Некрасов Зот Ілліч
Зот Некрасов: науковець і керівник Інституту чорної металургії

Народився 8 січня 1908 року в м. Мелітополі Таврійської губернії – відійшов у вічність 1 грудня 1990 року в м. Дніпропетровську. Видатний вчений-металург в галузі доменного виробництва, один із організаторів і керівників Інституту чорної металургії Академії наук УРСР (нині Національної академії наук України).

Зот Некрасов народився 8 січня 1908 року (27 грудня 1907 за ст. ст.) у місті Мелітополі Таврійської губернії в родині робітника-залізничника. Дитинство майбутнього вченого минуло серед широких степів півдня України.

Буремні події 1918–1922 років хлопець пережив у родинному колі, а від середини 1920-х років подався до Катеринослава, вступивши на навчання до Гірничого інституту на заводський факультет. Талановитого студента помітив професор Павло Германович Рубін (1874–1960), який розгледів у юнакові здібності до наукової творчості. Тож зі студентських літ Зот Некрасов був долучений до виконання наукових робіт під керівництвом провідних вчених гірничого інституту.

У 1930 році З.І. Некрасов закінчив навчання у Дніпропетровському гірничому інституті й отримав від директора Інституту металів професора П.Г. Рубіна пропозицію працевлаштування на посаді наукового співробітника, а згодом – керівника науково-дослідної групи. Робота молодого науковця у цій науковій установі тривала до 1938 року. У 1938 році З.І. Некрасов отримує від керівництва Дніпропетровського металургійного інституту (ДМетІ) пропозицію працювати в науково-дослідному секторі, спочатку науковим співробітником, а згодом керівником науково-дослідної групи. У 1941 році молодий науковець став лауреатом Сталінської премії.

Друга світова війна, перше відлуння якої докотилось до міста на Дніпрі у серпні 1941 року, змусила молодого науковця евакуюватися до міста Магнітогорська. У 1941–1943 роках З.І. Некрасов працював доцентом кафедри металургії чавуну й одночасно очолював науково-дослідний сектор Магнітогорського гірничо-металургійного інституту. Спільно з академіком Іваном Павловичем Бардіним (1883–1960) у цей період часу неодноразово перебував у відрядженнях на металургійних заводах у Нижньому Тагілі, Магнітогорську та Кузнецьку. Метою поїздок було наукове консультування працівників цих підприємств.

Після звільнення м. Дніпропетровська від німецько-фашистських загарбників у жовтні 1943 року, З.І. Некрасов повернувся до викладання у стінах ДМетІ на посаді професора кафедри металургії чавуну. У цей час, за спогадами Вадима Івановича Большакова (1938–2015), професор Некрасов мешкав у житловому будинкові ДМетІ по вул. Лагерній, 2 у комунальній шестикімнатній квартирі, розділяючи житлову площу з професором Йосипом Спиридоновичем Хитриком – видатним ученим-електрометалургом. Сусідами науковця були вчені К.Ф. Стародубов та К.П. Бунін, які проживали у такій самій квартирі навпроти.

У 1950 році З.І. Некрасов захистив докторську дисертацію, а за рік отримав пропозицію обійняти посаду заступника директора з наукової роботи в Інституті чорної металургії (ІЧМ), який на той час перебував у м. Києві. На цій посаді він замінив академіка АН УРСР В.М. Свєчникова (1891–1981).

Кар’єра науковця розвивалася вельми стрімко. 23 травня 1951 року З.І. Некрасова було обрано членом-кореспондентом АН УРСР, а 19 січня 1952 року – директором ІЧМ. Одночасно вчений очолив доменну лабораторію.

