Артем Позняк: «Я – реалізований, і займаюся тим, що люблю…»

З дніпровських берегів

Він народився у Дніпрі 1982 року. Так сталося, що в їхній родині батьки розлучилися, коли Артем був ще маленьким. Мама виховувала двох синів (Артем – молодший) і працювала. Тому з дитинства хлопці росли самостійними і всіляко намагались допомагати і матері й один одному. Професія жінки була пов’язана з правоохоронними органами. Актор згадує, як в молодших класах приходив на роботу до мами, де одразу відчував сувору атмосферу закладу. Йому запам’ятались окремі ситуації, непрості мужні люди, які там працювали. Ці спогади стануть йому у нагоді в майбутньому, коли доведеться втілювати на екрані образи слідчих, оперативників. Приємно, що і зв’язок із батьком не було втрачено. Актор завжди підтримував із ним теплі дружні стосунки. В одному з інтерв’ю зізнається, що батько для нього є тією близькою людиною, з ким можна говорити на усі теми і ділитись особистими переживаннями. Шкодує за тим, що через щільний робочий графік зустрічається з татом нечасто, більше спілкується телефоном. Але, якщо випадає нагода (частіше на свята), то обов’язково приїздить до рідного міста, відвідує рідних серцю людей.

Є у Артема і молодша сестра. Уся велика родина пишається і слідкує за творчими успіхами та зростанням популярності актора.

У шкільні роки Артем був дуже активним, допитливим і комунікабельним: займався танцями, брав участь у різноманітних творчих конкурсах, оглядах. Йому подобалось виступати на публіці, отримувати схвальні відгуки, аплодисменти. 

Після закінчення школи у виборі подальшого шляху юнак був на роздоріжжі, не міг визначитись остаточно. Тому пішов до армії, служив у Криму у військах спеціального призначення. Було важко, але йому подобалось. Тренування і випробування загартовували не тільки тіло, але й дух, давали впевненість, силу, сміливість. Артем навіть замислювався над тим, щоб пов’язати долю з цією службою після повернення додому. Кілька років працював у Дніпрі в охоронній компанії.

Але все змінив випадок… Якось довелося йому переглянути фільм «Папа» (2004 р. То були часи, коли ми ще любили і дивились російський кінематограф). Сюжет, гра акторів так вразила і захопила, що Артем вирішив теж спробувати долучитись до чарівного світу кіно. Нашвидкуруч підготував кілька байок, щось згадав зі свого минулого юнацького репертуару і поїхав до Києва вступати до театрального…

«Вічний студент»

Першою сходинкою в опануванні мистецького фаху став Інститут кіно і телебачення Київського національного університету культури і мистецтв (2004–2008). Артемові пощастило одразу: після «шаленого» конкурсу його було зараховано до студентської родини за спеціальністю «Режисер театру та кіно», де він потрапив до майстерні легендарної педагогині Ніни Гусакової.

Ніна Миколаївна Гусакова – кандидат педагогічних наук, доцент, учениця народного артиста УРСР В. Скляренка. Є ініціаторкою впровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних технологій та новітніх методик, пов’язаних із експериментальними шляхами розвитку вітчизняної режисури та майстерності актора. За роки педагогічної діяльності підготувала понад 740 учнів, які працюють режисерами й акторами у різних театральних колективах і на телеканалах України та за кордоном. Серед них немало популярних, талановитих і відомих. Як режисер-постановник відтворила багато вистав на різних вітчизняних і зарубіжних сценах.

«Викладач з акторської майстерності Ніна Миколаївна Гусакова зіграла у моєму житті значну роль. Вона не тільки навчила мене професії, а й виховала. Якось сказала: якщо тобі погано в житті – працюй, якщо тобі дуже погано – багато працюй. На будь-які проблеми одне рішення – професія», – з вдячністю згадує актор. 

Згодом (2019) Артем Позняк закінчив Київський університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, де отримав диплом Магістра аудіовізуального мистецтва та виробництва.

Нині Артем має три освіти – акторську, режисерську, продюсера кіно та телебачення. На запитання: навіщо, в одному з інтерв’ю, відповів: «По-перше, я дуже допитливий, такий собі «вічний студент». Мені подобається навчатися, вчити щось нове. У зрілому віці процес навчання більш усвідомлений, бо є мотивація і кінцева мета. По-друге, я розумію, що фактура з роками йде, тому треба думати, а що буде, коли грати героя-коханця я вже не зможу. Прокладаю собі доріжки в інших напрямках».

