Фукс Едуард Карлович
Едуард Фукс – геолог і фотограф. Частина 2

Нащадки Е.К. Фукса

Родина Фуксів жила в селищі Вечірній Кут, яке пізніше назвали Жовтневою робітничою колонкою. Це сучасний район між КРЕСом і селищем Бажанове. Зберігся будинок, в якому Фукси жили до 1930-х років. З 1977 року там живуть інші люди.

У Едуарда Карловича було двоє дітей. Донька Зоя (08.04.1901 р.н.) і син Вадим (27.02.1906 р.н.).

Донька Фуксів Зоя жила у цивільному шлюбі з бухгалтером «Райруди» Абрамом Борисовичем Карасиком, офіційної реєстрації в РАГСі вони не визнавали. Батьки таку ситуацію не схвалювали. Чоловік був років на 12–15 старший за Зою, але вона його дуже кохала. У 1922 р. у них народилася донька, яку назвали Кірієною. В жовтні 1923 р. Абрам Борисович викладав політекономію і політграмоту у Криворізькому вечірньому гірничому технікумі, де працював викладачем і Едуард Фукс. Почалися так звані «чистки». Карасик був євреєм, його батько був купцем, а син у батька свого часу працював прикажчиком. Після революції був пов’язаний з постачанням вибухівки для гірничих робіт. Посадили Карасика за розтрату, не надовго. Зоя лишилася з дитиною сама і повернулася до батьків. На початку 30-х Фукс удочерив свою онуку Кірієну. Згодом вона стала улюбленицею дідуся і бабусі. Карасик жив неподалік від Фуксів на руднику Новоросійського товариства, згодом деякий час працював директором Криворізького вечірнього робітничого технікуму, а далі сліди його взагалі пропали.

«Дід багато ходив місцевими балками, фотографував, робив замальовки, збирав зразки мінералів, потім зібрані матеріали аналізував, – пригадувала онука головного геолога Кривбасу Кірієна Едуардівна Фукс.– Часто брав і мене з собою після школи. Саме в тих подорожах я й навчилася чітко розрізняти мінерали. Він був, за розповідями знайомих, гарною людиною, дуже доброю, співчутливою, нікому нічого лихого не робив. Поки був живий Едуард Карлович, доти ми жили в достатку, гріх було скаржитися. Ми завжди тримали невелике господарство: корову, курей, бабуся ще казала, що колись у нас індики були. Тож яйця, молоко, сметана, сир – усе своє на стіл ставилося. Харчувалися досить просто: борщ, картопля, котлети, вареники з сиром. Овочі-фрукти теж були в нас свої».

Як водилось у ті часи, жінки родини Фуксів займалися рукоділлям. Найбільш вправною майстринею була бабуся Мотрона Тимофіївна. Вона вміла і гарно гаптувати, і малювати, і шити (навіть туфлі). Кірієна Фукс розповідала, що цьому вмінню жінка намагалася навчити і молодше покоління:

«Я теж багато вишивала. Удома було чимало зроблених моїми руками речей. Багато я роздаровувала. Але в мене й досі зберігається стареньке бабусине гаптування – на зеленому сукні маки і пшеничне колосся. На жаль, воно вже розповзається, нитки повитиралися. На руднику Фрунзе ми жили недовго. Мама збудувала в селищі Жовтневого рудника новий будинок, сама його виліпила, власними руками. І 1929 чи 1930 року ми туди переселились. Це була, по суті, невелика хатка. Спочатку саманна, а потім її обклали цеглою. Усі, хто селився на рудниках, могли взяти собі наділи землі. У нас спочатку було 24 сотки городу.

Поряд з городами росли садки, та після того як Сталін наклав на кожне дерево податок, дерева вирубали. Наш будинок на Жовтневому руднику складався з великого передпокою, кімнати й кухні, а в 1936 році його добудували. Моя кімната виходила на південь, вікнами до колодязя. Далі розташовувалася кухня. Особливих меблів не мали. В одній з кімнат стояв старовинний великий дубовий стіл. Диван, кушетка і письмовий стіл. Було ще бюро, але я не пам’ятаю, куди воно потім поділося. Можливо, у скрутні часи його продали. Бо тоді тяжко доводилося...»

