Аїр – приблуда з далеких країв

Літа Божого 1224 зі сходу
сонця бігло за татарським копитом
зілля татарське аїр.
Ігор Калинець

Дніпропетровщина багата маленькими водоймами та річками, які не поступаються своєю чарівністю великим побратимам – Чаплинка, Кільчень, Татарка, Мокра Сура, Томаківка, Базавлук. Вони створюють неповторну атмосферу та є окрасою лісо-степової зони. Саме в мілководних місцях, на берегах тихих заток і повільних потічків, озер, у канавах, на занедбаних прибережних осадових луках і росте аїр.

Яскрава зелень, листя, зібране в щільні пучки, слугує прикрасою берегової лінії водойм. Кажуть, що його принесено в Україну на копитах татарських коней. Згодом він прижився, розрісся, облямувавши береги тихих озерець довгим і вузьким, мов шаблюки, листям. Так чужинецьке зілля увійшло в наш побут, наші звичаї, вірою та правдою служачи Дніпровській землі, з якої п’є живлющі соки.

Представник Червоної книги Дніпропетровської області (рослинний світ) –  аїр звичайний – лікарська рослина, яка має рідкісний природоохоронний статус. Поширений як на території всієї України, так і нашої області, зокрема, в Дніпропетровському, Новомосковському, Криворізькому, Павлоградському районах, по руслах річок Оріль, Інгулець, Воронá. Охороняється в природному Дніпровсько-Орільському заповіднику.  

Історія проникнення на територію України давня. У XVI столітті татаро-монгольські орди захопили територію нашої країни. Пізніше вони пішли з цих земель та залишили після себе рослину, яку народ назвав татарським зіллям. Цю рослину, яка природно зростає в Індії, Китаї, татари брали живими кореневищами з собою в походи і розводили в нових завойованих краях. Вони вважали, що ця трава очищає водойми. Отже, там, де вона зростає, можна пити воду і напувати коней, не боячись за здоров'я. Звідси, мабуть, і походить місцева назва «татарське зілля».

У ботанічній літературі ця рослина відома за назвою аїр тростинний, або болотяний, та лепеха звичайна. Великим поширенням цього чужинця в Україні пояснюється чимала кількість народних назв: агир, аїр, гаїр, гайвір, ір, їр, ірник, йор, косатник, коситень, коситення татарове, лепеха, лепешня, лепешник, ліпаха, татарник, татарське зілля, шабальник та багато інших. Усього ж Вікіпедія подає аж 113 назв цієї рослини.

Латинська назва – Acorus calamus L. – походить від грецького слова «acoros» – «негарний», «неприкрашений», «саmus» – у перекладі з латинської означає «тростина», «порожнисте стебло».

Аїр – багаторічна рослина родини ароїдних, або кліщинцевих з товстими повзучими кореневищами, що швидко розростаються. Маленькі шматочки кореневища, перенесені водою на нове місце, швидко виростають у нові рослини. Мечоподібні вузькі листки сягають до півтора метра завдовжки; квітконосне стебло сплюснуте, жолобкувате з одного боку і ребристе – з другого. На верхівці квітконоса з одного боку відхилено стирчить суцвіття–качанчик, на якому так густо, як і на качані кукурудзи, сидять непримітні зеленувато-жовті дрібні квіточки. Зелене довге покривало поверх суцвіття ніби продовжує стебло.

В Україні нікому не довелось бачити дрібні червоні плоди аїру, які утворюються на його батьківщині – в Індії та Китаї тому, що в наших краях немає тих комах, що запліднюють квітку аїру. У нас він розмножується лише вегетативно – шматочками кореневища. Він здатен так розростатися на луках, що нерідко утворює величезні аїрові зарості, і навіть витісняє лугові трави. Поширений аїр тростинний по вогких луках, берегах річок, на болотах, біля ставків, озер.

Аїр в Україні дуже популярний у нас із давніх часів, бо його кореневище та зелені листки мають приємний запах. Наші предки вважали, що рослина приносить в дім процвітання, його ще називали «ангельською травою». Головною рослиною свята Трійці вважали аїр. Його використовують для привертання добробуту. На Зелену неділю запашними стеблами та листям аїру прикрашають помешкання, клали на підлогу, під скатертину. Можливо, спочатку таким чином вдавалися до чарів: топтали ординське зілля, жадаючи потоптати й саму лиховісну орду...

Люди вірили, що ця зелень здатна залучити в дім удачу, здоров'я і достаток. Вважалося, що аїр наповнює житло душевною гармонією, очищає його від зла і захищає господарів, якщо їхні помисли чисті. Це доцільно не тільки для запаху, але і через те, що рослина певною мірою фітонцидна, дезінфікуюча. Крім того, вважається, що від цієї рослини гинуть блохи та інші хатні комахи-паразити. Отже, лепеха служила ритуально-побутовою рослиною, освіжаючи своїми фітонцидами житло, чим приносила немалу користь, знезаражуючи повітря.

Лікувальні властивості аїру теж неабиякі. Його цілющі властивості були відомі староіндійським лікарям задовго до нашої ери. А давньогрецький лікар Діоскорид широко застосовував аїр тростинний при захворюваннях печінки, селезінки та дихальних шляхів, а також як сечогінний і тонізуючий засіб. Як пряносмаковий і лікарський засіб кореневище аїру згадується в стародавніх єврейських книгах.

