«Криниця» козацької традиції Дніпропетровщини

У 2014 році ініціативна група розпочала дослідження з метою збору та збереження козацьких пісень Дніпропетровщини, а в 2016 році їх занесли до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, які потребують негайної охорони. Козацькі пісні Дніпропетровщини дозволяють зберігати зв’язок з минулим, нагадують про наше коріння та сутність, а також, допомагають в часи смутку трохи розважитись. Пошуком і збиранням матеріалу займалася спеціальна експедиція від Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара та Всеукраїнська асоціація молодих дослідників фольклору під керівництвом Іллі Фетисова. Експедиція охопила Павлоградський, Синельниківський, Межівський, Широківський, Нікопольський, Дніпропетровський райони, міста Жовті Води та Дніпро. В процесі дослідження вдалося зібрати значний фото- та відео архів, який став частиною досьє ЮНЕСКО на козацькі пісні Дніпропетровщини.

У межах Програми збереження та розвитку об’єктів культурної і природної спадщини, розташованих на території Дніпропетровської області, на 2014–2019 роки проводяться роботи зі збирання та запису козацьких пісень, старі записи розшифровуються та оцифровуються. Здійснюються заходи з метою розповсюдження знань про козацькі пісні Дніпропетровщини та передача їх молодшому поколінню. 

Під час експедиції 2014 року встановлено, що козацькі пісні найбільше збереглися та досі розповсюджені в окремих регіонах Дніпропетровщини, а саме, в селах Капулівка Нікопольського, Богуслав Павлоградського, Красний Під та Новокурське Широківського, селища Межова Межівського, селі Сурсько-Михайлівка Солонянського району, містах Жовті Води, Підгородне.

При внесенні козацьких пісень Дніпропетровщини до Списку нематеріальної культурної спадщини комісія ЮНЕСКО особливо відзначила три колективи, які виконують козацькі пісні: «Криницю», «Богуславочку» та «Первоцвіт».

Ансамбль «Криниця» – один із цих колективів, знаходиться у місті Підгородному, Дніпровського району. І хоча козацькі пісні традиційно виконували чоловіки, зараз ансамбль тримається винятково на невтомності жінок. На батьківщині їхньою діяльністю майже не цікавляться, але за кордоном цінують, тож вони часто виступають на етнофестивалях не тільки в Україні, але і поза її межами. 

Раніше традиція співати козацьких пісень у Підгородному була дуже міцною, на свята збиралися цілими вулицями поспівати, або якщо проводжали хлопців до армії, то це було ритуалом, способом побажати їм удачі та повернутись додому живими й здоровими. Нині ж такого немає, залучити молодь до співу, не зважаючи на спроби навчати дітей, не вдається. В листопаді 2019 року народний фольклорно-етнографічний ансамбль «Криниця» Дніпровського районного Будинку культури відзначатиме 30 років творчої діяльності. Репертуар колективу складають не лише козацькі пісні, але й обрядові, рекрутські, побутові, ліричні, стрілецькі, чумацькі, жартівливі, історичні, весільні, колядки, щедрівки, пісні про Велику вітчизняну війну, про кохання, а також авторські пісні, до яких музику писав колишній художній керівник колективу Анатолій Напреєв. У репертуарі гурту також багато пісень, які в свій час зібрав Д.І. Яворницький.

Козацькі пісні, які виконує гурт, виділяються не тільки своїм змістом, але і виконанням, адже ніде більше пісні не співають так розлого та протяжно, «степове багатоголосся» є характерною та невід’ємною рисою козацьких пісень саме Дніпропетровщини. Не всі фізично здатні співати таким чином, зараз цьому потрібно спеціально навчатись. 

А почалося все в 1989 році, коли ветерани праці Підгородного під керівництвом педагога Лідії Чеберячко організували хор з метою  пошуку, відродження та збереження української народної пісні, обрядів і традицій рідного степового краю. Спочатку колектив складався з 13 чоловік, які й розпочали цей довгий шлях пошуку пісень по крихтинах у темряві історії та часу. Згодом хор розформувався, а його колишні учасники створили два окремі ансамблі – «Криниця» і «Журавка». Зараз ансамбль «Криниця» складається з дев’ятьох відважних і стійких жінок, які продовжують працювати над досягненням початкової мети – збереженні, розповсюдженні, популяризації народної пісні в Україні, прославленні нашої творчої спадщини за кордоном. Протягом довгого періоду художнім керівником гурту був В’ячеслав Фесюра, і саме завдяки йому гурт зміг досягнути такої гармонії та розлогості у виконанні, якою нині славиться.  З 2001 року задля розвитку гурту працював Анатолій Напреєв, з 2017 року художній керівник ансамблю – Катерина Карапиш, одна із солісток гурту.

Протягом декількох десятиліть цей колектив розповідає про життя нашого краю через пісні. Для учасників колективу пісні, які вони виконують, є невід’ємною частиною життя та особистості, адже з ними виросли, з ними раділи, ними втішалися в часи смутку. 

За роки існування колектив брав участь у багатьох заходах не тільки в Україні, але і за кордоном: в Угорщині, Польщі, Білорусі. Колектив багато разів ставав лауреатом і дипломантом міжнародних, Всеукраїнських, обласних фестивалів у Нікополі, Рівному, Луцьку, Тернополі, Рава-Руській, Коломиї, Чернівцях, Сумах, Полтаві, Трускавці, Івано-Франківську, Космачі. Двічі брали участь у звітному концерті Дніпропетровської області в Палаці «Україна» в Києві.

Участь у заходах:
1997 р. – ХV Фестиваль української культури у м. Перемишлі (Республіка Польща);
1998 р. – Дні української культури у м. Будапешті (Угорщина);
2012 р. – ХІХ Міжнародний фестиваль пісні і музики Подніпров’я Росії, Білорусі та України «Дніпровські голоси у Дубровно» (Республіка Білорусь). 
Дипломант, лауреат і учасник міжнародних фестивалів (м. Рівне, м. Луцьк, м. Івано-Франківськ, м. Тернопіль, с. Космач Івано-Франківської області).