Мак – чарівна квітка, символ, оберіг…

Цю рослину здавна знають у багатьох країнах. Археологи знаходять його під час розкопок неолітичних поселень в Швейцарії, та в Італії біля Савої й Мілану. Як сільськогосподарську культуру мак вирощували у Вавилоні, Сирії, Давніх Греції, Римі, Єгипті. Арабські купці торгували маком у VII–VIII ст. в Індії та Китаї. Мак здавна відомий і українцям, і використовується в сільському господарстві, харчуванні, медицині, в народних обрядодійствах. 

Мак – рід рослин з родини макових із великими червоними, рожевими (рідше жовтими або білими) квітками. В Україні рослина поширена вздовж польових доріг і навіть на хлібних полях. І росте настільки рясно, що за нею інколи не видно і посівів. Придніпровські степи також густо всіяні дикими маками. А на садибах селян і городян пишається мак городній.

Маки – однорічні, дворічні та багаторічні рослини. Квіти має великі, поодинокі, як правило, червоного кольору. Завдяки роботі селекціонерів і природним мутаціям ці рослини бувають несподіваних відтінків. Квітка може бути червоного, блакитного, лілового,  білого, жовтого, червоно-білого, рожевого, червоно-помаранчевого, чорного забарвлення, навіть червоного з білою облямівкою.

В Україні мак здавна висаджували навколо хат для відлякування відьом і чортів. Вірили, що поки нечиста сила не перерахує всі мачинки у коробочках, нічим іншим займатися не зможе. А там, вже і півні заспівають… Сьогодні маки використовують у дизайні садів, клумб. Однорічні входять до складу сумішей для мавританських газонів. У саду маки мають чудовий вигляд як у моноколірних групах, так і розкидані в природному безладді серед інших квітів у високих бордюрах. 

Мак у традиційній медицині й обрядовій кулінарії

У медицині нашого краю мак теж здавна використовували. Його застосовували як снодійне та болезаспокійливе, для чого вживали сік, отриманий з насіння. Для поліпшення травлення робили відвари з насіння маку і його коріння, бо вони мають відхаркувальну й обволікуючу дію. А листя маку володіє тонізуючим ефектом, заспокоює нервову систему, тому готували спеціальну настоянку, «снодійну воду», яка знімала втому. Дітям для прискорення одужання давали молочко з маку. Готували також кровоспинні та потогінні засоби. Ось кілька старовинних рецептів приготування ліків із маку, які готували в наших краях.

Відвар для лікування бронхіту, ларингіту, тахікардії та безсоння

В 1 столову ложку пелюсток маку влити 600 мл окропу. Проварити 10 хв, процідити. Рідину пити чотири рази на день по чверті склянки за один раз. 

Ліки при безсонні

5–10 г висушеного насіння маку-самосійки залити 1 склянкою окропу, настояти до повного охолодження, процідити. Приймати по чверті склянки рідини на ніч. Настій можна приймати з медом або готувати його на молоці.

Або. Суху коробочку маку снодійного залити половиною склянки гарячої води і гріти на водяній бані 10–15 хв. Готовий відвар охолодити за кімнатної температури і процідити. Пити по 1–2 ч. л. перед сном. Можна зробити відвар з квіток маку: взяти 1 ч. л. сировини, готувати так само; приймати по 1 ст. л. за 30–40 хвилин до сну.

Від тяжкого запалення легень чи геморою 

Насіння маку снодійного розтерти, розвести водою, аби кількість рідини збільшилася вдесятеро (1:10), вийде біла, як молоко, рідина. Приймати по півсклянки 3–4 рази на день. Таке макове молочко також вживають від хронічного безсоння, приймати по третині склянки 3–4 рази на день і перед сном.

При серцебитті, болях у животі, гострому кашлі,початковій стадії туберкульозу легень

Одну ч. л. подрібнених коробочок маку з насінням залити півлітрою води, кип’ятити 10 хв, настояти годину, процідити. Пити по 50 мл чотири рази на день до їди.

Насіння маку вживали для збільшення лактації у матерів-годувальниць. Порошком із висушеного і розтертого насіння посипали рани для швидкої зупинки кровотечі. Листям маку натирали бородавки. Жінки для видалення волосся на обличчі чи на тілі спалювали на попіл усю висушену рослину маку-самосійки, а той попіл втирали у шкіру. Для блиску та шовковистості волосся ретельно втирали в шкіру голови макову олію. Насіння маку, розтерте на молочко, гарний засіб для боротьби з синцями і колами під очима, добре знімає запалення повік.

