«Різдвяний Дідух, на свята в гості завітав»

В українській культурі здавна існує автентичний символ свята Різдва – солом’яний Дідух. Сьогодні стародавня гарна українська традиція прикрашати замість ялинки Дідух потроху відроджується по всій Україні. Дідух – це древня ознака не лише Різдвяних свят, а й зв’язку поколінь, який має бути нерозривним.

Слово «дідух» прийшло зі старослов’янської і в перекладі означає «дух предків». Символізує родоначальника сім’ї – Діда. Дідух уособлює місце для духів, предків, дідів, захисників і покровителів дому. Це символ святого відродження всього живого, що є на світі. 

Існують дві версії, чому 6 січня із першою різдвяною зіркою українці заносили до хати «хлібне дерево». За першою, деякі дослідники називають встановлення Дідуха та всі інші ритуали, пов’язані з ним, аграрною магією. Українці здавна були хліборобами. Чи не найважливішу роль тоді, та й зараз теж, відігравало зерно. Саме тому більшість обрядів, звичаїв і традицій пов’язували саме з зерном, вшануванням хліба та хорошим урожаєм. Це жертва кращого снопа природі та її силам і духам. Інша версія – за біблійними сказаннями. Коли Ісус Христос народився в стайні, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Відтоді й існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку під образами Дідух як символ затишку та тепла.

Популяризаторка народних традицій, директорка музею-садиби Микити Коржа в с. Сурсько-Михайлівка Солонянського району на Дніпропетровщині Наталія Семенова розповідає, що традиція ставити в оселі на покутті Дідух походить з дуже давніх часів. Саме він у наших предків був головним символом зимових свят. У дохристиянських віруваннях Дідух був утіленням бога Коляди, символом пам'яті про предків. Саме тому головне призначення Дідуха – шанування померлих пращурів і забезпечення багатого врожаю. Ще Дідух називають Колядником, Королем, Снопом-раєм, Колядою. Таке різноманіття назв підтверджує те, що традиція його вшанування прийшла до нас із далекого минулого.

«Згідно з традиціями дідух – це останній обжинковий сніп. Овес, жито, пшениця, льон – його основні складові. Солом'яний оберіг – це дух предків-дідів, збереження традицій і пам'яті родини. Це символ доброго врожаю, миру й злагоди в родині, достатку у домі». 

Дідух жали на завершенні жнив. Він був товстим і важким. І його необхідно було міцно стиснути перевеслами – жгутами зі скрученої соломи. Спершу його заносили у комору на зберігання, тому що він повинен з'явитися в обрядовому дійстві саме на Різдво, коли його прикрашали засушеними квітами, калиною, стрічками, заносили до хати і ставили на почесному місці «під образами». 

Традиційно на Свят-вечір 6 січня, коли сходила перша зоря, до хати зі словами «Ух-ух! Я Різдвяний Дідух, на свята в гості завітав» заносили святковий сніп – Дідух. Сніп впускав до хати святковий настрій, мир, добробут, затишок – вірили наші пращури.

Ось як описує обряд внесення Дідуха в хату український етнограф Степан Килимник у першій частині своєї книги «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» (1955): «Батько із сином, увійшовши у клуню, здіймають шапки, вклоняються Дідухові-Раєві. Батько бере колосяну квіточку у сина й кропить Дідуха, а потім, схиливши голову, проказує, а хлоп'я повторяє: «Милостивий Боже, і ти, Сонце праведне, зі Святим Різдвом! Торік дали ви урожай, дали добро, багатство й здоров'я... Пошліть іще краще цього року!» – Берімо Дідуха, синку, несімо Свята до хати!

Батько виходить з клуні перший – у правій руці Дідух, під лівою пахою маленька в'язочка сіна. За батьком хлоп'я несе дві в'язочки сіна. Повільно і урочисто підходять до хати й стають перед сінешним порогом. Господиня слідкує з хати й у цей час бере книша, відчиняє хатні та сінешні двері й з легким уклоном зустрічає «гостей».

– Святки йдуть! – проказує батько.

– Святки прийшли! – проказує після батька хлоп'я.

