Воріна Лідія Степанівна
Лідія Воріна – фундаторка бандурної школи на Дніпропетровщині

Виконавство на бандурі – поширене явище на Дніпропетровщині. Вже на початку ХХ ст. відзначається збільшений інтерес до кобзарства і бандурного мистецтва серед інтелігенції та жителів обласного центру, пов’язаний з подіями ХІІ та ХІІІ археологічних з’їздів. У місті гастролюють відомі кобзарі та бандуристи, здійснюється пошук і запис етнографічних матеріалів, з’являються відповідні публікації у місцевій пресі (журнал «Дніпрові хвилі» тощо). 

Професіоналізація бандурної освіти стала можливою завдяки відкриттю класів бандури в розгалуженій системі спеціалізованих музичних навчальних закладів та забезпеченню їх професійними кадрами. З відкриттям у Дніпропетровському музичному технікумі класу народних інструментів (1927 р.), де велося також і навчання грі на бандурі (спочатку факультативно, а згодом окремою спеціалізацією), обласний центр стає осередком виконавства на бандурі. Паралельно створюються самодіяльні дитячі та дорослі капели бандуристів у містах Дніпродзержинську (нині м. Кам’янське), Кривому Розі, Новомосковську, Павлограді, у с. Підгородньому. У середині ХХ ст. в Україні відбувся значний підйом бандурного мистецтва, у результаті якого сучасна бандура змогла претендувати на звання професійного академічного інструменту світового рівня.

Розвиток професійного бандурного мистецтва пов’язаний на Дніпропетровщині з ім’ям Лідії Степанівни Воріної. Заслужений працівник культури України (1976 р.), відома в Україні викладачка, засновниця класу бандури у Дніпропетровському музичному училищі (нині Дніпровська академія музики), яке вона закінчила 1951 року по класу В.І. Носачевського, Л. Воріна присвятила життя педагогіці та розвитку ансамблевого жанру бандурного мистецтва. Її педагогічна, громадська, публіцистична та творча діяльність сприяли становленню професійної музичної освіти по класу бандури на Дніпропетровщині, а також популяризації бандури, народної пісні й українського мистецтва не тільки в Україні, а й за її межами.

Лідія Воріна народилась 27 листопада 1929 року у місті Дніпропетровську, в родині Степана і Ольги Проскури. Батько Лідії, Степан Павлович, працював на Придніпровській залізниці начальником товарного депо міста. Мати, Ольга Павлівна, присвятила своє життя домашньому господарству та вихованню сина Андрія і доньки Лідії. 

Під час Другої світової війни зовсім юна Лідія – учасниця трудового фронту: 1944 року вона закінчила фабрично-заводську школу № 8 і до кінця війни працювала на Дніпродзержинському азототуковому заводі. Після закінчення війни продовжила навчання у СЗШ №10, а 1947 року вступила до музичного училища обласного центру.

1956 року, закінчивши Київську державну консерваторію (клас А.М. Бобиря), Л. Воріна повернулася до рідного міста і почала викладати у Дніпропетровському музичному училищі ім. М. І. Глінки. 

З появою молодого дипломованого спеціаліста навчання в класі бандури стає на професійний рівень. До того часу бандура викладалася переважно факультативно, вважалась акомпанувальним інструментом; навчання відбувалося на діатонічних – так званих «простих» бандурах, існували певні труднощі як із репертуаром, так і з методикою викладання. Незважаючи на технічні перепони, Лідія Воріна намагалась розширити репертуар бандуристів: самостійно робила аранжування народних пісень, перекладення класичних творів для бандури. 

Велику увагу Лідія Степанівна приділяла ансамблевому виконавству. Починаючи з 1956 року, брала участь у тріо сестер Проскур (разом із двоюрідними сестрами Людмилою та Валентиною – солістками хору Дніпропетровського університету. Сестри Проскури постійно концертували, виступали в оглядах молодіжної художньої самодіяльності університету. 

Незабаром на філологічному факультеті Дніпропетровського університету Лідія Воріна створила самодіяльний гурток і ансамбль бандуристів. 1962 року ансамбль було переведено до Палацу культури студентів університету. Там учасникам надали все необхідне для роботи: бандури, сценічні костюми, приміщення для репетицій. Згодом до колектива приєдналися студенти інших вищих навчальних закладів міста: сільськогосподарського, металургійного, хіміко-технологічного, будівельного, медичного інститутів. Поступово склад ансамблю збільшився до 40-50 осіб. Коли готувались до концертних виступів і розпочинались загальні репетиції, до гурту приєднувався ансамбль бандуристів музичного училища – так утворився зведений колектив «Чарівниці» (більше читати за посиланням: https://www.dnipro.libr.dp.ua/charivnici_bandurka).

