Коваленко Валентина Іванівна
Валентина Коваленко: «Моє життєве призначення – співати…»
Україна, Дніпропетровська область
- 1 травня 1946 |
- Місце народження: с. Йосипівка Личківської громади Новомосковського району |
- Оперна співачка, педагог, заслужена артистка УРСР, народна артистка України.
Валентина Коваленко – видатна оперна співачка, народна артистка України, володарка драматичного сопрано, співзасновниця Дніпропетровського театру опери та балету.
Валентина Іванівна Коваленко – видатна українська оперна співачка, народна артистка України, володарка унікального драматичного сопрано, яка належить до засновників Дніпропетровського театру опери та балету.
Спогади з дитинства
Вона народилася у повоєнний голодний рік – у травні 46-го, в селі Йосипівка Магдалинівського району (нині Личківська громада Новомосковського району) на Приоріллі. Цей мальовничий край подарував багато видатних творчих особистостей. Напевно, щось є в цих землях благодатне, чарівне і навіть магічне, що відкриває і наповнює душу прекрасним, народжує талановиті відкриття та мистецькі творіння.
Валентина Іванівна до цієї пори, згадуючи дитинство, говорить про дивні відчуття від спостереження та спілкування з природою у рідній стороні: «Тепле, лагідне літо: гарячий пісок припікає у п’яти. Біжимо купатись до Орелі, крізь чисті води якої видно маленьких сполоханих рибок, білосніжне піщане дно. Вода затишно огортає, освіжає, заколихує». А ще «запам’яталось неймовірно красиве, безкрайнє зоряне небо, запах свіжого сіна, коли з батьками повертались зі степу на возі. Хотілося співати, читати вірші – я й читала і співала… Тепер розумію – то були хвилини справжнього щастя…». На жаль, щасливих днів у ті роки було не багато.
Родина Свириденків була немаленькою – в сім’ї підростали три доньки (Валя народилася другою дитиною). Батько, Іван Григорович, фронтовик Другої світової війни був принциповою і чесною людиною, намагався завжди говорити правду, так навчав і своїх доньок. Вчителював у місцевій школі, викладав німецьку мову, трудову майстерність. Мама, Галина Петрівна, працювала в колгоспі в овочевій бригаді за трудодні. Статки були скромними. Виживали натуральним господарством, тому в родині всі працювали. Маленька Валя пасла гусей, опікувалась телятами, допомагала в городі. Жили дружно, підтримуючи один одного.
«Француз» із Йосипівки
Любов до співу, до української пісні з найраннішого дитинства прищепив Валентині дідусь Петро Іванович. Саме від нього вона успадкувала тонкий музичний слух і вокальні здібності. Петро Свириденко мав чудовий сильний голос, знав багато українських пісень і балад, умів і любив співати.
У родині зберігають переказ про те, як солдат із Приорілля своїм співом підкорив французів. Петро Іванович, перебуваючи на військовій службі під час Першої світової війни, опинився у Франції. Вечорами у вільний від служби час любив «затягнути» улюблену «Ой, чий то кінь стоїть?» та інші українські пісні. Його голос було чутно не тільки у казармі, але й у прилеглих домівках. Якось Петра викликали до кабінету командира, де вже був відвідувач – француз зі шляхетними манерами у дорогому костюмі. З дозволу керівництва він відвіз солдата Свириденка до палацу, де у великій залі стояв музичний інструмент, який Петро бачив уперше в житті. То був білий рояль! Француз запропонував співати, а сам добирав акомпанемент. Прослуховуванням мсьє був задоволений, голос молодого українця захопив і схвилював, умовляв зостатися у Франції, обіцяв великі гонорари... Але хлопець відмовився – він мріяв повернутись додому, до рідного села, в Україну, де на нього чекала кохана, якій він обіцяв одружитися. Хоча француз і засмутився відмовою, але на знак прихильності подарував талановитому хлопцеві шкіряні рукавички. Подарунок і розповідь про цікаву подію Петро привіз до Йосипівки. З тих пір односельці стали називати його «французом», а за нащадками Свириденка закріпилось «вуличне» прізвисько «французи», з наголосом на останню літеру.
Ні Петро Іванович, ні маленька Валя, яка співала з дідусем «концерти», не мали й думки, що через кілька років солістка Дніпропетровського театру опери та балету Валентина Коваленко приїде на гастролі до Франції і співатиме в опері Ж. Бізе «Кармен» французькою мовою. Напевно – то усмішка долі!
