Млини Придніпров’я. Частина ІІ. Парові гіганти Катеринослава

Парова машина – один з дуже небагатьох в
історії винаходів, який… дав імпульс новому
зльоту наукового знання. Вона була
універсальним двигуном промисловості й
транспорту протягом всього XIX століття.

Іван Плачков

Парові млини в Україні почали активно споруджувати у першій третині XIX ст. Дво- та триповерхові споруди таких млинів на території Катеринославщини будували зарубіжні фахівці за європейськими технологіями і оснащували паровим котлом і обладнанням іноземного виробництва. Борошно виробляли дрібнішого помелу, ніж на водяних і вітрових спорудах. Купці та землевласники ставилися до будівництва борошномельних підприємств не тільки з практичної точки зору, будівлі прикрашали архітектурними елементами декору. Млин у селах і містечках був одним зі значущих об’єктів, найкрасивішим і презентабельним.

Перші іноземні технології в степах Придніпров’я

Історик і статистик Аполлон Скальковський на початку ХІХ ст. виділив три види раціональних господарств краю. Найкращі та найуспішніші – у менонітів; потім – у німців- колоністів і невеликі «оази» – в освічених поміщиків-співвітчизників. З менонітами – представниками частини протестантської релігійної течії, як стверджує А. Скальковський, «крім великих капіталів, перейшли в край відмінні породи худоби, покращені знаряддя і методи землеробства, благоустрій і ошатність в поселеннях, мистецтво розведення садів і плантацій, влаштування при кожному будинку колодязів… і, головне, уміння з ділянок землі в 50 чи 60 десятин створити ті зразки домашнього побуту, якими так справедливо пишаються меноніти».

Перші меноніти прибули до Катеринославського намісництва з Нідерландів на запрошення російського царського уряду у 1789 році. Їм були надані значні пільги. Кожній родині поселенців на безкраїх степових землях уряд обіцяв 65 десятин орної землі, можливість забезпечення сіном, доступ до лісових угідь і право ловити рибу у водоймах. Їм видавали

кошти на харчі та переїзд, звільняли від рекрутської та постойної повинностей, упродовж 10 років звільняли від сплати податків. Умови для поселенців були дуже сприятливими. Однак указ 1787 року не розповсюджувався на місцевих селян і козаків, які з давніх-давен заселяли ці землі. Закон не стосувався ні татар, ані ногайців, які кочували з худобою у цих степах, проживаючи у переносних помешканнях.

Згодом почалося переселення німецьких колоністів та інших етнічних груп. Поступово на територію півдня і центру сучасної України заселилось чимало російських поміщиків із кріпаками, а також німецькі, сербські, грецькі, єврейські колоністи, які отримували привілеї для розвитку своєї справи. Штаб-квартира установи, яка контролювала цей процес – «Контора опікунства Новоросійских іноземних поселенців», була створена 6 квітня 1800 р. та перебувала у Катеринославі.

Як дослідив канадський архітектор та історик архітектури Руді Фрізен, який багато років присвятив вивченню історії архітектури та дизайну менонітських і німецьких громад на багатьох європейських територіях, в тому числі в Катеринославській губернії, «спільно з менонітами ці колоністи володіли 25 000 000 акрів родючої землі, що було більшим, ніж територія тодішньої Німеччини». У пропорційному відношенні меноніти контролювали найбільшу частину землі та засобів промислового виробництва. Люди, яким це багатство належало, вважалися елітою суспільства, і вони добре розуміли своє становище.

Багато менонітів добре зналися на млинарстві, а тому будували вітрові, водяні та кінні млини. Конструкцію перших млинів вони запозичили у Пруссії. Споруди були дерев’яними і зведені таким чином, що могли повертатися за вітром. Пізніше млини замінили на значно більші, побудовані у голландському стилі (Holländer-mühlen).

