Переселенці: як це було в Першу світову війну

Перша світова війна була відзначена величезним потоком біженців у внутрішні губернії Російської імперії. Катеринославщина прийняла десятки тисяч прибульців із прифронтових губерній. Тема ця велика. Сьогодні ми розповімо, як вирішувалася проблема біженства на прикладі Верхньодніпровського повіту.

Тоді тікали із заходу на схід

В поход на чужую страну собирался король…
Б. Окуджава

Перші біженці у Верхньодніпровському повіті Катеринославської губернії із західних прифронтових Волинської та Холмської губерній з’явилися наприкінці червня 1915 року. На той час ще не існувало жодних організацій, які займалися б опікою над біженцями. Тому перші партії залишалися виключно під опікою губернського земства. І біженців тимчасово розміщували на лікувально-продовольчих пунктах.

На початку серпня того ж року у Верхньодніпровському повіті організували місцеве відділення так званого «Тетянинського комітету». Воно й зайнялося облаштуванням утікачів, котрі опинилися в цьому повіті. Тетянинський комітет, названий від імені однієї з доньок Миколи ІІ великої князівни Тетяни Миколаївни (1897–1918), проводив благодійну роботу серед цивільних біженців.

Спочатку проходили медогляд

Попервах біженці прибували порівняно невеликими партіями. У другій половині серпня 1915-го розпочалося їх масове прибуття. Перші партії містилися спочатку на земських продовольчих пунктах у селах Саксагані, Софіївці та місті Верхньодніпровськ, де їх витримували по три-чотири дні. Протягом цього часу проводилася точна реєстрація всіх, хто прибув, і медичний огляд для виділення заразних хворих. Потім прибулих розміщували по селах на квартири. Але таке правильне розселення біженців тривало лише перші дні.

Коли біженці почали прибувати щодня по 1500–2000 і більше людей на день, про будь-який карантин годі було й думати. Доводилося висаджувати їх із вагонів просто на людські підводи та розвозити селами. У кращому разі вдавалося зробити на станціях швидкий медичний огляд для ізоляції виявлених заразних хворих у лікарнях і тимчасових бараках. Внаслідок такого примітивного способу медичного обстеження у багатьох селищах з’явилися всілякі епідемії. Головним чином це були холера, висипний тиф і скарлатина. Але іншого виходу не було. Навіть за такого способу прийому біженців на багатьох станціях вагони затримувалися по добі. А це спричиняло велике невдоволення з боку залізничної адміністрації.

Такий стихійний характер рух біженців мав увесь час до половини вересня. Восени 1915-го рух дещо призупинився, біженці стали прибувати рідше та меншими групами. Діставалися вони Верхньодніпровського повіту здебільш залізницею та гужовими шляхами. Лише незначна частина, та й то на початку, приїхала пароплавом. Унаслідок постійного пересування скитальців було важко пильнувати кількість поселених у повіті. За наявними ж у повітовому комітеті відомостями їх до 1915 року налічувалося щонайменше 24 000 осіб.

На допомогу приходить земство

У віданні Тетянинського комітету волиняни та холмчаки перебували до 24-го серпня 1915 року. А з того ж числа вони перейшли під опіку земського та міського союзів. У Верхньодніпровському повіті турботи про втікачів прийняв на себе місцевий повітовий комітет допомоги хворим і пораненим воїнам, запросивши для цієї мети ще декількох членів. При комітеті організували бюро, де зосередили все діловодство. Тут вели реєстрацію всіх, хто оселився в повіті, розподіляли суми, асигновані на їхнє утримання. При комітеті також організували довідкове бюро та бюро праці для влаштування біженців.

На місцях організували місцеві комітети. Усіх таких комітетів нараховувалося 33. Здебільшого їх організовували з представників різних місцевих громадських організацій – сільськогосподарських товариств, кредитних спілок, волосних і санітарних установ і місцевої інтелігенції.

Натомість були й спеціально створені комітети допомоги біженцям. Організація їх була передбачена затвердженим царем 30 серпня 1915 Законом про біженців.

Число членів комітетів восени 1915 року сягало 700 осіб. Ці комітети займалися облаштуванням біженців на місцях. Вони підшукували для них помешкання, видавали їм продовольчу допомогу, дбали про постачання паливом. На їхні обов’язки лягла також турбота про поліпшення санітарних умов життя українців із Заходу та про можливе задоволення їхніх культурно-освітніх і релігійних потреб. Загальний напрямок діяльності комітетам на місцях давав повітовий комітет. Він виробив окремий план організації допомоги біженцям.