Акторська кар’єра

Як зізнається актор, успіх до нього прийшов не одразу. Після закінчення навчання цікавої та пристойної роботи за фахом не було. Театральні пропозиції якось не розглядав, і однією з причин була – невелика зарплатня у театрі. Хоча привабливість і потяг до сцени завжди мав у душі. Можливо, тому через пару років він створить свій театр-студію «Licum», в якому працював художнім керівником, режисером і актором. Він поставить кілька вдалих вистав, зокрема «Трамвай «Бажання», «Занадто одружений таксист», моновиставу «Блудні» (за особистим сценарієм за «Крейцеровою сонатою»). Театр матиме свого глядача, творчі плани, гастролі. Але несподівані корективи принесе пандемія і карантин – повну залу глядачів зібрати було неможливо, почались фінансові труднощі, й студію довелось закрити. За цим проєктом Артем сумує дотепер. 

Ставку Артем одразу зробив на кіно і телебачення. До слова, зніматись він почав ще під час навчання. Це була невеличка роль у серіалі «Жіночі сльози» (2006), але талановитий юнак запам’ятався, його почали запрошувати на епізоди і до інших стрічок. А головне – процес захопив актора-початківця. 

Він відвідував неймовірну кількість кастингів, шукав, домовлявся, розчаровувався… Але тримав себе у формі і надії не втрачав (хоча на свою головну роль довелось чекати 12 років). А щоб було на що жити, підробляв таксистом.

І от нарешті «вистрелило» – провідна роль у серіалі «Відділ 44» (2015). Глядачам запам’ятався наполегливий експерт-слідчий Ігор Толстунов, у виконанні Артема Позняка, який усіляко намагається розкрити злочин. Далі будуть гучні тв популярні серіали «Ментівські війни. Київ» (2017), «Ментівські війни. Харків» (підполковник Гордієнко, 2018), «Козирне місце» (Сергій Коваль, 2021) міні-серіал «Здрастуй, тато!» (2020). Його екранні персонажі відважні, сильні, принципові, харизматичні особистості – такі собі сучасні супер-герої. 

Журналісти інколи закидають актору, що його «типаж» зачасто експлуатують режисери, надаючи ролі однотипних персонажів. Чи не втомлює те його? 

Але, говорячи про участь у цих проєктах, Артем наголошує: «Я – не герой у житті. Але наша професія полягає у тому, аби не грати самого себе. Тому від героїчних образів не втомився. Та й узагалі не вважаю це проблемою. Можна битися головою об стіну, вічно стукати у глухі двері і нічого не досягти, а можна зайняти нішу, в якій ти органічний, і стати в ній кращим. Я обрав другий шлях».

Продовжуючи тему телекар’єри відомого актора, неможливо не згадати проєкт «Речдок» (спочатку йшов російською мовою «Вещьдок»), який стартував у 2016 році (телеканал «Інтер») і продовжується до сьогодні (телеканал «НТН»). Це цикл кримінальних документальних драм про розслідування заплутаних кримінальних справ. Кожна серія проєкту – це окрема історія, заснована на реальних подіях. Здавалося б, телепродуктів такої тематики зараз пропонується немало, але «Речдок» одразу став популярним, аудиторія фанів постійно зростає й охоплює глядацьку аудиторію від 18 до 70 років. Самі телевізійники вважають, що причина успіху проєкту криється, по-перше, у подачі матеріалу – серії відзнято цікаво, мобільно, без «затягнутих кадрів, без сцен жахів, інколи напругу вдало пом’якшують краплинки професійного гумору. Висвітлюються не лише оперативні факти із кримінальних справ, але і розповідаються особисті історії та переживання людей – учасників подій. По-друге, у вдалому підборі акторського складу. На майданчику навіть сформувались команди «регіональних слідчих», які органічно і достовірно «вжились» у свої ролі. Дніпряни, напевно, особливо уважно переглядають кримінальні історії, які відбувались на теренах Дніпропетровської області. В той час більшість мешканців жила мирним життям і навіть, не здогадувалась, які пристрасті точилися поряд, які складні справи доводилось розслідувати нашим фахівцям.

