Загумєннікова Ольга Олександрівна
Ольга Загумєннікова: життя довжиною в танець

БАЛЕТ

Балет – призвание Твое.
С Жизелью умирая,
Ты даришь ей Небытие,
А нам – Свет Истин Рая.

Твой Лик – Природы естество.
В глазах – всплеск Вдохновенья.
Творя на сцене Волшебство,
Ты Дух ведешь к Прозренью.
 
Ты вся – стремленье передать
Искусством Постиженье.
Как грациозны Твоя стать
И руки – Откровенья!
 
Спасибо звездное Тебе
За солнечность, сердечность.
За искрометность Па-дэ-дэ,
За миг, в котором Вечность...          

                                      Инна Радиновская

Вірш «Балет» поетеса Інна Радиновська присвятила Ользі Олександрівні Загумєнніковій, народній артистці України, примі-балерині Дніпропетровського театру опери та балету, послушниці Рубанівського храму Покрови.

Танці у сні та наяву

Ольга Олександрівна народилася 21 травня 1949 року в місті Алма-Аті. Мати – лікар-фармацевт, викладала аналітичну хімію в медичному інституті.

Батько – викладач вищої математики і фізики. Від батьків маленька Оля чула розповіді про театральні вистави та талановитих балерин. За сімейною традицією Ольга пішла вчитися до фізико-математичної школи, але також займалася в хореографічному училищі, де, з огляду на щедрі природні дані дівчинки – пластичність, артистизм і працьовитість, її відразу готували на провідні ролі.

У вільний від навчання час дівчина часто відвідувала вистави Казахського державного академічного театру опери та балету ім. Абая, де ще студенткою танцювала партії кухарчука в «Дон Кіхоті», сніжинки у «Сніговій королеві». Навчання молодої артистки полягало не тільки в розвитку хореографічної техніки, але й у вивченні теорії мистецтва, історії та літератури.

Музична від природи, Ольга Олександрівна дуже любила співати, їй вдавався й академічний вокал, і народний спів, і естрадний хіт. У період студентства вона разом із подругами часто відвідувала вистави місцевих театрів, художні виставки, музеї, концерти. Все це стало джерелом натхнення і любові до мистецтва сценографії майбутньої прими-балерини.

З 1968 по 1970 роки Ольга Загумєннікова танцювала в балетних постановках Казахського державного академічного театру опери та балету ім. Абая. Перші сценічні образи показали, що вона талановита балерина і її мистецтво індивідуальне та своєрідне. У щоденній праці дебютантка осмислювала танець, наповнювала його тонкою музичною виразністю. Саме тут балерина вперше станцювала Аврору в «Сплячій красуні» та Машу в «Лускунчику». 

Створюючи образи своїх героїнь, балерина було безмежно точна, правдива і винахідлива. Вона не пропускала жодної деталі, необхідної для сценічного втілення її героїнь. Вона вибудовувала, шліфувала та відточувала кожен класичний рух, поки не досягала бажаного результату. Танцювала в класі, на сцені, вдома. Танцювала наяву, уві сні, в уяві...

Прима-балерина

«Сцена – це дзеркало, в якому відбивається наше життя» 
Мігель де Сервантес

У 1974 році відкривається Дніпропетровський театр опери та балету, трупу для якого набирали за конкурсом по всьому Радянському Союзу. Жорсткий конкурс випускників консерваторій і хореографічних училищ відібрав у ряди театру молодих людей з великим творчим потенціалом. Ольгу Олександрівну запросили як провідну солістку. Вона відразу прийняла і полюбила місто, в якому їй доведеться жити і працювати. Балерина відкрила для себе Україну, про яку тільки чула різні міфи і легенди. Вона вивчала історію Дніпра, любила ходити на екскурсію до Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І. Яворницького, Дніпропетровського художнього музею.

У репертуарі театру глядачам були представлені вистави, які згодом стануть візитною карткою Дніпропетровського державного театру опери та балету: «Жізель», «Ріголетто», «Лебедине озеро», «Бахчисарайський фонтан». 

Одетта-Оділлія – одна з кращих партій Ольги Загумєннікової, її героїня стала символом вічної жіночності та шляхетності. У балерини була лебедина шия і розмах крил-рук, її лебідь на дніпропетровській сцені став найбільш загадковим і привабливим. Прима-балерина привнесла в трактування цього образу нові нюанси, вона створила власний, оригінальний образ. З великим мистецтвом використовувала на сцені свої природні дані: своєрідні лінії танцювальних рухів, великий крок, високий стрибок, виразність рук. З кожною виставою вона вдосконалила технічний малюнок танцю, поєднувала на сцені музику і драматичну гру. Її Одетта була справжньою королевою лебедів, могутнім птахом, гордим і цільним у своїй любові.