– Шануємо й просимо Дідуха й вас завітати до господи! – відповідає господиня, несучи попереду книша в руках. А на столі горить запалена свічка. Господар, переступивши хатній поріг, вітає:

– Будьте здорові з Святами, з Дідухом, з Святим Різдвом! Господиня бере з-під лівої пахви господаря сіно й розстеляє його на покутті, а господар урочисто ставить на ньому Дідуха. Після цього хлоп'я кладе першу в'язочку сіна на стіл, а другу під стіл

Коли входять з Дідухом у хату, всі тоді стоять мовчки. Установивши Дідуха на покутті, всі стають обличчям до Дідуха, а господар промовляє: «Наситив єси, напоїв, нагодував, нагрів нас і нашу худібку, оберіг нашу ниву – подай це ще цього року!»

Образ народно-календарних звичаїв України збирав ще й інший український етнограф Олекса Воропай. Про появу Дідуха в оселі він писав: «Господар вносить сніп жита – «дідуха». Переступаючи поріг, він скидає шапку і вітається з господинею, ніби вперше входить до хати: – Дай, Боже, здоров’я! – Помагай Біг, – відповідає господиня, – а що несеш? – Злато, щоб увесь рік ми жили багато! – говорить господар, зупиняючись посеред хати. Тут він хреститься і, звертаючись до родини, віншує: – Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до ста рік, поки нам Пан Біг назначить вік!». Повіншувавши, господар підносить «Дідуха» високо над столом і ставить на покутті під образами. Далі він перев’язує «Дідуха» залізним ланцюгом і кладе біля нього ярмо, чепіги від плуга і хомут. Господиня добуває із скрині нову білу скатерку і все це накриває: «Від злої сили…».

Колись Дідуха ставили під іконами, проте зараз ставлять на покутті святкового столу, а печиво роблять у вигляді сільськогосподарського начиння. 

Вважалося, що «Дідух-Рай», або «Сніп-Рай» – це місце перебування духів дідів-прадідів, опікунів чи покровителів всього дому. Ось чому така шана Дідухові, який, крім перебування духів дідів і Бога урожаю, символізував ще й майбутній новорічний урожай, добробут, багатство та долю людей. Предки вірили, що на Багату Кутю – Святу Вечерю приходять усі добрі духи (душі) разом із Богом урожаю вечеряти. Тому, коли сідають за Святу Вечерю, застеляють лавки, а перед тим, як мають сісти – продмухують місця, щоб не присісти духа (душі). Зрозуміло, що зайву мисочку та ложку ставили для добрих духів і для відсутніх членів родини.

Дідух – це старійшина роду, найповажніший символ родини. На ніч поруч ставили й коливо – страву з меду і куті. Так було доти, доки сніп перебував у оселі. Крім того, його вважали оберегом. У народі казали «Дідух до хати – біда із хати». Відповідно, солома або сіно – баба. Під стіл, під скатертину та під святкову кутю теж стелили сіно або солом’яну бабу, яка вже символізує ясла, в яких народився Христос.

Починалося надзвичайно урочисте святкування. До першої зорі на небі ніхто нічого в рот не брав, усі члени родини постилися. З появою першої зірки, яка мала сповістити всім людям про велике чудо – народження Сина Божого – на столі ставили дванадцять пісних страв. 12 – цифра сакральна. Бо є 12 місяців у році, 12 апостолів з Ісусом Христом. А ще 12 страв символізують підсумок року. На цій пісній, але багатій вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу і саду. Ніби дає звіт новому рокові за своє багатство в минулому році. Серед традиційних страв обов’язково були кутя, коровай (калач), узвар, голубці з пшоном, горох, квасоля, гриби, каша гречана, вареники з капустою, картоплею, вишнями… Кутя – сакральна для українців страва, яка супроводжувала нас крізь тисячоліття. Вона була на святковому столі у найважчі часи, допомагала відчувати зв’язок поколінь. Існують різні варіанти куті. Але незмінним залишається наявність у ній пшениці, меду, маку, горіхів, сухофруктів. Це поєднання утворює збалансовану і смачну страву, сповнену символізмом: зерно – це життя, мед – його солодкість, щастя, горіхи та сухофрукти – добробут. А мак, взагалі колись наділявся магічними властивостями та мав захищати від усього злого.

У той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна. Потім він поодкидав сніг від хати, розчистив стежки і уважно оглянув усе господарство. Все живе і неживе, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Свят-Вечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках – позичене чи десь забуте. Всі члени родини теж повинні бути вдома. «Боже сохрани, – кажуть люди, – десь заночувати в цю ніч, цілий рік будеш блукати по світі». Боронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, і поза хатою. 

