«Будинок книги». Перший хмарочос міста на Дніпрі

Сорок років тому в Дніпропетровську з’явився перший «справжній» хмарочос, будівля, яка перетнула знакову позначку в 12–16 поверхів. Це 19-поверховий житловий будинок із магазином на розі проспекту Д. Яворницького і вулиці В. Вернадського (офіційна його адреса – В. Вернадського, 1). Старожили досі називають цю будівлю «Будинок книги», за назвою колишнього магазину. Висотку збудували за проектом відомого зодчого Павла Нірінберга. Хмарочос став одним із «подарунків місту» до його 200-річного ювілею, який офіційно відзначили у травні 1976 р. 

Нова висотка з «Будинком книги» явила собою своєрідний радянський елітний житловий комплекс на колишній Новодворянській, а тоді – вулиці Дзержинського – місці проживання дворянської еліти XIX – початку XX століть. 

Ділянка «Будинку книги» зайняла місце декількох старих будинків. На місці курдонеру перед будинком колись знаходилася одноповерхова старовинна будівля другої половини XIX століття. Маловідомий факт: місце майбутнього хмарочосу майже двісті років тому, у 1820-і роки, було одним із варіантів розміщення Преображенського кафедрального собору, однак пізніше храм збудували на первісно обраному місці – вершині Соборної гори. У середині XIX століття тут вирувала торгівля на Ярмарковій площі. Наприкінці століття це вже фешенебельний житловий район з дво-триповерховою забудовою, де міські садиби з особняками межували з прибутковими будинками. В радянську епоху ця вулиця зберегла свій характер – тут оселилися представники номенклатури, передовики виробництва, діячі науки та культури. 

«Будинок книги» став однією з найважливіших архітектурних домінант Дніпропетровська 1970–1980-х років. Будівництво висотки на Дзержинського розпочалося в 1972 р. і завершилося в травні 1976 р., якраз до 200-річчя Дніпропетровська. Введення до ладу першого хмарочосу спеціально було приурочене до цього свята. У той місяць урочисто відкривали нові будинки, фонтани, 200 куточків відпочинку. Однією зі знакових подій стало введення до ладу й першої 19-поверхівки. 

 «Будинок книги» першим переступив 12–16 поверховий рубіж будівництва у місті і може вважатися першим радянським хмарочосом Дніпропетровська. Знаменитий «Парус» висотою в 28 поверхів тільки почали будувати в 1973–1975 рр., але він так і залишився незавершеним і досі сумно височить над берегами Дніпра. «Будинок книги» став найвищою будівлею на Проспекті і тримав цю планку 30 років, до будівництва житлово-офісного комплексу біля Монументу Слави в 2006–2009 рр. 

До «Будинку книги» пальму першості зовсім недовго утримувала «висотка» з магазином «Лотос», побудована у 1970–1973 рр. (просп. Д. Яворницького, 58). У ній було «всього» 12 поверхів. Знаменитий краєзнавець Михайло Шатров у травні 1973 р. описав це «висотне суперництво»: «...ось ідуть оздоблювальні роботи у світлій дванадцятиповерховій будівлі, поки що найвищій на проспекті... Обмовляємося: «поки що», бо у верхній частині проспекту, де на нього виходить вулиця Дзержинського, вже нарощує поверхи ще більш висока, дев’ятнадцятиповерхова будівля». 

Початок будівництва першого хмарочосу описаний в газеті «Зоря»: «На розі проспекту Карла Маркса і вулиці Дзержинського натужно скрегоче бульдозер. Розчищає майданчик від купи битої цегли, яка ще недавно була стінами старого будинку. Перехожі з задоволенням спостерігають таку картину: на місці зруйнованого швидко виросте новий світлий дім. Але який?… На розі проспекту і вулиці Дзержинського засяє склом і блискучою керамічною плиткою красень-паралелепіпед на 18 поверхів. Він домінуватиме над навколишніми будівлями, його добре буде видно майже з усіх точок проспекту». 

А ось опис завершення робіт зі спорудження хмарочосу та магазину у ньому в газеті «Днепр вечерний» 17 травня 1976 р.: «На будівництві «Будинку книги» працює кілька управлінь тресту «Дніпрожитлобуд». В суботу та неділю там йшли оздоблювальні роботи, закінчили настилати мозаїчну підлогу, почали встановлювати обладнання. Перед фасадом будівлі уклали плити, посадили дерева, посіяли траву. Разом із будівельниками на суботнику та недільнику ударно працювали й трудівники облкниготоргу, студенти. Приймаються всі сили, для того, щоб Будинок книги здати до ювілею рідного міста». 

20 травня 1976 р. магазин «Будинок книги» було урочисто відкрито. 

