Театральний бульвар: містобудівна «несподіванка» Дніпра

Театральний бульвар сьогодні – це один із знакових міських об’єктів, без якого неможливо уявити центр Дніпра. Але з’явився він на карті міста якихось сорок років тому. Ще одна історична особливість цієї магістралі – бульвару ніколи не існувало у проекті. Історія Дніпра знає інші приклади народження в другій половині XX ст. масштабних архітектурних ансамблів, скажімо, площі Леніна (нині – Героїв Майдану). Але площа була запроектована ще в першій половині XIX ст., і лише реалізація її на місцевості «тимчасово» забарилася. На цьому історичному тлі Театральний бульвар видається абсолютно новим об’єктом і продуктом містобудівного мистецтва архітекторів сімдесятих років XX ст.

Місцевість, де нині розташований Театральний бульвар, пережила за два століття три історичні метаморфози: міський житловий і торговельний квартал із «проточним рівчаком», прогулянковий бульвар рекреаційно-культурного призначення та бульвар із домінуванням торговельно-розважальних функцій (книжковий ринок, магазини, ресторани тощо).

Територія Театрального бульвару може бути з повним правом названа залишками катеринославської «Венеції». Перші сто років міської історії тут... протікала річка, яка з часом перетворилася на стічну канаву. У середині XIX ст. вигляд центру міста визначали... кілька річок, які випливали із сусідніх балок. Одна з них витікала з Жандармської (Червоноповстанської) балки, пролягала по лінії сучасного проспекту Дмитра Яворницького до Героїв Майдану, звертаючи потім до ріки Дніпра. Якраз на місці сучасного Театрального бульвару ця річка вливалася в іншу, яка витікала з Рибаківської (Рибальської) балки. 

Вулиця вздовж «річища» цієї річки мала відповідну назву «Проточна» – зараз це частина вулиці Воскресенської від проспекту Дмитра Яворницького до Набережної. Починаючи з 1840-х років проводилися реконструктивні роботи із засипки «річок» і влаштування на їхньому місці бульварів або кварталів забудови. Роботи ці обмежилися тільки червоною лінією проспекту. Навіть після будівництва в 1890 р. Англійського клубу смердюча канава межувала з острівцем аристократичної розкоші. Річку засипали (взяли в колектор) тільки в 1900-х рр., а вулицю Проточну перейменували на Клубну. 

На початку XX ст. у районі майбутнього Театрального бульвару сформувався епіцентр культурно-громадського життя Катеринослава. У 1890–1891 рр. зведений будинок Англійського клубу за проектом О.І. фон Гогена (згодом Будинок офіцерів, вул. Воскресенська, 3). У 1912 р. піднявся театр-клуб Громадського зібрання за проектом О.М. Гінзбурга (нині Філармонія, вул. Воскресенська, 6). У 1913 р. до будівлі Англійського клубу прибудували театр за проектом Ф.Ф. Булацеля та О.Н. Петровецького – нині стара частина будівлі театру імені Т.Г. Шевченка (вул. Воскресенська, 5). 

Усі три театрально-клубні будівлі утворили новий містобудівний вузол, але цей соціокультурний «центр тяжіння» практично ніяк не виділявся на місцевості; споруди явно були затиснуті в тогочасному архітектурному оточенні. Факти свідчать, що вже на початку XX ст. стала актуальною проблема містобудівної реконструкції ділянки, прилеглої до театрально-клубних споруд. Але ця ідея тоді ніде не проговорювалася, місцеве архітектурне життя обминало цю проблему. Про благоустрій ділянки та її кардинальне перепланування мови не було. Широка низина ще довго показувала свій «характер». Під час катастрофічної повені в травні 1931 р. тут стояла вода до одного метра, а пересувалися між театрами... за допомогою човнів. 