«Треба правду сказати – німець здере й дорого, та вже якщо побудує, так і онуки будуть дякувати», – так казав селянин Катеринославської губернії в розмові з мандрівником О.С. Афанасьєвим-Чужбинським про млини, які будували за новими технологіями, численними нововведеннями і вимагали раціональніших способів господарювання.

Нові матеріали та технології, застосування випаленої глиняної цегли та глиняної черепиці для покрівлі будівель, різноманітні механізми і підводи застосовували іноземні фахівці для зведення прибутковіших парових млинів, які прийшли на зміну вітрякам. І хоча у багатьох селах збереглися невеликі вітрові млини, більшість менонітських підприємців будувала нові, що працювали на паровій енергії.

Передусім, нові технології та передові на той час стилі господарювання застосовували в колоніях, як називали німецькі поселення в губернії наприкінці ХІХ ст. У 1880-х рр. на Катеринославщині, за даними історика О.Б. Шляхова, налічувалося 134 німецькі колонії, де мешкало 64,4 тис. осіб, у власності яких перебувало 705 тис. десятин землі. Якщо ж вказати відсоток німців, які мешкали в містах регіону, то він був таким: у Катеринославі – 1,3% від всього населення, у Павлограді – 0,45%, у Верхньодніпровську – 0,16%, в Новомосковську – 0,18%. Представники німецької спільноти становили вагому частку тогочасного підприємницького загалу регіону. Так, у губернському центрі діяли борошномельні виробництва Г. Тевса, братів Фаст, Д. Шредера, працював лісопильний завод І.І. Фаста, пивоварні заводи Ф. Боте та Е. Дюмлера, цегельне підприємство С. Брука, гільзова фабрика Геллера, фабрика з виробництва масляної фарби Ш. Штейнбока. За активної участі польського капіталу і фахівців у Катеринославі було збудовано підприємство з виготовлення обладнання для парових млинів.

Пара на службі прогресу

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. на території Придніпров’я значного поширення набула борошномельна промисловість, яка наприкінці століття досягла провідних позиції в економіці краю. Причиною цього був технічний прогрес, який відбувся під час переходу до парової технології виробництва. Парові механічні млини різко піднесли продуктивність праці. Вони являли систему машин, що приводилась у рух за допомогою пари. Парове борошномельне виробництво було новим і надзвичайно складним явищем як за обладнанням і технологічним процесом, так і за способом організації, тому його не могли налагодити цілком із перших кроків і організатори цієї справи зазнавали значних труднощів навіть при облаштуванні підприємств порівняно невеликих розмірів.

На початку організація нових закладів часто потребувала технічних знань іноземних фахівців. Централізований процес роботи на перших парових млинах детально описав історик Андрій Лень: «Всі операції здійснювалися всередині млина, який мав значні розміри. Основним елементом млина є рама з жорнами. Складові млина приводилися в рух за допомогою стаціонарного парового двигуна. Стаціонарні двигуни використовувалися для великих млинів, що споруджувалися переважно у містах. Млини з меншим пересувним двигуном використовувалися у невеликих млинах у селах, оскільки ті могли використовуватися для інших потреб. Паровий двигун дозволив механізувати всі процеси у млині.

При перемелюванні зерна відбувалися наступні процеси. Зерно в мішках за допомогою лебідок подавалося на верхній поверх млина (другий або третій) і висипалося в ківш, з якого через воронку потрапляло на жорна. Перед цим воно очищалося і провіювалося. Після перемолу борошно подавалося на другий поверх млина на петлювальні бурати, де просіювалося. Крупні частки знову перемелювалися. Із бурата просіяне борошно надходить у спеціальну камеру для охолодження. Звідки воно через труби насипається в мішки».

За досить невеликий проміжок часу, як зазначає Андрій Лень, розвиток борошномельної промисловості в Україні сформувався у велику ринкову промисловість і продовжував набирати масштабів.

