товариства (ІРАО) вирішили провести з'їзд автомобілів. До Москви виїхали автомобілісти кількома маршрутами, зазначає харківський історик автомобілізму Дмитро Львович Григор'єв, – з Риги, Варшави Києва, Кишиніва, Криму, Ставрополя, Самари, Гельсінфорсу. Головною метою пробігу було з'ясувати – чи можливо проїхати ґрунтовими та шосейними дорогами безпосередньо після весняного розливу.

Автопробігом по бездоріжжю!

Автомобілі та мотоциклетки заздалегідь наміченими магістральними шляхами мали з'їхатися до Москви 9 травня 1913 року з усіх кінців європейської частини країни. Стартувавши у різних містах, у різний час, залежно від відстані до мети, учасники мали приїхати одночасно. Цей пробіг став першим автомобільним змаганням у імперії. На той час у Західній Європі було проведено лише два такі пробіги – 1911-го у Монте-Карло та 1912-го у Сан-Себастьяні.

В автопробігу взяло участь 32 автомобілі та 12 мотоциклеток. Катеринославські автомобілісти рухалися маршрутом Катеринослав-Харків-Москва. Катеринославський клуб автомобілістів розмістив на автомобілях учасників своєї команди оригінальні срібні дошки. Були й такі автолюбителі, які вирушали в далеку дорогу вперше або брали участь поза конкурсом. Серед тих, хто прибув до фінішу в Москві, у призначений час були й наші земляки з Катеринославського автомобільного клубу. Це Петро Корецький на автомобілі «Бразьє», В. Тевс на «Бреннаборі», Василь Шерстюков на «Панарі». Тобто кожен десятий автомобіль був з Катеринослава!

Не могла не звернути на себе уваги публіки одна із позаконкурсних учасниць автопробігу – автомобілістка Зінаїда Миколаївна Бродська, яка приїхала до Москви зі свого маєтку Михайлівка Верхньодніпровського повіту (нині це той же район Дніпропетровської області – між П'ятихатками та Вільногірськом). Вона не лише привела на фініш свій слабенький «Опель» у п'ять кінських сил у повній справності, а й весь пробіг пройшла із чудовою швидкістю.

4 квітня 1913 року Бродська відзначила своє 29-річчя, а вже 22 квітня о 7 годині вечора виїхала з Катеринослава. До Москви вона прибула о 10 годині вечора 24 квітня. У тодішніх повідомленнях преси можна було прочитати, що за 51 годину вона подолала понад 1500 верст. Для порівняння: пасажирський поїзд Катеринослав-Москва, який почав курсувати рівно 125 років тому, в 1910 році, долав цю дистанцію за 36 годин. Тут потрібно уточнити: 1500 верст дорівнюють 1605 кілометрам. Насправді ж відстань між Катеринославом і Москвою (через Харків) становила 956 кілометрів.

Зінаїда Бродська весь час керувала машиною сама. У Москві її запитали журналісти:

– Як Ви їхали?

На це молода, скромно одягнена дама простодушно відповіла:

– Дуже добре! Тільки біля Мценська мало не потонула в багнюці. Довелося самій виштовхувати машину на дорогу. Мені багато заважали в дорозі дощі та обози, але селяни на шляху виявилися всі такі добрі та милі!

У Москві, швидше за все, вона зупинилася у сестри – Віри Миколаївни Живкович, яка жила по Волковому провулку, 9. Назад відважна автомобілістка поверталася тим же шляхом.

Переможцем «зіркового автопробігу» став українець Михайло Федорович Суручан із Одеського автомобільного клубу. На своєму «Бенці» він пройшов чи не найдовший маршрут, стартувавши у Кишиніві. Йому дістався перший приз – золотий кубок та приз м. Катеринослава.

Хто ж така Зінаїда Миколаївна Бродська, яка стала чи не першою жінкою в країні, яка самостійно подолала понад 1500 кілометрів шляху?

Її дівоче прізвище було... потрійне

Знаємо ми про неї не так багато, як хотілося б. Але свого часу мені довелося спілкуватися з її племінником Ерастом Биковим, який 2006 року приїхав на Дніпропетровщину на своєму автомобілі з Варшави – теж не близький світ! Завдяки йому вдалося розширити наші уявлення про його прецікаву тітку.

Зінаїда Миколаївна Бродська мала дівоче прізвище Живкович. Її прадід, генерал-майор Ілля Петрович Живкович (1763–1859), був сербського походження, дід, Петро Ілліч Живкович, (1817–1886) дослужився до капітана. Помер 69 років «від старості». А її батько, штабс-ротмістр Микола Петрович Живкович (1855–1891), помер 12 листопада 1891 року зовсім молодим «від розриву легеневої судини».

