Фукс Едуард Карлович
Едуард Фукс – геолог і фотограф. Частина 1

Постать криворізького геолога та гірничого інженера Едуарда Карловича Фукса, двічі репресованого в 1930-ті роки, тривалий час була маловідома широкому загалу й науковій спільноті. Певна кількість журналістських і художніх публікацій та декілька сюжетів, створених криворізькими тележурналістами в останні роки, не розкривали повною мірою біографію цієї видатної людини. У зв’язку з цим авторка опрацювала нові, раніше невідомі архівні матеріали, і подає цю роботу до уваги читачів.

Біографія Е.К. Фукса

Едуард Карлович Фукс (Едуард Карл Юлій Фукс) народився 30 квітня 1872 р. у селі Копаткевичі Мозирського повіту Мінської губернії.

Обрусіла німецька родина Фуксів була доброчесною, шанованою і небагатою. Батько Едуарда – Карл Фрідрих був зі спадкових почесних громадян, сином священника. Дід Едуарда Фукса – Христофор Іоанн Фукс – у 1831 році служив вікарієм у місті Бартау, а в 1835-му – дивізіонним священником у місті Дінабург. Мати – Адель Юліївна Фукс (Аделаїда Павліна Петрі), походила з родини шведів, які в Німеччині друкували географічні атласи. В сім’ї Карла та Аделі було семеро дітей: дві доньки – Емілія та Юлія і п’ятеро синів – Едуард, Альфонс, Володимир, Євген, Микола. Едуард був старшим сином.

19 травня 1890 року Едуард Фукс закінчив Перше реальне училище в Санкт-Петербурзі, показавши, зокрема, не найвищі результати в навчанні. З більшості предметів він отримав оцінки «4» і «3» бали, а «5» була лише одна з – предмету «Закон Божий». З 30 вересня 1890 по 24 серпня 1893 р. Едуард навчався в Санкт-Петербурзькому гірничому інституті на відділенні «Геологія, гірничо-розвідувальна і гірничо-адміністративна справа». В цей час у віці 46 років помер батько Едуарда. Грошей на повний курс навчання не вистачило. Це змусило хлопця покинути навчання і піти працювати, щоб допомогти матері виховувати молодших братів і сестер, бо спадщину батько залишив своїй дружині та дітям, напевне, невелику.

У заповіті батька Едуарда Фукса, Карла Фрідриха, від 8 січня 1890 року читаємо: «1. Все мое движимое и недвижимое имущество, считавшееся при моей смерти собственностью, завещать и передать моей супруге… 2. Ей же завещаю и мой страховой полис… брату Альфонсу Христофоровичу Фуксу одну тысячу рублей и брату Эдуарду Христофоровичу двести рублей серебром. 3. Сыну моему Эдуарду прошу передать карманные мои золотые часы, с цепочкой и мой фамильный перстень. Сыну Владимиру моё ружье…» Зовсім небагато, як для сім’ї з сімома дітьми. А на кишеньковий годинник і перстень навряд чи можна прожити 21-річному студенту та ще допомагати матері ростити молодших дітей. Зрозуміло, чому Едуард Карлович покинув навчання в гірничому інституті і почав працювати.

Свою трудову діяльність Фукс розпочав з 1893 року на Донбасі з незакінченою освітою. Першим місцем роботи молодого геолога (з грудня 1893 по грудень 1894 р.) було маркшейдерське бюро заводу Новоросійського Товариства кам’яновугільного, залізного, стального і рейкового виробництва, заснованого англійським промисловцем Д. Юзом у 1869 р. Наприкінці 1894 р. Фуксу, незважаючи на його молодий вік, запропонували очолити геологічні пошукові роботи в Бердянському повіті (поклади лимонітових руд Корсак-Могила). Менш ніж за три роки під керівництвом Е.К. Фукса була здійснена проходка двох шахт і закладено близько двохсот шурфів.

На Криворіжжі Едуард Фукс з’явився в 1897 році і тут проявив себе видатним гірничим фахівцем. Він так захопився геологією залізорудних родовищ південної частини України, що залишився в Криворізькому басейні на все життя. В 1897 р. був призначений завідувачем розвідками Новоросійського товариства Чарльза Пері в Криворізькому районі, де керуючим був гірничий інженер С.Є. Зимовський. В 1898 р. уперше спеціальною комісією XXIІІ з’їзду гірничо-промисловців Півдня Росії за участі Е.К. Фукса був проведений підрахунок запасів залізної руди. Едуард Фукс пішки обходить всі місцеві околиці, сам фотографує, робить замальовки, збирає зразки мінералів і потім копітко аналізує дані про поклади криворізької землі.

