Загадки Жовтоводської битви. Частина ІІ. Кам’яний Затон

Визначною подією, що суттєво вплинула на результат Жовтоводської битви, став перехід реєстрових козаків на бік Богдана Хмельницького. Та де і коли це сталося – ці питання й досі залишаються проблемними, одностайної думки серед науковців та краєзнавців немає. Одні стверджують, що це відбулося в Кам’яному Затоні на лівому березі Дніпра, напроти Микитинської Січі нижче порогів (Іван Стороженко), інші – в урочищі Кам’яний Затон, поблизу Мишуриного Рогу до порогів (Дмитро Яворницький).

Щоб зрозуміти, де слід шукати цей Кам’яний Затон, спробуємо ще раз усвідомити, як могло все відбуватися. Великий коронний гетьман Речі Посполитої Миколай Потоцький навряд чи міг сам приректи свого сина на вірну загибель, посилаючи його з невеликим загоном у Дике Поле. Він же добре розумів, що приборкати повсталу Запорозьку Січ молодому, ще недосвідченому у військовій справі Стефану, навіть за допомогою реєстрових козаків, було не під силу. А от набратися такого досвіду йому б не завадило. Як пише Мар’ян Дубецький: «Коронний гетьман відправив сина в поле не в похід, а лише щоб розігнати невелику кількість «гультяїв» і перейти до порогів на Кодак, роблячи таку прогулянку по правому берегу Дніпра, заради задоволення та демонстрації бойової готовності».

Біля міцної польської твердині, Кодацької фортеці, Стефан Потоцький повинен був зустрітися з реєстровими козаками, що пливли по Дніпру. Туди ж мали підтягнутися й основні сили коронного гетьмана, як тільки той отримає звістку від сина. Та передовий загін Стефана Потоцького перейняв Богдан Хмельницький з татарським мурзою Тугай-Беєм. Союзники обложили польський табір в урочищі Жовті Води, що лежало неподалік від дороги між Інгульцем та Дніпром. Всі можливі способи сполучення і з Миколаєм Потоцьким, і з реєстровцями заблокували татари. Непередбаченою була і зрада реєстрових козаків, які присягалися польському королю. Проте, їхні інтереси співпали з інтересами повстанців, і вони перейшли на сторону останніх. Достеменно відомо, що це сталося у Кам’яному Затоні, та місце його знаходження називається неоднозначно. Між Мишуриним Рогом і Микитиним Рогом по руслу Дніпра можна зустріти ще кілька топонімів, в основу яких покладено слово «кам’яне»: Дніпровокам’янка, Кам’янське, Кам’янка Лівобережна (Старожитня Кам’янка), Кам’янка Чаплинська, Лоцманська Кам’янка, Кам’янка Дніпровська… Щоправда, більшості з цих поселень тоді ще не існувало. Але могли бути природні об’єкти з назвами Кам’яний Затон. Наприклад, напроти Микитинської Січі (біля сучасної Кам’янки Дніпровської) це була затока, а неподалік від Мишуриного Рогу так могло називатись урочище.

Відомо, що в Кам’яному Затоні повсталі реєстровці, яких очолив Джалалій, зустрілися з Богданом Хмельницьким, і разом вони попрямували до обложеного на Жовтих Водах табору Стефана Потоцького, який так і не зустрівся з реєстровими козаками і про їхню зраду поки що не знав. Більшість дослідників вважає, що зустріч Потоцького з реєстровцями повинна була відбутися біля Кодака («Літопис Самовидця», Самійло Величко, Рігельман, М. Дубецький). Як пише Самійло Величко: «Войська польськіє і козацькіє от гетьманов коронних, з Черкас водою дніпровою ку Кодаку, а землею на Крилов і на Жолтую Воду ку Кодаку ж суть виправлені».

