Зниклі храми Покровського

Перший дерев’яний Свято-Миколаївський храм у селищі Покровському, як вказано у довідковому виданні 1908 р., збудовано в 1785 р. Де ж він розташовувався, яким був, який причт мав?

На реконструкції первинного проєкту державної слободи Покровської з прямокутно-сітчастим плануванням початку 1780-х рр. вказано місце розташування перших двох храмів слободи. Для прив’язки місцевості та локалізації цих об’єктів ми порівняли стару вуличну мережу населеного пункту із сучасною. За мапами 1780–1801 рр. вони розташовувались у геометричному центрі історичної площі, обмеженої сучасними вулицями Соборною, Дмитра Яворницького та кількома провулками всередині кварталів. Храм був хрещатим (п’ятизрубним), із прямокутними зрубами. Кількість верхів на сьогодні визначити складно. Можливо, він був одноверхий. Саме таких храмів найбільше виявлено в межах колишніх Вольностей Запорозьких.

Храм стояв посередині квадратної торговельно-культової площі, по боках якої розташовувалися корпуси видовжених дерев’яних торговельних рядів (по два з південного заходу і північного сходу). Розташування храму підпорядковувалось найважливішим візуальним зв’язкам, які простягалися в напрямку існуючого тоді шляху (сучасна вул. Центральна) – з північного заходу на південний схід. Магістраль вважалася найбільш сприятливою в санітарному відношенні, бо пролягала посередині головної слобідської площі, й на ній розташовувались найелітніші житлові ділянки. Можливо, в подальшому вдасться з’ясувати особливості архітектурних рис першого покровського храму, відшукавши проєкти храмів для військових слобід на теренах колишнього Запорожжя.

Новий проєкт, який виник на початку ХІХ ст., вказує на зміни в центральній частині поселення. Зникла велика центральна площа на два квартали, натомість виникла центральна площа вдвічі менша від первинно запланованої, із забудовою вздовж червоних ліній вільних просторів одного з кварталів (північно-східного). Отже, друга церковна ділянка була меншою за площею і мала лише культовий характер (на відміну від попередньої). Торгівля тепер відбувалася вже навкруги замкненої храмової ділянки. На її квадратній території розташовувалися сторожка, окремо – дерев’яна дзвіниця та храм. Другий дерев’яний храм звели на новому місці в 1822 році на честь Святителя Миколая по тій же повздовжній вісі великої центральної площі слободи, що і перший. З особового складу й атестації духівництва Олександрівського повіту 1814 року знаходимо ім’я священника Свято-Миколаївського храму Якова Антоновича Хролова (насправді – Харлова), який правив службу в першому дерев’яному храмі на честь святого Миколая і, вірогідно, займався влаштуванням другого. У 1814 р. йому було 33 роки, у семінарії не навчався, за побиття в п’яному стані відставного солдата Сасіна в 1810 р., за вказівкою консисторії перебував 3 місяці на покаянні у Самарському монастирі.

Про деталі будівництва другого дерев’яного храму на честь святого Миколая в 1822 р. матеріалів поки не виявлено. Відомо лише, що другий був більшим за об’ємом, ніж перший.

Схему локалізації храмових ділянок Свято-Миколаївських церков 1785–1822 і 1822–1930-х рр. наводимо з прив’язкою до сучасної планувальної структури Покровського. На мапі 1842 р. храм на схемі вказаний у центрі площі селища. Темно-сірим кольором тут позначено сучасну забудову. Помаранчевим виділено споруди 1-го і 2-го Свято-Миколаївських храмів, дзвіницю й історичну будівлю церковно-парафіяльної школи в структурі розмежування квартальної сітки і первинної центральної площі.

Завдяки представленим в експозиції Покровського краєзнавчого музею фотоматеріалам, маємо нагоду вперше ввести до наукового обігу реконструкцію зовнішнього вигляду цього храму. На основі виявлених картографічних матеріалів ХІХ–ХХ ст. ми локалізували місце його розташування і загальну планувальну схему храмового комплексу в структурі поселення XVIII–XXІ ст.

За виявленими історичними матеріалами тепер відомо, що другий Миколаївський храм розташовувася в центрі площі, створеної в першій половині ХІХ ст., обмеженої сучасними вулицями Центральною, Соборною, Дмитра Яворницького і провулком. Храм був хрещатим, мав високий центральний об’єм, який при наближенні до поселення було видно з різних напрямів (в експозиції місцевого краєзнавчого музею представлене фото загального вигляду центру села на поч. ХХ ст. з боку території Олександрівки, що добре це підтверджує).

