Д.І. Яворницький і бібліотеки: спілкування та співпраця

Бібліотечний простір, у якому працював Д.І. Яворницький, охоплював широкі географічні межі України та Росії другої половини ХIХ – початку ХХ ст. У житті та діяльності українського вченого книга посідала першорядне місце. Працюючи над науковими дослідженнями з історії України, Дмитро Іванович постійно знайомився з книжковою та періодичною продукцією, яка друкувалася на території Російської імперії. Щоб досягти наукових звань, треба було багато читати, бути обізнаною людиною у різних галузях. Український дослідник розумів значення книжки як джерела знань в історичному контексті та бібліотек як місця збирання і збереження видавничої продукції вітчизняного та іноземного походження. Особисті стосунки Д.І. Яворницького з бібліотечними працівниками та культурноосвітніми діячами свідчать про його високий інтелектуальний рівень, розуміння бібліотечних проблем, сприяння у комплектуванні бібліотечних фондів, піклування про розвиток українських і російських бібліотек та вирішення бібліотечних справ.

Листування Д.І. Яворницького

Краще уявити Д.І. Яворницького у бібліотечному просторі другої половини ХIХ – початку ХХ ст. допомагає листування академіка, що містить понад 6 тис. листів. Дослідження проведено на основі аналізу матеріалів «Епістолярної спадщини академіка Д.І. Яворницького», виданої у п’яти томах Дніпропетровським національним історичним музеєм імені Д.І. Яворницького (1997–2010). Це дозволило розширити образ українського вченого через його ставлення до бібліотек, оцінку якості фондів, працю в українських і російських книгосховищах.
 

Праці Д.І. Яворницького ґрунтуються на значному масиві різноманітних джерел, до яких належали архівні матеріали, опубліковані документи, праці попередників. При написанні творів учений використовував інформацію, яку він отримував у бібліотеках і архівосховищах та від своїх знайомих і друзів. В епістолярії Д.І. Яворницького набули значного висвітлення питання науково-культурного життя. Саме листування дає можливість ширше уявити його як особистість, зв’язки як вченого з бібліотечними осередками та спілкування з бібліотечними працівниками, які допомагали етнографу в користуванні книгами та журналами або отриманні інформації про нові надходження.

Д.І. Яворницький та українські бібліотеки

Протягом свого життя Д.І. Яворницький звертався до українських бібліотек, підтримував тісні зв’язки з Катеринославською, Олександрівською та Харківською міськими бібліотеками. Із листування з І.Я. Акінфієвим, головою правління бібліотечної ради Олександрівської бібліотеки, з В.В. Даниловим та Є.С. Вировим, бібліотекарями Катеринославської вченої архівної комісії відомо про бібліотечні справи Катеринославського обласного музею імені О.М. Поля, розвиток фондів та їх змістовне поповнення.

Д.І. Яворницький отримував роботи В.В. Данилова для бібліотеки музею. Приязні стосунки з Я.П. Новицьким, культурно-освітнім діячем Олександрівська, формувалися у другій половині ХIХ ст. Останній надсилав Дмитрові Івановичу журнали («Киевская старина» за 1884 р.) і книжки, отримані в міській бібліотеці та з приватних колекцій у тимчасове користування (два тижні). Разом із тим катеринославські бібліотеки у фондах мали твори Д.І. Яворницького для користування читачами губернії та інших міст України і Росії.

З 1902 р. Д.І. Яворницький очолював Катеринославський обласний музей імені О.М. Поля. І з цього часу він опікувався розвитком музейної бібліотеки, яка щорічно зростала, поповнювала фонди унікальними виданнями ХVI–ХХ ст., стародруками і стала відомим культурним осередком Півдня України початку ХХ ст. Український учений в археологічних та етнографічних пошуках і розвідках цікавився рукописними книгами та церковними архівами. Підтвердженням цьому була лекція Дмитра Івановича про минуле життя Запорожжя, п’ятий розділ якої мав назву «Рукописные книги и церковные архивы» (1918 р.).

Співпраця з харківськими бібліотеками

Один із засновників Харківської громадської бібліотеки, член її правління М.Ф. Сумцов у листах до Д.І. Яворницького повідомляв цікаві факти з бібліотечного життя Харкова та звертався з проханням надіслати всі твори вченого у кількості трьох примірників до різних бібліотек, особливо до бібліотеки Етнографічного музею, завдання якого полягало у створенні достатньо повної наукової бібліотеки з етнографії, та користування широкими читацькими колами губернії. У свою чергу Д.І. Яворницький допомагав харківським колегам бібліографічними рекомендаціями з наукового пошуку літератури та змісту праць (1914 р.).