Цю думку підтримує і Яворницький. Утім, Іван Стороженко наполягає на тому, що обидва загони поляків мали зустрітися в Кам’яному Затоні напроти Микитинської Січі. Але для нас слушною є думка Олександра Поля, який категорично заперечує можливість такої зустрічі нижче порогів. Спробуємо це аргументувати. По-перше, для цього Потоцькому треба було б переправитися на ліву сторону Дніпра під носом у повсталої Січі. А по-друге, цього не міг допустити і ватажок реєстровців Барабаш. Це означало б для нього – втратити весь флот. Бо спуститися вниз через пороги вони могли, а от піднятися водою назад по Дніпру – ні. Так де ж мали зустрітися реєстрові козаки зі Стефаном Потоцьким, а замість нього зустрілися з Богданом Хмельницьким? Біля Кодака, чи в Кам’яному Затоні? Протиріччя зникає, якщо припустити, що цей Кам’яний Затон був у самому Кодаку (або поблизу нього). Для перевірки цього припущення ми побували у селі Старі Кодаки на місці колишньої Кодацької фортеці. Та замість відповіді на нас чекали нові питання.

Фортецю Кодак було закладено 1635 року Гійомом де Бопланом, який зробив опис України і намалював знайому нам Генеральну карту. Щоправда, фортеця відразу ж була зруйнована козацьким ватажком Іваном Сулимою. Та міцний польський форпост було відновлено вже за три роки. І на момент Жовтоводського протистояння він не давав спокою Богдану Хмельницькому. Йому будь що треба було не допустити зв’язку між обома польськими загонами і, тим більше, можливості їхнього об’єднання в могутньому польському укріпленні. Проведені польові обстеження місцевості показали, що залишки старої фортеці й зараз можна побачити поблизу села Старі Кодаки на околицях міста Дніпра. Річка в цьому місці досить вузька, розмістити тут флотилію реєстровців, що налічувала майже сотню байдаків, навряд чи було можливо. Та і течія тут не була спокійною. Отже, реєстровці зупинилися десь в іншому місці.

Про те, що фортеця була саме тут, сповіщають два меморіальні об’єкти. Перший – сучасна схема з історичною інформацією, з якої ми довідуємося, що 1 жовтня 1648 року фортецю захопили козаки Богдана Хмельницького (на чолі з полковником Нестеренком).

Неподалік бовваніє обеліск із червоного граніту, на якому написана зовсім інша дата взяття фортеці – 24 квітня 1648 року. Цей обеліск було встановлено в 1910 році за ініціативою Дмитра Яворницького. Насправді, фортеця дійсно підкорилася воякам Хмельницького восени 1648 року після кількамісячної осади. Фортеця була добре укріплена й устаткована гарматами, і Хмельницький добре про це знав, бо оглядав її в почеті Конєцпольського після відбудови в 1639 році (до речі, разом із Бопланом). Тоді, за однією з легенд, він сказав пророчі слова: «Збудоване руками можна руками й зруйнувати». Але зараз робити це було недоречно. Зараз його метою було лише блокувати всі підступи до твердині та не допустити будь-яких комунікацій між поляками. Його тактикою була осада. Про це твердять сучасні дослідники О. Репан, В. Старостін та О. Харлан із міста Дніпра: «Хмельницький не став кидати на штурм козацьких укріплень свої сили. Взяти фортецю, напевно, він був у змозі – але втратив би час та ініціативу. В цьому разі він би дав змогу полякам оговтатися і провести додаткову мобілізацію... Час на Кодак прийшов восени 1648 р., коли сюди підійшли три добірні козацькі полки на чолі з Я. Вовченком, М. Нестеренком та П. Шумейком».