Навчання
Початкову школу Валя закінчила у своєму селі, а в старші класи довелось ходити до Бузівської середньої школи за 5 кілометрів. Вчилась сумлінно, з цікавістю, була допитливою, активною ученицею (до слова, школу Валентина закінчила зі срібною медаллю: мала лише одну «четвірку» з фізики). З задоволенням відвідувала заняття шкільного хору, яким керувала Віра Василівна Волікова, чудовий педагог і велика шанувальниця співу. Також Валя брала участь у різноманітних олімпіадах, конкурсах, оглядах художньої самодіяльності. Під час навчання навіть опанувала керування трактором і отримала посвідчення механізатора.
Але головним захопленням для неї завжди були музика і спів. Тому після закінчення школи Валентина вступила на вокальне відділення Дніпропетровського музичного училища. Батько спочатку не розумів вибору доньки, вважав що спів, то щось про розвагу, а не про серйозну професію. Минуть роки, і батьки ще встигнуть побачити і почути свою Валю на сцені під оплески глядачів, порадіти її успіхам. І будуть горді за неї.
В училищі Валентина потрапила до класу Серафими Давидової. Навчатись було і важко (заняття були з ранку до вечора), і цікаво. У Валентини Іванівни зостались теплі і добрі спогади про ті роки, велика вдячність до викладачів, які, на її думку, були високими професіоналами та чуйними тактовними людьми. Саме вони допомогли юній обдарованій студенці опанувати секрети майбутньої творчої майстерності, розкрили красу і різноманітність світу мистецтва, навчили бути відповідальною, наполегливою, сміливо долати труднощі та перепони. Особливо у пам’яті залишилися Андрій Гетьман, Анатолій Кулагін, Михайло Оберман (директор училища) та інші.
З допомогою педагогів Валентина підготувала цікаву складну програму для вступу до вищого навчального закладу, а саме – арію Тамари з опери «Демон» (А. Рубінштейна), арію Тоски з однойменної опери Пучіні. І вступила! До Московської консерваторії ім. П. Чайковського до класу відомої викладачки Надії Суховіциної.
«На ті часи цей навчальний заклад був справжнім Храмом Музики. Я застала той період, коли серед викладачів були Сергій Лємєшев, Євген Рацер, Ніна Дерліак та інші талановиті і уславлені педагоги». Дівчина отримувала задоволення від навчання (вчилася на відмінно), як губка вбирала у себе знання, набувала досвіду. Столичне місто вражало своєю величчю, можливостями, культурними подіями, хотілося усе побачити і дізнатися. Хоча матеріально та в побуті було скрутно, стипендії не вистачало, доводилось підробляти. Але, здебільшого, спогади про ті часи приємні. І тому, коли відбулось повномасштабне вторгнення рашиських військ до нашої держави, Валентина Іванівна не могла збагнути, «що сталося з росіянами, як можна було дати довести себе до стану дикунства, орди? Звідки взялось стільки ненависті, варварства, мовчазної байдужості?»
Дипломною роботою випускниці стала партія Тетяни з опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, з якою вона упоралась блискуче.
Наприкінці навчання Валентині надходили різні пропозиції від театральних колективів, зокрема з Ленінграда, з відомого театру опери та балету ім. С. Кірова (Маріїнський театр). Вона навіть, приїхала туди, пройшла прослуховування, все ніби складалося добре, але все змінив випадок… Спів Валентини почув відомий театральний режисер Роман Тихомиров, якому на той час доручили здійснити постановку «Князя Ігоря» у новому оперному театрі Дніпропетровська. Зі словами: «Я знайшов Ярославну!», він запропонував Валентині цю роль. Довго вмовляти співачку не довелось – вона їде додому, в Україну, до нового театру!
Головна мистецька подія
26 грудня 1974 року оперою Олександра Холмінова «Оптимістична трагедія» розпочав свій перший сезон Дніпропетровський державний театр опери та балету.
А вже 3 січня 1975 року на сцені звучала опера Олександра Бородіна «Князь Ігор». Саме у цій виставі вперше після закінчення консерваторії партію Ярославни виконала Валентина Коваленко.
Музикознавці одразу відзначили вокальні здібності молодої артистки і у пресі згодом напишуть, що «цього вечора народилася співачка, актриса, солістка нової опери». Здійснилась мрія дівчинки із далекого села – співати на великій сцені!
