Борух Свердлов. Дві стезі: мистецтво і педагогіка

Борух Герцелевич Свердлов належить до когорти митців повоєнного періоду, що привнесли у творчість власний досвід і зрілість людей, які пройшли війну.

Народився художник 12 червня 1914 року в місті Катеринославі (нині Дніпро). Усе подальше життя та творчість митця були пов'язані з нашим містом. Під час Другої світової війни був на фронті. Солдатський подвиг художника і воїна відзначено нагородами – орденом Червоної Зірки, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу» та іншими. Не полишав малювання навіть на фронті, альбом фронтових малюнків проніс через війну і зберіг.

Мріючи розвинути свій потяг до малювання, після закінчення війни Свердлов вступає до Харківського художнього інституту. Навчається професії у відомих українських художників Григорія Бондаренка, Йосипа Дайца, Василя Мироненка.

Закінчивши у 1949 році інститут, повертається до рідного Дніпропетровська. З того ж року починає викладати спецдисципліни у Дніпропетровському художньому училищі. Складній, але цікавій і шляхетній педагогічній праці присвятив Борух Герцевич двадцять три роки життя. Талановитий художник, педагог і вихователь дав путівку в життя багатьом молодим художникам, навчаючи їх не лише фаху, а й даючи правильні життєві орієнтири. Він завжди вважав основним полем своєї діяльності педагогічне, був упевненим, що становлення молодих художників залежить не тільки від вродженого таланту, а й від грамотних небайдужих педагогів.

Загальновизнано, що реалістична школа Дніпропетровського художнього училища була однією з найкращих художніх шкіл Радянського Союзу. Випускники училища з легкістю вступали до будь-якого вищого навчального закладу країни.

Мистецтвознавець Людмила Богданова так писала про педагогічний труд Боруха Герцевича: «Він уважно, з батьківською любов’ю піклувався про своїх учнів. Можна сказати, все життя віддавав їм, цілими днями працюючи з майбутніми художниками».

Паралельно Свердлов багато малює, з 1949 року бере активну участь у республіканських і обласних виставках.

Працював художник переважно у галузях станкової та книжкової графіки. Так, наприклад, він створив серію ілюстрацій до книги «Дні і ночі» Костянтина Симонова. Спеціалісти відзначали здатність художника тонко відчувати манеру письменника, лаконічність і виразність ілюстрацій.

Пробував себе і в інших жанрах – з-під його пензля виходили акварельні пейзажі та натюрморти. Олією малював виразні жанрові картини і портрети.

Особливі враження художник отримав, подорожуючи разом із групою колег Шевченківськими місцями у Середній Азії. По слідах цих поїздок митець створив серію офортів. На одному з них зображено вербу, яку посадив Кобзар на Мангишлаці (Казахстан).

У 1850 році, коли Тарас Шевченко відбував покарання у Казахстані, за порушення заборони писати і малювати його відправили до Новопетровського укріплення. Дорога до місця служби протяжністю понад 2000 кілометрів була складною. Під час однієї зупинки поет знайшов маленьку вербову гілочку. І мабуть, так його серце затужило за Україною, що не зміг розлучитися з нею, забрав із собою. А після прибуття посадив її на непишному солдатському городі. Гілочка переборола місцеву спеку, прийнялася та пішла вгору (ставши згодом могутнім деревом).

Надворі стояла пізня осінь, але Шевченко чи не щодня таємно втікав, щоб полити свою вербу. І сталося неймовірне – пагін став розвиватися. Як радів цьому Кобзар, адже на тисячі верст жодного деревця! То не верба оживала посеред каміння та степу – його душа. Тарас розмовляв із вербою, плачучи, цілував її. А скільки радості було з появою кожної нової гілочки! Це була його святиня, що нагадувала йому рідну землю, його Батьківщину.

Ця історія теплом відізвалася у серці художника і лишила слід на полотні.

Визнаючи талант, натхненний труд і яскравий творчий почерк Боруха Герцевича Свердлова, у 1950 році його приймають до Спілки художників СРСР.

Серед робіт митця:

Серія офортів «По шевченківських місцях Середньої Азії» (1963)

Ілюстрації до повісті К. Симонова «Дні і ночі» (1949);

«Колгоспний сторож» (1953);

«Майстер мартенівського цеху заводу імені Петровського Б. Ф. Орлов» (1957);

«У порту на Азовському морі» (1961);

«Між боями» (1965).

Художниця-графік Марія Котляревська зазначала, що «графіки – це окремий гурт митців: вони «безборонні», бо їм годі сховатись за мальовничість: вони вольові, бо мусять завжди виокремлювати суттєве. Найменший рух графітової руки означає вибір».

До 50-річчя з дня народження художника-графіка у Дніпропетровську відбулася звітна виставка. Він би міг ще багато зробити і на педагогічній ниві, і в мистецтві. Але через вісім років його не стало. Помер художник 20 листопада 1972 у Дніпропетровську.

Борух Герцевич Свердлов прожив своє життя, творячи прекрасне на живописних полотнах і в душах своїх учнів. Його твори зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї.

Тетяна Сівач

Джерело: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Borukh_Sverdlov

Бібліографія

Богданова Л. Щоб знали і пам'ятали // Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 6–19.

Свердлов Борух Герцелевич // Художники Дніпропетровщини / Л.В. Богданова, Л.В. Тверська, О.П. Годенко; ред. В.М. Бойко [та ін.].– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 96–97.

***

Григораш Н. Виставка робіт художника // Зоря.– 1965.– № 31.– (14.02).– С. 4.

По шевченківських місцях // Зоря.– 1963.– № 249.– (21.12).– С. 3: фот.

***

Свердлов Борух Герцевич // Українські радянські художники. Довідник.– Київ : Мистецтво, 1972. С. 406.;

Свердлов Борух Герцевич // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін.– Київ: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973.– С. 204.