Увагу українського вченого привертала й бібліотека Харківського університету, читачем якої він був, користувався її фондами. Книжки брав не тільки для себе, а й для своїх друзів. Так, історик літератури і дослідник словесності М.Є. Халанський звернувся з проханням отримати в університетській бібліотеці книгу «Жизнеописание Плутарха» в тимчасове користування. Добре орієнтуючись у фондах навчальної бібліотеки, Д.І. Яворницький виконав прохання історика-краєзнавця, священика В.М. Никифорова на предмет уточнення бібліографічних матеріалів (цитат) з історії Козарського (Хазарського) царства. У листах музейника В.І. Строменка до Д.І. Яворницького (1908 р.) останній цікавився життям українських бібліотек. Його респонденти доповідали про громадські бібліотеки, склад книжкових і періодичних фондів. Так, бібліотека Ізюма Харківської губернії мала українські журнали «Рада» і «Рідний край», а також багато українських книжок, необхідних читачам краю.

Поповнення книжкових зібрань бібліотек

Окреме місце в культурно-просвітницькій діяльності Д.І. Яворницького посідали полтавські громадські бібліотеки. Члени бібліотечних рад О.С. Волкенштейн, Н. Дубровська, К. Лісовський, М.А. Дмитрієв висвітлювали напрямки діяльності бібліотек, зупинялись на питаннях придбання українських книжок для міських та сільських бібліотек, визначали роль цензури в бібліотечному просторі початку ХХ ст. До Д.І. Яворницького зверталися і колекціонери книжкових зібрань, зокрема полтавський діяч В.І. Станіславський більше 20 років збирав українську бібліотеку, яка, на жаль, не мала творів українського дослідника, а «хотілося б мати». Він висловлює побажання придбати їх.

Листи дружини М.М. Коцюбинського Віри Устимівни містять відомості про проблеми Чернігівської громадської бібліотеки. Як активний член бібліотечного правління, вона допомагала вирішувати назрілі питання. З цим осередком пов’язана діяльність С.Л. Сотника, який допоміг у 1900 р. поповнити фонди бібліотеки книгою Д.І. Яворницького «История запорожских козаков» у кількості 50 примірників вартістю два крб за кожний. Маючи зв’язки з бібліотечною комісією Чернігова на початку ХХ ст., Дмитро Іванович підтримував бібліотеки в підготовці та проведенні народних читань як активної форми поширення знань та підвищення загальнокультурного рівня населення, порушував клопотання про їх дозвіл. Не залишалася поза увагою Д.І. Яворницького діяльність і Роменської місцевої бібліотеки. Завідувач військової бібліотеки в Одесі В.Г. Кравченко мав спільний погляд із вченим на бібліотечний книгообмін між різними закладами з метою поповнення фондових зібрань.

Зв’язки з російськими бібліотеками

У другій половині ХIХ – початку ХХ ст. плідною була співпраця українського етнографа з російськими бібліотеками. У серпні 1885 р. Д.І. Яворницький переїхав до Санкт-Петербурга, де розпочався новий період його життя. Про активну наукову діяльність у санкт-петербурзький період свідчить творчий доробок ученого. Протягом 1885–1892 рр. він написав низку статей, видав декілька книг: «Остров Хортица на реке Днепр», «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», «История запорожских козаков» (т. 1). Вагому роль у цей період відігравали російські бібліотеки. Вчений-етнограф звертався з проханнями пошуку книжок до співробітників бібліотеки Академії мистецтв (Е. Беренштам), Імператорської публічної бібліотеки (М.Ф. Бокачев, Л.К. Дитеріхс). У свою чергу, він прихильно ставився до їхніх прохань, які стосувалися рекомендацій і відгуків на наукові праці. З листів В.В. Стасова, який з 1872 р. завідував художнім відділом Публічної бібліотеки в Санкт-Петербурзі, дізналися, що в 1880-ті рр. Д.І. Яворницький був постійним читачем газетних фондів. Бібліотека допомагала історику у складанні бібліографічних переліків архівних матеріалів з історії Запорожжя, які він публікував у журналі «Киевская старина» (1886 р.). З метою швидкого отримання книжок Д.І. Яворницькому допомагали працювати з фондами Бібліотеки Академії наук російський літературознавець О.М. Міллер, російський археолог М.І. Веселовський та працівник «русского отдела» бібліотеки П.А. Сирку, який видавав літературу вченому.

