Пронська Евеліна Ренатівна (Евеліна Де Лейн)
Вище – тільки небо…

Вона є однією з тих рідкісних музикантів, які однаково легко грають класичні та джазові концерти, опанували мистецтво аранжування, мають хист до продюсування, з успіхом записують різностильові музичні проекти.

Концерт на рекордній висоті

Наприкінці 2018 року піаністка Евеліна Де Лейн, українка за походженням, зіграла концерт у Гімалаях на висоті 5000 метрів. Під час виступу, протягом 70 хвилин, виконувала твори Фредеріка Шопена («Ноктюрн № 2», мі-бемоль мажор, «Ноктюрн №20», до-дієз мінор, «15 прелюдія») і свої композиції із сольної платівки Soul Journey. 

За коментарями спостерігачів, погодні умови того дня були дуже несприятливі: коливання температури, град, сніг, шквальний холодний вітер, низький атмосферний тиск… Складнощі були і з доставкою інструменту на таку значну висоту. Але ніщо не зупинило виконавицю. Позитивно емоційно, яскраво, енергійно вона відіграла програму.

Концерт було організовано з метою зібрання коштів для британського Фонду допомоги людям, хворим на муковісцидоз (є сучасні судження, що від цієї хвороби загинув Шопен). А виступ Евеліна присвятила своїй мамі, першій учительці музики. Рояль, на якому грала артистка, було передано до коледжу в Індії.

Зараз очікують на підтвердження заяви на включення досягнення Евеліни як найвищого у світі концерту класичної музики до Книги рекордів Гіннеса.

 Усі родом з дитинства

Народилась майбутня знаменитість у місті Жовті Води на Дніпропетровщині. Музикою почала займатись у віці п’яти років. Першим викладачем і вдома, і в музичній школі була мама – Валентина Пронська. За спогадами піаністки, змушена була грати багато годин щодня. Музика була скрізь, та інколи це було нестерпно. Навіть починала її ненавидіти.

Але все змінилося, коли Евеліна вступила до Дніпропетровського музичного училища ім. М. Глінки. Атмосфера у закладі була доброзичливою, базова підготовка якісною, навчання давалось легко. 

«В училищі мене дуже любили і виховували вже зовсім не так, як у музичній школі. Саме мотивували. Не примушували, за пропуски не сварили, ставили самі п’ятірки. Я була зіркою. І ось тоді стало зрозуміло, для чого були потрібні усі попередні жертви».

За роки навчання в училищі стала Лауреатом Всеукраїнського фестивалю-конкурсу української та польської музики ім. Ф. Шопена, конкурсу сучасної української композиції. У класі камерного ансамблю Галини Виноградової познайомилась і назавжди полюбила твори Шнітке, Шостаковича, Прокоф’єва та інших композиторів. Про свого улюбленого педагога пише: «У її безстрашних інтерпретаціях і повному любові та натхнення викладацькому стилі вона просто заразила мене любов’ю до камерного ансамблю раз і назавжди. Шановна Галино Володимирівно, я вдячна Вам за кожну секунду всіх тих годин, які ми провели разом, і за ваш неймовірний талант наставника і за вашу артистичну смілість, які я продовжую відчувати у своїй творчості багато років потому».

Ще студенткою почала працювати: грала в барах, ресторанах, нічних клубах. Це була важка (іноді доводилось грати до 15 годин на добу), але корисна практика. У 17 років стала наймолодшим концертмейстером балету Дніпропетровського академічного театру опери та балету. Молодій і завзятій, легко давались усі твори репертуару.

Музика без кордонів

2004 року Евеліна переїздить до Лондона, де продовжує активну творчу діяльність. «Унікальність піаністки міститься не в чистому джазі й не в класиці, а в об’єднанні цих двох стилів, який вона жартома назвала «клаз».

З часом піаністка з’ясувала, що її музика найкраще звучить у форматі тріо. Вона почала здійснювати свої виступи і звукозаписи разом із альтом і кларнетом, але пізніше зупинила вибір на флейті та віолончелі. Це поєднання стало найбільш вдалим для відтворення як її особистих музичних творів, так і для обробок класики та джазу. У своїх аранжуваннях вона використовує також перкусію, струнний квартет, арфу та саксофон. У 2011 році було створено «Тріо Евеліни Де Лейн». Фахівці і критики  відзначають унікальність, фаховість виконання, експресію й артистизм талановитої піаністки. Її музику визначають як самобутню, таку, що має свій особливий жанр, а її джазові інтерпретації «беруть за душу» і змушують замислитися.

Піаністка багато концертує, подорожує, пише музику, випускає альбоми. Її цікавить педагогіка і вона готова ділитись своїм вмінням і досвідом із музикантами-початківцями. Має учнів і мріє про свою школу. І ця мрія повинна здійснитись у вересні 2019 в окремому приміщенні в районі London Bridge. Туди музикант-педагог планує привнести кращі з традицій радянської музичної освіти (сольфеджіо, хор, музична література, акомпанемент, ансамбль, фестивалі), яких, на її думку, бракує в Британії. У школі будуть помірні ціни, навіть безкоштовні місця, стипендія  Валентини Пронської (мами піаністки). Прихильниця методів Сухомлинського, головним у вихованні вважає: налагодження дружніх стосунків між учнем і викладачем.

Досягнення

Членство у Британській асоціації композиторів і авторів (BASCA), зйомки (руки піаністки) у серіалі ВВС «Останнє танго у Галіфаксі», виступ на відкритті виставки голлівудського костюму в музеї Вікторії й Альберта, гра на заході, присвяченому 100 найбільш впливовим жінкам Великої Британії, у галереї Саатчі, виступ перед принцем Чарльзом і герцогинею Корнуольською, прем’єр-міністрами Великої Британії Джоном Мейджером, Тоні Блером і Девідом Кемероном, держсекретарем Джоном Керрі, концерт у співтоваристві мистецтва та літератури у Клаксон-Он-Си і тур по Австралії.

Піаністкою створені і вийшли дві нотні книги, альбоми «12 Кольорових Прелюдій» (12 Colourful Preludes, 2012), присвячені Еріку Саті, «Подорож душі» (Soul Journey, 2015), «Сентиментальний вальс» (Sentimental Waltz, 2015). Головним проектом 2015 року став одноактний балет для роялю, флейти та північно-африканської перкусії «Трикутник Нарциса».