З розвитком технічного прогресу розпочалися корінні перетворення, які змінили застаріле натурально-господарське спрямування традиційного млинарського промислу. У 1879 році Катеринослав був одним із головних центрів парового млинарства на півдні України (9 парових млинів), другим після Одеси, де працював 21 паровий млин.

У другій половині ХІХ ст. у Катеринославській губернії було найбільше ринкових борошномельних підприємств в Україні (62). Об’єм виробництва збільшився з 992 тис. у 1879 р. до 7,5 млн. руб. у 1909 році. Найбільші млини будувалися і працювали за рахунок одноосібних купецьких капіталів.

За важливістю виробництва перше місце в губернії, за «Оглядом Катеринославської губернії…» 1879 року, посідали парові млини разом із тютюновими фабриками, чавуно-ливарними і салотопними заводами. З 26 парових млинів за сумою виробництва перше місце посідали парові борошномельні млини спадкового почесного громадянина Посохова, купця Кернера поблизу с. Гуляйполя Олександрівського повіту, на яких відповідно перемелювалося хліба на 925 тис. і 200 тис. рублів.

Розвиток і модернізація млинарства Катеринослава

Частина новоприбулих колоністів осіла в губернському центрі та досить швидко, зокрема меноніти, зайняла вагомі позиції в промисловому секторі економіки. Відкриття млина було прибутковою справою. Тому їх із часом ставало все більше. Так, Тіссен уперше збудував 1805 р. у центрі міста млин, а 1810 р. заснував новий, уже паровий. Інші меноніти також  займалися створенням борошномельних підприємств. У 1880-х рр. менонітські млини в Катеринославі були на першому місці за обсягами переробки зерна.

До 1889 р. у місті проживало 9 менонітських сімей. За відомостями Першого загального перепису населення (1897 р.), тут нараховувалося 146 осіб – представників даної деномінації. У першому десятилітті ХХ ст. чисельність менонітського населення Катеринослава зросла до 158 чоловік. Тісний зв’язок менонітів із єврейським підприємництвом в губернському місті детально дослідила Н.В. Венгер. Торгівля борошном перебувала під контролем єврейських кланів, які мали чималі заощадження й охоче кредитували борошномельне виробництво. Якщо банківські установи вимагали у менонітів високий відсоток, євреї задовольнялися десятьма відсотками річних. Це дозволяло підприємцям зберігати прибутковість борошномельної справи. Завдяки цьому підприємці могли вкладати кошти як на закупівлю зерна, так і на виробництво борошна. За часів Першої світової війни уряд також змушений був підтримувати ті борошномельні виробництва, які виконували важливе завдання – забезпечували армію продовольством. Проте уряд, передаючи мірошникам зерно, не сплачував за доставку зерна і готового борошна, а лише частково покривав виробничі витрати. Таким чином, співпраця з єврейським підприємництвом дійсно забезпечила виживання борошномельних підприємств у Катеринославі.

На початку ХХ ст. місто було одним із найбільших на півдні України, за яким міцно закріпилася репутація значного металургійного та борошномельного центру. На межі століть у Катеринославі діяло 17 парових млинів різної потужності та 3 крупозаводи. Як продемонстрували проведені Н.В. Венгер дослідження з історії менонітського підприємництва, шість із вищезгаданих виробництв належали менонітам – братам Гезе, В.В. Пеннеру, І.Я. Тевсу, Й. Тіссену, С.Я. Фасту та І.Я. Фасту. На цих підприємствах вироблялося 36% (2 158 000 пуд.) усієї борошномельної продукції губернського центру.

Будівлі парових млинів та інших промислових об’єктів, зведені з цегли з гарною декоративною кладкою, були схожими, як зазначає Руді Фрізен. У кладці особливо популярним був мотив арок. Часто вікна також були арочними. Надзвичайно декоративними були зовнішні стіни млинів, які нагадували подібні споруди в Європі. Власники фабрик регулярно їздили за кордон для участі у промислових виставках, і їм були добре відомі напрямки розвитку технічної архітектури. Вони охоче втілювали побачене у себе вдома. Варто зауважити, що, хоча для будівництва таких млинів і використовували найновіші на той час технології, на їхньому зовнішньому вигляді це не позначалося. Коли почали застосовувати легкі сталеві конструкції та готові металеві компоненти, зовні споруди будували все з тієї ж декоративної цегли.