Глядачі зі стажем пригадують, що вистава мала приголомшливий успіх. Присутніх вразили професійний ансамбль вокалістів-виконавців, балетна група з майстерним виконанням «половецьких танців», злагоджена гра оркестру під керуванням дириґента Петра Вариводи, чудові яскраві декорації, створені під керівництвом головного художника Анатолія Ареф’єва. Оплески не стихали, артистів довго не відпускали зі сцени. Режисерами дійства виступили Роман Тихомиров і Станіслав Гаудасинський, головним хормейстером – Василь Кіосе.
Примадонна
Доля, а можливо, – Провидіння, завжди вела її за руку (зі слів співачки – вона це відчувала). А коли випала нагода, то підняла її на музичну Вершину. Валентина Іванівна належить до спільноти тих, хто стояв на початку заснування нашого оперного театру, хто розбудовував його. Марк Литвиненко, Петро Варивода, Анатолій Ареф’єв, Василь Кіосе, Людмила Воскресенська, Микола Войтенко Нонна Суржина, Микола Полуденний, Микола Український та інші. Саме вони закладали основи творчих традицій, створювали особливий стиль, «обличчя» театру, працювали над репертуаром, відшукували музичні родзинки, вчилися самі, ділились досвідом, будували свій другий Дім. Свою творчу лепту до цієї справи додала і Валентина Іванівна Коваленко, яка протягом багатьох років виконувала весь провідний репертуар сопрано на сцені нашого театру.
«Її творча біографія налічує багато сторінок, наповнених пошуками, знахідками, творчими роздумами та, звичайно, натхненними звершеннями». У творчій скарбниці Валентини Іванівни близько 30 провідних партій у виставах класичного репертуару та у творах сучасних композиторів. Її таланту підкорилися такі партії як: Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Гелена, Варвара («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), Маргарита («Фауст» Ш. Гуно), Елеонора («Трубадур» Дж. Верді), Ліза, Тетяна, Марія («Пікова Дама», «Євгеній Онєгін», «Мазепа» П. Чайковського) та багато інших.
Уже в 1978 році В.І. Коваленко була удостоєна почесного звання «Заслужена артистка УРСР». Мистецтвознавці зазначали не тільки чудові вокальні здобутки співачки, але і її акторський талант: «Про незвичайну широту її творчих горизонтів говорять такі контрастні, але, проте, які знайшли повне розуміння і душевний відгук співачки, партії Аїди в «Аїді» Дж. Верді та Бесс у «Поргі і Бесс» Дж. Гершвіна. Її Аїда була втіленням щирого, відданого жіночого кохання. Голос Аїди-Коваленко дуже точно передавав усі нюанси глибоких душевних переживань героїні. А її Бесс захоплювала своїм оптимізмом, що виливається через край».
Одарка, вірна супутниця запорозького козака, у виконанні Валентини Іванівни – один із найулюбленіших образів серед глядачів. У цій партії співачка виходить і сьогодні та втілює «силу і владність такої собі української Валькірії. Одарка-Коваленко це драматичне сопрано… Пісня Одарки «Ой казала мені мати» з третьої дії опери набула у трактовці Валентини Коваленко значення народної, ознаки гумористичних і танцювальних українських народних пісень узагальнюють також інші ансамблеві номери опери».
Особливе місце у кар’єрі співачки належить партії головної героїні у опері «Мадам Батерфляй», для виконання якої Валентина Іванівна знайшла індивідуальні риси, що підкреслили трагізм і шляхетність образу. Із партією Чіо-Чіо-сан у співачки пов’язана досить сумна історія. У 1976 році Дніпропетровський театр гастролював у Москві на сцені Большого театру. Валентина Коваленко з успіхом проспівала партії у «Князі Ігорі», «Аїді», «Запорожці за Дунаєм». Після цього у центральній пресі з’явилась рецензія відомої співачки, народної артистки СРСР, педагога Наталії Шпіллер (до слова, вона теж була з України, уродженка Києва), у якій високо оцінювалась вокальна майстерність дніпропетровської співачки. Невдовзі Валентина Коваленко отримала офіційну рекомендацію до участі у міжнародному конкурсі вокалістів ім. Тамакі «Чіо-Чіо-сан» у Токіо. Але не судилося… Справа в тому, що чоловік Валентини Іванівни, Валерій, працював інженером на Південному машинобудівному заводі, був пов’язаний із космічною промисловістю. Галузь засекречена, яку держава пильно охороняла. Саме тому у ті часи наше місто було «зачиненим» для іноземців і за кордон співачці «порадили» не від’їжджати.
