Корф Микола Олександрович – видатний освітянин Придніпровського краю

Микола Олександрович Корф народився в Харкові 2 липня 1834 року. До шести років він жив в Олександрівському повіті в маєтку матері біля села Нескучне (нині в межах Донецької області). У 1835 р. мати померла, а батько одружився вдруге на жінці, яка недолюблювала маленького Миколу. Відрадою М.О. Корфа була нянька Олена Іванівна Альберті, яка виховувала його. Протягом наступних двох років життя він жив у тітки по матері Тетяни Тимофіївни Корф у маєтку Вовче Воронізької губернії. Саме тут у «сімейній школі» Д.Д. Градовського отримав базову домашню освіту. З восьми до дев’яти років жив у Новгороді, де його батько керував палатою державного майна. Це був останній період в житті, коли син спілкувався з батьком. Через кілька років його не стало (1847 р.) і Микола залишися повним сиротою.

Незадовго до смерті батька Миколу Корфа відправили до пансіону Крюммера в м. Верро Ліфляндської губернії, де навчання велося лише німецькою мовою. Тут, на думку самого М. Корфа, були закладені його перші засади політичного і громадянського розвитку. Через два роки хлопчика перевели у відомий пансіон О. Філіппова в Петербурзі. Хоча в пансіоні панували досить суворі порядки, постать самого директора О. Філіппова була настільки неординарною, що це вплинуло на формування прихильності М. Корфа до шкільної та вчительської справи.

У 1848 р. М.О. Корф вступив до Олександрівського ліцею в Петербурзі, в якому навчався шість років. Викладання в ліцеї велося 4-ма мовами: російською, німецькою, французькою й англійською, які Микола Корф знав ще з пансіону О. Філіппова. В ліцеї панувала сувора дисципліна, слухачів регулярно муштрували в ліцейському дворі спеціально найняті для цього унтер-офіцери. Навчальний курс не мав чіткої спрямованості. Тут викладали предмети історико-філологічного, юридичного, фізико-математичного характеру. Поряд із прихильністю до педагогічної діяльності, в ліцеї у Миколи Корфа виробився смак до літературних занять.

У 1854 р. після завершення ліцейського курсу зі срібною медаллю, М.О. Корф вступив на службу до департаменту Міністерства Юстиції. Однак, чиновницька служба не приваблювала його. Незважаючи на вмовляння багатих і впливових родичів, серед яких можна згадати члена Державної ради графа Модеста Андрійовича Корфа (1800–1876), Микола Олександрович вступив у права спадкоємця родового маєтку в селі Нескучному і залишив службу.

У 1856 р. М. Корф одружився з донькою катеринославського поміщика Марією Михайлівною Клевцовою і повністю присвятив себе сім’ї, господарській діяльності в своєму маєтку та громадській роботі в губернії. 

Маєток процвітав, селяни поважали М. Корфа. Посеред господарських справ він не забував про подальше самовдосконалення, виписував чимало журналів, книги різними мовами. Згодом у його маєтку зібралася чимала бібліотека. З появою дітей (дві доньки Катерина і Марія) він особисто розробив програму їхнього навчання. 

Як дворянин і землевласник він брав активну участь в обговоренні злободенних питань, які стояли перед Катеринославською губернією. Помітною була його участь у підготовці селянської реформи 1861 р. За повідомленням Б. Веселовського, він разом із відомими земськими діячами Д.Т. Гнедіним і Я.Я. Савельєвим входив до числа членів дворянського зібрання Олександрівського повіту. Під час засідань зібрання він наполягав на необхідності справедливого впровадження положень селянської реформи 1861 р. М.О. Корф був серед тих, хто виступив проти кріпосницького адресу катеринославських поміщиків на ім’я Олександра ІІ, в якому містилося прохання подовжити термін відробітку селянами повинностей. За спогадами відомого громадського діяча Д.Т. Гнєдіна, М.О. Корф був противником того, щоб селяни і надалі перебували під судовим контролем поміщиків (так званий інститут посередництва), вважаючи це залишками кріпосництва. 