Тіссен – головний борошномел міста

У 1805 р. Генріх Тіссен, один із перших менонітів, який вирішив переїхати до міста після еміграції з Пруссії, оселився в Катеринославі. За деякий час він збудував у місті млин-топчак та фабрику з виготовлення оцту. Тіссенам належав і перший паровий млин у Катеринославі. Технічне обладнання для млина привезено з Великої Британії, а жорна – з Франції.

У 1902 році, за даними видання «Фабрики и заводы. Справочная книга Екатеринославской губернии» млин І.Г. Тіссена на Проспекті випускав різних сортів борошна на 600 тис. рублів і мав 1 паровий котел 1 614 кв. футів.

Його бізнес почав давати неабиякі прибутки та існував протягом 110 років. Підприємства, які заснував Тіссен, вважалися найстарішими у Катеринославі та в усій губернії. Його нащадка Івана Івановича (Йогана Йогановича) Тіссена називали головним борошномелом міста.

Упродовж довгих років він був гласним міської думи, підтримував розвиток освіти. Крім того, як стверджує О.С. Двуреченська, він допомагав дитячим притулкам, бідним мешканцям міста. У 1908 р. І.І. Тіссен подарував місту 1000 крб. на освітні стипендії ім. І.І. Тіссена при чотирикласному училищі ім. О.С. Пушкіна. І.І. Тіссен був мельником, тому стипендії призначалися лише для дітей мельників.

У 1863 році, за даними «Дніпровської міської енциклопедії», на садибі Тіссена починає роботу перший у місті паровий млин. Велика п’ятиповерхова будівля млина зведена в 1894–1900 роках.

«Фасади п’ятиповерхового корпусу мають раціональне вирішення у цеглі з пласким декором. Єдиною помітною окрасою корпусу був мансардний поверх із «шаховою покрівлею» та багатим оздобленням віконних прорізів. На 1900-ті рр., окрім корпусу млина, на території садиби знаходилися: зерносховища, особняк, оцтовий завод, склади борошна, контора компанії».

До 1914 р. він вважався найсучаснішим у Російській імперії. Це був перший автоматичний млин у Катеринославі з пласким ситом, який щодня виробляв 5 тон високоякісного борошна, як дослідив Руді Фрізен. Продукцію Тіссена неодноразово відзначали високими нагородами за якість. У 1900 р. на Всесвітній виставці у Парижі його борошно отримало золоту медаль, а в 1910 р. продукцію відзначено золотою медаллю на Південно-російській обласній сільськогосподарській, промисловій і кустарній виставці у Катеринославі. На підприємстві працювало понад 50 робітників. Родина Тіссенів організувала спеціальні курси, на яких навчалися перспективні млинарі. На території поруч із будинком власників розмістили фабрику оцту. Родині також належав триповерховий дім, де проживали неодружені працівники млина. За радянської влади млин націоналізували, він працював як «Катеринославський держмлин №3», а в 1924 р. його зовсім закрили. Через два роки млин надбудували. Він знову запрацював (у 1929–1930 рр. під назвою млин №73 «Союзхліб»).

У 1930 р., як вказує «Дніпровська міська енциклопедія», «рішенням міськради виробництво млину припинено, оскільки його робота створює серйозні транспортні проблеми на головному проспекті та головній площі міста, утруднюючи проведення масових заходів». Під час боїв за визволення міста весь комплекс садиби згорів. У повоєнні роки після відновлення на території садиби та колишнього млина Тіссенів (у районі сучасного пр. Яворницького, 84) розмістили Дніпропетровський борошномельно-елеваторний технікум, студентський гуртожиток і Будівельне управління тресту Укрзаготбуд № 2.