Зі збільшенням контингенту студентів класу бандури музичного училища, учасниками ансамблю стали виключно бандуристи-фахівці. Колектив із самодіяльного перетворився на академічний. 

У репертуарі ансамблю – українські народні пісні, українська та західноєвропейська класика, твори сучасних вітчизняних і зарубіжних композиторів. Він постійно оновлювався завдяки професійним аранжуванням Світлани Овчарової – хормейстерки і співкерівниці ансамблю з 1985 року (більше читати про С. Овчарову за посиланням: https://www.dnipro.libr.dp.ua/bandura_mistectvo_ansambl).

Заснувавши ансамбль бандуристок «Чарівниці», протягом п’ятдесяти років Л.С. Воріна була його незмінною керівницею (від дня свого заснування до теперішнього часу ансамбль є і концертною одиницею, і «своєрідною лабораторією виховання і професійного навчання молодих музикантів» Ю. Радзецький) «Чарівниці» – лауреат численних всеукраїнських і міжнародних конкурсів та фестивалів – блискуче представляє українське національне мистецтво на престижних сценах України та за її межами; постійно бере участь у творчих звітах Дніпропетровської області, що проводяться у Київському національному палаці культури «Україна» (1972, 1992, 1993, 1994, 1999, 2001, 2003). Географія гастролей ансамблю досить широка: Польща, Угорщина, Чехословаччина, Болгарія, Румунія, Грузія, Туркменія, Казахстан, Росія, Сахалін, Якутія. Високу оцінку професійному рівню і виконавській культурі ансамблю «Чарівниці» свого часу дали письменники Олесь Гончар, Іван Шаповал, композитори Олександра Пахмутова, Юрій Чичков, голова Національної спілки кобзарів України Володимир Єсипок, завідувач музичного відділу Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Леонід Черкаський та багато інших. 

У листопаді 1972 року Л. Воріна заснувала самодіяльний ансамбль бандуристів у Будинку культури районного центру Самійлівка (Росія, Саратовська область). Самійлівські «Чарівниці» існують уже понад 50 років. За цей час ансамбль-супутник одержав звання народного, став лауреатом міжнародних фестивалів, на його рахунку численні перемоги на обласних, регіональних, зональних і всеросійських конкурсах.

За п’ятдесят два роки роботи на посаді старшого викладача відділу народних інструментів Дніпропетровського музичного училища Лідія Воріна виховала понад двісті бандуристів. Сама вона вважала, що її викладацька діяльність вимірюється, насамперед, не кількістю учнів, а тим, як продовжують вони справу свого наставника, їхніми творчими здобутками, визнанням. Лідія Степанівна завжди цікавилась, як склалося творче життя випускників, підтримувала зв’язок із ними, раділа успіхам кожного.

Серед випускників Лідії Степанівни – М. Гвоздь, керівник Національної заслуженої капели бандуристів України; Л. Ларікова, артистка Черкаської філармонії, професор Національної музичної академії; О. Томілко, артистка Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка; Г. Кузема, артистка Національного заслуженого академічного народного хору України ім. Г. Верьовки; В. Петренко, артистка Національного оркестру народних інструментів України; викладачі музичних коледжів міст – Дніпро, Кам’янське, Запоріжжя, Кривого Рогу, Одеси, Полтави, а також вищих навчальних закладів України. Є серед них і народні артисти України – М. Гвоздь, Л. Ларікова; доктор філософії, доцент, заслужений діяч мистецтв України – М. Березуцька; кандидат мистецтвознавства – Т. Чернета; заслужені артисти та заслужені працівники культури України – С. Овчарова, І. Коваль, З. Кривошей, Ю. Демчук, Ю. Задоя та інші.

Найважливішими результатами своєї педагогічної діяльності Лідія Воріна вважала активізацію роботи класів бандури у музичних школах Дніпропетровського регіону, в яких нині викладають переважно учні Лідії Степанівни або ж учні її учнів. Головним у педагогічній роботі вона вважала творчий підхід, який допомагає розкрити особисті якості кожного учня, прищепити любов до інструмента, музичного мистецтва загалом. Лідія Степанівна завжди була вимогливою, часом строгою, але завжди об’єктивною до своїх учнів, а передусім – до себе.

