Микола Погрібняк: майстер книжкової графіки

До 135-річчя з дня народження

Живописець, графік, учитель і наставник молоді

Дніпропетровський художник Микола Степанович Погрібняк був яскравою постаттю тієї генерації українського пореволюційного відродження, що майже вся була знищена за часів тоталітарного режиму. Він був серед тих митців, які повірили в революційне оновлення і своєю творчістю, глибоко національною, намагалися працювати у звичному руслі, але в умовах нового, вже радянського суспільства. Паралельно із видатними художниками книги Г. Нарбутом, М. Бойчуком, І. Падалкою, В. Седляром, В. Касіяном М. Погрібняк працював у галузях монументального і станкового живопису, станкової та книжкової графіки, декоративно-ужиткового мистецтва. Він правомірно заслуговує на звання майстра книжкової графіки. Оформлені ним книжки завжди вирізнялися національним підґрунтям, створювалися відповідно до давньої української традиції книгодруку і були своєрідними шедеврами своєї доби.

М.С. Погрібняк народився 5 (18) грудня 1885 р. у селі Козацькому Звенигородського повіту на Київщині (тепер Черкаської області) в селянській родині. Батько, Степан Трохимович, мав 1,5 десятини землі, працював садівником у поміщика, а мати, Харитина Сидорівна, вела домашнє господарство. У родині було четверо дітей (Степанида, Текля, Яким, Микола). З шести років навчився писати, а з восьми навчався у церковнопарафіяльній школі. Рано виявив хист до малювання. В рідному селі популярним був настінний розпис, яким майбутній художник захопився з дитинства на все життя. Після закінчення Козачанської сільської двокласної школи (1898–1902) за порадою Ф. Красицького 1903 р. вступив до Миргородської промислово-художньої школи ім. М.В. Гоголя, яку закінчив 1908 р. одночасно з Художньо-педагогічними курсами. Його вчителями були відомі українські художники Фотій Красицький і Опанас Сластіон, які виховали у свого учня любов до українського народного мистецтва. Цих настанов М. Погрібняк ретельно дотримувався в довгорічній творчості та педагогічній діяльності. Ще будучи учнем художньо-промислової школи, він захопився ілюстративною графікою і разом зі своїми учителями та театральним художником і графіком Іваном Бурячком доклав руку до оформлення українського сатиричного журналу «Шершень», що видавався в Києві (1906).

Після закінчення художньо-промислової школи мріяв вчитися й далі, але на заваді стали скрутні матеріальні умови. Зі званням вченого рисувальника М. Погрібняк одержав призначення до Катеринослава на посаду викладача графічних мистецтв, де й працював до кінця свого життя в різних навчальних закладах. Зокрема, з 15 вересня 1908 по 15 вересня 1920 рр., прийнятий на місце звільненого за власним бажанням викладача мистецтв Івана Євсевського, викладав у міському чотирикласному училищі (9 вересня 1913 перетворена на 1-у вищу початкову школу; тепер – приміщення музею «Літературне Придніпров’я») та на Педагогічних курсах, у вищій початковій жіночій школі ім. О.Я. Риндовської (з 24 серпня 1915), у Педагогічному технікумі (1 жовтня 1920 – 15 вересня 1935), міській трудовій школі № 40 (26 травня 1920 – 31 вересня 1920), трудовій школі в рідному с. Козацькому на Київщині (1 жовтня 1920 – 31 вересня 1922), міській трудовій семирічній школі № 21 (1 жовтня 1922 – 15 вересня 1927), міській 2-ій залізничній технічній середній школі (1 жовтня 1925 – 1 вересня 1939), Дніпропетровському художньому училищі (15 вересня 1935 – 1950-ті рр.). Навчав книжкової графіки і малярства. Був учителем славетної української художниці Галини Мазепи (1910–1995). Гармонійно поєднував у собі якості життєлюба-живописця, вдумливого графіка, вчителя та наставника молоді. Завжди дотримувався того, що перш за все потрібно навчити бачити і знати закони зорового світу. Любив повторювати: «Хто вивчає закони зорового світу, той одночасно вивчає закони живопису» або «Просипайтеся на зорі і біжіть зустрічати сонце».