Артем Позняк став ведучим серіалу та його голосом за кадром. З перших хвилин чуємо його приємний за тембром голос: «…Я розповім як десятки років тому криміналісти викривали злочинців без спецтехніки, камер спостереження, електронних баз даних. Як було раніше, коли слідчі розкривали найзаплутаніші злочини лише завдяки інтуїції та добутим речовим доказам». І все – потрібний посил і налаштування відбулося… Можна переходити до перегляду серії. 

Але, слід згадати дивну «політику» керівників «Інтера» у перших сезонах серіалу: намагались експериментувати, то переводили ведучого у «режим за кадром», то чомусь вважали за потрібне «підсилити» роль ведучого присутністю російських акторів у сценах. Багато хто з шанувальників обурювався тим і писав відверті коментарі, вважав що «понаєхавшиє» були зайвими і руйнували органічну атмосферу кадру. Урешті-решт, Артем Позняк і тут переміг – зостався повновладним господарем майданчика і шість разів на тиждень запрошує шанувальників долучитись до розслідування таємничих кримінальних справ. 

До слова, тепер герої серіалу говорять українською, і всім попереднім серіям зробили переклад рідною мовою.

Паралельно актор брав участь ще й у інших телепроєктах, був режисером-постановником розважальних програм телеканалу «СТБ» (2010), продюсером департаменту журналістських розслідувань телеканалу 1+1 (2010-2015), актором студії дубляжу телеканалу «Інтер» (2016–2024).

Також продовжувалась кар’єра артиста і в кінематографі. Він успішно зіграв у таких стрічках як: «Прости» (2016), «Я ніколи не плачу» (2017), «Стоматолог», «Друге життя Єви», «Подорож до центру душі» (усі в 2018), «Скажи мені правду» (2021), «Справедливість» (2022) та інших. Участь у картині «Клітка» принесла йому премію «за кращу чоловічу роль» на фестивалі  вітчизняного кіно «Запорізька Сінерама» (2014 ).

Його часто порівнюють із голлівудським актором Джейсоном Стейтемом, який також грає мужніх і сильних чоловіків. Напевно, це має імпонувати акторові, але він скромно стверджує, що цим не переймається. До того ж той британець далеко за океаном, а в нас є свій український!

Актор Позняк про фах

Артем – фаховий актор, до своєї професії має серйозне поважне і навіть жертовне ставлення. Всюдисущі журналісти пишуть, що заради професії та ролі він готовий «майже на все». Колеги говорять про його величезну працездатність, витривалість і стриманість на майданчику. Він готовий до зйомок по 12–18 годин на добу, невтомного повтору величезної кількості дублів, готовий до експериментів.

До слова, більшість, трюків, фрагментів пов’язаних із бійками, стріляниною, погонями, Артем виконує особисто (ось де став доречним досвід служби у спецназі). Він має водійські права всіх категорій, навіть може вправно впоратись з керуванням фурою. А щоб отримати роль у серіалі «Козирне місце», за короткий термін зміг схуднути на десять кілограмів (зріст актора 176 см, вага 80 кг).

«Але акторство для мене – найкраща у світі професія, де я можу бути не лише героєм. Можу приміряти інші риси характеру, інші сторони людського життя, інші професії. Справа не в героїзмі, а у натхненні та любові. Ніколи не шкодував про свій вибір. Вважаю себе найщасливішою людиною у світі, бо я – реалізований, і на своєму місці займаюся тим, що люблю».

«Професія актора – це постійна робота над собою. Тому у моєму графіку щоденні тренування у спортзалі, два рази на тиждень робота з каскадерами над сценічними боями і заняття біля станка у балетному класі. Я вимогливий до себе.... Наша професія підступна. Може піднести до небес – і боляче вдарити об землю. Акторство – величезна праця, що потребує цілодобової роботи над собою. Займатися цим нелегко. Це я кажу тим, хто мріє про зіркову кар’єру».

Актора засмучує, що в нашому кінематографі вирішальну роль відіграє бізнес, який нав’язує свої правила творчому процесу. «Кінематограф має виховувати, але поки що це правило у нас не завжди працює. У кіно та на екрані дуже багато продукту, який руйнує. Тому моя мрія, щоб наші фільми та телепродукти насичували глядача».