П’ятизрубна, зведена у класицистичних традиціях дерев’яна однобанна церква стояла в центральній частині церковного двору. Південно-західним фасадом була звернена до головного входу на церковище. Центральний зруб квадратний, рамена – прямокутні, вкорочені. Чолові грані рамен з глибокими чотириколонними портиками, увінчаними трикутними фронтонами. Баня сферичної форми з маківкою на вишуканій шиї глухого ліхтаря, яку ніс світловий восьмерик з великими прямокутними віконними отворами на кожній грані. На південний захід від храму існувала дерев’яна двоярусна дзвіниця, увінчана квадратною у плані приземкуватою банею з високим шпилеподібним завершенням. У південному куті храмової ділянки в 1856 р. було збудовано церковнопарафіяльну школу, що проіснувала до початку ХХ ст. Первинна ж планувальна структура площі зазнала суттєвих змін. Зі східного боку в міжраменнях було влаштовано дияконник і ризницю.

У штаті причту 1908 р. зазначено по три священники та псаломники: 1-й священик Павло Орестович Хіцунов (62 р., закінчив курс Катеринославської Духовної семінарії, в сані з 1872 р., на цьому місці з 1875 р., має дружину і шестеро дітей); 2-й – Василь Антонович Дикарєв (28 р., закінчив курс Катеринославської Духовної семінарії, в сані і на цьому місці з 1906 р., має дружину і сина); 3-й – Григорій Андрійович Іканов (42 р., з 1-го класу Духовної семінарії, в сані з 1898 р., на цьому місці з 1900 р., має дружину і шестеро дітей); штатний диякон Дмитро Володимирович Трофимовський (33 роки, закінчив причітницьку школу, диякон з 1895 р., на даному місці з 1901 р., має дружину і четверо дітей); виконуючий обов’язки псаломника Володимир Юхимович Верховський (28 років, витримав іспит на вчителя церковнопарафіяльної школи, псаломник з 1902 р., на даному місці з 1903 р., одружений); псаломник Іван Микитович Трофимовський (31 р., закінчив причітницьку школу, псаломник з 1897 р., на даному місці з 1902 р., має дружину і дочку). За даними 1913 р., другим священиком уже значиться Григорій Андрійович Іванов (вірогідно, в 1908 р., зроблено помилку в написанні прізвища – Іканов), штатним дияконом вказано Матвія Зоріка, 1-м псаломником – Павла Андрійовича Піскова, церковним старостою – Матвія Гребінника.

Для кращого розуміння місць локалізації найдавніших кварталів поселення та місця розташування першого і другого дерев’яних храмів, виконано суміщення сучасної вуличної мережі та реконструкції проєктного рішення XVIII ст. із місцем розташування храмів № 1 і №2. Основу планувального каркасу містобудівної структури історичної центральної частини складають поздовжні вулиці: Набережна, Дмитра Яворницького, Соборна, Патріотів України, Горького, та поперечні вулиці: Пилипа Орлика, Михайла Грушевського, Центральна, Ярослава Мудрого, Громова та інші. Важливим містобудівним вузлом центральної найстарішої частини була велика центральна площа між вулицями Соборною та Дмитра Яворницького. Перший храм розташовувався на вісі сучасної вулиці Центральної в геометричному центрі згаданої вище площі, що, вірогідно, відповідала напряму давнього шляху з перевозом (бродом) через Вовчі Води. Крім центральної площі в Покровській слободі була запроєктована ярмаркова площа з північного боку під’їзду до поселення (в проєкті вільна від квартальних ліній обмежування територія). З 1887 року тут було відкрито базар, який працював по середах, п’ятницях і неділях. Під час найбільших релігійних свят торгівля тривала по кілька днів. Після того, як на захід від первинного храму по геометричній вісі площі було збудовано новий дерев’яний храм (1822 р.), стару будівлю розібрали, а східну частину центральної площі частково забудували та перетворили на квартал.

З часом одного храму в Покровському вже не вистачало для забезпечення духовних потреб населення. Тому на початку XX ст., в 1904 р., було збудовано другий дерев’яний храм в ім’я Святої Покрови. На 1908 р. він значився приписаним до Свято-Миколаївського, а в 1913 р. уже мав свій причт. На час будівництва цього храму Покровське селянське зібрання просило Олександрівське повітове земство взяти на його утримання три народні школи в селищі, оскільки коштів на будівництво нової церкви було обмаль. Селянам пішли назустріч і профінансували всі видатки на школи до кінця будівництва. Священником у новому храмі був Василь Антонович Дікарєв (колишній 2-й священник Свято-Миколаївського храму), псаломником – Георгій Стефанович Балабанов, церковним старостою – Лазар Андрющенко.

Місце розташування храму, за даними музею, вказують у трикутному кварталі, обмеженому вулицями Соборною, Горького та Чайковського – на високому місці між глинянським кладовищем і нинішньою ветлікарнею. Старожили згадували, що верхи церкви було видно з Великомихайлівки і Березового. Була красивою, пофарбованою в біло-блакитний колір, подвір’я огороджене металевим парканом. До храму були приписані хутори Коломийці, Ягідний, Мечетна.

Зі встановленням радянської влади церковні споруди стали непотрібними, тому в 1935 р. за допомогою місцевих активістів усі храми в Покровському були знищені.