Молодий педагог став активним діячем культурно-освітнього руху, який ширився на той час Україною. У березні 1913 р. Микола Погрібняк був обраний членом катеринославського українського літературно-артистичного товариства «Просвіта». Він стояв біля витоків друкування української книжки на Катеринославщині, ілюстрував і оформлював майже всі видання письменників-просвітян (відомо більше 50 видань). Перебував під наглядом жандармів від 6 травня 1915 р., вони ж дали йому «кличку наружного наблюдения» – «Гривач».

Протягом 1916–1925 рр. він художньо оформив обкладинки і проілюстрував «Кобзар» Т. Шевченка (1919), переклад І. Франка арабської казки «Коваль Бассім» (1918), твори Олени Пчілки (орнаментальні малюнки-заставки до книжки «Байки для сім’ї і школи. 1918» виконав М. Погрібняк, ілюстрував книжку О. Сластіон), збірку «Поезії» Т. Романченка (1916), «Словник української мови. Том І» (1920) та історичне оповідання «Як жило славне запорозьке низове військо» (1913; 1918) Д. Яворницького, низку видань А. Кащенка, зокрема «Оповідання про славне військо Запорозьке низове» (1917), переклади з чеської Ольги та Михайла Кривинюків «Чеських оповідань для дітей» (1918), перекази народних казок І. Труби «Дурень із ступою» (1917), «Пан Коцький» (1917), «Як гриби збирались воювати з жуками» (1917, написана спільно з М. Кузьменком), в тому числі упорядковану ним читанку «Стежка додому» у 3-х частинах (1917–1918; 1924), літературознавчий нарис Л. Жигмайло (Біднової) «Михайло Коцюбинський» (1915), оповідання В. Олександріва «Чижикове весілля» (1917), серію народних казок про звірів (близько 20 найменувань; 1920), які упорядкував П. Єфремов (В. Юноша), «Народні казки» І. Рудченка (1917), альбом для розмальовування «Малюйте, діти!» (1918), збірник дитячих пісень «Барвінок» (1920) та інше. Майже всі ці видання, оскільки більшість авторів були звинувачені новою владою в буржуазному націоналізмові, знищені, а за переховування книжок можна було поплатитися свободою. Тому з сотень найменувань і з кількасот тисяч одиниць тиражів вціліли лише одиниці. Не випадково, у своїй «Автобіографії» М. Погрібняк обходив цю сторінку своєї діяльності, вдаючись до загальних фраз.

Сприяючи розвиткові дитячої літератури в Катеринославі у 1910–1920 роки, М. Погрібняк виявив себе не тільки талановитим ілюстратором дитячих книжок, а й був одним із перших дитячих авторів у когорті сучасних йому дитячих письменників-книговидавців, таких як Іван Труба, Ольга Косач-Кривинюк, Адріан Кащенко, Петро Єфремов та інші. Ще з 1907 р. він почав брати участь в оформленні книг, в тому числі й для дітей. Як митець книжкової графіки, працював переважно над українською дитячою книжкою, оформлював дешеві книжечки для народного читання, «книжки-копійки», підручники, які виходили в Катеринославі переважно у видавництвах «Слово», «Українському видавництві в Катеринославі», «Виданні Катеринославського Союзу Споживчих Товариств» і Державному видавництві України в Харкові. Він є автором не тільки художнього оформлення, а й текстів деяких дитячих книжок, які, до того ж, свідчать про глибоке знання ним психології дітей: «Сім’я тварин» (1925); «Ті, що не сіють і не жнуть» (1926); «Посуд» (1926), «Зроби сам» (1930) та інші. Державне видавництво України видало 16 дитячих книжок із його ілюстраціями. Сам художник згадував: «Віддаючи багато часу педагогічній роботі, я находив час робити над дитячою книжкою, є багато видрукуваних робіт, про які є хороші рецензії… Виконував ілюстрації до народних казок, оповідань для дітей, а з 1920 р. працював над плакатами, похвальними листами, малюнками для шкільних підручників, котрих виконав дуже багато. Державним видавництвом видруковано в чотири фарби кілька серій дитячих книжок, до деяких писав свій текст. Приймав участь у шкільному журналі “Червоні квіти”, що випускало державне видавництво» («Автобіографія», 1945). М. Погрібняк брав активну участь в художньому оформленні та ілюструванні літературних, громадських і дитячих журналів, що видавалися в Катеринославі-Дніпропетровську в 20–30-і рр.: «Споживач» (1920), «Сільськогосподарський журнал» (1924), «Зоря» (1925); «Чарівні квіти» (1923), «Будь напоготові» (1926–1927), «Штурм» (1936), «Дружна ватага» (1936) та інші.