Її мати Олена Степанівна Лутовська володіла маєтком у Херсонській губернії. У Зіни була молодша сестра «Беба» (Віра, 1889 року народження), яка вийшла заміж за Вогау – фабриканта чаю та мила. Очевидно, його звали Максим Гугович Марк (1895–1937). Син останнього керівника фірми Гуго Вогау, професор, великий радіотехнік. Під час НЕПу подружжя Вогау було заслано до Сибіру, потім повернулося і … пропало. Як нині стало відомо, 1937-го Максима розстріляли за шпигунство на користь Німеччини.

Її бабуся Софія Кіндратівна Мартос (1836–?) була дочкою генерала Кіндрата Івановича Мартоса та його дружини Емілії Християнівни Граве. Таким чином, належала до стародавнього українського роду Мартосів. Її далекий предок Василь Мартос, за родинним переказом, походив із давнього польського шляхетства і, прийшовши в місто Лохвицю на Полтавщині, «пожив один рік, помре»… Його син Мартин Васильович Мартос став лохвицьким сотником, а потім – лубенським полковим суддею у 1698–1708 роках. Якщо ж рахувати від Василя Мартоса, то Зінаїда є представницею 10-го покоління його нащадків…

Зовсім юній Зіні несказанно поталанило. У її батька був дядько Олександр Кіндратович Мартос, який помер холостяком. Великий поміщик, він володів понад 13 тисячами десятин родючої землі. Серед іншого йому належав родовий маєток при містечку Куликове Поле у Херсонській губернії у 6000 десятин (нині Куликове Поле – село Андрієво-Іванівка на Одещині). Найвищим указом царя 9 червня 1889 року нерухомий його маєток – Куликове Поле, при селищі Тернівка Черкаського повіту (1098 десятин) і будинок у Москві в 1-й ділянці Пресненської частини по Волковому провулку перетворено в один заповідний маєток під назвою «Мартосівсько-Куликовопольський маєток з дозволом йому, Олександру Мартосу, іменуватися Мартосом-Куликовопольським.

Найвищим царевим указом 31 грудня 1890 року встановлено порядок успадкування цього маєтку. 31 жовтня 1894 року багатий дядечко помирає. Нащадків Мартосів по чоловічій лінії не залишилося, і Зіна виявилася найближчою спадкоємицею двоюрідного дідуся. Ось вона й успадкувала майоратне володіння. Майорат – система успадкування, при якій нерухоме майно або земельне володіння переходить нероздільно до старшого сина або до старшого в роду.

За ухвалою Московського окружного суду від 29 травня 1896 року, маєток Олександра Мартоса дістався старшій дочці його племінника – 12-річній дівчинці Зінаїді Миколаївні Живкович. Вона й  отримала 28 квітня 1897 року право іменуватися надалі «Живкович-Мартос-Куликовопольска». У 1916–17 роках молодша її сестра Віра Миколаївна Живкович з їхньою матір'ю Оленою Степанівною Живкович жили в Москві на Волковому провулку, 9. Це і був той будинок Мартоса-Куликовопольського, який дістався Зіні. Вона чи то подарувала його сестрі з матір'ю, чи надала їм право жити в будинку, що належав особисто їй. Тож у Москві їй у 1913-му році було де зупинитися.

Дев'ятнадцятирічна Зінаїда 14 січня 1904 року виходить заміж за 27-річного сина верхньодніпровського повітового очільника дворянства Ераста Бродського – Всеволода Ерастовича Бродського. Вінчалися вони у Москві, 14 січня 1904 року у церкві Миколи на Пісках Пречистенського сорока Москви (Сорок тут означає частину міста як церковно-адміністративну одиницю).

Факти благодійності

27 лютого 1906 року імператором Миколою II видано іменний указ Сенату «О безвозмездном, в виде дара, отчуждении в собственность казны, из состава заповедного имения, учрежденного в роде дворян Мартос-Куликовопольских, одной десятины земли с домом и постройками, при деревне Черновой, Ананьевского уезда, Херсонской губернии».