Багато вихованців Л. Воріної після закінчення музичного училища продовжили навчання та здобули вищу освіту у вищих мистецьких навчальних закладах. Завідувач кафедри бандури Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського професор С.В. Баштан відзначав високий рівень підготовки випускників класу бандури Дніпропетровського музичного училища, які продовжили музичну освіту в Київській консерваторії (М. Гвоздь, В. Петренко, І. Коваль, С. Овчарова, Л. Ларікова, О. Обуховська, С. Корольова, В. Осипова, Т. Чумак, І. Твердохліб, О. Скорик, Т. Чернета, В. Дресвяннікова). За словами С. Баштана, результатом багаторічної роботи Л. Воріної та її учнів стало підвищення рівня професійної музичної освіти бандуристів у вищих навчальних закладах І–ІІ рівнів акредитації, а також відкриття 2006 року класу бандури в Дніпровській академії музики.

Важливою справою стало відкриття за ініціативою Л.С. Воріної класу бандури у музичній школі при музичному училищі. Завдяки цьому обдаровані діти можуть навчатися мистецтву гри на бандурі безкоштовно, а студенти старших курсів мають можливість виявити свої педагогічні здібності та теоретичні знання з педагогіки на практиці. В роботі сектору педагогічної практики брала участь випускниця Лідії Степанівни – старший викладач Є. Балакірєва. Крім того, за підтримки міського Управління культури, з метою популяризації бандури та народного мистецтва Лідія Воріна ініціювала у Дніпропетровському музичному училищі проведення щорічного міського дитячого конкурсу бандуристів для учнів музичних шкіл. Цей захід допомагає спрямовувати професійний розвиток початкового ступеня музичної освіти, сприяє обміну досвідом і репертуаром серед викладачів ДМШ.

У науково-методичному доробку Л.С. Воріної – дві дослідницькі роботи: «З історії кобзарського мистецтва. Минуле і сучасне» та «Методичні поради щодо культури ансамблевого співу». Публікації отримали схвальні відгуки серед педагогів-музикантів, а завідувач кафедрою народних інструментів Національної музичної академії України, доктор мистецтвознавства, академік М.А. Давидов підкреслив значення цієї методичної роботи «особливо в зв’язку з тим, що в методичній літературі по бандурі для початкової та середньої ланки навчання методика вокальної, ансамблевої та хорової підготовки майже не розроблена».

У 1996 році Л.С. Воріна ініціювала проведення в м. Дніпро фестивалю ансамблів бандуристів. Разом із її ученицями – нині професорами кафедри народних інструментів Дніпровської академії музики С.В. Овчаровою (заслужений працівник культури України, доцент, директорка-розпорядниця фестивалю) і М.С. Березуцькою (заслужений діяч мистецтв України, докторка філософії, організаторка фестивалю) проведено десять фестивалів ансамблів бандуристів «Дзвени, бандуро!». Захід проводився раз на два роки на базі Палацу культури студентів ДНУ, за підтримки управління культури Дніпропетровської облдержадміністрації та Дніпровської музичної академії. За цей час у фестивалі взяли участь понад сто колективів малих і великих форм самодіяльного й академічного спрямування з України та закордону. 

З 2004 року журі фестивалю «Дзвени, бандуро!» очолював народний артист України, голова Національної спілки кобзарів України, професор Володимир Єсипок (м. Київ). У складі журі в різні роки також працювали Микола Чорний-Досінчук* (США), заслужені артисти України Тарас Лазуркевич і Олег Созанський (м. Львів), викладачі Дніпровської академії музики. Лідія Воріна також була незмінним членом журі, а 2008 року її було проголошено почесним президентом фестивалю. На думку М. Чорного-Досінчука, «Дзвени, бандуро!» – став найпотужнішим в Україні фестивалем-конкурсом жанру, справжнім святом національного інструменту в дніпровському регіоні. Важливо те, що серед учасників фестивалю – всі вікові категорії: від наймолодших учнів ДМШ до дорослих артистів самодіяльних ансамблів. Цей захід, безперечно, сприяв обміну творчим досвідом між учасниками і керівниками колективів.

2006 року Л.С. Воріна передала керівництво ансамблем своїм ученицям С. Овчаровій і М. Березуцькій, які на високопрофесійному рівні продовжують справу, започатковану вчителем. Концертна діяльність ансамблю «Чарівниці» триває. Сьогодні учасники цього професійного колективу – студенти класу бандури Дніпровської академії музики та музичного коледжу. Своєю творчістю «Чарівниці» популяризують українську національну культуру на всеукраїнському і міжнародному рівнях. У різні роки колектив неодноразово виступав на радіо та телебаченні, має численні відгуки у вітчизняній і зарубіжній пресі. 