 . 

Разом із катеринославськими художниками А. Страховим, І. Євсевським, В. Смирновим, М. Сапожниковим Микола Погрібняк оформлював революційними лозунгами і плакатами будинки, вулиці та площі міста. Його плакати таврували, попереджали, закликали, стверджували: «Дезертир – ворог Радянської влади» (1919), «Допоможіть голодним дітям» тощо. За проєктом А. Страхова в 1919 р. для зустрічі Першої кінної армії була споруджена тріумфальна арка, для якої М. Погрібняк зробив плакат (3 х 20 сажнів) «Червона Армія не знає перепон». Привертало до себе увагу й панно 1920 р. «Засійся, чорна ниво, волею ясною» (ескіз зберігається в Дніпропетровському художньому музеї).

З 1908 року М. Погрібняк – учасник художніх виставок. У 1927 р. він брав участь у виставках, організованих у Києві, Москві та на Міжнародній виставці дитячої художньої літератури в Парижі, де високою оцінкою журі була відзначена його книжка «Посуд», ілюстрована кольоровими репродукціями, тексти до яких написав сам художник.

На початку 1929 р. у Дніпропетровську відбулася велика Округова художня виставка, в якій брав участь і М. Погрібняк. Ось як цю подію висвітлював часопис «Зоря»: «Дніпропетровські художники не повинні пасти задніх в процесі будування української нац. культури. Поки що, лише в скульптурі Тенера, особливо в прекрасній, високоталановитій постаті “Махновця”, в малюнках Погрібняка та в деяких технічних засобах окремих картин Резніка ми відчуваємо це». З цього часу М. Погрібняк стає учасником всіх виставок дніпропетровських художників. На Всеукраїнській художній виставці, що відбулася 1936 р. в Києві, Москві та Ленінграді, було виставлено 60 робіт митця переважно з українського народного мистецтва.

1941 р. у Дніпропетровську відбувся творчий звіт М. Погрібняка. «На звітній виставці були експоновані праці: “Рідний край”, у якій показана радісна весняна пора з розквітлими садами, “Діти з пташкою” – це любовно виконана жанрова картинка, на якій зображені діти, що з цікавістю розглядають пійману пташку. Картина насичена світлом. “Алея в парку” – картина про один з мальовничих куточків Дніпропетровського центрального парку імені Т. Г. Шевченка». Також експонувалася ціла підбірка (15) акварельних і виконаних тушем ілюстрацій до книжкових видань «Сім’я тварин» (1925), «Ті, що не сіють» (1926), «Коза-дереза» (1926), «Посуд» (1926), «Про бабусю та курчат» (1926), «За прялкою», «Казка про зайчика», «Казка про павука» (1930), «Вівці», «Свиня», «Жаба», «Жовна», «Кінь» (1930), «Покуримо» (1935), «Силует коня» (1936) та підбірка «Українські орнаменти» (1903–1933).

Під час Другої світової війни М. Погрібняк через власну хворобу (мав дві грижі, переніс операцію) та з хворою дружиною-інвалідом Анастасією Йосипівною залишився в окупованому Дніпропетровську. Працював бібліотекарем у Художньо-історичному музеї. Єдиний його син Богдан працював в авіачастинах, воював на війні. Німецькі окупанти пограбували квартиру, внаслідок чого загинула більшість робіт. Влітку 1942 р. брав участь як художник у науково-археологічній експедиції на порожисту частину Дніпра, якою керував професор Павло Козар. З 13 по 25 грудня 1942 р. у музеї відбулася виставка художників міста. На ній були представлені твори відомих не лише в Україні художників В. Коренєва, Т. Максименка, М. Погрібняка та інших. «Дніпропетровська газета» від 26 січня 1943 р. писала: «Твори М. С. Погрібняка збудовані цілком на українському ґрунті. Художник любить свою країну, її вечори і ранки, її засніжені села. Художник однаково добре володіє пастеллю, аквареллю, олією».