У написі (24 квітня 1648 р.) на обеліску, встановленому Яворницьким, можливо, і не було ніякої помилки! За умови, якби його встановили трохи вище по Дніпру. Справа в тому, що на той час існувало два Кодаки – фортеця та укріплене поселення біля переправи через Дніпро, яке згодом стало центром Кодацької паланки (Новий Кодак). «Новий Кодак постає як населений пункт, що обслуговує з правого берега Дніпра Кодацький перевіз. Свідчення про його розвиток в другій половині ХVІІ ст. вкрай фрагментарні, що пов’язано із домінуючою воєнною роллю Старого Кодака та застосуванням назви «Кодак» до обох населених пунктів, що фактично не дозволяє визначити, до якого з Кодаків відноситься інформація джерел», – читаємо у «Палімпсесті» групи авторів (О. Репан, В. Старостін, О. Харлан).

Перша згадка про Новий Кодак датується 1645 роком, і, можливо, його мешканцями стали колишні будівельники Кодацької фортеці, які осіли при жвавих дорогах, що йшли і з Криму, і від Мишуриного Рогу та Переволочної. На відбудову зруйнованої Сулимою фортеці було зігнано багато люду з найближчих населених пунктів Лівобережжя. Деякі з них вкоренилися біля Кодацького перевозу, розташованого вище по Дніпру. Серед поселенців був і прадід Микити Коржа, відомого своїми спогадами про козаччину: «Новые-Кодаки, местечко сие любезная моя родина, существовало еще и во время Польского владения, а потом, когда оным завладели Запорожцы, то оно от случившегося в нем пожара обратилось в пепел. До сгорания-же выстроена была в нем церковь небольшая, деревянная, старанием Запорожцев, покрытая соломою и камышем. После того, как церковь, так и все оное местечко вновь было выстроено и назван был город Новые-Кодаки. В нем построена была и крепость удивительною и чудною архитектурою Запорожскою». Отже, поселення Кодак існувало ще за Польщі (тобто до 1648 року), а приставку «Новий» воно отримало, коли стало козацьким. Це був найближчий населений пункт угору на правому боці Дніпра відносно Кодацької фортеці.

За сучасною стелою, на якій зафіксовано 1645 рік, видно лівий берег Дніпра, який тут значно ширший, ніж біля фортеці у Старому Кодаку. В цьому місці поза фарватером розташовані острови, що утворюють тихі затони та затоки з боку від основного річища. Це дуже схоже на те, що називається Затоном.

Наприкінці XVIII століття під час своєї наукової експедиції із Санкт-Петербургу до Херсона через Новий Кодак проїжджав Василь Зуєв, який залишив запис у своєму щоденнику: «Новый Кодак уже составляет преддверие к порогам, по чему и неудивительно, что как на берегу, так и чрез реку, почти до половины лежало множество гранитовых каменьев, которые реку нарочито запружали… Из Кайдака выехали мы около обеден и ехали ровною степью, от которой только что к Днепру как с нашей, так и с другой стороны оказывались каменные утесы и уже Днепр не столь был разливист, как прежде, а оба берега в виду были».

Отже, біля Нового Кодака Дніпро був настільки «разливист», що не видно було протилежного берега. Чому ж тоді перевіз було влаштовано саме тут? Можливо, саме завдяки затону, де зручно було утримувати пороми та човни. Біля лівого берега Дніпра при переправі існувало стародавнє поселення, яке Микита Корж називав Старожилою Кам’янкою. Зупинитися флотилії реєстрових козаків саме в цьому місці було досить зручно – до польської Кодацької фортеці залишалося зовсім недалеко, близько двадцяти кілометрів. До речі, під час подорожі Дніпром у 1887 році імператриці Катерини ІІ, її флотилія зупинялася саме тут. А тепер я хочу процитувати Мар’яна Дубецького: «Дві половинки незначного рухомого складу (польського війська – Г. С.) були накреслені різними лініями. Водою рухалися по прямій лінії, а землею – по півколу. Тож, зустрічатися їм не було необхідності ніде, аж до місця призначення у Кодаку».

