Що тобі сниться, будинок Бродського?

Повз цей будинок упродовж тридцяти років день-у-день ходив на роботу до створеного ним музею професор Дмитро Яворницький. У вихідні дні до і після Другої світової війни тут юрбами проходили відпочивальники, які прямували на пляжі Монастирського острова.

Про людей же, які жили і бували в цьому будинку, можна писати книжку. Багато колишніх мешканців опинилися на еміграції – померли в Парижі, Стокгольмі чи Лос-Анджелесі. Тут бував син начальника місцевого військового гарнізону, жив чоловік, який став останнім московським губернатором. А господар увічнив себе у назві Ерастівського сільгосптехнікуму. Хоча в очільника повітового дворянства і не вийшло дружби з істориком Дмитром Яворницьким, але їхні будинки волею долі опинилися в сусідніх кварталах.

Словно мы на таинственном склепе
Чьи-то, вздрогнув, прочли имена...
                               Анна Ахматова.

А відспівували у Преображенському

Соборна площа, 9 – ця будівля знаходиться на розі площі та сучасної вулиці Яворницького у м. Дніпрі, що веде до центрального входу парку ім. Т. Шевченка.

Перед нами – типова катеринославська будова зламу ХІХ і ХХ століть. Прибутковий будинок Ераста Костянтиновича Бродського (так називався до більшовицького перевороту) пам’ятає багатьох місцевих діячів. На площу виходив прибутковий будинок, а у дворі знаходився будинок самого господаря, який час від часу навідувався до міста з улюбленої сільської місцевості.

...Перенесімося в події столітньої давнини. У будинку в дворі помирає старий чоловік. Навколо метушаться діти – дочка Софія, син Всеволод та інші домочадці. За два кроки – Преображенський собор. Покликали священника. Той причастив і сповідував умираючого. Помер він у віці 69 років, тридцятого серпня 1919 р. у власному будинку на Соборній площі від раку сечового міхура. Ми з його онуком Ерастом Биковим, який приїхав з Варшави, влітку 2006-го розшукали цей будинок. А ось як описувала його дочка: «Будинок у Катеринославі, двоповерховий, на Соборній площі, ріг, здається, вулиці Потьомкінської, яка йшла до Потьомкінського саду над Дніпром. У будинку на другому поверсі містився мировий суд. На подвір’ї будівлі». Пам’ять трохи підвела дочку в одному: будинок насправді стояв на розі Соборної площі та Потьомкінського провулка. Якщо ви вийдете на трамвайній зупинці «Парк Шевченка», то ліворуч на розі й побачите цю двоповерхову будівлю з червоної цегли.

Мировий суд так нікого й не помирив: настала революція, що мала катастрофічні наслідки для сільської садиби Бродських. Ось що записала про це у своєму щоденнику 17 січня 1918 року дружина останнього очільника катеринославського дворянства княгиня Віра Урусова: «Будинок був розграбований і зруйнований, а всі фруктові дерева вирубані...».

Тож не від доброго життя Ераст на старості літ змушений був переїхати з маєтку до Катеринослава, що під денікінцями здавався йому спокійнішим і безпечнішим. А ще ж недавно, навесні 1918-го гетьман П. Скоропадський, за словами доньки Ераста, нібито пропонував батькові очолити український уряд. Батько відмовився. Але в президії з’їзду, який у київському цирку обирав гетьмана, Ераст був єдиний, хто представляв Катеринославщину…

Старий будинок пам’ятає багатьох поважних мешканців. Саме тут, наприклад, винаймав квартиру катеринославський віце-губернатор у 1911–1915 роках і останній московський губернатор Микита Олексійович Татищев. 12 листопада 1906 року він одружується з фрейліною Дар’єю Федорівною Дубасовою (прожила 96 років!), дочкою генерал-ад’ютанта Федора Васильовича Дубасова. Звідси, з дому Бродського, Дар’я Татищева поспішала до розташованого неподалік Потьомкінського палацу. Справа в тому, що коли спалахнула Перша світова, резиденцію дворянства перетворили на шпиталь для нижніх чинів. Він урочисто відкрився 6 грудня 1914 року (за ст. ст.), у день Святого Миколая. Дар’я Татищева відтак стає головною сестрою шпиталю. Тут налічувалося 100 ліжок для солдатів.

1905 року на першому поверсі будівлі по Соборній площі, 9 жила родина верхньодніпровських дворян Деконських. То були прогресивні поміщики. Степанові Степановичу Деконському належали землі у Верхньодніпровському та Новомосковському повітах. Замолоду він служив у артилерії, вийшов у відставку підпоручником. Займався сільським господарством, 1903 року видав доповідь «Про метод поліпшення сірої української худоби в самій собі», де багато теплих слів присвятив Ерасту Бродському. А Бродський відтак не відмовив Деконським квартирувати в його прибутковому будинкові.

Мати Степана Деконського Софія Андріївна 1909-го ухвалила відкрити в селі Андріївці пологовий притулок. Коли 1910 року в Катеринославі проводилася Південно-російська виставка, Степан Деконський увійшов до її розпорядчого комітету. А ще впродовж двадцяти років обирався гласним (депутатом) губернських земських зборів від рідного Верхньодніпровського повіту, був головою Верхньодніпровського сільськогосподарського товариства.