Творчий шлях М. Погрібняка – це шлях художника, для якого найтісніший зв’язок з народною творчістю став невичерпним джерелом натхнення. «Під час перебування в художньо-промисловій школі за порадою свого вчителя О.Г. Сластьона я почав займатися вивченням народного мистецтва і з 1903 року я і до цього часу не кидаю цієї цікавої галузі мистецтва», – писав він в «Автобіографії» (1941).

Художник зібрав багату колекцію зразків українського орнаменту (понад 100 мотивів) Київської, Полтавської, Сумської, Дніпропетровської областей України та Воронезької області, який прикрашав ужиткові речі (настінний розпис, вишивку, кераміку, різьблення по дереву) і мріяв видати альбом «Мотиви українського орнаменту». Досить часто в художньому оздобленні книжкових і періодичних видань використовував орнаментику – безцінний витвір народної творчості. Нині роботи М. Погрібняка зберігаються в Дніпропетровському художньому музеї, але частина з них, як згадував сам художник, перебувала і в Історичному музеї, зокрема збірка-альбом українського народного орнаменту. «Всього ж робіт виконано мною, між педагогічною роботою та в часи відпусток, більше 3500» («Автобіографії», 1945). М. Погрібняк автор автопортрету (1910), жанрових картин, пейзажів, серед яких полотна «Захід в степу» (1909), «Після дощу» (1912), «На Київщині» (1913), «Зимовий пейзаж» (1929), «Вечір» (1937), «Метелиця» (1945), «Колгоспна отара» (1949, «Самарські плавні» (1948) та інші.

У жовтні 1950 – лютому 1951 р. до 40-річчя творчої діяльності художника та у грудні 1965 р. до 80-річчя з дня народження і 50-річчя його творчості у Дніпропетровському художньому музеї відбулися персональні виставки, на яких демонструвалися твори живопису, графіки, збірка мотивів українського народного орнаменту, керамічні вироби. Він входив до складу членів вченої ради Дніпропетровського художнього музею. Талановитий живописець і графік М. Погрібняк 50 років життя присвятив педагогічній, творчій і громадській діяльності. У нього навчалася ціла плеяда художників, архітекторів, інженерів, які згодом стали видатними діячами мистецтва і науки, з якими він не поривав зв’язків до останніх днів свого життя. Серед них живописці – В. Пузирьков, І. Резнік, Г. Чернявський, І. Пархоменко, О. Максименко, В. Масік, Г. Волошин, П. Карнаух, В. Макатуха, Г. Чепець, М. Кокін; графіки – О. Довгаль, О. Данченко, В. Яланський, В. Кармазін, М. Родзін; скульптори – В. Бородай, В. Зноба, А. Шапран, І. Першудчев та багато інших.

Помер Микола Погрібняк 30 травня 1965 р., похований у Дніпропетровську на цвинтарі, що на Запорізькому шосе. На його могилі встановлено пам’ятник (за проєктом В. Небоженка, скульптор К. Чеканьов).

Про життя і творчість митця – сучасникам

Творчість М. Погрібняка є великим внеском в історію розвитку українського образотворчого мистецтва ХХ ст. і популяризацію української книжки. Історичний музей зберігає колекціют книжкових і періодичних видань, дбайливо оформлених і проілюстрованих художником. Нині виявлено 15 книжкових та більше 10 найменувань періодичних видань. Більшість із них зібрані ще Д. Яворницьким і знаходилися у його книгозбірні. Знедавна ці видання зосередженні в науковій бібліотеці ДНІМ, віднайдені та передані до фондів. Велика кількість періодичних виданнь надійшла до музею з обмінно-резервних фондів бібліотек Києва, Харкова, Москви, Ленінграда у 1980–90 рр. завдяки пошуковій роботі співробітників музею «Літературне Придніпров’я».

Створюючи виставки, що висвітлювали літературно-мистецьке життя Придніпров’я першої половини ХХ ст., музей «Літературне Придніпров’я» неодноразово експонував нечисленні, випадково збережені часом книжкові та періодичні видання в оформленні М. Погрібняка. Під час української революції 1917–1921 рр., книжечки в його художньому оформленні виходили маленьких розмірів, у дешевих тоненьких обгортках, на сірому газетному папері, але вражали мистецтвом оздоблення, поскільки були витворені духом майстра, який знається на тільки йому відомих законах краси, суголосних душі, яка прагне естетичних шедеврів навіть у збурену революціями та війнами епоху початку ХХ ст.