Десь з XIV–XV сторіччі аїр почали вживати як цілющу рослину в народній медицині України. Українці відкрили для себе велику силу цього зілля. Ним гоїли рани козаки: присипали уражене місце порошком із сушеного кореневища, прикладаючи зверху змочену в горілці полотнину. Красуні мили у відварі татарського зілля коси. Кореневище його застосовували при подагрі, золотусі, рахіті, хворобах шлунково-кишкового тракту, а також проти гарячки.

Хоча кореневища гіркі, діти по селах виривали листостебла й із зовнішніх листочків, що по краях мають тонку плівку, робили пискавки, тим самим дезинфікували рот, а внутрішні (нижні) частини листостебла їли (вони не гіркі).

Наукова медицина взяла на озброєння аїр тростинний порівняно недавно. Однак, уже досить докладно вивчено хімічний склад його кореневища. Відомо, що воно містить складну ефірну олію – звідси приємний запах рослини; та олія є й у листі та стеблі. Крім того, в кореневищі є вітамін С, дубильні речовини та інші сполуки, воно також виявляє фітонцидну дію, зумовлену ефірною олією.

Кореневище аїру в сучасній медицині застосовують переважно як гірко-пряний шлунковий засіб, який підвищує апетит, поліпшує травлення їжі та посилює рефлекторне виділення шлункового соку, як тонізуючий засіб у разі пригнічення виразки шлунку. Рідше вдаються до нього при хворобах нирок, печінки та жовчного міхура. Найуживаніший препарат – відвар кореневища: чверть чайної ложечки подрібненого кореневища на склянку окропу.

Входить аїр також до складу шлункового чаю, у який, окрім аїру, включені кора крушини, листя м’яти перцевої, листя кропиви та корінь валеріани. Як одна з найважливіших складових частин, лепеха входить до складу сумішей для дитячих купелей при рахіті та золотусі.

Під час епідемій грипу, тифу, холери кореневище аїру жують як застережний засіб від інфекції. Частіше користуються водним відваром і настойкою кореневища на 40 % спирті чи звичайній горілці. Настоянкою промивають зовнішні рани та виразки, а порошком із кореневища присипають їх. Її п’ють при шлункових захворюваннях, туберкульозі легень, захворюваннях печінки, сечового міхура, нервових захворюваннях, лихоманці, ревматизмі (натирають хворі місця). Відвар кореневища з молоком (одна чайна ложка кореневища на склянку молока) дають пити дітям (по дві столові ложки тричі на день через чотири години) при епілепсії. З нього готують чай, який збуджує апетит, зменшує печію та поліпшує діяльність жовчного міхура. Щоб позбутися тривалої печії, радять тричі на день вживати порошок з кореневища лепехи на кінчику ножа. Можна й просто пожувати шматочок кореневища. Це ж зарадить і при гикавці. При нестерпному зубному болю теж жують кореневище аїру або користуються готовою настоянкою. Коли дуже випадає волосся, тричі на день миють голову у водному відварі кореневища лепехи. Часто додають у відвар корінь лопуха, тоді волосся стає густим, здоровим і пишним.

Водний відвар (30 грамів кореневища аїру на один літр води) використовують для сидячих ванн і роблять спринцювання при жіночих захворюваннях. При лишаї уражені місця миють відваром, а також п’ють його.

Звичайні люди стверджують, що аїр здатний допомагати, але тільки в тих випадках, коли його просять про допомогу світлі добрі люди, які прагнуть гармонії.

У ветеринарії кореневище лепехи теж стало в пригоді: у вигляді порошків, кашок і мікстур його додають у корм як ароматичну гіркоту для поліпшення травлення. Лепеха – добрий корм для звірів: її залюбки їдять бобри і водяні щури, інколи і лосі. Ондатри та вихухолі живляться кореневищами, а качки – насінням (там, де вони утворюються та визрівають) аїру. Зарослі аїру слугують притулком для водоплавних птахів.

Окрім прямого медичного призначення, аїр тростинний широко застосовується в різних галузях господарства. У парфумерній промисловості ним ароматизують туалетне мило, всілякі помади та креми, а також додають до зубних порошків. Парфумерна промисловість і є основним споживачем лепехи.

Кореневище та добута з нього ефірна олія застосовуються і в харчовій промисловості під час виробництва різних напоїв. Їх додають до пива. У невеликих кількостях вживають під час приготування різних супів, бульйонів, соусів, капусти, смаженого м'яса та картоплі, під час консервування риби. Замість лаврового листа додають у невеликій кількості до різних страв, це поліпшує смак і збуджує апетит.

Багато хто цінує цю рослину під час приготування солодких страв, фруктових супів і фруктових салатів, ароматизаторів кондитерських виробів, хліба. Очищені кореневища кладуть у компоти зі свіжих і сушених яблук, груш та ревеню. Кореневище варять у сиропі, зацукрують для кондитерських виробів. Використовують корінь лепехи і як замінник імбиру, кориці та мускатного горіха для ароматизації пудингів і печива.

Заготовляють кореневище лепехи переважно восени, а де це доступно, то й весною. На дуже багнистих місцях їх витягують вилами або граблями. Добуті кореневища треба помити в проточній воді, потім трохи пров’ялити на відкритому повітрі та розрізати на шматки по 10–20 сантиметрів завдовжки. Дуже товсті кореневища ріжуть ще й уподовж. Досушують на повітрі або в печі при температурі до 30 градусів.

Титульне фото Світлани Стойчан