У 2004 і 2008 роках здійснено запис на компакт-диски різних програм із репертуару ансамблю бандуристок «Чарівниці». Вийшли друком десятки збірок творів із невичерпного репертуару ансамблю в аранжуванні С.В. Овчарової. Крім того, у співавторстві з композитором Валентиною Мартинюк і музикознавцем Світланою Щитовою, побачили світ методичні посібники Світлани Овчарової «Українська пісня у поліфонічних творах для бандури» (2017), «Концерт для бандури з оркестром “Bandura forever” (клавір)» (2019), «Поліфонічний зошит юного бандуриста» (2023); навчальний посібник «Козацькі пісні Дніпропетровщини у кантаті Валентини Мартинюк «Ішов козак долиною» (2019, у співавторстві з Володимиром Овчаровим, Валентиною Мартинюк та Іриною Рябцевою).

У 2010 році в Україні відбувся Другий Всеукраїнський фестиваль кобзарського мистецтва ім. О. Вересая, за підсумками якого ансамбль «Чарівниці» Дніпропетровської консерваторії посів перше місце у номінації «Академічні ансамблі бандуристів». Відзначимо, що «Чарівниці» взяли участь у гала-концерті переможців цього конкурсу, що традиційно проводився на сцені Національної опери України (м. Київ) за участю найкращих виконавців на кобзі, старосвітській і академічній бандурі, а також ансамблів бандуристів України та її діаспор. Кожен учасник ансамблю, передусім – професійний концертний виконавець. Про це свідчать численні перемоги студентів Дніпровського музичного вишу на багатьох міжнародних і всеукраїнських конкурсах.

Багато років Лідія Воріна та Світлана Овчарова прагнули створити у Дніпровській обласній філармонії муніципальний ансамбль бандуристів, у якому працювали б кращі випускники класу бандури Дніпровської академії музики і музичного коледжу. Лідія Степанівна зазначала: «Я хочу, щоб бандура була справжньою візитною карткою нашого міста». У червні 2010 року головна мета Лідії Степанівни та її учнів була втілена у життя – створено філармонійний ансамбль бандуристів (керівник – С.В. Овчарова). 

Від 2022 року національний музичний інструмент українців у Дніпровській філармонії представляє тріо бандуристок «Етніка», у складі якого – випускниці Дніпровської академії музики Ольга Бєлова (Берднікова), Вероніка Тупицька і Вікторія Кучер. 

Професійна діяльність Лідії Воріної як фундатора академічного бандурного виконавства на Дніпропетровщині та її послідовників, а також творчість заснованого нею ансамблю «Чарівниці» стали об’єктами наукових досліджень випускниць дніпровської бандурної школи: Т. Чернети, І. Лісняк, Н. Хмель, М. Березуцької. Остання захистила дисертацію «Репертуар як фактор ансамблевої творчості бандуристів (на матеріалі діяльності ансамблю бандуристів «Чарівниці») та здобула науковий ступінь доктора філософії (2021) і вчене звання доцент (2022). У 2012 році в Києві відбувся публічний захист дисертації Тетяни Чернети «Бандурне мистецтво Дніпропетровщини: від аматорства до академізму», на якому була присутня сама Лідія Степанівна.  Крім того, до її 80-річного ювілею авторка цієї статті написала біографічну книгу «Лідія Воріна» (повний текст книги див. за посиланням https://old.libr.dp.ua/virt%20vist/vorina_text.pdf), що увійшла до серії «Видатні музиканти Дніпропетровщини». 

За матеріалами нашого дисертаційного дослідження бандурного мистецтва Дніпропетровщини вийшла однойменна монографія, яка за дивовижним збігом була підписана до друку 27 листопада 2017 року – в останній день народження Лідії Степанівни. Через декілька днів, 7 грудня, закохане у бандуру серце нашого дорого Вчителя перестало битися.

Справі популяризації українського національного інструмента і вихованню декількох поколінь професійних бандуристів Лідія Степанівна Воріна присвятила все своє життя – щоб і надалі звучала наша старовинна, а разом із тим сучасна бандура. 

Примітка:
* Микола Чорний-Досінчук (1918–1999) – активний популяризатор бандури і пропагандист кобзарства в українській діаспорі, меценат, засновник і головний редактор журналу «Бандура» (США), засновник і директор Школи кобзарського мистецтва в Нью-Йорку (1973). 

Титульне фото: Л.С. Воріна // https://old.libr.dp.ua/virt%20vist/vorina_text.pdf