Зростання майстерності О. Загумєннікової триває з кожним сценічним образом, а її танець стає більш емоційним, вільним і плавним. Образ головної героїні балету «Жізель» є одним із кращих в балетній біографії Ольги Олександрівни. Її героїня сучасна, реальна і поетична, вона щира, лірична та романтична. Прима-балерина танцювала свою «Жізель» глибоко вивчивши психологію головної героїні, розширивши асоціативний ряд. 

Технічна майстерність артистки з кожним виходом на сцену все більше розкривала психологічний зміст сценічного образу. Вона дуже красномовно «говорила» з глядачем, але не голосом а завдяки лініям свого «співучого» тіла. Працюючи над образом Марії з балету «Бахчисарайський фонтан», Ольга Олександрівна присвятила багато часу вивченню матеріалів, пов’язаних із творчістю О.С. Пушкіна. Балерина читала поему і відкривала нові хореографічні образи. І поетичний образ героїні ставав живим, філософськи насиченим і наповненим особливим внутрішнім світлом.

Поетично казковий балет «Лісова пісня» не залишив байдужим шанувальників театрального мистецтва і мав великий успіх. Виразною палітрою настроїв наділила Ольга Олександрівна свою героїню Мавку. Завдяки класичному танцю фантастична лісова дівчина немов на крилах піднялася над світом людей – стрімка, витончена і невагома.

Найважливіше значення у репертуарі балерини набуває образ Джульєтти. Актриса передає найтонші нюанси драматичної долі героїні, що веде її від дитячої пустотливості до трагедії. Це найбільш розгорнутий образ спектаклю, поданий Ольгою Олександрівною в безперервному розвитку. Вона надала героїні психологічної складністі характеру, показала в танцях найдрібніші порухи душі. Легкість, вишуканість, наспівність пластики допомогли  балерині створити образ ідеальної жіночності та ніжності.

За роки насиченої балетної кар’єри Ольга Загумєннікова станцювала чимало найскладніших партій. Зовнішній малюнок її танцю завжди був академічним, виразним, емоційним, щирим. Вона володіла не тільки сильною технікою, але ще й здатністю затримуватися в повітрі в кульмінаційний момент стрибка. Приму-балерину завжди супроводжувала любов і захоплення глядачів, яких підкорювали іскриста легкість і віртуозність її танцю.

Під покровом Богородиці

«Яке це щастя – жити!»
Ольга Загумєннікова

З дитинства Ольга цікавилася філософськими вченнями, була сповнена бажання пізнати істину, зрозуміти, хто ми і навіщо народжені на світ, у чому істинний сенс життя, де глибина розвитку людської душі. «Думаю, – говорила вона, – що кожна душа має свої строки розвитку, розвитку здатності співчувати, співпереживати. Господь кожному відкривається в свою годину таємничим, незбагненним чином». Спочатку Ольга Олександрівна займалася духовно-культурною просвітницькою діяльністю, а потім отримавши благословення на послух Владики Іринея, стала послушницею при Свято-Покровському храмі, що в селі Рубанівському Васильківського району. Тут вчилася християнської любові, турбувалася про храм, про обитель, яка при ньому існує, вела бесіди з парафіянами. Щоб зрозуміло роз’яснити для кожного питання віри і деталі богослужіння Загумєннікова закінчила богословський факультет Полтавської місіонерської духовної семінарії. Якщо раніше вона служила глядачеві, який любив мистецтво балету, то потім намагалася приносити конкретну користь конкретним людям. Завжди доброзичлива і відверта, щира і привітна Ольга Олександрівна готова була вислухати і прийти на допомогу кожному. Вона чудово шила, із задоволенням створювала парафіянкам сукні, спідниці, вишивала хустки. На спільних заходах залюбки читала поезії Лесі Українки, Тараса Шевченка, відтворювала пластичні мізансцени.

Для неї самої перехід від життя зірки балету до життя послушниці був цілком закономірним. «Справжній театр, – згадувала жінка, – це і мистецтво, і пророцтво, і святість. Велика сила його впливу на глибини людської душі, прагнення до самопізнання, до самовдосконалення особистості. Він вчить Красі та Добру. Мистецтво – це прояв небесних сфер на Землі. Творчість – це мистецтво бути з Творцем, це сходинка на шляху пізнання істини».

Ольга Олександрівна любила прогулюватися до річки Соломчине, де плавають білі і чорні лебеді. У цих мальовничих і благодатних місцях вона милувалася птахами, які несуть у світ красу і добро, згадувала свої балетні лебедині тріумфи.

Промайнула тінь над синім плесом,
Усмішка завмерла на вустах.
Прощавай, Рубанівська принцесо!
Відлетів назавжди Білий Птах.

                                            Леся Степовичка