Найважче Кірієні Фукс у школі стало 1937 року. «Коли дідусь потрапив під репресії, від нас відвернулося багато людей, навіть деякі родичі перестали нас помічати. З 1937 року з нами практично ніхто не спілкувався, бо ми були родиною "ворога народу". Мене й у комсомол не прийняли, коли я у школі вчилася, вмовляли відмовитися від батька. Але я сказала, що мій батько не "ворог народу" і я не збираюся від нього відмовлятися». Отже, після арешту Едуарда Фукса життя родини різко змінилося – вони вимушено усамітнилися. «Власне, наша родина в 1930 роках розвалилася, – розказувала Кірієна.– Глави сім’ї не стало, не стало й родини. Ми жили в селищі втрьох: я, мама Зоя та бабуся Мотрона Тимофіївна. Тільки дядько Вадим інколи приходив з дружиною. Їхньому синові, Сергію, тоді було три роки. Ще навідувалися бабусині сестри. А більше гостей і не було…»

Після війни Кірієна працювала на Криворізькій електростанції (КРЕС). 1947-го родина пережила страшне голодування. У 1948–1949 роках у Макортах будували нову греблю. Коли її споруджувала геологічна розвідка, родина Фуксів приймала у себе в будинку квартирантів. Їм гроші видавали на проживання на час спорудження греблі, а ці люди вже платили Фуксам. Так і перебивалися.

Одним із тих, хто не відвернувся від сім’ї Фуксів, коли заарештували Едуарда Карловича, був такий собі Акименко. «Коли мене скоротили з КРЕСу, я не могла ніде влаштуватися на роботу. Місцевий начальник Леонід Устименко, який добре знав мого діда, відмовився взяти мене на керносклад, робота на якому вважалася престижною. Треба було перебивати керни – зразки, що їх брали із бурових свердловин: частину кудись віддавали, а частину маркували – записували, з якої ділянки, з якої свердловини. Мабуть, не хотіли довіряти мені якусь інформацію. Я вирішила звернутися за допомогою в трест. Тоді начальником саме був отой Акименко. Зустрівшись з ним, я йому розповіла, що не можу знайти роботу, хочу на керносклад, а Устименко не приймає. Він тут же зателефонував: "Як це Кірі Фукс немає місця?! Щоб завтра ж вона в тебе працювала!" Отак я й отримала роботу. Щоправда, пропрацювала недовго, потім влаштувалася у паровозне депо "Ленін-руда", де й працювала до 12 січня 1978 року». Згодом, 28 квітня 1984 року Кірієна Фукс переїхала з Кривого Рогу в Комсомольськ-на-Дніпрі (з 2016 року це місто – Горішні Плавні) на Полтавщині. Жила поруч із двоюрідним братом Едуардом, померла у 2013 році.

Дружина Едуарда Карловича – Мотрона Тимофіївна померла 24 березня 1966 року, син Вадим Едуардович – 23 жовтня 1968 року, а донька Зоя – 4 квітня 1976 року. Всі вони поховані в одній могилі на Бажанівському кладовищі.

Син Е.К. Фукса Вадим працював у Кривому Розі ще до війни, був начальником гранітного кар’єру, поруч із Робітничим селищем. У Вадима залишилося двоє дітей – Едуард і Станіслава, які й сьогодні продовжують рід Фуксів. Станіслава живе в Кривому Розі. Едуард – в Полтавській області в місті Горішні Плавні (колишній Комсомольськ-на-Дніпрі). Багато криворіжців у 1960-і роки виїжджали на будівництво Полтавського ГЗК. Одним з цих працівників був онук Едуарда Карловича Фукса – Едуард Вадимович. В нього є син Сергій, який працює екскаваторником на Комсомольському (нині Полтавському) гірничо-збагачувальному комбінаті. А його син Вадим поки ще навчається. Сергій Едуардович Фукс жив у Кривому Розі лише до 5 класу, та добре пам’ятає ті часи. Особливо в пам’ять врізалася знахідка на горищі – частина колись багатющої колекції мінералів, яку збирав Едуард Карлович: «Якось ми, малі, пам’ятаю, мені було років п’ять, бігали по двору і нашу увагу привернула драбина біля колодязя, що вела на горище будинку. Не довго думаючи, ми вирішили перевірити, що там є цікавого. Залізли – а там стільки пилу! Бачимо, камінчики якісь лежать у дерев’яних лоточках – і на тих камінчиках, до речі, відшліфованих, бірочки причеплені – маленькі біленькі кружечки з цифрами. Це вже я зараз розумію, що та колекція була систематизована і десь мав лежати перелік мінералів із нумерацією. Між іншим, знайшов я тоді ще й полотняний мішечок з необробленим камінням. Напевно, його тільки готували для систематизації».