До 120-річчя з дня народження М. Погрібняка спільно з Дніпропетровським художнім музеєм, де зберігається його архівний і художній фонд, залучений свого часу відомим мистецтвознавцем, поеткою, науковцем ДХМ Лідією Яценко, у травні 2006 р. у музеї «Літературне Придніпров’я» відбулася перша виставка «На українському ґрунті». З фондів Дніпропетровського історичного музею експонувалися книжки та журнальні видання в оформленні М. Погрібняка, зразки етнографії ХІХ – поч. ХХ ст. Із фондів Дніпропетровського художнього музею завдяки тогочасному директорові В. Кулічихіну та головній зберігачці фондів Н. Молчановій (ініціаторці циклу виставок, присвячених різнобічній творчій діяльності М. Погрібняка) – живопис митця, близько 50 мотивів українського орнаменту, змальованих на Київщині (батьківщині художника), Полтавщині, Сумщині, Дніпропетровщині, авторська кераміка та зразки української етнографії з колекції майстра, а також – малюнки художника і книжкові видання з приватних зібрань професора А. Фоменка та доцента В. Бінкевича. Продовженням першої ювілейної виставки у листопаді 2007 та 2008 рр. у стінах літературного музею стали ще дві спільні з ДХМ однойменні літературно-мистецькі виставки. Слід зазначити, що третя виставка була присвячена пам’яті українських письменників, книговидавців Адріана Кащенка (1858–1921) та Івана Труби (1878–1950), з якими співпрацював художник. На відкритті усіх трьох виставок спогадами про вчителя, педагога, художника ділилися з присутніми запрошені вчені, мистецтвознавці, колеги, учні, друзі, знайомі М. Погрібняка. Рядки їхніх спогадів увійшли до каталогу і є доповненням до раніше вже опублікованих.

. 

Підсумком багаторічної науково-дослідної роботи є бібліографічний каталог книжкових і періодичних видань, ілюстрованих і художньо-оформлених М. Погрібняком, але він ще потребує доповнень і уточнень. До каталогу увійшла найточніша інформація про джерела, надана найповніша характеристика їхньому художньму оформленню, вказані місця і дати видань, тираж, ціна і розмір кожного з них, місця зберігання (якщо відомо). Вивчення та каталогізація цих пам’яток покликані ввести до наукового обігу інформацію, що засвідчує історію розвитку українського книгодрукування на Катеринославщині – Дніпропетровщині у 1910–1930-і рр. Видання доповнене «Спогадами про М. С. Погрібняка», зібраними авторами каталогу в процесі науково-дослідної роботи та при підготовці циклу літературно-мистецьких виставок «На українському грунті». Винятком є передрук спогадів мистецтвознавця Н. Глухенької та доктора технічних наук В. Зашквари як особливо інформативних з точки зору характеристики творчої діяльності митця і як живописця, і як педагога. Каталог проілюстрований підбіркою книжкової графіки з фондового зібрання ДНІМ, ДХМ та приватних колекцій А. Фоменка, В. Бінкевича.

Розділ «З неопублікованого» вперше знайомить читача зі світлинами, документами, епістолярієм з архіву М. Погрібняка («Матеріали про життя та творчість художника Погрібняка М. С. – протокол, особисті документи, автобіографія, наукові праці, листування та ін. за 1902–1966 роки» / ДХМ. Опис № 1, одиниця зберігання № 1. Арк. 1-220). Цікаву інформацію про стосунки між М. Погрібняком і його вчителем О. Сластіоном містять чотири листи останнього, адресовані з Миргорода до Катеринослава відповідно у 1915 р. за адресою: «В Екатеринослав. Проспект. 1-е высшее начальное училище. Преподавателю графических искусств Николаю Степановичу Погрибняку» (адреса місця роботи педагога, про яку йшла мова раніше) та у 1926 р. – «Дніпропетровськ. Володарська вул, ч. 41. Т[оваришеві] Миколі Погрібнякові» (домашня адреса художника, де він мешкав разом із дружиною Анастасією Йосипівною і сином). Опанас Сластіон, як педагог з великим досвідом, давав поради Погрібняку, молодому вчителеві, щодо перших кроків його викладацької роботи, а саме в поводженні з учнями, адміністрацією навчального закладу та з колегами. Підтримував його захоплення фотографуванням предметів української старовини, етнографії, архітектури. Цікавився виданням «Гайдамаків» Т. Шевченка у Празі, публікаціями про видання в журналах «Життя та мистецтво», «Ілюстрована Україна». Запрошував на відпочинок до Сосновки на Черкащину, де мав керамічну майстерню їхній спільний знайомий Йосип Білоскурський. Сластіон довірливо писав про свою родину – дітей, дружину, спільних знайомих у Миргороді. Мріяв про зустріч у Катеринославі влітку 1915 р. проїздом на батьківщину до матері, запрошував у гості. Згадував історика Дмитра Яворницького, з яким його пов’язувала багаторічна міцна дружба, цікавився його сімейним станом. Повідомляв про трагічну смерть культурного і громадського діяча журналіста Миколи Дмитрієва у Полтаві (1908), про проблеми працевлаштування випускників Миргородської художньо-промислової школи. Про дружні та творчі стосунки між вчителем і учнем свідчить той факт, що у 1918 р. вони спільно підготували художнє оформлення видання. 