Народження Театрального бульвару відноситься до сімдесятих років XX століття. Поява ще однієї міської магістралі, до того ж у щільно забудованій центральній частині, стала одним із органічних виявів рекордної містобудівної активності в цей період. Нагадаємо, що саме в це десятиліття почали забудовуватись житлові масиви Перемога, Тополя, Червоний Камінь, Комунар, Парус, Сонячний та інші, виникли перші «хмарочоси» – 14-ти поверхівка з універмагом «Лотос», 18-ти поверхівка з магазином «Будинок книги», розпочалося будівництво готелю «Парус» тощо.
 
До 1970-х років архітектори поступово прийшли до ідеї визволення району від «зайвої» забудови, і влаштування нової магістралі шляхом знесення одного з будинків по вулиці Воскресенській, з реконструкцією та розкриттям фасаду театру імені Т.Г. Шевченка. Архітекторами нового бульвару стали визнаний містобудівник Є.Б. Яшунський і талановитий ландшафтний архітектор Л.П. Халявський. Новий бульвар став черговою спільною роботою цих майстрів, які до того блискуче реалізували проекти реконструкції двох найбільших міських парків – ім. Т.Г. Шевченка та ім. Л. Глоби, а також спланували сад «Червоний Камінь» на однойменному житломасиві. 

Новий Театральний бульвар від самого початку проектувався з розрахунком, передусім, на культурно-розважальні функції. Одним із головних конкретних часових факторів утворення бульвару стала знаменита повінь 28 липня 1977 р., внаслідок якої було серйозно пошкоджено підвальні та цокольні поверхи більшості будинків у центральній частині міста. Саме після цієї повені був знесений житловий будинок по вулиці Воскресенській, 7 (на той час – вулиці Леніна). Після ліквідації навколишньої забудови усередині кварталу між вулицями Володимира Мономаха (тоді – Московською) і Воскресенською проклали широкий бульвар шириною 30–40 метрів.

У межах робіт із формування Театрального бульвару будівлю театру імені Т.Г. Шевченка в 1979 р. капітально реконструювали за проектом тих же зодчих Є.Б. Яшунського та Л.П. Халявського. Внаслідок реконструкції кардинально змінилася естетика екстер’єру й інтер’єру споруди та її ув’язка з архітектурним оточенням. Новий варіант споруди виразно акцентував її роль як культурної домінанти району, поряд із колишнім Театром-клубом Громадського зібрання (нині – Філармонія). Раніше споруда театру виходила на вулицю Воскресенську не досить значним за масштабами фасадом у формі півкола, на якому відзначався неокласичний чотирьохколонний портик на рівні другого поверху. Увінчувала фасад скульптура Аполлона на колісниці (традиційне завершення театральних споруд) та великі зображення двох лір на бічних пілонах. 

Після реконструкції фасадна частина театральної будівлі збільшилася чи не у п’ять-шість разів. Споруду театру розгорнули переважно на новий бульвар. Новий фасад прикрасили роботи відомого скульптора Ю.П. Павлова: три масштабні скульптурні панно за темами етапних постановок театру («Гайдамаки, 1920», «Загибель ескадри, 1934», «Навіки разом, 1950»), а також фігура музи над карнизом, встановлена недалеко від місця, де раніше розташовувався Аполлон з квадригою.

Нова магістраль одразу ж отримала й елементи озеленення. З боку вулиці Леніна було влаштовано два куточки відпочинку із лавами напівциркульної форми та світильниками виразної форми. Дуже прикро, що в результаті чергової реконструкції бульвару 2010 р. ці зелені куточки практично зникли, а їхня територія нині забрукована тротуарною плиткою… 

Позаду старої-нової будівлі театру ближче до центральної частини бульвару влаштували басейн і естраду за проектом Л.П. Халявського. Торцевий фасад будинку по вул. Воскресенської, 9 декорували величезною металевою люстрою з великою кількістю елементів. Завершенням забудови бульвару мав стати Театр юного глядача, на північно-східному боці ділянки біля вулиці Володимира Мономаха. Але цей проект не був реалізований. 

Таким чином, ми можемо констатувати, що, незважаючи на появу в місті нової важливої магістралі, Театральний бульвар як цілісний архітектурний ансамбль, на жаль, не відбувся, хоча проекти такого ансамблю розробляються й досі. 