Насіння маку в нашому краї використовували в кулінарії, у давні часи – переважно в обрядовій. Мак був ритуальною їжею, пов’язаною з культом мертвих, тому розсипане макове насіння сприймалося як жертовна їжа для пращурів. Хоча у прислів’ях мак найчастіше позначає відсутність чогось, зокрема їжі – «і макової росинки у роті не було»; «одержав дулю з маком», «сім літ мак не родив, і голоду не було», проте, за міфологічними уявленнями, на тому світі все навпаки. Тому він сприймався як повноцінна їжа для померлих. В українській народній кухні мак додавали в ті страви, які здавна вважалися ритуальними: кутя, пиріжки, вареники, коржі, бублики з маком. Часом на пасках із маку робили хрестик. Усі ці страви у давні часи приносили в жертву духам померлих предків.

Вироби з тіста, посипані чи наповнені маком, пов’язувалися і з поховальними обрядами. З давніх-давен це була жертовна страва, присвячена духам землі, тобто предкам. Колективне споживання такої страви мало відродити померлого в тілах інших людей і в такий спосіб, через його посередництво, поєднати людську спільноту зі світом пращурів.

На Святвечір, коли відбувалася спільна вечеря родини, на яку, за уявленнями людей, збиралися також і духи всіх померлих предків, варили кутю – кашу з пшеничного або ячмінного зерна, приправлену товченим маком. Спеціально для душ кутю й узвар ставили колись на підвіконнях. По одній ложці куті разом із іншими стравами роздавали всім тваринам, що були в господі, це мало принести їм здоров’я в новому році. Коли сідали за святкову вечерю, то першу ложку куті підкидали до стелі – щоб добре велося в господі. Якщо кутя прилипне до стелі, то наступного року буде багатий урожай.

Улітку, на свято Маковія (14 серпня) було заведено святити в церкві квіти – чорнобривці, гвоздики, волошки та мак. Цієї пори мак уже дозрівав, отож це своєрідне свято макового врожаю. Тоді в українських родинах готували обрядову страву – шулики, або ж – ламанці. Для цього пекли прісні пшеничні коржі, кришили їх у миску і поливали смачною підливкою з товченого маку, меду та води.

Тісто для коржів робили пісним і прісним, бо ж два тижні тривав піст – Спасівка, навіть виникла приказка: «Із води та муки пече баба шулики». Тісто треба було замішувати круто, і місити, доки не стане пластичним і не липнутиме до рук. Потім розкачували корж товщиною «у два пальці», кололи виделкою та надрізати хрест-навхрест, аби зручніше було ламати. Випікали в печі до рум’яної кірочки, а, вийнявши, накривали рушником, аби не пересихав, до повного остигання. Тим часом розтирали в неполив'яній макітрі мак, додавали меду і води, поки не ставало, як молоко, а тоді заливали цим уже вистиглі та дрібно поламані коржі й перемішували. 

Нині ці обряди відходять у минуле і мало де збереглися, але ж яка смачна традиційна випічка з маком: коржі, печиво, пиріжки, булочки, рулети! 

Мак – символ і оберіг

Мак іздавна пов’язаний з богами, війнами, міфологією та мистецтвом.

В українській міфології ця квітка має дуже багато значень. Це символ сонця, нескінченності буття та життєвої скороминущості, пишної дівочої краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті.

Спостерігаючи за рослинами, люди надавали їм символічного значення. Так квіти передавали найрізноманітніші почуття й емоції. Важливу роль відігравав колір рослини, який міг кардинально змінити значення квітки. Наприклад: звичайний польовий мак говорить про солодкі мрії; червоний – висловлює величезне задоволення; біла квітка натякає на безнадійність почуттів, а жовта означає успіх і багатство. 

Наші предки ототожнювали мак зі швидкоплинністю дівочої краси, адже тендітні пелюстки так легко обсипаються, як і швидко згасає жіноча молодість. Казали: «Дівка, як маків-цвіт». З незрілим маком пов’язували образ юнака, що дурманить голову молодим дівчатам. Також квітку вважали символом родючості й міцного роду, оскільки в кожній квітці понад сімсот зернин. Тому особливо сильний мак-самосів ніколи не знищували, де б він не зійшов. Вірили, що освячений мак, насипаний під порогом, мав здатність не пускати до хати людей із лихими помислами.

Мак як оберіг використовували і при створенні маковійчика. Маковійчик – це букет із квітів і трав, який збирали на свято Маковія, святили в церкві й потім тримали за божницею. Він слугував оберегом, захищав хату від злих сил, а разом із тим ставав домашньою аптечкою. У центрі розташовували головки зрілого маку (непарну кількість), довкола – гілочки з плодами глоду, горобини, шипшини, калини, вільхи, далі – квіти і трави. Обв’язували червоною ниткою. Коли в родині хтось хворів, брали з маковійчика «свячений шматочок» потрібної рослини, додавали у цілющий відвар і таким чином лікувалися.

Квітку маку як оберіг вишивали на одязі. Його зображення на вишиванці оберігало від злого ока. Також він означав незнищенну пам’ять роду. Саме тому дівчата, чиї рідні загинули на війні, із сумом вишивали червоні маки та вплітали ці квіти у вінок. Макову квітку в оздобленні стиглого колосся зображали на весільному рушнику «Хліб-сіль». Таке поєднання означало багатство, родючість і достаток у родині.