Під час однієї з геологічних експедицій Фукс випадково зустрів красиву молоду дівчину з рідкісним старовинним ім’ям Мотрона. Вона народилася 25 березня 1878 року в багатодітній родині. Її батьком був Тимофій Семенович Воленко, мати – Іуліанія Яковлева. Молодята покохали одне одного з першого погляду, але всі казали, що вони не пара. Освічений геолог, розумник, інтелектуал і проста неграмотна селянка, яка ніколи не бувала далі рідного села – здавалося, вони зовсім не підходили одне одному. До всього ж, батьки нареченої, православні християни, і чути не хотіли про зятя-лютеранина. Та й вінчати лютеранина Фукса, ще й без батьківського благословення, категорично відмовилися всі православні священники. Тому довгий час закохані жили невінчаними. А їхні діти, народжені в цивільному шлюбі, вважалися незаконнонародженими.

  ​

Тільки в 1908 році в метричній книзі Свято-Миколаївської церкви (поблизу станції Вечірній Кут) з’явився запис під № 6 про те, що Едуард Карлович Фукс 6 лютого вступив у перший законний шлюб з «крестьянкой Таврической губернии Бердянского уезда Ново-Алексеевской волости села Марьяновки Матреной Тимофеевной Воленко, 29-ти лет». В документі стоять підписи священника Григорія Андріашенка, який зареєстрував цей шлюб, та псаломника Веніаміна Александрова.

Е.К. Фукс займався пошуком і вивченням природних багатств регіону, робив експертні аналізи й оцінки покладів залізної руди на рудниках району. У 1904 році сталася визначна подія у професійному житті Едуарда Карловича – його обрали дійсним членом Імператорського мінералогічного товариства в Санкт-Петербурзі. Він регулярно надсилав кореспонденції до редакції журналу «Горнозаводское дело» про стан роботи і розвідок на Криворіжжі та про важливі події у житті рудників.

З 1906 до 1919 р. він працював помічником керуючого Новоросійського товариства в Кривому Розі. В 1907 р. брав активну участь у придбанні Новоросійським товариством Товариства руд «Дубова балка», а також розробив статистичну довідку про різні напрямки використання руд. У 1910 р. Спеціальна урядова комісія, до складу якої входив Е.К. Фукс, визначила запаси залізних руд Кривбасу в 206 469 тис. т. Глибина підрахунків складала від 53 до 213 м, для більшості покладів – до 160 м. Е.К. Фукс не погодився з висновками комісії, за його особистими підрахунками, запаси залізної руди становили 276 071 тис. т. Необхідність глибокого і всебічного вивчення геології басейну для інженера Е.К. Фукса була зрозуміла, але місцеві підприємці не поспішали фінансувати цю роботу.

У 1913 р. в Криворізькому басейні керівництво гірничими розробками здійснювали 40 інженерів і 82 техніки, серед них – Едуард Карлович, на той час виконувач обов’язків керуючого рудником Чарльза Пері Новоросійського товариства. Він став найбільш авторитетним і кваліфікованим розвідником надр Криворізького басейну, автором перших обґрунтованих підрахунків запасів залізної руди в Кривому Розі. У 1913 році Едуард Карлович склав геологічну карту Криворізького басейну.

У роки громадянської війни Е. Фукс врятував від знищення матеріали з геології та розвідки родовищ Кривбасу. Після війни він відродив і очолив геологорозвідувальну службу Південного рудного тресту (ПРТ) (1922–31 рр.), а потім тресту «Руда», керував усіма розвідувальними роботами в басейні.

У період з 1919 до 1924 р., коли шахти Кривбасу через затоплення не працювали, Е.К. Фукс займався експлуатацією покладів бурого вугілля біля с. Новопавлівка на лівому березі р. Саксагані напроти с. Веселі Терни. З 1922 р. працював завідувачем геологорозвідувального бюро ПРТ. Тоді ж у 1922-му, за кілька років до офіційного затвердження в Радянському Союзі звання Герой Соціалістичної праці, йому це звання присвоїли.