Дев’яності роки XX століття покінчили з містобудівним ідеалізмом, у межах якого й виник Театральний бульвар. Про продовження забудови наразі не йшлося… 

Ще з початку 1990-х рр. Театральний бульвар отримав нову соціокультурну функцію – тут розташувався галасливий і розмаїтий книжковий ринок, «мекка» для залишків радянської інтелігенції. Такі ринки є в кожному великому місті Європи. У бурхливі дев’яності роки книжковий ринок став ще й місцевим «Гайд-парком». «Книжкові» завсідники обмінювалися думками не тільки з культурних, а й з політичних питань, таким чином, цей рекреаційний куточок придбав ще й політико-ідеологічну функцію. У роки Перебудови біля басейну відбувалися перші мітинги за суверенітет і згодом за незалежність України, очолювані Народним Рухом України. Тут, біля приміщення театру ім. Т.Г. Шевченка, 16 липня 1991 р. вперше у Дніпропетровську було піднято український синьо-жовтий прапор, про що нині сповіщає пам’ятна дошка з червоного граніту, встановлена до десятої річниці події. 

На початку 2000-х рр. у житті Театрального бульвару чітко визначилася протилежна тенденція: книгоманів почали тіснити торговельні майданчики та установи громадського харчування. Вже до 2005 р. велика частина бульвару виявилася забудована магазинами побутової техніки та кафе-ресторанами. Наприкінці дев’яностих років частину бульвару обладнали тротуарною плиткою, виставили лави, влаштували фонтанчик. Це місце стало популярним передусім серед молоді. У 2006–2009 рр. ринкові тенденції повністю захопили ситуацію, й зараз велика частина бульвару з боку вул. Володимира Мономаха зайнята кафе, ресторанами, магазинами побутової техніки, одягу, взуття. «Книгоманам» залишили приблизно половину бульвару, дотичну до вул. Воскресенської. В останні роки й цей острівець книжної культури переживає не кращі часи: з 2009 р. хаотична книготоргівля поступилася місцем реєстрованим продавцям з відповідно обладнаними та фіксованими торговими місцями.  

Згодом Театральний бульвар пережив чергову реконструкцію. У вересні 2010 р., на День міста, дотримуючись традиції останнього десятиліття, в центральній частині бульвару відкрили оновлений великий фонтан. Прилегла до вулиці Воскресенської частина бульвару була заново перепланована, забрукована тротуарною плиткою, виставлені нові лави. 

І все ж не можна стверджувати, що архітектурне життя Театрального бульвару завмерло на місці. Він шукає собі нове обличчя. Ще у 2003 р. були презентовані два проекти реконструкції: 1) комплексної реконструкції бульвару із першочерговим будуванням торгівельно-ділового центру «Золоті Ворота» та офісу Тресту Реконструкції та Розвитку в м. Дніпрі (автори О. Вовк, С. Лаврєнтьєв, Е. Чубаров, Д. Дмитрієв) та 2) проект продовження забудови Театрального бульвару з будівництвом другої його лінії до вулиці Ю. Словацького (керівник С. Лаврєнтьєв). Проекти передбачали щільну забудову території бульвару багатоповерховими будинками (до 20 поверхів) офісно-торговельного призначення. Навіть у цих проектах помітно, що соціокультурна функція бульвару поступово втрачає свою монополію і явно програє ринковому прагматизму. 

Таким чином, на сучасному етапі розвитку Театрального бульвару можна відзначити його поліфункціональний характер і поєднання торговельної, розважальної та соціокультурної функцій із помітною перевагою на користь першої. 

У середині 2000-х років на місці так і не збудованого Театру юного глядача звівся офісний хмарочос – єдина велика споруда на бульварі пострадянської доби. І все ж хотілося б, щоб нові проекти реконструкції Театрального бульвару розвивали його головну функцію – місію «культурного коридору» в центрі галасливого мегаполісу. Яким буде нове обличчя Театрального бульвару – покаже час.