Задачі, поставлені урядом країни у новій п’ятирічці (1951–1955 рр.) вимагали від науковців частішого перебування на виробництві. А оскільки центром металургії в Україні було Придніпров’я, то виникла нагальна потреба у перебазуванні ІЧМ з Києва до Дніпропетровська. Саме це непросте завдання й було поставлено перед новим керівником галузевого академічного інституту. Процес узгодження й процедурні процеси тривали увесь 1952 рік. 17 січня 1953 року Радою Міністрів СРСР було остаточно затверджено рішення про переміщення інституту, а сам процес тривав до літа 1954 року. Відоме чорно-біле фото того періоду саме й символізує завершення переміщення ІЧМ до Дніпропетровська, у приміщення за адресою вул. Писаржевського, буд. 5. До того ця будівля була одним із корпусів Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту (ДХТІ). До речі, у її підвалі 24 серпня 1934 року вітчизняним науковцем Олександром Іллічем Бродським (1895–1969) вперше було здійснено успішні експерименти з отримання «важкої води» – процесу-передвісника створення атомної бомби.

За державні кошти в сумі 50 тис. крб. у 1954 році до Дніпропетровська було перебазовано доменне й сталеплавильне відділення ІЧМ. Незважаючи на те, що нове приміщення інституту було значно більшим того, в якому він перебував у Києві, масштаб поставлених перед науковцями задач вимагав нових лабораторій і збільшення штату співробітників.

Запропонована міською радою директорові З.І. Некрасову ділянка поблизу парку ім. Шевченка в Дніпропетровську виявилася замалою, тому було прийнято рішення про будівництво нового корпусу ІЧМ за територією ботанічного саду держуніверситету. Розпочався новий етап господарських звершень.

Водночас не варто забувати, що саме у жовтні 1957 року вперше у світовій практиці доменного виробництва на Дніпропетровському металургійному заводі ім. Петровського була освоєна технологія плавки з використанням природного газу. Співробітники ІЧМ на чолі з його директором З.І. Некрасовим були безпосередньо долучені до цього успіху.

Майже чверть століття, до 1976 року, Зот Ілліч Некрасов очолював ІЧМ. Його наукова праця у цей час була відзначена численними державними нагородами, преміями та званнями. У 1960 році за розробку та впровадження технології інтенсифікації роботи доменної печі за рахунок вдування природного газу в поєднанні зі збагаченням дуття киснем він став лауреатом Державної премії.

У 1961 році вченого було обрано академіком АН УРСР. У 1969 році – удостоєно почесного звання Героя Соціалістичної Праці. Окрім того, три ордени Леніна та інші медалі засвідчують видатну роль особистості вченого у розвиткові металургії в Україні.

Від 1978 й до 1988 року Зот Ілліч Некрасов очолював відділ вивчення металургійних властивостей залізорудної сировини ІЧМ. У 1988–1990 роках був радником при дирекції ІЧМ.

Ось як про останні дні академіка Некрасова згадує професор Олег Миколайович Кукушкін:

«Сырое промозглое осеннее утро. Выхожу на работу, а жили мы с Зотом Ильичём в институтском доме на Урицкого. Вижу – он медленно прогуливается вдоль дома, мрачный, как это утро. 

– Что с Вами, Зот Ильич?
– Я так устал… Наверное, я скоро умру.
– Бросьте, Зот Ильич! Вы же из породы долгожителей. Вы рассказывали, что Ваш дед прожил до 90.
– Нет. Мне всё так надоело … Я так устал…
Через две недели его не стало…».

Академік Зот Ілліч Некрасов відійшов у вічність 1 грудня 1990 року. Похований на центральній алеї Запорізького цвинтаря в м. Дніпро. Пам’ять про вченого гідно пошанована в Україні його численними учнями. 14 червня 1991 року Постановою Кабінету Міністрів УРСР Інституту чорної металургії було присвоєно ім’я академіка З.І. Некрасова. У 1997 році Національною Академією наук України заснована Премія НАН України імені З.І. Некрасова, яка вручається Відділенням фізико-технічних проблем матеріалознавства НАН України за видатні наукові роботи в галузі металургії.