Після того, коли сідали за стіл, батько підкидав кутю до стелі. Стежили за тим, скільки зерен пшениці приліпилося до стелі. Тобто чим більше їх приліпиться, тим багатшим буде  приплід на прийдешній рік. Потім вже кожен повинен був з'їсти три ложки куті: за пасіку, за приплід худоби, за те, щоб кури родилися і щоб збіжжя було багато. Кожна подробиця під час вечері має віще значення: якщо тінь на стіні подібна до скирти – буде врожай на хліб, до копиці – сіна буде багато, до дерева – садовина вродить... Якщо хлопець під час вечері захоче води напитися, батько йому пити не дасть і скаже: «Не пий, сину, води за Святою Вечерею, ти – козачого роду. Як виростеш – у похід підеш слави здобувати, а в походах всяко буває; буває і так, що спрага мучить. Отож знай: витримаєш спрагу за Святою Вечерею – ніякі походи не страшні!»… Багато ще традиційних звичаєвих розмов відбувалося за святковим столом перед Дідухом. 

Свою обрядову роль Дідух виконував упродовж усіх Різдвяних свят. Він перебував в оселі до Нового року або до Водохреща (19 січня). А вже потім його обмолочували, зерно змішували з іншим зерном для сівби, солому за традицією палили на дорозі. Вважають, що попіл від Дідуха допомагає від хвороб як людей, так і тварин. Загорнутим у чисту хусточку його зберігаюли рік за іконами, Або ж попіл закопували під деревами, щоб вони гарно плодили. Попелом могли обсипати вулики, щоб бджоли добре водилися.

У наш час також можна висіяти зерно, хай і символічно. І ніколи не можна викидати Дідуха на сміття – це прадавній культовий символ не тільки Різдва, але й зв’язку поколінь, що мусить тривати нерозривно, символ багатства та добробуту, спокою та життя.

Давня гарна українська традиція відроджується і в родинах. Зараз ми залюбки можемо створити своїми власними руками оберіг для своєї сім’ї та оселі, зробити свято Різдва ще більш затишним і родинним. У наш час сніп часто замінює невеликий «букет» із колосків, різних сухих трав та квітів, безсмертників. На найменшого «дідушка» потрібно знайти не менше двадцять колосків. Щоб зручніше було плести, перед роботою краще хвилин на 15 замочити колоски в гарячій воді – це зробить їх м’якшими та еластичнішими.

Справжній великий Дідух може мати три, п’ять чи сім ніг, його виготовляють з необмолочених колосків жита, вівса, пшениці. Також заведено додавати до обраної основи лікарське зілля з легким запахом, яке не тільки прикрасить Дідух, але й допоможе зробити його корисним, а його запах – ще більш приємним.

Колоски треба розкласти за розмірами, бажано по 40 см. Колоски діляться на рівні частини – по сім у кожному снопику. Це символізує сім днів тижня. Снопики перев'язуються красивими стрічками або різнокольоровими нитками біля самого колоса. Як варіант, можна вибрати жовті і блакитні стрічки – тоді Дідух вийде не тільки красивим, але й патріотичним. Снопики, які вийшли, прив'язують один до іншого «драбинкою». Перший ряд такого плетива називають «майбутнє», в ньому має бути п'ять снопиків. Далі береться ще п'ять снопиків для «теперішнього» і стільки ж для «минулого». Вони, як і майбутнє, зв'язуються між собою на 5 см нижче. Потім їх прив'язують до «майбутнього» так, щоб вийшло три «ноги». Кожну перев'язують в двох місцях: біля основи і внизу. «Ноги» обрізають по діагоналі, паралельно столу і обмотують поверх нитками або залишають колосками. Різдвяний оберіг готовий. Щасливого Різдва за родинним столом!

Справжня віра – в наших серцях. Як і справжня шана вікових народних традицій і глибин української духовності, звідки походить український символ Різдва – «Дідух».  

Титульна іл. «Дідух на пагорбі». 2022. Худ. Олег Шупляк // https://suspilne.media/
339932-hudoznik-z-ternopilsini-pise-kartini-pri-akumulatornomu-osvitlenni/