Д.Т. Гнєдін згадував як М.О. Корф, під час засідання Катеринославського дворянського зібрання, на якому обговорювали питання подальшого існування інституту мирового посередництва, відносин дворян і селян, витупив на захист самого Д. Гнєдіна та інших дворян. Д.Т. Гнєдін, М.Д. Мізко та деякі інші виступили проти повернення кріпацького ладу. Тих дворян, які виступали проти цього, пропонували позбавити дворянського статусу. М.О. Корф виступив з промовою на захист мирових посередників і положень Земської реформи.

У 1866 р. Микола Олександрович активно включається у земську роботі. П’ятого квітня 1866 р. відбулося перше засідання Олександрівського повітового земського зібрання, до якого М.О. Корф був обраний по курії землевласників. Зібрання виявило до нього велику довіру й обрало секретарем сесії. Вже під час роботи першої сесії повітового земства М.О. Корф виявив активність і небайдуже ставлення до питань, які найближчим часом мало розв’язати земство. Для розширення представництва інтересів населення повіту в земському зібранні він клопотався перед Олександрівським земством про можливість надання права голосу орендарям при виборі земських гласних. Також він пропонував тимчасово запровадити інститут земських виконавців, які мали слідкувати за виконанням земських постанов до 1870 р. (до цього часу, на думку М.О. Корфа, земства вже стануть на ноги). На цьому ж зібранні він завів мову про освіту. Питання розвитку освіти, на його думку, було найважливішим земським питанням. Одна з брошур М.О. Корфа, яка вийшла у Санкт-Петербурзі, так і називалась «Земське питання (про народну освіту)». В ній він писав, що у квітні 1866 р. запропонував Олександрівському земству на базі школи лісників відкрити школу, в якій би готували народних вчителів для сільських шкіл. Це, на думку М.О.Корфа, дало б земству можливість уже на початку його роботи реально підтримати народну освіту в повіті. Через те, що земство не мало вільних коштів для відкриття нових шкіл, воно повинно було хоча б підтримувати їх та забезпечувати народними вчителями, гадав М.О. Корф.

М.О. Корф активно показав себе і в губернському земстві. Найважливішим обов’язком земців він назвав «впровадження почуття законності у свідомість народу» і закликав земців власним прикладом виховувати в народі це почуття. 

Великі сподівання деяких земських гласних на початку роботи зібрання призвели до непорозуміння між його активними членами і губернською владою. На першому засіданні Катеринославського губернського земства деякі гласні від дворян спробували переконати більшість висунути вимоги про надання земським установам ширших повноважень і свободи дій. Декому не подобалися значні контрольні повноваження губернського начальства. Для відкриття зібрання потрібно було мати дозвіл міністра внутрішніх справ, відкривав і закривав засідання губернатор, він же, за поданням земств, призначав голів губернської та повітової управ. Існувало багато обмежень, які ускладнювали роботу земств і унеможливлювали їхнє незалежне фінансове існування, як-то: заборона обкладання податком доходів від торгівлі та промислів, можливість проведення ярмарків терміном не більше ніж 14 днів тощо. 

«Порушниками спокою» у стосунках між владою та новими громадськими установами стали троє гласних: барон М.О. Корф, голова Верхньодніпровської повітової управи С.С. Потоцький і член тієї ж управи О.М. Поль. У щотижневій записці до міністра внутрішніх справ катеринославський губернатор В.Д. Дунін-Борковський писав, що під час проведення засідань Катеринославського губернського земського зібрання «Корф переслідував мету – розширення прав земських установ і збільшення їхнього значення».

Найактивнішим гласним, серед згаданих губернатором, був М.О. Корф. Ще під час засідання Олександрівського повітового земського зібрання у доповіді він наголошував: «Мені здається, що за бажання й успішності земства користуватися наданими йому правами, влада губернатора не така вже й безмежна». М.О. Корф підкреслив, що будь-який протест губернатора може потягнути за собою цивільний позов. Водночас він зауважив: «Все, що було вище сказане, не має ані найменшого стосунку до тієї особи, яка нині обіймає посаду начальника губернії».