Млин Йогана Фаста

Перший млин-топчак був зведений Фастом у 1844 р. Паровий млин, збудований підприємцем у 1866 р., зруйнований при пожежі 1890 р. Пізніше, у 1894 р., купець, гласний міської думи Йоганн Фаст за допомогою німецької фірми «Luther-Braunschweig» почав зводити ще одне борошномельне виробництво.

У 1902 році, за даними видання «Фабрики и заводы. Справочная книга Екатеринославской губернии», млин Йогана Фаста на Петербурзькій вулиці випускав різних сортів борошна на 200 тис. рублів і мав 2 парових котли 983 кв. футів. Млин братів Фаст на Мостовій вулиці випускав різних сортів борошна на 300 тис. рублів, мав 2 парових котли 3000 кв. футів.

З історії сучасного підприємства ТОВ «ДМК «Дніпромлин» (раніше – «Дніпропетровський комбінат хлібопродуктів»), яке стало нащадком парового млина Фаста і дбайливо зберігає факти про його заснування: «Будинок млина із проєктною потужністю 300 тон за добу було спроєктовано з багаторазовими коефіцієнтами запасу по міцності стін цегляної кладки й виробничих площ. Вже при будівництві Фаст виявив, що його капіталу не достатньо для грандіозного проєкту. Фаст продає свій млин у Петриківці, бере додаткові кредити в міському громадському банку м. Катеринослава та продовжує будувати млин. Але найбільшою перешкодою в здійсненні задуманого проєкту була велика конкуренція власників міських млинів. Всі вони, передбачуючи свої можливі збитки у випадку пуску нового млина Фаста, об’єдналися в негласний союз конкурентів і намагалися нашкодити Фасту, як тільки могли. Розповсюджували всілякі чутки про його банкрутство й недоцільність кредитування цього будівництва, що конструкція будинку не надійна, можливі аварії й руйнування. Але Фаст завзято продовжував будівництво, хоча й перебував на краю банкрутства. В 1897 р. млин був змонтований і почався пусконалагоджувальний період... В 1926 р. млин Фаста націоналізували і переобладнали з метою збільшення випуску борошна. Вже у серпні 1930 року було прийнято на елеватор перші 26 вагонів зерна нового врожаю! Все технологічне устаткування, норії й шнеки були приєднані до аспіраційних мереж. На млині почалися трудові будні по освоєнню потужностей. У 40-х роках комбінат стає найбільшим підприємством на Україні».

У роки Другої світової війни деякі будівлі млинозаводу згоріли або були зруйновані. Вже на кінець 1946 року закінчені основні роботи з відновлення млинів і допоміжних цехів комбінату. Частина обладнання надійшла з Німеччини за репарацією. Використовували кінну тягу. У 1950-х роках усе обладнання було оновлено. У 1960 р. збудовано елеватор ємністю 32 тис. тон, на підприємстві впроваджували нові технологічні схеми переробки зерна. Продукцію постачали не лише в межах України, а й у Росію, Казахстан, Туркменію, країни Африки та на Кубу.

У вересні 1997 року до 100-річчя підприємства було відкрито музей комбінату. До цього часу до складу підприємства входять: млиновий цех №1, млиновий цех №2, елеватори №1, №2, зерносклад, цех готової продукції, транспортний цех, електроцех, паросилова, ремонтно-механічна, ремонтно-будівельна, тарна ділянки, ВОХР, виробничо-технологічна лабораторія, гараж, майновий склад. Сьогодні млин у дуже доброму стані та продовжує функціонувати за призначенням.

Млин братів Йогана і Якоба Тевсів

Із 1868 р. Йоган Тевс-старший і його брат Якоб були власниками одного з перших у Катеринославі парових млинів із комплексом службових споруд. У 1890 р. Якоб збудував власне борошномельне виробництво, і Йоган-старший став одноосібним господарем першого млина.

