«Верхньодніпровські обрії». Про краєзнавчий альманах, його авторів та героїв

2020 року я став укладачем і хрещеним батьком краєзнавчого альманаху «Верхньодніпровські обрії». Книга ця є логічним продовженням справи, започаткованої 2019 року виданням збірника статей «Природна спадщина Верхньодніпровщини» – донести до широкого загалу інформацію про малу батьківщину, зародити в душах молоді паростки патріотизму. Видання альманаху фінансувала верхньодніпровська районна влада – не надто поширений прецедент сьогодення. Книга вийшла солідна – тверда обкладинка, понад 350 сторінок, 250 ілюстрацій, серед яких справжні раритети.

Складають альманах нариси-розвідки краєзнавчої тематики двадцяти авторів. Є серед них і відомі постаті краєзнавчого руху, є й ті, хто лише починає свої пошуки.

Віктор Дідик – низка дописів з історії краю запорозьких часів

Доробок краєзнавця-аматора Віктора Дідика із Верхньодніпровська представлений в альманасі цілою низкою дописів з історії краю запорозьких часів (до речі, Віктор 2014 року пішов добровольцем у батальйон «Січеслав», а з 2015 року і до сьогодні відбуває службу в полку «Дніпро-1»). У коло його зацікавлень входять усі етапи історії Середнього Придніпров’я, джерелознавство, картографія, генеалогія, пошук та колекціонування старожитностей. Головний напрямок досліджень пов’язаний з Козацькою добою і початком заселення Верхньодніпровщини в XVII–XVIII ст.

До уваги читача, зокрема, пропонується біографічна розвідка з життя старшини Війська Запорозького Низового Макара Нагая. Макар Нагай був одним із перших відомих поселенців на місці сучасного Верхньодніпровська. Використавши монографії відомих істориків та архівні матеріали, автор розглянув постать конкретної та документально засвідченої особи в контексті подій середини XVIII ст. Після проходження військового вишколу, коли він зарекомендував себе відважним козаком і вірним товаришем, Макара Нагая обрали курінним отаманом, пізніше на багатотисячній загальній раді Запорозької Січі – кошовим осавулом. Його обов’язки були досить важливі й відповідальні: у мирний час мав контролювати дотримання порядку в Січі, а у воєнний – у таборі, керувати заготівлею провіанту на випадок війни, розподілом грошової й натуральної платні, контролювати прикордонну службу та розвідку. У судових справах до його відома належало проводити дізнання з приводу суперечок між січовиками, розглядати скарги, стежити за виконанням вироків, переслідувати і брати під варту злочинців.

Під час російсько-турецької війни 1768–1774 рр. Військо Запорозьке воювало в складі Другої армії, завданням якої був захист російських кордонів з боку Кримського ханства. За участь у баталіях указом Катерини ІІ від 12 жовтня 1770 року Нагай був нагороджений іменною золотою медаллю вартістю в 30 червінців. Після знищення Січі осавула (на той час уже прем’єр-майора) чекав судовий процес, конфіскація майна, переселення зі свого обжитого місця, що негативно відбилося як на психологічному стані, так і на його здоров’ї. За козацькою традицією, перед смертю для відпущення своїх гріхів він зробив подарунок церкві села Кам’янське – «напрестольный крест резной в серебряной оправе и серебряная гробница». Місце поховання Макара Нагая достеменно невідоме.

Нарис Миколи Чабана «Граф Карл Сонгайло – піонер земської медицини»

Ще один із авторів альманаху Микола Чабан – відомий журналіст і краєзнавець Січеславського краю, заслужений журналіст України, лауреат кількох премій. Нарис Миколи Чабана в альманасі має назву «Граф Карл Сонгайло – піонер земської медицини». Погодьтеся, далеко не в кожному повіті лікарем працював граф. Верхньодніпровському пощастило. Дипломованим лікарем Карл Сонгайло став 1864 року, закінчивши медичний факультет Імператорського університету св. Володимира в Києві. Упродовж 25 років він служив при Саксаганській земській лікарні (нині Саксагань – село, а тоді це був центр Саксаганської волості) у Верхньодніпровському повіті на Катеринославщині. Граф був справжнім патріархом земської медицини в повіті. Карл Сонгайло закінчив свій життєвий шлях 1921 року в Польщі, там же мешкають його нащадки. На щастя, вибудувана земством будівля Саксаганської лікарні вціліла до наших днів. А ось чи переживе вона нинішню реформу в медицині – велике питання.

Альона Артеменко – «Історія фотографії повітового Верхньодніпровська»

Альона Артеменко – економіст за фахом, живе і працює в Дніпрі. Верхньодніпровськ – її мала батьківщина. Починаючи з 2013 року колекціонує старовинні світлини й документи Верхньодніпровщини (колекція наразі налічує понад 100 одиниць і постійно поповнюється).