Слід зазначити, що М. Погрібняк проілюстрував і здійснив художнє оформлення декількох книжкових видань спільно з талановитим і майже призабутим художником, небожем Іваном Стеценком. Зокрема, це перше видання книжкою казки українського поета, вченого-фольклориста Івана Манжури «Трьомсин Богатир» (1918), написаної та забороненої до друку цензурою ще у 1885–1886 рр. Високопрофесійні, заворожуючі малюнки І. Стеценка прикрашають видання казки талановитого катеринославського художника, письменника Василя Корнієнка «Запорозький клад» (Катеринослав, 1918; 1923).

Свідченням того, яке велике значення надавав Микола Погрібняк професійній освіті молоді, є те, що у 1925 р. він написав на прохання учнів підручник «Як винайдено друкування з каменю. Літографія», зазначивши у передмові:»Я викладаю малювання та креслення по трудшколах м. Катеринослава. Звичайно, на моїх лекціях учні цікавляться ріжніми питаннями в цій галузі, а особливо, як друкуються малюнки на папері. Розуміється, я оповідав їм, як знайомий з цією справою. Часто і густо мене запитували: “А чи немає літератури якої-небудь по цьому питанню”; з приводу чого я й склав цю книжечку. М. Погрібняк». З резолюцією «Відхилить. 28. ІІІ. 27 р.» праця не була надрукована за життя автора і весь цей час зберігалася серед його архівних матеріалів (фонди ДХМ). У «Додатку» до каталогу вона публікується вперше зі збереженням мовних особливостей оригіналу – рукописного тексту на 22 аркушах учнівського зошита.

Результатом піввікової творчої діяльності художника стала підготовлена до видання збірка «Мотиви українського орнаменту Київської, Полтавської, Сумської, Катеринославської (Дніпропетровської) областей», до якої увійшло близько 50 акварельних малюнків. Це унікальне видання презентується читачеві в «Додатку» до каталогу.

Враховуючи віднайдені і вперше введені до наукового обігу переконливі автобіографічні факти та документальні архівні джерела про багаторічну педагогічну та творчу діяльность Миколи Погрібняка, пов’язану з будинком музею «Літературне Придніпров’я» (пр. Д. Яворницького, 64), де у 1908–1920 рр. він викладав у чотирикласному міському училищі графічне мистецтво, упорядники «Каталогу» вийшли з ініціативою встановити на будинкумеморіальну дошку в пам’ять про видатного живописця, графіка, художника книги, дослідника народної творчості, дитячого письменника, педагога та відзначити пам’ятні місця, пов’язані з його іменем, зокрема будинок № 41 по вулиці Володарського, де він мешкав із родиною.

Каталог присвячувався 130-річчю з дня видання першої української книжки в Катеринославі – «Жар-Птиця, або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи. Оповідання А. Торішнього», виданої 1883 р. Олександром Єгоровим (1850–1903). Прогресивний громадський і культурний діяч, журналіст, книговидавець сприяв розвиткові культури Придніпров’я, був популяризатором творів перших дитячих письменників краю – згодом класиків вітчизняної літератури Івана Манжури й Адріана Кащенка, допомогав становленню їхніх творчих особистостей під час заборони всього українського. Цю традицію гідно продовжив художник книги Микола Погрібняк.

Спадщина