А сталося це ось як. У листопаді 1922-го у Кривому Розі, як і по всій країні, відзначали 5-ту річницю Жовтневої революції. Коли на багатотисячному мітингу слово надали Е.К. Фуксу, і він піднявся на трибуну, хтось вигукнув: «Герой праці!». Натовп схвально загув, почулися вигуки підтримки, вгору полетіли шапки. Ті, хто стояли поруч з Едуардом Карловичем, підхопили його на руки й почали підкидати. Ця подія мала продовження: невдовзі Фуксу видали посвідчення «Герой праці».

На засіданні президії Криворізького окрвиконкому 17 жовтня 1925 р. у доповіді «Про розповсюдження залізорудних покладів у межах Кривого Рогу» Фукс говорив: «Под всем Кривым Рогом может быть руда... Глубина ее залегания чрезвычайно велика, но когда-нибудь она будет разрабатываться». Тоді серед фахівців активно велися розмови про затухання Криворізького басейну. В 1926 р. Е.К. Фукс виконав перший повний перерахунок запасів залізної руди Кривбасу до глибини 320 м. Весь обсяг руди він визначив у 400 млн. тон, а перспективні запаси – у 170 млн. тон, що втричі перевищувало дореволюційні розрахунки.

Після революційних подій багато інженерів покинуло країну, виникла потреба в кадрах, особливо рівня середнього технічного персоналу. Для цього були терміново організовані школи «з освіти робітничих кадрів для гірничої промисловості». В 1922 р. за активної участі Е.К. Фукса був створений Криворізький вечірній робітничий технікум (КВРТ), пізніше реорганізований у Криворізький гірничорудний інститут.

У технікумі Фукс був викладачем геології, мінералогії, гірничого мистецтва, а також завідувачем геолого-мінералогічного кабінету. Перший випуск КВРТ відбувся восени 1926 р., серед випускників був син Фукса Вадим. 24 вересня 1926 р. він захистив роботу за темою: «Розробка манганового місценародження Никіпіль-Манганового району на Вкраїні» [мовою оригіналу] та отримав кваліфікацію «гірничий технік».

У 1929 р. Е.К. Фукс був призначений завідувачем геологорозвідувального бюро рудника ім. Жовтневої революції, а з 1930 р. очолив Криворізьку філію Геолтресту як головний геолог Кривбасу.

Авторитет Едуарда Карловича Фукса був незаперечним. Прогнози, зроблені ним, завжди підтверджувались. Однієї думки Фукса було достатньо для того, щоб визначити місце закладення нової шахти. Його називали – «той, що бачить крізь землю». Незабаром навколо цих шахт зросли рудники: Саксаганський, Шимановський, «Дубова балка» і «Суха балка». Його блискуча ерудиція і безпомилкова інтуїція допомагали домагатися максимальних результатів за мінімальних витрат.

З кінця 20-х років по всій країні розпочались судові процеси над «ворогами», «шкідниками» радянської влади. Розправившись з ідейними ворогами, система взялася за інтелігенцію. В грудні 1930 р. місцевий відділок ДПУ «розкрив» контрреволюційну шкідницьку і диверсійну організацію, визнану галузевим осередком «Промпартії». Керівництво її складалося з чотирьох осіб, головним «ворогом» слідство визнало Е.К. Фукса. 15 грудня 1930 р. Едуарда Карловича заарештували і звинуватили у шкідництві, йому призначили покарання – 10 років позбавлення волі з перебуванням у концтаборах. Уникнути покарання вдалося завдяки випадку. Перша п’ятирічка на Криворіжжі була ознаменована початком будівництва металургійного заводу, а спеціалістів, здатних зробити розбивку місцевості під будівництво цехів та інших споруд, не знайшлося. Згадали про Е.К. Фукса. Для виконання геодезичних робіт його возили у «воронку» на будівельний майданчик. Завдяки клопотанню директора будівництва Я. Вєсніка, після виконання робіт Е.К. Фукс був звільнений як буржуазний спеціаліст, що розкаявся у своїх помилках стосовно радянської влади і був перевихований пролетаріатом.