 Проект «Будинку книги» виконала група архітекторів інституту «Дніпроцивільпроект» під керівництвом Павла Рафаїловича Нірінберга (1936–2008). Дніпропетровцям добре знайома його творчість: міськвиконком, цирк, лекторій у парку ім. Шевченка, житловий масив «Перемога» з двома висотними «вежами» та інші.
Значення висотки на проспекті не тільки в тому, що вона явила собою характерний архітектурний об’єкт. Ця будівля стала першою ланкою в ансамблі «Корона хмарочосів» Дніпропетровська. Ця амбітна містобудівна ідея  сформувалася на початку 1970-х років в середовищі архітекторів-містобудівників (передусім Є.Б. Яшунський) і полягала в намірі акцентувати терасу міського пагорба висотними будівлями. Цікаво, що роком пізніше «Будинку книги», трохи нижче на протилежній стороні Проспекту, звели черговий «хмарочос» із трьох секцій  за проектом іншого відомого архітектора О.С. Чмона. Але в ньому виявилося «всього» 14 поверхів. Концепція «Корони» продовжила реалізуватися вже у ринкову добу, зі зведенням комплексу «Башти» (2001–2005 рр.) та інших висоток по периметру вершини Соборної гори. 

«Будинок книги» був побудований каркасно-панельним методом, хоча в той час вже будували висотки з монолітного залізобетону, як, наприклад, наступні вежі-хмарочоси Нірінберга, так звані «свічки» на житловому масиві Перемога. Збереглися відомості, що враховуючи особливість ділянки, палі під «Будинок книги» забивали на глибину 25 метрів. В цілому ж, у будинку нараховувалося 126 квартир та один технічний поверх.

Два нижні поверхи висотки зайняв легендарний магазин «Будинок книги». 

20 травня 1976 р. газета «Днепр вечерний» відзначила: «Сьогодні місто отримує ще один подарунок… відкривається Будинок книги. Він розташувався у двох поверхах висотної будівлі. Це перший Будинок книги на Україні. Площа його складає 2300 квадратних метрів… Крім просторих торгових залів, тут є конференц-зал, де будуть проводитись зустрічі з письменниками, засідання клубу любителів книги, лекції з літератури та мистецтва. В планах нашої роботи організація цікавих виставок. Перша така виставка відкривається вже сьогодні. Це виставка екслібрису. Ласкаво просимо до Будинку книги!». 

«Будинок книги» більше п’ятнадцяти років слугував центром тяжіння міської інтелігенції. Найбільший книжковий магазин міста складався з кількох тематичних відділів. Він перебрав «пальму першості» у відомого магазину «Будинок науково-технічної книги», який розташовувався всього за два квартали, у відомому величезному будинку (проспект Д. Яворницького, 55). Щоправда, доля у цих двох книжкових магазинів виявилася однаковою – обидва не пережили дев’яностих років XX століття…  

Отже, «Будинок книги». Дозволю собі кілька ностальгічних рядків, говорячи філософською мовою, проникнення в предмет шляхом «екзистенційного переживання»… Тут починалося знайомство з книжковою культурою і в автора цього нарису, який ріс у типовій родині радянської технічної інтелігенції, де книга була однією із найважливіших ознак повсякдення. Семирічним хлопчиком у 1985 р. мене привела у цей магазин мама, представник покоління «шістдесятників». Одне з найбільших вражень дитинства – величезні залиті світлом відділи, заповнені різноманітною літературою. Тут були сотні видань українських, російських, світових класиків, письменників Придніпров’я, публіцистика, технічна та інша література з десятків галузей. Від багатотомних передплатних видань, до «книжок-маляток». 

Чомусь уже тоді тягнуло до стелажів, ущент заповнених туристсько-краєзнавчою літературою… Скільки книжок було придбано тут за десятиліття для домашньої бібліотеки, яка й так нараховувала тисячі томів? Важко сказати. І перші книжки про історію міста, здається були придбані саме тут. Дуже полюбляв окремий відділ з буклетами, листівками про пам’ятки архітектури багатьох міст і сіл. Саме біля цих стендів, здається, народжувалися задуми майбутніх подорожей по майже всій «європейській частині СРСР», як казали тоді. 

