Загадкові степові амазонки. Невигадані історії. Частина 1.

У Стародавній Елладі розповідається, як амазонки випалювали собі праву грудь, аби зручніше стріляти з лука, і викривляли ноги, щоб було зручніше скакати на коні. А в усьому іншому вони не відрізнялися від звичайних жінок: любили прикраси, парфуми, гарний одяг, вишукані зачіски, любовні втіхи. Сім'ями обзаводилися, а своїх тимчасових партнерів, коли запал пристрасті згасав, вбивали, як і немовлят чоловічої статі.

 

Амазонки, як історичне явище, викликають неоднозначну реакцію. З одного боку – незгасний інтерес. Навряд чи можна знайти інший такий феномен, який так наполегливо розбурхує людський розум і уяву. Адже тільки літературна історія легенд про амазонок налічує близько 25 століть. Сказання про амазонок представлені як у фольклорній традиції багатьох народів, так і в географічній, історичної і навіть художній літературі. З іншого боку – відвертий скепсис і недовіра. 

 

Присвячені амазонкам матеріали досить великі й різноманітні. Але головним у них від часів античності до наших днів залишається питання: чи реально існували амазонки або у вигляді самостійного і незалежного «народу жінок», або були вони народом, у якого жінки грали чільну, а чоловіки – другорядну роль. Скільки існує це питання, стільки ж існують і два варіанти відповіді на нього.

 

Стародавні письменники розрізняли три групи амазонок:

 

• азіатські амазонки (мешкали на берегах Чорного моря, у районі річки Фермодонт у північній частині Малої Азії, що впадала в Понт поблизу м. Феміскіри, та пізнішого заснування міст Смірни, Ефесу тощо)

• скіфські амазонки (спілкувалися з сусідніми скіфами, а згодом – із сарматами)

• африканські амазонки (за цариці Мірини здобули перемогу над горгонами й атлантами, перейшли Єгипет і Аравію та заснували столицю над озером Трітоніс; їх знищив Геракл).

 

Повідомлення античних авторів про савроматів або сарматів були підтверджені лише наприкінці ХІХ ст, коли в курганах, розташованих на тих землях, де, за відомостями античних авторів, жили племена синів амазонок, археологи знайшли жіночі поховання з бойовою зброєю.

 

Бум археологічних розкопок другої половини XX століття охопив і території півдня України, заселені колись стародавніми кочівниками – кімерійцями, скіфами, сарматами. В результаті були отримані найцінніші матеріали, що підтверджували амазонство. 

 

 

Стало очевидним, що в середовищі кочівників дійсно існували жінки, які подібно чоловікам, а, можливо, й нарівні з ними, носили зброю і брали участь у військових зіткненнях і тому були поховані як і чоловіки-воїни.

 

Досліджуючи кам’яних баб, академік Д.І. Яворницький виділяв серед них обидві статі: чоловічу та жіночу.

 

Існування баб обох статей, за Д.І. Яворницьким, надає привід думати, що у народів, які залишали після себе подібні пам’ятники, чоловіки і жінки користувались однаковою повагою та однаковим правом на пам’ятники.

Характерно, що жіночі статуї з’явилися у предків половців у той період, коли частина цього народу вже почала поступово просуватися на захід – у східноєвропейський степ. Очевидно, тут першими пішли переважно чоловіки, а жінки одразу ж почали виконувати роль голів родин. Історик Віктор Топальський не виключає, що в цьому воєнізованому суспільстві були й могутні дівчата-богатирки, господині та захисниці роду. Цим жінкам ставили після смерті пам’ятники і поклонялися, як і статуям чоловіків.

Слідами амазонок

Знаменитий історик Геродот писав, що скіфи називали амазонок «убивцями чоловіків» –«оіор-патра», оскільки, згідно з їхніми звичаями, жодна з жінок-воїнів не могла вийти заміж доти, поки не позбавить життя ворога, переважно чоловіка.

«Жінки савроматів продовжували, відтоді і понині, дотримуватись своїх давніх звичаїв: часто їздили верхи на полювання з чоловіками, виходили на війну і носили той же одяг, що й чоловіки. Їхній шлюбний закон постановляв, що жодна дівчина не може вийти заміж, доки не вб’є ворога у битві».