Після реабілітації Едуард Карлович продовжував займатися геологією Криворізького басейну, забезпеченням рудників кваліфікованими кадрами, розробкою методики геологорозвідувальних робіт, особливу увагу приділяв буровим роботам при пошуку покладів залізної руди. Він провів велику роботу зі збирання, опису природних відшарувань і систематизації матеріалів з геології Кривбасу. Результати цієї роботи були покладені в основу першого ґрунтовного геологічного нарису Криворізького басейну (Свитальский Н.И., Фукс Э.К., Половинкина Ю.И., Дубяга Ю.Г., Лисовский А.Л. Железорудное месторождение Кривого Рога.– Москва-Ленинград: Госгеолиздат, 1932.– 284 с.). У цій роботі детально описано геологічну будову, петрографію та генезис порід Криворізького басейну.

У подальшому життя видатного геолога склалося трагічно. В серпні 1937 р. у міській газеті «Червоний гірник» з’явилася стаття «В чиїх руках геологорозвідувальні роботи Кривбаспроекту». В січні 1938 р. Е.К. Фукса заарештували вдруге за проведення «розвідувальної та підривної роботи на користь однієї з іноземних країн». Разом із ним були звинувачені у шпигунстві на користь Америки і заарештовані видатні геологи Ю.Г. Гершойг і С.І. Жилкінський, а також гірник, в подальшому академік Г.М. Малахов.

Е.К. Фуксу пригадали його національність (німець), непролетарське походження (онук священника), зустрічі та співпрацю з академіком М.І. Світальським (який також був арештований), зв’язки з Південним рудним трестом і «організацію» контрреволюційного центру на Криворіжжі. Не витримавши знущань і принижень, інженер оголосив голодування. У стані крайнього виснаження його перевели до міської лікарні №3, де він провів останні дні свого життя. За однією версією, це було в Дніпропетровську. За іншою – у Кривому Розі по вул. Пушкіна. Йому не надавали допомоги – ні медичної, ні юридичної. Зате до палати помираючого Едуарда Карловича приставили озброєну охорону. Один боєць чергував у лікарняній палаті, інший – стеріг за дверима як небезпечного злочинця. Едуард Карлович Фукс помер 2 квітня 1938 року. Точне місце поховання досі невідоме. На довгі роки його ім’я було забуто, викреслено з історії Кривбасу.

Родичам про його смерть не повідомили. Їхні звернення із запитами про долю чоловіка й батька залишалися без відповіді. У серпні 1939 року Мотрону Тимофіївну викликали до Криворізької прокуратури і повідомили, що її чоловік Е.К. Фукс помер у квітні 1939-го. 1957 року родина отримала листа про реабілітацію Едуарда Карловича.

Ось як писала про ці події онука Кірієна Фукс в своєму листі від 23.09.79 року до Кривого Рогу, адресованому Кушніренко Євдокії Яківні: «Мать писала Калинину, но только в 1939-м через 1 год и 7 месяцев нам пришло письмо явиться в Криворожскую прокуратуру, где нам сообщили, что Фукс Э.К. умер в апреле 1939, больше ничего мы не знаем. А когда в 1957 г. после ХХ п/с написали в Днепропетровск, нам прислали реабилитацию, вот всё».

У 1950-х родина випадково дізналася, завдяки кому була позбавлена батька й чоловіка. Ось як згадувала про це Кірієна. «Одного разу я зайшла в трест до геологів. Там усі мене знали, бо дідусь завжди мене з собою брав, коли малою була. Найперше зайшла до Юрія Гершойга. Кажу: "Юрію Григоровичу, мені потрібно кілька чоловік – Ви, Світличний...". А він у відповідь: "Та ти що?! Це ж Світличний написав на Едуарда Карловича донос!"» Після Едуарда Фукса саме Світличний і став головним геологом. А про Е.К. Фукса надовго забули.

Так завершилось життя Едуарда Фукса – неординарної людини, визнаного фахівця найвищого рівня, який присвятив своє життя організації й розвитку геологічної справи в Криворізькому басейні. Його ім’я довічно вписане в історію розвитку гірничодобувних підприємств, науково-дослідних і проєктних інститутів Кривбасу, Криворізького національного університету.

Едуард Фукс – геолог і фотограф. Частина 2

Фото Е.К. Фукса з книг Рукавіцина І. «Криворожский альбом. Вып.1» ,
«Криворожский альбом. Вып.2» та з архіву авторки

Додатки:
Уривки з поеми Євгена Пантелло «Кто вы, Мистер Фукс?»