«Та колекція зберігалася в дідуся в робочому кабінеті, – згадувала Кірієна Едуардівна.– Потім її розтягли. На горищі зберігалося, мабуть, те, що не встигли привласнити й продати колеги-геологи, коли Едуарда Карловича вже не було. Десь у 1957 чи 1958 році після реабілітації діда дружина Юрія Григоровича Гершойга (з цим геологом Едуард Фукс працював у 1935–1937 роках) узяла та й продала колекцію мінералів в Київ, у якусь геологічну структуру, як свою власність, ще й отримала за це немалі гроші».

«У дідуся було багато, як він жартома казав, непотребу, – пригадувала Кірієна Едуардівна.– У робочому кабінеті на столі лежала калька, на якій були намальовані пласти руди. Едуард Карлович складав практичну геологічну карту, ґрунтуючись на фактах, що їх збирали геологи Кривого Рогу. Дідусь завжди щось помічав, записував, потім узагальнював, робив висновки, разом із Миколою Гнатовичем писав книжки. Щоправда, кажуть, що роботи і Фукса, і Світальського потім привласнили колеги. Наприклад, ректор гірничого інституту Георгій Малахов (його нині вже немає серед живих) захистив на тих працях дисертацію».

Наукова спадщина Е.К. Фукса

Після реабілітації про Едуарда Фукса ніхто практично не згадував. Лише у 1972 році до його 100-річного ювілею планували встановити меморіальну дошку на корпусі Гірничорудного інституту по вулиці Пушкіна. В зв’язку з цим співробітники інститутського музею В.Л. Золотарьов і Г.Г. Михайлюк активно збирали інформацію про Е.К. Фукса. Вони їздили до Кірієни Фукс додому. Вона передала їм деякі негативи та кілька фотоальбомів із фотографіями. Найціннішими були негативи з розробками залізних руд Криворіжжя. Планувалася виставка до 200-річчя Кривого Рогу (у 1975 р.), і ці знімки були надзвичайно важливими. Як виявив Г.Г. Михайлюк, раніше за них ці негативи отримали тодішній ректор Інституту Г. Малахов і проректор із навчальної роботи В. Мартинов. Але найголовнішого багатства – колекції мінералів і унікальні фотопластини – Кірієна так тоді й не віддала в музей. Про мінерали вона лише чула, а фотопластинам не надавала якогось значення. Старе дідівське піаніно купив у онучки геолога В. Мартинов. Ті, хто про це знав, були певні, що робить він це для того, щоб передати його у вузівський музей. Але цього не трапилося... І все ж Валентин Золотарьов зумів переконати Кірієну віддати до музею документи діда, листування, в тому числі зі вченими Гірничої академії міста Фрейбурга у Саксонії. Коли родина Фуксів продала будинок, то нові господарі викинули з горища кілька ящиків з фотонегативами. Так загинула значна частина неоціненного скарбу – фотографій Едуарда Фукса.

1979 року онука Едуарда Карловича – Кірієна Фукс передала до музею історії Криворізького гірничорудного інституту особисті речі свого діда, а також документи, фото, листи з родинного архіву. Серед речей – окуляри Едуарда Карловича, полотняна сумка, в яку він збирав зразки порід і руд під час своїх експедицій, фотокамера.

Фотограф Фукс

Діяльність Едуарда Фукса – це історія нашого міста. 40 років свого життя він віддав Криворіжжю. Едуард Карлович як фотограф-аматор залишив майбутнім поколінням величезний спадок з фотонегативів Кривого Рогу та його околиць кінця XIX – початку XX ст. Наразі достеменно відомо про існування 175 скляних фотопластин, що зберігаються у двох музейних колекціях і одному приватному зібранні. Тільки завдяки Фуксу сьогодні ми маємо уявлення про те, яким був наш край сто років тому.