Снисходя к всеподданейшнму ходатайству дворянки Зинаиды Живкович-Мартос-Куликовопольской, заявленному с согласия ее попечительницы (нею напевне була мати Олена Степанівна – М. Ч.), Всемилостивейшне соизволяем на безвозмездное, в виде дара, отчуждение в собственность казны, из состава находящегося во владении просительницы заповедного имения, учрежденного в роде дворян Куликовопольских высочайшим указом в Бозе почивающего Родителя Нашего Императора Александра ІІІ, 9 июня 1889 года (6094) Правительствующему сенату данным, одной десятины земли  с домом и постройками, при деревне Черновой, Ананьевского уезда, Херсонской губернии для помещения в сем доме двухклассного училища Министрества Народного просвещения.

Правительствующий Сенат к исполнению сего не оставит учинить надлежащее распоряжение.

На подлинном собственною Его Императорского Величества рукою подписано: «НИКОЛАЙ».

Жодної десятини землі із заповідного майоратного маєтку не можна було відчужувати без найвищої волі!

Отже, Зінаїда, як бачимо дарує десятину землі (1,09 гектари) під народну школу на історичній Херсонщині (нині це Одещина).

Як і належало дружині повітового очільника дворянства, Зінаїда Бродська у 1911-му стала опікункою Верхньодніпровської жіночої гімназії, а наступного року вона нагороджена як опікунка орденом Св. Володимира для носіння на грудях, золотої, на Анненській стрічці. А в роки Першої світової війни Бродська була головою Верхньодніпровського Комітету Російського Товариства Червоного Хреста.

Отже, промовисті факти свідчать про її благодійницьку діяльність, якою належало займатися «першій леді» повітового масштабу.

Доля грає людиною

Її чоловік Всеволод Ерастович Бродський народився 1876-го. Випускник Катеринославської чоловічої гімназії. За сімейною традицією, рано зайнявся земською, громадською роботою. Так, ще 11 грудня 1901 року, тобто у віці 25 років, став піклувальником Катерининського училища в селі Комісарівці (в десяти кілометрах від П’ятихаток). На губернських дворянських зборах у Потьомкінському палаці в Катеринославі 25 січня 1911 року Бродський обирається верхньодніпровським повітовим маршалком дворянства. Тож до революції він був головою Верхньодніпровського повітового земського зібрання, успадкувавши цей відповідальний пост по батькові – відомому в губернії громадському діячеві та новаторові сільського господарства.

Свого часу у січні 1916 року він навіть виконував обов'язки губернського маршалка дворянства – за відсутності князя Миколи Урусова, який тоді перебував на Південно-Західному фронті. У роки Першої світової війни у 1914–1918 pp. Всеволод Бродський працював під керівництвом князя М.П. Урусова помічником головноуповноваженого Російського товариства Червоного хреста однієї з армій, що входили до складу Південного фронту.

Тож Всеволод мав у нашій губернії досить вагоме соціальне становище. Але інша річ – еміграція. Професії як такої він не мав. Гроші швидко скінчилися. І він, який утримував велику родину, змушений був піти працювати на шахту …ліфтером. Так він і піднімався багато разів: вгору – вниз. Ось як доля грає людиною: то піднесе тебе високо, то кине в безкраю безодню...

 У Зінаїди з чоловіком Всеволодом народилося четверо дітей: син Мстислав, дочки Софія, Тамара та Аргира.

Заміж вийшла лише Софія Всеволодівна. Її чоловік інженер Пономаренко проєктував «Атоміум» – відому модель атома, представлену на Всесвітній виставці 1957 року в Брюсселі, яка мала колосальний успіх і вважається нині найвизначнішою пам’яткою сучасної Бельгії. А Софія Всеволодівна була гідом «Атоміуму» і давала пояснення в ньому багато років поспіль. Софія Пономаренко померла у Брюсселі.

«Дядько Воля (Всеволод) жив у Льєжі, – згадував у розмові зі мною його племінник Ераст Биков, син Софії Ерастівни Бродської. – Їм дуже тяжко було. Моя мати Софія була влаштована краще, їй легше жилося в матеріальному становищі. Тож мати з батьком із Польщі допомагали Волі, але він не дуже хотів цю допомогу приймати. Горді люди були. Доля Всеволода Бродського трагічна: мабуть, доведений до відчаю емігрантськими злиднями, він у 1930-ті роки покінчив життя самогубством у Бельгії. Всі діти Всеволода та Зінаїди були бездітні. Тамара померла у Льєжі, а Аргіра у Брюсселі. Останній представник роду Бродських за чоловічою лінією, Мстислав Всеволодович Бродський (за домашнім іменем – «Міцика»), не був одружений, дітей не мав і помер у далекій Аргентині».

 Наша героїня Зінаїда Бродська померла у Бельгії близько 1970 року.

Фото Павла Маменка