«Посилаю для повноти колекції»

Згадаймо ще одного мешканця будинку Бродського – випускника Катеринославської чоловічої гімназії та Петровсько-Розумовської сільгоспакадемії, поміщика Анатолія Броніславовича Гротто-Слєпіковського (1868–?). Він теж був земляк Бродського – верхньодніпровський повітовий гласний, мировий суддя, земський начальник, гласний губернських земських зборів, член Катеринославської міської управи.

Як композитор був наділений безперечним талантом і виступив автором «Української сюїти». Писав романси. На свої кошти видав у Петербурзі кілька творів із нотами: «Дівчина красна. Пісня для тенора в супроводі фортепіано» та «Це було давно. Мелодекламація з фортепіано на слова С.А. Сафонова». А ще Анатолій Броніславович брав жваву участь у культурному житті місцевих українців. Так, у вересні 1914 року товариство «Просвіта» проводило у залі міської управи (нині – коледж культури) український благодійний концерт. На ньому акомпанували А.Б. Гротто-Слєпіковскій і Р.П. Коломойцева. Виступав хор під керівництвом регента Іванова.

Боже мій, як мало лишається від нас! Випадково збереглися лише чотири невеличкі листи Анатолія Броніславовича до директора місцевого історичного музею професора Дмитра Яворницького. З них дізнаємося: 1905-го Гротто-Слєпіковський жив на другому поверсі будинку Бродського. У перших двох його листах йдеться про гербарій у 8-ми ящиках, які освічений поміщик пропонує передати в дар нововідкритому музеєві. Коли в 1905 році в Катеринославі офіційно відкрився музей під керівництвом Яворницького, багато дворян охоче жертвували до музею свої колекції.

«Милостивий Государю Дмитре Івановичу! – пише він Яворницькому 5 грудня 1905 року. – Я маю гербарій, досить великий, до 1000 видів і різновидів, який хотів подарувати класичній гімназії; а за порадою К.І. Поппеля вирішив запропонувати свій гербарій музеєві імені О.М. Поля». «Гербарій я якось перебрав, – пише він через тиждень, – і готовий здати його Вам... доставку гербарію, як я міркую, не можна зробити інакше, як на ношах, тому що в руках ящики нести не можна: і незручно, і важко, ящики ламаються».

У двох інших листах 1913–1914 років автор пише про музику та фольклор. Знаючи, що Дмитро Іванович збирає й пікантні зразки фольклору, він сповіщає його 6 грудня 1913: «Іду я якось нещодавно вулицею, а попереду мене йде хлопець з відрами та ін. і типовим кацапським тенором кричить: «ведерки починять». А потім раптом став типовим полтавським голосом заводити пісню:

Цей зразок народної творчості надсилаю Вам для повноти колекції». Від себе додам. Дмитро Минаєв 1888 року, мабуть, запозичив цей же сюжет, коли присвятив таку епіграму Віктору Буреніну, ядучому журналістові:

І особистий ад’ютант генерала Слащова

Збереглася також записка до Яворницького сина композитора Всеволода Анатолійовича Гротто-Слєпіковського (1895–1977) – випускника Катеринославської гімназії, студента юридичного факультету Новоросійського університету в Одесі. Він також зростав у стінах будинку Бродського. 19-річним вирушив на фронти Першої світової. Дослужився до штабс-капітана артилерії. Мабуть, гостюючи вдома, напередодні нового 1916 року відправив Яворницькому записку. У громадянську став особистим ад’ютантом генерала Якова Слащова, жив в еміграції у Франції. Працював таксистом, був членом професійної організації шоферів. Одружився. Помер у Парижі, а похований на цвинтарі Сент-Женев’є-де-Буа.

А що ж будинок Бродського? Його історія ще чекає на серйозного дослідника. В останні роки на велелюдному місці одна за одною змінюються вивіски розважальних закладів. Свого часу в цокольному поверсі був гастроном. Згодом нових господарів потягнуло на радянське ретро. І в будинку відкрився нічний клуб «СРСР», від гуркоту якого стогнали довколишні жителі. Вкотре накрився «СРСР», натомість відкрився тут ресторан «Бакинський дворик» (хоча такий уже був на житловому масиві «Сокіл»). Біля будинку, там, де раніше ходили люди, збудували, як на східному базарі, павільйон зі східною випічкою. Так і здавалося, що зараз із виставки 1910 року сюди підтягнуться верблюди Бродського... У будинку приблизно тоді ж відчинився хостел «Вишня» і стоматкабінет. Потім трапилася епідемія ковіда, і «Вишня» присохла. У травні 2020-го розпочалася реконструкція вулиці Яворницького, навпроти будинку до нового 2021 року зросли спочатку новорічні сани. Їх охоче фотографували. А потім 2 вересня 2021 року там, де були сани, приземлився пікантний «арт-об’єкт» під назвою «вузол», що претендує на звання витвору мистецтва. Щоправда, під час його споглядання чомусь згадується прогноз із цитованої народної пісеньки про те, що «заведуться черви»… Так вони відтепер зі старовинним будинком і співіснують.