Кожен тиждень з батьками обов’язково хоч один раз відвідував «Будинок книги», аж до його закриття. Відвідини магазину стали частиною обов’язкової «програми вихідного дня» й суттєво вплинули на професійний вибір. Саме «Будинок книги» на все життя залишиться для мене символом «храму інтелігентності», середовища книжкової культури на піку її розвитку, культури, яка здається, сьогодні вже остаточно втрачена… Пам’ятаю, як з ентузіазмом збирав тут і окремі науково-популярні серії, дуже популярні в 1970–1980-і роки: «Города и музеи мира», «Дороги к прекрасному», які й зараз дбайливо зберігаю й перечитую. Вихід чергової книги тоді збирав великі черги зацікавлених. Бувало, чекали в таких чергах не одну годину, щоб отримати бажаний томик… Зараз все це може здатися паралельною реальністю. 
 А у великому приміщенні з боку вулиці Дзержинського знаходився відділ «Іноземна література». Скільки хвилин, ні – годин, проведено й тут? У вісімдесяті роки дуже великою популярністю користувалися книжки польською, чеською, англійською мовами. Вабили великі ілюстровані альбоми з мистецтва, які друкувалися в країнах тодішнього «соцтабору» – ДДР, Угорщині, Польщі. У 1994 р. місце цього відділу зайняв… ресторан «Вестерн», згодом змінилося ще декілька закладів харчування. Хоча й досі на фасаді можна розгледіти сліди літер вивіски «Иностранная литература».  

Всередині «Будинку книги» знаходився і комфортний конференц-зал, де засідав клуб «Літературна вітальня». Тут обговорювалися літературні новинки, проводили ювілейні зустрічі, присвячені постатям письменників. Місцеві літератори мали свій осередок, з особливим мікрокліматом. 

«Будинок книги» став одним із символів «найбільш читаючої країни у світі». У будь-якому випадку цей будинок був одним із головних «місць тяжіння», важливим об’єктом інтелектуального топосу міста на Дніпрі такої неоднозначної пізньої радянської доби. Досі його згадують як своєрідну мекку дніпропетровської інтелігенції другої половини сімдесятих – вісімдесятих років XX століття.

Невід’ємною складовою обрису першого хмарочосу був квітковий годинник, який теж іще пам’ятають багато городян. Нову висотку незвично розташували на віддаленні від проспекту, утворивши великий курдонер. Схил тераси прикрасив квітковий годинник. Його запустили опівночі 1 травня 1976 р.  Діаметр циферблату годинника був 6 метрів. Довжина годинникової стрілки – 1 метр 80 сантиметрів, хвилинної – 2 метри 20 сантиметрів. Електричний механізм годинника баштового типу переробили на «лежачий» на заводі шахтної автоматики. Потім механізм заховали в спеціальному бункері на глибині 2,2 метра. 
Годинник цей діяв до середини 1990-х років. Потім почали відламувати стрілки та плюндрувати клумби з цифрами. Наприкінці дев’яностих років механізм прибрали, і залишилася сама клумба, якій теж не судилося довго радувати око… 

І магазин, і годинник, і клумбу швидко «з’їв» народжуваний у пост-перебудовних муках ринок, а точніше наш «дикий капіталізм». Нові часи потребували нових символів – замість книжкового магазину ними стали речовий супермаркет і казино.

З обвалом книготоргівлі після 1991 року «Будинок книги» кілька років за інерцією ще працював, але невпинно скорочував свої площі. Вже у 1994 р. перший поверх магазину зайняв один із перших (якщо не перший) у місті супермаркет «Тріумф», який відкривали з розмахом. Власник з цієї нагоди навіть запросив на концерт популярну тоді групу «Кар-мен». 

А «Будинок книги» не пережив «шокової терапії» дев’яностих. Напередодні приходу третього тисячоліття магазин перетворився фактично на привид, його залишки вже тулилися в маленькій кімнаті на другому поверсі. Колишній відділ «Іноземна література» закрився ще раніше, в середині 1990-х рр. 

Закриття «Будинку книги», здавалося б, не відбилося суттєво на архітектурі висотки. Замінили тільки вивіски. Але в 2004 р. зрили майданчик-курдонер зі штучною терасою – важливу складову сприйняття комплексу, згідно творчого задуму П.Р. Нірінберга. На місці курдонеру до 2006 р. вибудувана триповерхова незграбна будівля-прибудова, яка повністю закрила фасад «Будинку книги» з боку Проспекту. Закритими виявилися саме ті поверхи, де розташовувався «Будинок книги», в чому знову ж є певний символізм. 

У результаті вся архітектурна концепція «першого хмарочосу» П. Нірінберга тепер повністю порушена. На мій погляд, саме ця історія з забудовою курдонеру перед «Будинком книги» є найбільш яскравим символом всієї містобудівної політики в Дніпропетровську протягом дев’яностих-двохтисячних років, вірніше, відсутності такої політики, внаслідок чого місто фактично втратило історичний центр як середовище.  

Масивна 19-поверхова висотка із книжковим магазином, ефектно поставлена на схилі колишньої Соборної гори, стала однією з найбільш визначних пам’яток містобудування та культурного розвитку Дніпропетровська бурхливої доби переходу «від застою до капіталізму». Замість напису «Будинок книги», який колись прикрашав фасад із боку Проспекту, тепер на всю висоту загального фасаду в 19 поверхів виведено слово «Імперія». Але це не нагадування про колишній СРСР, а всього лише… назва модного казино.

Фото з колекції автора