В Україні вперше мак як символ пам’яті офіційно використали в 2014 році до річниці завершення Другої світової війни. Автор графічного зображення – український дизайнер Сергій Мішакін. З одного боку це – квітка польового маку, з другого – ніби кривавий слід від кулі.

Образ маку в фольклорі та поезії

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це – символ сонця, нескінченності буття та життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. Ця квітка часто згадується в українських народних піснях і думах, особливо козацької доби: «Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає…». У відомій пісні «Ой, ти, Морозенку, славний козаче», мак згадується як символ козака: 

…Обступили Морозенка турецькії війська. 
По тім боці запорожці покопали шанці; 
Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці. 
Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, – 
Ой, уже наш Морозенко в неволю попався…». 

А скільки легенд про маки у наших краях. На Дніпропетровщині є така легенда. 

У давні часи напали якось на наші землі кочовики-печеніги, хапали дівчат у полон. Щоб урятуватися, кинулись дівчата через підземний хід, вибілги у поле, звідти – до лісу. Та побачили їх вороги і оточили з усіх боків. Змолилися до богів красуні, а ті, щоб урятувати, перетворили їх на квітки маку. Не схопили жодної дівчини печеніги, стомились і вирішили відпочити просто в полі. А зачаровані дівчата напустили на них вічний сон, відплатили за себе. 

Розказують старі люди, що жив колись вродливий і гордовитий парубок на ім’я Мак. Носив шовкові червоні сорочки та шаровари. Був високий, ставний, мав чорні кучері, а в очах застиг якийсь холод. Не міг нікого полюбити. Із різних країв приїжджали до нього панночки, дивились на красеня, закохувались, страждали. Дехто навіть через нього йшов у монастир. Нічиї сльози, страждання його не проймали. Якось лежав Мак у травах на пагорбі, тут і вийшла з лісу лісова русалка. Коси в неї довгі, чорні з зеленим полиском. І одежа вся зелена, незвичайна. Тільки глянув на неї хлопець і вмить закохався. Та вона навіть не поглянула на нього. Скільки не ходив Мак понад річкою, біля лісу, в лісі, ніде не міг зустріти ту, що була найгарніша від усіх. Від туги і любові хлопець так і помер. А в тих місцях, де він любив відпочивати серед квітів і трав, після його смерті з’явилися червоні, як жар, квітки – маки.

Є легенда і про селище на Дніпропетровщині, назване на честь цих квітів – про Томаківку. Старі люди кажуть, що на тім місці була колись запорозька слобідка. Заїхала якось туди цариця Катерина. А там все в маках. Не бачила до цього цариця цих квітів і спитала, як вони звуться. Дід-запорожець відповів, що то – маківка. Сподобалась Катерині назва і веліла слободу так і назвати – Томаківкою.

А є ще така легенда. 

Під час однієї з битв довелося козакам відступати від татар по Дніпру і сховатися серед густого очерету біля острова дивної форми. Не змогли знайти їх вороги і, відпливаючи, мовили «Цей острів схожий на тумак!», – це шапка така була у татар. Козаки те почули, але вирішили безіменний острів назвати Томаківкою, бо на галявині біля лісу густо буяли маки. З тих пір острів так і став називатися. На ньому козаки згодом заснували Січ, яку і назвали Томаківською, а селище, що було неподалік, – Томаківка. 

А легенда «Диво-квітка, схожа на кохану» повістує про таке.

Був собі молодий козак Максим, який, повертаючись додому після перемоги у важкому і нерівному бою, побачив чарівні квіти, що нагадували його кохану. Згадав її прохання привезти їй диво-квітку, схожу на неї. Товариш пояснив, що то – маківки. Притуливши квітку до серця, Максим повіз її коханій Ясенці. Не дало зів'яти квітці щире парубоче кохання. Скоро й весілля зіграли. А згодом молоді поселилися на тому щасливому місці, де Максим знайшов квітку, і поселення відтоді стало називатися Томаківкою, а маки стали символом кохання.

І безліччю таких легенд наповнений наш фольклор. З народної творчості мак у такому символічному значенні перейшов і в художню літературу.

Наш земляк, український поет, педагог і земський діяч Микола Чернявський також був зачарований цією квіткою.

Дніпровські художники Владислав Климович, Валентина Карпець-Єрмолаєва, Ольга Жежер, Віктор Хоменко та інші не обходили стороною образ цих квітів. У багатьох містах нашого регіону навіть на зупинках транспорту ви знайдете мурали та графіті зі зображенням маків. Дуже любить їх наш народ, і зображує усюди як оберіг.

Вірш М. Стельмаха

Титульне фото Ірини Голуб