Безцінні знімки Едуарда Фукса, що збереглися, дозволяють нам побачити Криворіжжя таким, яким воно обуло понад 100 років тому. Зокрема, авторка цієї статті написала передмову до другого альбому фотографій Фукса «Природа Криворіжжя на початку ХХ століття» на основі таких знімків. Адже наукових досліджень з флори і фауни нашого краю того періоду немає. Є кілька згадок про Кривий Ріг у роботах ботаніків І.Я. Акинфієва та Й.К. Пачосського, але вони досить незначні. Приблизне уявлення про природу Криворіжжя того періоду можна скласти за небагатьма спогадами старожилів і архівними матеріалами, а також за старими фотографіями з місцевими краєвидами.

Зокрема, фотографії Е.К. Фукса дают нам чудову можливість поглянути крізь глибини часу в історію нашого краю і побачити природу Криворіжжя такою, якою вона була на початку ХХ століття.

Відродження забутого імені

Ім’я Едуарда Фукса виринуло із небуття завдяки зусиллям і наполегливій праці ентузіастів-краєзнавців, вчених, дослідників його життя. Добре ім’я Фукса відродили колишні співробітники музею історії Гірничого інституту Валентин Золотарьов і Григорій Михайлюк, письменник Григорій Гусейнов, тележурналістки Ольга Чистякова та Ольга Хвостова, історик Олександр Мельник, дослідниця Ніна Єсіна, краєзнавець Ігор Рукавіцин, фотохудожник Георгій Аргунов. Результатом такої копіткої роботи стали: брошура про Едуарда Фукса, видана Криворізьким національним університетом у 2014 році; два фотоальбоми робіт Фукса, три виставки його фотографій і 50 відеосюжетів «Заочні екскурсії» за фотографіями Фукса на ТРК «Рудана», де автор цієї статті прокоментувала 10 фотографій з криворізькими краєвидами.

Так, 12 грудня 2014 р. у міській виставковій залі було відкрито першу фотовиставку «Взгляд через столетие», присвячену репортерській роботі Едуарда Карловича Фукса. Наступна виставка називалася «Криворожский рудничный район в начале ХХ века», вона демонструвалася з 6 лютого по 15 березня 2015 року. Третя виставка ретро-фотографії «Местечковые типажи» експонувалася з 5 по 25 листопада 2015 року. Було видано два випуски «Криворожского альбома» з цими фотографіями. Презентація другого фотоальбому відбулася в період проведення третьої виставки 29 листопада 2015 року.

У роботі над альбомом взяли участь: Мельник О.О., Тротнер В.В., Гончар (Хвостова) О.М., Аргунов Г.М. Авторами-укладачами альбома і организаторами виставки виступили Рукавіцин І.А. і Ляшенко І.М.

У грудні 2015 року авторка цієї статті провела для учнів Криворізького професійного гірничо-металургійного ліцею виховний захід за темою «Відродження забутих імен. Едуард Фукс – геолог і фотограф». В лютому та березні 2016 р. вона ж прочитала дві лекції «Едуард Фукс. Повернення із забуття» для викладачів і студентів Криворізького технічного університету та викладачів і студентів історичних і географічних спеціальностей Криворізького державного педагогічного університету.

За матеріалами власних краєзнавчих досліджень і документами архіву Музею історії Криворізького національного університету авторка підготувала дві наукові публікації – «Нові факти з історії родини Едуарда Фукса» на Міжнародну науково-технічну конференцію «Розвиток промисловості та суспільства», яка відбулася 25–27 травня 2016 р. і на Другі Історико-краєзнавчі читання «Криворіжжя: погляд у минуле...», що відбулися 20 квітня 2016 р. на базі кафедри історії України та правознавства й музею історії Криворізького педагогічного інституту.

Ім’я Едуарда Фукса нарешті повернулося із забуття. Вдячні сучасники гідно вшанували пам’ять видатного криворізького геолога. На честь Едуарда Фукса у Кривому Розі перейменували колишню вулицю Тухачевського.

На фотографіях Едуарда Фукса – образи з минулого, з того життя, яке він знав, любив і поетично оспівував звичайнісінькою фотокамерою. Він – фотограф і науковець, геолог, «який бачив крізь землю».

Едуард Фукс – геолог і фотограф. Частина 1

Фото Е.К. Фукса з книг Ігоря Рукавіцина «Криворожский альбом. Вып.1» ,
«Криворожский альбом. Вып.2» та з архіву автора