Чи хотіли біженці працювати?

Прибульців розміщували родинами у вільних селянських хатах чи половинах хат. Невеликі сім’ї містилися по дві сім’ї в одній квартирі. Причому загальна кількість людей, враховуючи і маленьких дітей, не мала перевищувати десяти. На квартиру з опаленням асигнувалося до 4-х з половиною рублів. Продовольчий пайок був визначений у 4 рублі 20 коп. на дорослого та 2 рублі 10 коп. на дитину до 5-ти років включно на місяць.

Допомогу отримували лише непрацездатні та ті, що не могли знайти собі роботи. Право на отримання допомоги встановлювали місцеві комітети. А вони з цією метою робили ретельне обстеження переселенців, розквартованих у їхньому районі. Для пошуку роботи працездатним при всіх місцевих комітетах організували бюро праці. Разом із центральним повітовим бюро вони вживали всіх можливих заходів у цьому напрямку. Пошуки роботи, однак, становили великі труднощі. І ось чому. З одного боку, через малий попит праці через припинення сільськогосподарських робіт і відсутність промислових підприємств у Верхньодніпровському повіті, з другого – через небажання самих біженців ставати на роботи.

Для транзитних громадян

Для переселенців, що проходили Верхньодніпровський повіт транзитом і прямували до інших повітів чи губерній, повітовий комітет організував цілу низку лікувально-поживних пунктів на шляху їхнього прямування. Такі пункти в 1915 році були облаштовані в селах Бородаївці, Попельнастому, Лихівці, Зеленому, Куцеволівці та місті Верхньодніпровську – для тих, хто йщов гужем зі своїми кіньми і худобою, і при станції П'ятихатки – для тих, що доїжджали залізницею. На цих пунктах біженці отримували гарячу їжу для себе та сіно для коней і худоби. По можливості всюди був спеціальний медичний персонал. Він і надавав переселенцям медичну допомогу, а у 4-х пунктах влаштували й спеціальні бараки для ізоляції хворих.

І пряників завше бракує для всіх…

У Верхньодніпровську повітову земську управу посипалися звернення від біженців, які потребували матеріальної допомоги. У «Списку прохань про видачу коштів для продовження освіти в різних навчальних закладах» ми виявили кілька таких прохань.

Так, біженець Самуїл Сусь звернувся з проханням допомогти синові, учневі Лихівського двокласного училища. Повітова земська управа пропонувала зборам видати допомогу у вигляді встановленої стипендії, у сумі 48 карбованців. Її підтримувала комісія.

Біженець Холмської губернії Андрій Дедюх звернувся по допомогу для закінчення курсів при Верхньодніпровському вищому початковому училищі. Але позаяк він уже отримував казенну стипендію, йому відмовили.

Петро Лящук, який приїхав із Волинської губернії, оселився у Верхньодніпровську. Він просив повітову земську управу про допомогу для закінчення 4-го класу місцевого вищого початкового училища. Хлопця відтак звільнено від оплати за навчання, але допомоги він не отримував. Управа пропонувала земському зібранню видати йому одноразову допомогу в розмірі 60 карбованців.

Нарешті, переселенець із Волинської губернії Дмитро Лавринюк піклувався про призначення стипендії своєму синові, учневі 4-го класу Верхньодніпровського вищого початкового училища. Йому також вирішили видати від земства 90 рублів. Як і учневі 4-го класу того ж училища, біженцеві з Волинської губернії Миколі Царенку.

Доплати фельдшерам тощо

Величезна кількість прибульців принесла із собою найрізноманітніші епідемії та дуже вплинула на збільшення кількості тих, хто звертався за медичною допомогою. Це значно побільшило роботу постійного медичного персоналу загалом і фельдшерів зокрема. Ніякої додаткової винагороди за всю цю масу роботи фельдшери не отримували. Через те лікарсько-санітарна рада вирішила клопотати перед повітовим земським зібранням про видачу фельдшерам, які прослужили в земстві весь час воєнних дій, додаткової винагороди.

Губернська управа наразі намагалася вирішити питання про організацію трудової допомоги біженцям. З цією метою 4 жовтня 1915 року вона скликає губернську агрономічну нараду. Та
визнала: для планомірного надання допомоги населенню та об’єднання місцевих громадських організацій і місцевих сил населення необхідно на допомогу земським управам заснувати Земські волосні комітети. Серед іншого їм пропонувалося брати участь у допомозі та устрої життя переселенців.

Титульне фото https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/s-
zapada-na-vostok-bezhency-pervoy-myrovoy-v-ukraynskyh-gorodah