За роки своєї творчої діяльності Валентині Іванівні довелося вирішувати багато складних завдань. До прикладу, свого часу на кіностудії ім. О. Довженка вирішили зняти фільм-виставу за оперою К. Данькевича «Богдан Хмельницький». Справа в тому, що саме цей спектакль у постановці Дніпропетровського театру опери та балету отримав Державну премію імені Т.Г. Шевченка (1978 р.). Коли кінематографісти приїхали до нашого міста і прослухали оперу, то запропонували Валентині Іванівні втілити цікаву, але неймовірно складну ідею. Зіграти дві ролі, різні за віком і характером в одному кадрі – красуні Гелени, дружини Богдана Хмельницького та старої Варвари, яка викриває підступність полячки (у цьому кінематографічному трюкові співачці допомогла артистка хору Наталія Пєтухова). Завдання було виконано.
Одна з улюблених ролей співачки – Флорія Тоска (Дж. Пуччіні), яку вона виконувала протягом 15 років на сцені нашого театру у парі з партнером і добрим товаришем Едуардом Срібницьким. Тому Валентина Іванівна з хвилюванням чекала оновлену постановку цієї вистави у 2024 році. Партію головної героїні виконувала оперна діва сучасності Марія Максакова. За лаштунками актриси зустрілися, трішки поспілкувалися. Валентина Іванівна високо оцінює вокальну майстерність і акторський талант пані Марії – «Вона прожила, пропустила крізь себе цю роль! Дуже достойно! Зізнаюсь – я плакала».
Безумовно, за довгі роки служіння у театрі траплялось усяке, і не завжди шлях співачки був встелений трояндами. Були й складні обставини, образи й інтриги, заздрощі. Але на усі недоброзичливі зазіхання актриса доводила свою правоту працею: ще більше занурювалась у роботу, «відшліфовувала» кожний епізод, кожну ноту, шукала нові барви для ролей. Бо добре засвоїла уроки наставників: «Театр потребує повної відданості. Достатньо один раз схибити і це може перекреслити усі накопичені здобутки. Завжди потрібно тримати високу планку».
Указом Президента України у 1999 році В.І. Коваленко присвоєно почесне звання «Народна артистка України»;
«Козацькі шляхи»
«Лихі» 1990-ті були складними для всіх громадян країни. Не стали вони винятковими і для працівників творчих професій. Музичні та драматичні театри Дніпропетровщини переживали фінансові проблеми, період болючого зламу канонів «соціалістичного реалізму», переосмислення традицій, народження нових музично-сценічних форм. Саме у цей період (1991 рік) на базі Дніпропетровського театру опери та балету було створено ансамбль «Козацькі шляхи», який, «став своєрідною ареною боротьби за відродження та пропаганду української народної та театралізованої музичної культури, за оновлення природи пісенного жанру у промисловому регіоні». Керівниками колективу стали заслужений діяч культури України Микола Шпак та інспектор академічного хору Анатолій Махиня, хормейстером і менеджером заслужений діяч мистецтв України Валентин Пучков-Сорочинський, підтримали ідею і провідні виконавці, серед яких народна артистка України Нонна Суржина, заслужені артисти України Віктор Парубець, Микола Герасименко, Микола Український та інші. До складу ансамблю органічно увійшла солісткою і Валентина Коваленко з репертуаром українських пісень. Вона ніби повернулась у часи дитинства, на Приорілля, де співали у її родині, співали її сусіди-земляки, щодня під час роботи і на свята, і в радощах, і в печалі. Ті глибинні знання, набутий досвід тепер вона дарувала слухачам зі сцени. І це було чудово! Валентина Іванівна багато років присвятила цьому колективу, і її подвижницька роль у його складі була вагомою.
Ансамбль «Козацькі шляхи» дав більш ніж 800 концертів, успішно гастролював на сценах таких країн як Польща, Словаччина, Ізраїль та інших. Колектив виконував більш ніж 80 творів. На Всеукраїнському фестивалі козацької та української пісні колектив виборов перше місце.
Трішки про особисте…
Валентина Іванівна відбулася не тільки як актриса й особистість, але і як жінка, дружина. Кохала сама і її любили. Народила доньку, діждалась двох онуків. На жаль, ніхто з нащадків поки що не пов’язав себе з музикою, але всі пишаються пані Валентиною. І не тільки тому, що вона відома співачка… З нею можна говорити на всі теми, з нею легко і затишно, вона переконлива оптимістка і тільки вона може приготувати за особистим рецептом неймовірно смачні котлетки.