Але зараз поступово відбуваються зміни, особливо під час суворих випробувань війною. «Оптимізм творчих людей, які працюють в українському кіновиробництві, захоплює і вражає. Я гадаю, у цьому наша сила», – впевнений Артем Позняк.

Суворий викладач

Артемові вдається поєднувати акторську справу з викладацькою діяльністю. Все почалося з продюсерського центру «Show-maх», де він викладав уроки акторської майстерності. Потім була співпраця з театральною студією «Образ», де він виступав як режисер-постановник і викладач. Згодом його запросили на посаду старшого викладача кафедри режисури естради, театралізованих видовищ та цирку і актора театру Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв. З 2020 року і дотепер викладач дисциплін «Акторський практикум» і «Майстерність актора театру і кіно» кафедри режисури та акторської майстерності КНУКіМ.

Як зізнається Артем Вікторович, він – суворий і вимогливий педагог, і не всі витримують його прийоми та методи викладання і виховання. І робить це свідомо – «…аби вони зробили вибір, чи варто їм взагалі займатися акторством». Бо ця професія складна, залежна і жорстока. Тому краще перевірити себе «на березі», під час навчання, щоб потім не було великого розчарування.

Для акторів-початківці, які мріють отримати головні ролі, він написав методичку: «Кастинг з першого разу», де поділився своїм досвідом і порадами, як успішно пройти випробування співбесідою, як правильно поводити себе під час зйомок, тощо.

Проба пера

Актор випробував себе і на літературній ниві. Його перша книга «Конспект режисера- двієчника» вийшла в інтернеті і доступна поки що лише в електронному вигляді. Але її помітили, читають, вона отримала позитивні відгуки.

Артем також пише вірші і намагається в них бути щирим. Твори можна читати на його особистих сторінках у соціальних мережах. «Мене надихає все – навколишнє середовище, життя, люди, діти, соціальні проблеми. Я не вважаю себе поетом, у мене немає жодної системи, немає мети написати збірку чи книгу. Але мої поезії є в Інтернеті. Пишу під ім'ям «Артем Познякъ». 

Трішки про особисте

Відомо, що Артем Позняк одружений (з 2018 року). Його дружина – успішна українська телережисерка Олександра (до шлюбу Гончарова). Познайомилася пара в Інтернеті, де актор, інтригуючи, прокоментував фото Олександри на її сторінці. А далі Артем «підкорював серце Саші віршами мого улюбленого поета Давида Самойлова. До слова, саме його поезію я читав їй і на першому побаченні…».  Як виявилось, в них багато спільного: обоє творчі особистості, в них один світ професійних інтересів, літературні та мистецькі вподобання. Але до реєстрації шлюбу вони зустрічались п’ять років, напевно перевіряючи свої почуття, хоча Артем стверджує, щоб потрапити до РАКСу їм завжди бракувало лише часу. 

У 2019 році у подружжя народилась донечка Євгенія. Для Артема то друга дитина, від перших стосунків має теж доньку. Він уважний і лагідний татко, вважає що з дівчатками потрібно бути ніжним і ласкавим, пестити і балувати їх якомога більше. А от із хлопчиками то має бути зовсім інше виховання. 

Волонтерство

Після повномасштабного вторгнення російських військ на територію нашої держави Артем Позняк перервав усі контакти з російськими телекомпаніями, зупинив участь в усіх спільних проєктах. Сім’ю вивіз на Хмельниччину, де перебуває родина дружини, а сам пристав на волонтерську діяльність. Змінив кермо свого легковика на вантажівку, розвозить гуманітарні вантажі нашим військовим і потерпілим цивільним із деокупованих районів. 

Співпрацює з громадською організацією «Захист». Під час війни разом зі своїми студентами створив телеграмканал із корисною інформацією та порадами для дітей. Також провів серію безкоштовних майстер-класів із акторської майстерності для старшокласників.

Як зізнається актор, прнад усе мріє про повернення на знімальний майданчик та до навчальної аудиторії Університету. А поки що робить усе можливе «щоб Україна перемогла у цій війні».

Титульне фото: А. Позняк // https://tv.ua/news/1009303-artem-poznyak-vpervye-pokazal-doch