Зустріч із греками в битві під Фермодонтом, за Геродотом, привела амазонок на Причорномор'я. А було це так: під час Троянської війни, за свідченням історика, частина амазонок потрапила в полон, і греки відправили їх до себе на трьох кораблях. Але амазонки повстали, перебили грецьких воїнів і команди кораблів. Вони не були мореплавцями – буря віднесла їх до скіфських берегів, до місця під назвою Кремни. Там вони викрали у скіфів коней і, використовуючи зброю убитих греків, почали конфлікт зі скіфами. Але скіфи, хоча й не розуміли їхньої мови, вражені сміливістю та завзятістю дів, вирішили мати нащадків від них і намовили синів вирушити до войовниць. Так народилися нащадки скіфських юнаків і амазонок, які з часом стали кочівниками-савроматами.

Жінки воювали у війську Святослава Завойовника, про що свідчать грецькі автори. Історик другої половини Х ст. Лев Диякон описав битву під Доростолом у 971 р. під час війни Київського князя Святослава проти Візантійської імперії. Нелегко дісталася грекам перемога. Скіфи (русичі) билися відважно. Коли настала місячна ніч, грецькі воїни почали обходити поле битви, «знімаючи обладунки з убитих варварів, ромеї знаходили між ними мертвих жінок у чоловічому одязі, які воювали разом із чоловіками проти ромеїв».

Легендарні амазонки Сарматії

Жіночі раті з шумом і гучними криками скачуть з місяцеподібними щитами... Вергілій

 

 

 

 

Невідомо, звідки плем’я войовничих вершниць походило, з яких країв вони прибули до Царської Скіфії, на землях якої розташована територія сучасного Придніпров’я. Дослідники намагалися це з’ясувати, починаючи із середніх віків, коли поширилися легенди про амазонок.

За легендами давнини, у сарматів був цар Маг, могутній правитель, дружиною якого була Мати, а може, так її називали люди її племені. Царя Мага і його дружинників підступно вбив перський цар Кір. І тоді на чолі свого племені стала його дружина, яку називали Цар-мати, а її підлеглих – сармати. Оскільки багато чоловіків-воїнів загинуло разом із царем, на їх місце стали незаміжні дівчата – амазонки. 

Традиційно, скільки знає історія, у слов’ян жінка і чоловік були рівні в усьому: і в домі, і на полі, і в борні за рідну землю. Тому і називали їх подружжя, в якому він – друг, а вона – дружина. І коли щось ставалось із одним членом подружжя, інший повністю брав його обов’язки на себе. 

Жорстоко помстилася Цар-мати Кіру за свого чоловіка. І в цій помсті неабияку роль зіграли дівчата-амазонки, перш за все, через неочікуваність їхніх нежіночих можливостей. 

Цар-мати зі своїми сарматами допомогла скіфам здолати ще одного перського царя – Дарія. Поступово дівчата-амазонки стають грізною військовою силою, а Скіфія перетворюється на Сарматію. Стримуючи рух семітських племен на північ від пустель, які наступали на ще недавно родючі землі Дворіччя й Аравії, амазонки під проводом знаменитої цариці Феміскіри проходять стрімкими переможними походами по Південному Кавказу і Малій Азії, Сирії та Східному Середземномор’ю. Вже інша цариця сарматів – Мірина зі своїми амазонками перед Троянською війною переможною ходою пройшла всю Малу Азію, Сирію та Єгипет. Ще одна цариця сарматів – Пантесилая разом із царем Енеєм брала участь у Троянській війні й загинула в двобої з Ахіллом. 

Дев’ятий подвиг Геракла. Амазонки й Александр Македонський

У міфологічних переказах греків, із амазонками на рівних б'ються і такі знамениті герої, як Тесей, Беллерофонт, Ахілл. Є серед них також історичні герої. 

До країни амазонок, на край Ойкумени, вирушив Геракл за чарівним поясом Іпполіти, цариці амазонок. Добув він його в жорстокій битві з войовничими жінками. Це був дев'ятий, що вважався найважчим, подвиг Геракла. 

Деякі історії про амазонок звучать філософською притчею. Якось амазонки піднесли Александрові хлібні коржі, зроблені з золота. Цар здивувався: «Хіба ви їсте золотий хліб?» – «Якщо ти задовольняєшся звичайним хлібом, то невже ти не міг отримати його в своїй країні, що прийшов до нас сюди?..»