Імпонує, з якою теплотою Валентина Іванівна згадує своїх партнерів по сцені минулих років, з повагою говорить про своїх молодих колег, учнів (кілька років співачка викладала у Дніпропетровській Академії музики). «Молоді – вони інші, і вони – кращі, бо за ними майбутнє…». Така поведінка може вирізняти лише самодостатню і щедру особистість.
Шанують і пам’ятають Валентину Іванівну і в рідному селі, де народилась співачка – у 2009 році земляки відкрили її музей.
Ювілей
2024 – рік подвійного ювілею для Валентини Іванівни Коваленко: особистий – піввіку на сцені і 50 років її улюбленому Дніпропетровському театру опери та балету, нині ДніпроОпера.
Шанувальники вокального мистецтва пам'ятають всі образи, створені Валентиною Іванівною на сцені нашого театру, якому актриса від дня відкриття і до сьогодні віддає свій талант.
Театр для пані Валентини – то її життя, «то другий дім, то – святе, то жива істота». І тому вона дуже вдячна команді нинішніх керівників (Костянтин Пінчук, директор і художній керівник театру, Ігор Пучков, головний дириґент, Ірина Непочатих, головний хормейстер, Андрій Литвинов, головний балетмейстер та інші) , що у такі складні часи, під час війни і «тривог», втримують театр на достойному рівні, а колективу – за сумлінність, що працюють на своєму фронті – культурному і підтримують глядачів позитивними емоціями.
На питання, на що ще чекає Співачка у житті, Валентина Іванівна відповіла: «Для нашої України – закінчення війни і щоб усі повернулись додому: наші хлопці – з фронту, дівчата з дітьми з-за кордону, а для себе – нової ролі». І вона буде! Але, то поки що таємниця…
Партії, які виконувала Валентина Коваленко
Аїда, Леонора («Аїда» Дж. Верді);
Ганна Главарі («Весела вдова» Ф. Легара);
Гелена, Варвара («Богдан Хмельницький» К. Данькевича);
Графиня Розіна («Весілля Фіґаро» В.-А. Моцарта);
Джоконда («Джоконда» А. Понкієллі);
Леонора, Джіовані («Трубадур» Дж. Верді);
Ліза, Тетяна, Марія («Пікова дама», «Євгеній Онєгін», «Мазепа» П. Чайковського);
Марґарита («Фауст» Ш. Ґуно);
Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського);
Розалінда, Саффі («Летюча миша», «Циганський барон» Й. Штраусса);
Сільва («Сільва», І. Кальмана);
Тоска («Тоска», Дж. Пуччіні);
Шура («Прапороносці» О. Білаша);
Ярославна («Князь Ігор» О. Бородіна).
Вдячність за допомогу у підготовці публікації автор висловлює Майї Лебедівій, керівнику літературної частини «ДеіпроОпери».
Титульне фото: В.І. Коваленко, народна артистка України, 2020. З архіву «ДніпроОпери»
Серце і голос Валентини Коваленко // Тулянцев А. Катеринослав-Дніпро: мистецтво співу: Монографія.– Дніпро: Ліра, 2019.– С. 21–25.
Театри Дніпропетровщини: енциклопедія / Під заг. ред. Т. Шпаковської.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2003.
Тулянцев А. Крылатый голос // Люди і долі / упоряд. В.В. Слобода.– Дніпропетровськ: Ліра, 2008.– С. 170–172.
***
Абрамова Т. Княгиня на всю жизнь // Наше місто.– 2006.– 31 травня.– С. 3.
Иващенко Н. Есть только Дни рождения у женщин // Вісті Придніпров'я.– 2006.– 1 черв.– С. 15.
Тулянцев А. И голос, красоту дарящий // Днепр вечерний.– 2006.– №71.– 20 мая.– С. 6.
Тулянцев А. Простите нас, примадонна // Днепр вечерний.– 1999.–7 сент.
Чабан М. Чарівний переспів мого життя // Зоря.– 2006.– 3 черв.– С. 4.
Шпаковская Т. Влюбленные и очарованные // Днепр вечерний.– 2000.– 30 сент.
Шпаковская Т. Примадонна из Магдалиновки // Днепр вечерний.– 2019.– 23 мая.– (№ 38).– С. 25.
***
В. Коваленко – Мадам Дюпон, І. Тішков – Пелікан: Сцена з оперети «Містер Ікс», червень 2024 // https://www.google.com/search?q=%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0+%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE+%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%B0+%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BE&oq=%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0+%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE+%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%BA%D0%B0+%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BE
Редакція від 15.07.2024