Рухаючись коротшим шляхом і зі значно більшою швидкістю, реєстровці прибули до місця зустрічі раніше, ніж Стефан Потоцький до Жовтих Вод (якщо, звичайно, вони вирушили одночасно). Та продовжимо цитувати Дубецького: «Врешті, реєстровці, які отримали наказ пливти до Кодака, ніде не зупиняючись… вже допливли до Кодацької фортеці, тому що до Кам’яного Затону, розташованого менше ніж за три милі від Кодака, де вони повстали та вбили всіх своїх польських старшин…». Далі читаємо у виносці: «Кам’яний-Затон, нині Кам’янка, на лівому березі ріки Дніпро, трохи вище Катеринослава».

Три тогочасних польських милі відповідають приблизно двадцяти двом кілометрам. Приблизно на такій відстані між собою і розташовані Кодацька фортеця та Новий Кодак. До того ж, Новий Кодак розташований якраз напроти с. Кам’янки по правий бік старовинної переправи. Отже, Кам’яний Затон був біля поселення Кодак (який пізніше став називатися Новим Кодаком).

Те, що Богдан Хмельницький, обминувши Кодацьку фортецю, зустрівся з реєстровими козаками в Кам’яному Затоні біля Кодацького перевозу (Нового Кодака), підтверджує і Літопис Самійла Величка: «Хмельницький… з войськом запорозьким рушивши… і Кодак проминувши; а в правий бок ку берегу дніпровому, мало з шляху своєго удавшися, станул боком вище Кодаку у миль три іли чтири і розпорядивши в коло і оподаль обозу кріпкіє і справніє козацькіє і татарськіє сторожі… Тії прето караули, зочивши войська водніє, призвали їх в мілких судах ку берегу, для розговору з собою; (реєстровці – Г.С.) потребовали видіти самого Хмельницького, которий за данєм себі о том знати, зараз прибув ку берегу дніпровому».

А тепер згадаймо, коли саме реєстрові козаки перебили свою старшину (на чолі з Барабашем та Караїмовичем) і приєдналися до Богдана Хмельницького – 4 травня (24 квітня) 1648 року. Саме цю дату ми і бачимо на гранітному обеліску, встановленому на руїнах Кодацької фортеці у Старому Кодаку.

То ж Богдан Хмельницький «взял приступом» не неприступні стіни польської фортеці Кодак, а невеликі земляні укріплення козацького поселення Кодак біля переправи в Кам’яному Затоні, розташованому трохи вище по Дніпру. Гранітний обеліск на честь цієї події треба було б, мабуть, встановити саме тут.

Як повідомляє М. Дубецький, в ніч на 9 травня до фортеці пробралося двоє поранених мушкетерів коменданта Гродзіцького, що обслуговували гармату, передану ним реєстровцям. Від них він і дізнався всю гірку правду і про зраду реєстрових козаків, і про становище на Жовтих Водах. Гродзіцький якось зміг передати листа коронному гетьманові Миколаю Потоцькому, та було запізно – повстання вже перекинулось і на «волость».

Наші знахідки проливають світло на деякі темні плями Жовтоводської битви. За результатами нашого дослідження можна зробити висновки:

• Місце розташування обложеного польського військового табору (місце проведення основних бойових дій Жовтоводської битви) слід шукати по руслу р. Жовтенької (Жовтої, притоки Комісарівки) на правому боці природної водойми неподалік від греблі штучного ставка поблизу с. Авангард (околиці П’ятихаток Дніпропетровської області). Географічні координати: північна широта 48°27’, східна довгота 33°42’.

• Кам’яний Затон (місце приєднання реєстрових козаків до Богдана Хмельницького) знаходився приблизно на 22 км вище Кодацької фортеці по течії Дніпра біля Кодацької-Кам’янської переправи (Новий Кодак).

Географічні координати: північна широта 48°30’, східна довгота 34°56’.

Підтвердити або спростувати ці висновки можуть наукові археологічні дослідження, які доречно було б провести.

Титульне фото. Затон на Дніпрі.