У 1898 р. у Санкт-Петербурзі засновано «Малорусское общество издания книг для народа» («Благодійне товариство видання загальнокорисних і дешевих книг»), з яким підтримував зв’язки Дмитро Іванович. Мета Товариства полягала у виданні книжок для народних читалень, які розповсюджували шляхом продажу або безкоштовно. Цікавими є листи Д.І. Яворницького до голови петербурзької української громади П.Я. Стебницького у 1906 р., які містять відомості про видання праць ученого в цьому товаристві.

Рада Одеського відділу Російського військово-історичного товариства в Санкт-Петербурзі у 1910 р. прохала Д.І. Яворницького вислати до бібліотеки власні праці, присвячені дослідженню Запорозької Січі. З епістолярної спадщини Д.І. Яворницького та українського письменника М.П. Старицького (1898 р.) відомо, що історик добре знав фонди бібліотеки Московського університету, які містили унікальні мистецькознавчі видання, зокрема рукописний альбом ХVII століття.

У 1888 р. Воронезька публічна бібліотека отримала від українського вченого один примірник книги «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (СПб., 1888). Нашу увагу привернула співпраця директора Катеринодарської публічної бібліотеки імені О.С. Пушкіна Г.В. Доброскока з Д.І. Яворницьким, що була пов’язана з книгообміном українськими історичними виданнями, потрібними молоді. У 1913 р. була відкрита безкоштовна бібліотека Кубанського військового етнографічного музею, обов’язки завідувача виконував І. Гладкий, який звернувся до Д.І. Яворницького з просвітницькою метою: допомогти бібліотеці придбати у фонди всі друковані праці етнографа, особливо «Историю запорожских козаков. Т. 1–3», монографії про Сірка та Сагайдачного.
 

Наприкінці ХІХ ст. до Д. І. Яворницького звернувся директор фірми «Русская и иностранная книжная торговля» в Тифлісі К.М. Бєгічев, який спеціалізувався на комплектуванні історичних, іноземних і рідкісних видань. Він друкував каталоги своєї книгарні, які мали допомогти вченому у створенні власної бібліотеки. Крім того, відбувався двосторонній обмін виданнями між катеринославськими та тифліською бібліотеками.

Перебуваючи в Середній Азії (1892–1895), відірваний від архівів і бібліотек, Д.І. Яворницький звертався до співробітників московських і санкт-петербурзьких архівів з проханням допомогти скопіювати писемні джерела, які йому були потрібні. Крім того, на його замовлення власники різних книгарень та видавництв надсилали дослідникові книжки стародавніх істориків. Все це дозволило Д.І. Яворницькому упорядкувати в Самарканді власну бібліотеку.

Користування приватними бібліотеками

Д.І. Яворницький опрацював не тільки державні бібліотечні зібрання, а й користувався приватними колекціями видатних діячів України та Росії. Так, у 1888 р. він звертався до власної бібліотеки історика, етнографа, письменника М.І. Костомарова, яку пізніше отримав Київський університет згідно з заповітом. Для підвищення науково-освітнього рівня, розширення кругозору, самовдосконалення Дмитро Іванович цікавився діяльністю та змістом приватних бібліотек і книгарень, зокрема полтавської бібліотеки С. Богоявленського, бібліотеки та колекції рукописів М.Г. Іванова, одеської книгарні та бібліотеки С.П. Распопова.

У приватному книгозібранні санкт-петербурзького аристократа П.Я. Дашкова український дослідник знайшов рідкісні твори з історії запорозьких козаків німецькою, французькою та англійською мовами (1886 р.). Не залишалася поза увагою українського вченого доля значних приватних бібліотек Г.П. Алексєєва, Преосвященного Феодосія після смерті їхніх власників. Його турбувало їхнє місцезнаходження, кому передані або хто їх отримав, з метою користування джерелами знань майбутніми поколіннями.

Таким чином, епістолярна спадщина як історичне джерело допомогла виявити та проаналізувати широке коло бібліотечних осередків України та Росії, з якими співпрацював український учений Д.І. Яворницький. Історик звертався з проханнями щодо довідково-бібліографічної роботи до громадських, наукових, навчальних та приватних бібліотек і книгозібрань. Міцні стосунки Д.І. Яворницького з бібліотечними працівниками та діячами науки і культури визначали його роль та місце в культурно-освітньому просторі Російської імперії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Бібліотеки та їхні книгосховища кількісно зростали, отримуючи якісно змістовні фундаментальні праці Д.І. Яворницького.

Уміння вченого орієнтуватися в книжковому світі видавничої продукції імперії, його постійний інтерес до новинок з історії України, українського народу, національної культурної спадщини свідчать про високий культурно-освітній та інтелектуальний рівень українського дослідника.