У 1902 році, за даними видання «Фабрики и заводы. Справочная книга Екатеринославской губернии», млин Йогана Тевса на Хрестовій вулиці випускав різних сортів борошна на 110 тис. рублів і мав 1 паровий котел 511 кв. футів.

На другому поверсі будинку, зведеному в псевдокласичному стилі за проєктом архітектора Д. Тіссена (нині на розі пр. Д.І. Яворницького та вул. Княгині Ольги), містилася квартира Тевсів, а також кімнати для студентів, які навчались у Катеринославі. Саме тому в будинку часто збиралася менонітська молодь на різні заходи.

Млин братів Генріха та Пітера Гезе

Династія Гезе – це п’ять поколінь родини, чотири з яких були пов’язані з підприємницькою традицією борошномельного виробництва і теж входили до складу менонітської громади Катеринослава. Вони володіли борошномельними виробництвами, які, однак, не були найбільшими в Катеринославі

Як дослідила Н.В. Венгер, паровий борошномельний млин, побудований в 1878–1879 рр., у 1892 р. перебував у власності братів Пітера та Генріха Гезе. Устаткування для млина та паровий двигун підприємець Генріх Гезе купив у берлінської фірми «Borsig». Цілий борошномельний комплекс став власністю братів, він розмістився на розі Катерининського проспекту (пр. Д.І. Яворницького) та вулиці Фабричної (вул. Столярова). У той час Генріх обіймав посаду директора місцевого відділення Національного банку та ще кількох приватних банків. У 1892 р. будівництво великого п’ятиповерхового будинку млина було завершено. «Стіни будівлі були зведені з цегли. Великі вікна пропускали багато світла, дах було вкрито металевими пластинами. На тій самій території містився і житловий будинок родини. Усі споруди були націоналізовані після революції і з часом зруйновані», – так пише Руді Фрізен.

У 1902 році, за даними видання «Фабрики и заводы. Справочная книга Екатеринославской губернии», млин братів Гезе Г. і П. на Проспекті випускав 7 сортів борошна на 900 тис. рублів і мав 2 парових котли 2500 кв. футів.

Продукція такого млина мала високу якість, її відправляли на реалізацію до Прибалтики та на Кавказ.

Одним із найуспішніших представників менонітської спільноти Катеринослава кінця ХІХ ст. був Герман Бергман (https://www.dnipro.libr.dp.ua/Herman_Berhman_katerynoslavskyy_zemlevlasnyk_i_hromadskyy_diyach). У своєму маєтку в Катеринославському повіті він спорудив спочатку вітряк, де виробляли високоякісне борошно та крупи, які постачали на ринки Катеринослава й Олександрівська (нині – Запоріжжя). Згодом він збудував паровий млин, виробнича потужність якого була однією з найбільших у повіті, що дозволило колоністові перетворитися на одного з головних виробників високоякісного борошна в регіоні, отримуючи додатково кошти за переробку зерна місцевих селян і німців-колоністів.

Таким чином, торгівля хлібом у зерні та млиновими продуктами у Катеринославі наприкінці ХІХ ст. за обсягом щорічних оборотів, займала перше місце в губернії. Катеринославські млини давали борошно високої якості завдяки особливостям південної пшениці. Борошномели отримували добрий прибуток і будували нові млини. Особливо великі прибутки отримані були у 1892–1898 рр. у зв’язку з неврожаєм приволзьких губерній на хліб. У 1894 р. із міста вивезено 4 000 вагонів борошна, не рахуючи того, яке відправили по воді – такі дані наводить В.І. Лазебник, дослідивши Катеринослав модернізаційної епохи.

(далі буде)

Титульне фото Млин братів Гезе. 1892 р. //http://buildingonthepast.net/%d1%80%d0%
be%d0%b7%d0%b4%d1%96%d0%bb-19-%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%82%d0%b0/