Своєму захопленню пані Альона присвятила статтю «Історія фотографії повітового Верхньодніпровська». З неї допитливий читач дізнається, що перші фотографічні заклади з’явилися у Верхньодніпровську в другій половині 80-х років позаминулого століття. Тут у різні періоди до 1930 року працювали чотири приватні фотографії. Фотосправа була в ті часи досить трудомістким і довготривалим процесом. А похід у фотоательє прирівнювався до свята. Статтю ілюструють кілька десятків фоторобіт двох верхньодніпровських фотографів Михайла Рейзіна та Бориса Браславського. Усі вони по-своєму цікаві й цінні.

Галина Солдатенко представляє справжній калейдоскоп імен та доль

Галина Солдатенко – керівниця дитячої телестудії «Ракурс» Верхньодніпровского Палацу дитячої та юнацької творчості, авторка кількох краєзнавчих і поетичних книжок, документальних фільмів. У своєму нарисі «Люди і долі: зв’язок поколінь» вона пише: «Ми навіть не підозрюємо, скільки світил зі світовими іменами могли мати відношення до нашого невеличкого провінційного містечка! І які непрості долі у них могли бути». І далі називає поіменно ці особистості: Семен Гангеблов (племінник декабриста Олександра Гангеблова), контр-адмірал Петро Коцебу (син знаменитого навколосвітнього мандрівника Отто Коцебу), гласний Василь Абаза (приятель Федора Достоєвського) та інші.

Авторка представляє читачеві справжній калейдоскоп імен та доль, у якому драматично переплелися життєві шляхи рідної сестри Олександра Поля і нащадків дворянського роду Корбе.

Ігор Кочергін – про Верхньодніпровщину в долі Олександра Поля та козацький рід Бродських

Ігор Кочергін – професор Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», голова правління Дніпропетровської обласної організації Національної спілки краєзнавців України досліджує соціальну історію півдня України наприкінці XVIII – початку ХХ ст., веде літопис дворянських родів Катеринославської губернії. «Верхньодніпровщина в долі Олександра Поля» – таку назву має його стаття в альманасі. У Верхньодніпровському повіті Олександр Поль народився (у селі Семенівка збереглася церква, в якій його хрестили), сюди повернувся після навчання і короткої чиновницької кар’єри, тут створив прибуткове господарство і був обраний до повітового земства. Олександр Поль – людина, завдяки діяльності якої Придніпровський край змінився докорінно. Криворізька руда, залізниця, металургійні підприємства – все це спричинило справжню «залізну лихоманку».

Крім громадської діяльності, Поль був відомий своїм захопленням старожитностями. Характерною рисою археологічних занять Олександра Миколайовича стало те, що знайдені ним речі він не збирався використовувати лише для власного вжитку. Поль вважав своїм обов’язком повернути людям придбані ним предмети старовини.

Друга стаття професора Кочергіна – «Козацький рід Бродських», присвячена дворянському роду Бродських, який знаний здебільшого завдяки постаті Ераста Костянтиновича Бродського. Цей верхньодніпровський поміщик на рубежі ХІХ – початку ХХ ст. був відомий не лише в губернії, а й далеко за межами Російської імперії. Це про нього англійський професор Коун виголосив на прийомі в Лондонській ратуші 1900 року: «Ераст Бродський — людина, якою може пишатися будь-яка країна, вбачаючи в ньому запоруку свого економічного процвітання і добробуту; а її народ багато чим зобов’язаний йому за проторований шлях до культури і прогресу».

У поколінному розписі висвітлено історію семи поколінь роду Бродських від середини XVIII – до середини ХХ ст. Матеріал здебільшого ґрунтується на архівних та опублікованих джерелах, а також історичних розвідках авторів різних епох.

Никифор Авраменко – про дитинство, яке минуло у Верхньодніпровську

Ще один автор альманаху – Никифор Авраменко народився у Верхньодніпровську за дореволюційних часів. За фахом інженер, свою науку він закінчував не в школі, а на фронті Першої світової війни, куди його було мобілізовано до лав російської армії. Тут він і зустрів 1917 рік. Національне відродження, яке розпочалося після падіння царату, покликало його до служіння Батьківщині, і він зголосився добровольцем до українського війська. Визвольну війну пройшов у Запорізькій формації – одному із військових з’єднань армії УНР. У лавах запорожців упродовж 1918–1920 рр. бився проти червоної та білої Росії. Після поразки емігрував до Польщі, яка стала для нього другою Батьківщиною.

Незадовго до смерті Никифор Авраменко завершив працю над спогадами, в яких розповів про непростий життєвий шлях українського офіцера. Найбільше уваги він приділив добі визвольних змагань 1917–1921 рр. Окремою книжкою під назвою «Спомини запорожця» спогади були видані 2007 року у видавництві «Темпора». Вони стали своєрідним посланням нащадкам у XXI столітті. Кілька десятків сторінок у «Споминах» присвячені дитинству, яке минуло у Верхньодніпровську. Вони частково відтворені в альманасі.

Є в альманасі й інші цікавинки: «Православні храми Верхньодніпровського повіту: до історіографії питання» кандидата архітектури Олександра Харлана; «Верхньодніпровськ – місто першої земської марки» архівістки Марини Кравчук; «З невідомих сторінок історії Аульсько-Сошинівського плацдарму» пошуковця Віктора Олялька.

У далекосяжних планах – щоб альманах «Верхньодніпровські обрії» став періодичним виданням.