Коцюбинський Андрій Федорович
Андрій Федорович Коцюбинський: рядовий гумористично-сатиричної сотні

По життю – з усмішкою

Я так люблю здоровий сміх,
Веселий сміх, що гріє всіх!
Переливаю в слово радість,
Яку в душі своїй зберіг.
Павло Глазовий

Андрій Коцюбинський – відомий павлоградський гуморист. Його твори додають людям настрою, допомагають побачити в житті більше світлого, радісного, стати добрішими. Вже багато років читачі різних поколінь із захопленням читають його гуморески, кожен знаходячи у його творчості щось своє. Притаманні письменнику любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову допомагають людям уважніше придивлятися до навколишньої дійсності, аналізувати її.

Андрій Федорович народився 1938 року в селі Загородище на Черкащині. Війна позбавила хлопчика багатьох радощів дитинства. Втративши бітька, він прийняв на свої ще незміцнілі плечі турботу про братів, допомагав матері та вітчимові в роботі по господарству. 

Література притягувала і захоплювала хлопчика, навчившись читати він будь-яку вільну хвилину приділяв читанню. Смішне, гостре слово Андрій любив з раннього дитинства. У шкільні роки перечитав усе Остапа Вишні та Івана Котляревського. Був у захваті від комедій Мольєра, а пізніше – від гумору Ільфа та Петрова. Саме в шкільні роки він почав писати перші вірші та оповідання. Його гуморески і фейлетони звучали по шкільному радіо.

Особливо сміявся, коли розповідали свої нескінченні байки, 
притчі та народні усмішки-анекдоти його односельці

Дитинство було далеко не безхмарним, але ще підлітком почав Андрій вбирати в себе, як губка, народний гумор: жарти, примовки, пересуди селян. Особливо сміявся хлопчина, коли розповідали свої нескінченні байки, притчі та народні усмішки-анекдоти його односельці. Тож іскристий гумор молодого письменника часто мав характер народного анекдоту. Яскраві добрі образи: близькі, школа, краса рідного краю, доброзичливе і веселе оточення залишили світлі спогади в його душі на все життя та були джерелом сил і натхнення. 

Любов до знань та літератури привела Андрія Федоровича до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького на мовно-літературний факультет. Навчавшись, він намагався не пропускати жодного заходу з участю Павла Тичини, Максима Рильського, Юрія Збанацького, Олеся Гончара, Володимира Сосюри та інших відомих поетів і прозаїків. Постійно друкувався в інститутській багатотиражній газеті.

Закінчивши інститут, А. Коцюбинський кілька років викладав в Богданівської школі українську мову та літературу. Даючи дітям знання, прищеплював їм любов до рідної землі, до рідної мови. З Богданівки його сім’я переїхала до Павлограду. Газета «Світло Жовтня» (зараз «Рідний край») на довгі роки стала місцем роботи А. Коцюбинського. Тут він відточував свою журналістську майстерність, удосконалювався в літературі, в фотографії. Писав багато, його публікації на різні гострі теми часто з’являлися в газетах. Активно співпрацював з газетою «Лава», входив до складу редколегії літературно-художнього журналу «Бористен». Був постійним автором павлоградської місцевої преси, а також газет «Сільські вісті» та «Голос України», журналу «Перець», його твори лунають по обласному та республіканському радіо. 

Майстер гумористичної мініатюри

У літературу письменник прийшов зі своєю темою, світобаченням, хистом – на невеличкій площі сказати багато. Вже його перша книга «Березова каша» засвідчила, що в літературу прийшов зрілий і оригінальний письменник-гуморист. До збірки увійшло кілька десятків творів, гумор для яких було взято з поточного і суперечливого життя. Сміх у «Березовій каші» різної тональності та діапазону: гнівний і добродушний, ніжний та викривальний. У його творах фінал часто несподіваний, він ніби висвітлює весь сюжет. І тому так приголомшливо та несподівано діють ці твори на читачів.

Потім виходять друком ще збірки гумору та сатири «Троянди для незнайомки», «Весілля на Венері», де він і дотепний гуморист, і тонкий лірик, і нищівний сатирик, а ще й пародист колег-прозаїків. Його соковита та барвиста мова, лаконічні та влучні вислови, дотепні діалоги персонажів, сарказм, а водночас і засоби гротеску, фарсу, щире вболівання за духовне і громадянське здоров’я людини, за долю суспільства і держави – все це окреслює своєрідний художній світ творів митця, їхню естетику й оригінальність.

«Сміху боїться навіть той, хто вже нічого не боїться»
Микола Гоголь

У А. Коцюбинського свій голос, своя манера, свій стиль. Найулюбленіший його жанр – лаконічна мініатюра, що дає можливість найкоротше і найвиразніше намалювати яскраву картину, крилатою фразою викликати добру посмішку читача чи убивчий сміх, якого, як сказав М.В. Гоголь, «боїться навіть той, хто вже нічого не боїться». Хоч А. Коцюбинський видав не так вже й багато, але кожен його твір написаний гостро, з благородним бажанням швидше позбутися всіляких махінаторів, бюрократів, пристосуванців, пустобрехів та інших носіїв соціального зла громади.

А. Коцюбинський виявив неабиякий нахил і до дитячих оповідань, які у нього насичені теплим, сердечним гумором, цікаві та смішні, в них можна знайти відповіді на дитячі питання. Вийшли у світ книжки його оповідань для дітей – «Суниці з Вовчої галявини», «Засекречений тайм», «Хто сміється...». Він писав пародії на твори сучасних гумористів – дотепні й доброзичливі. Складав сатиричні вірші, римовані усмішки. Окремі твори письменника перекладені білоруською, болгарською, російською мовами.

Андрій Федорович багато років був членом Національної Спілки журналістів України та Національної Спілки письменників України, він – Лауреат премій ім. Івана Сокульського (2008), ім. Остапа Вишні (2010), переможець конкурсу ім. Миколи Лукаша «Шпигачки» (2010). Його книгу «П’ята колона... Краплені гуси» журі Національної Спілки письменників України визнало кращою в жанрі гумору і сатири.

Гумор, сміх завжди вважався ознакою внутрішньої свободи людини

У житті Андрій Федорович був людиною простою і відкритою. Скромний, тактовний, чуйний і дуже ерудований, він був приємним співрозмовником і добрим наставником молодих талантів. Маючи чітку громадянську позицію, Коцюбинський був справжнім патріотом рідного краю, активним популяризатором рідної мови. Велику увагу приділяв Андрій Федорович молодому літературному об’єднанню «Майстерність і натхнення»: ділився своїм досвідом із поетами-початківцями, розповідав про свій літературний шлях. Як письменник відкрив світ літератури Г. Світличній, Г. Шияну, І. Данилюку, В. Теплову, його вважали своїм наставником відомі павлоградські поети та прозаїки. До нього з великою повагою ставились бібліотекарі району та міста, численні читачі, особливо студентство та школярі. Він жив літературою, а його майже 10 книжок увійшли до золотого фонду сучасної української літератури.

Гумор, сміх завжди вважався ознакою внутрішньої свободи людини. Очевидно, Андрій Федорович володів секретом внутрішньої свободи, яку він зберігав за всіх ситуацій, в його душі завжди жив сонячний сміх. Він вважав, що важкі часи бувають досить часто в житті кожної людини, але не треба впадати у відчай. Щоб гідно вижити, треба жартувати, сміятися, бути оптимістом. Цьому письменник і присвятив себе – піднімати людям настрій, допомагати людини не втрачати силу духу в складних ситуаціях, переживати нелегкі моменти.