М.О. Корф справді прагнув перетворити земство на структуру, що повинна була працювати на добробут усього населення. Він виступав за розширення повноважень земських установ і надання їм більшого значення. У лютому 1868 р. на засіданні губернського земства проти М.О. Корфа виступили представники «консервативного» крила зібрання, до числа яких належали голова зібрання П.А. Струков, гласні Д.Н. Бразоль, М.Б. Герсеванов, І.Я. Нестелей, Г.Л. Синегуб. За їхньої участі під час обрання голови губернської земської управи кандидатура М. Корфа була відхилена. Деякі дворяни-землевласники не підтримали його ідеї про неприпустимість надання їм привілеїв. Він виступив проти створення переваг, які давали б дворянам право не відбувати підводну повинність і проходити до земського зібрання без виборів. М.О. Корф вважав використання привілеїв для себе образливим і був проти того, аби хтось інший ними користувався.

М.О. Корф відчув недовіру, нерозуміння і відверте вороже ставлення до своїх ініціатив із боку великих землевласників і консервативного дворянства. Тому він покинув лави губернського земського зібрання.

У 1867 р. група прогресивних земців намагалася повернути М.О. Корфа до роботи в губернському земстві. «Поважаємо Вас як одного з перших і корисних діячів нашого губернського земства, – писали вони, – ...просимо не позбавляти нас задоволення мати Вас нашим корисним співробітником і в теперішню сесію». Однак, М.О. Корф так і не повернувся до роботи в губернському земстві. Водночас він продовжував працювати на користь земства в Олександрівському повітовому зібранні. 

Повага до простих людей, демократизм і переймання М.О. Корфом всіма проблемами земства дозволили йому посісти належне місце серед гласних Олександрівського повіту. Його авторитет був таким незаперечним, що всі роки роботи в повітовому земському зібранні Микола Олександрович був його незмінним секретарем. У часи впровадження положень судової реформи М.О. Корф разом із повітовими гласними Л.К. Емніхом, В.М. Коростовцевим, І.Я. Нестелеєм і Г.О. Самойленком увійшов до складу дорадчої комісії. Комісія разом із повітовою земською управою займалася попередньою розробкою питань, які мало обговорити повітове земське зібрання у зв’язку з введенням в дію мирових судових установ в Олександрівському повіті. М.О. Корф особисто був причетний до розробки питань утримання дільничних мирових суддів, камер мирового суду та інших. Коли настав час обрання дільничних і почесних мирових суддів, земське зібрання майже одноголосно обрало М.О. Корфа дільничним суддею. Однак, через велику зайнятість у справі початкових народних училищ він відмовився від наданої йому честі. Щоправда, не відмовитися стати почесним мировим суддею і був обраний ним 7 лютого 1868 р. У подальшому він деякий час був головою мирового суду Олександрівського повіту.

Та серед усіх турбот земства М.О. Корф віддав перевагу освітній справі. На цій ниві він  зробив чимало. Зазначимо лише те, що з 1867 до 1872 року він був неодмінним членом повітової училищної ради, в складі якої зробив все для того, аби створити належні умови для ефективного існування народної школи. М.О. Корф запропонував ідею створити дешеву і короткотермінову народну школу з навчальним курсом у три зими. Саме ця школа, на його думку, була найбільш пристосована до селянського побуту, оскільки зимою селяни мають набагато менше роботи ніж улітку.

Дворяни по різному ставилися до необхідності відкриття широкої мережі освітніх закладів. Відомий на Катеринославщині освітянин Д.Т. Гнєдін, який був членом училищної ради Олександрівського повіту, зробив доповідь, в якій вказав на наявність різних думок щодо збільшення мережі народних шкіл: «На жаль, мало хто скаже, що народна освіта потрібна для загального добробуту … для чого народні школи, коли ми не будемо навчати там своїх дітей, для чого витрачатися (говорили одні – І.К.) … освіченість для народу не лише не корисна, але навіть шкідлива, бо вона розвине ледачість, неробство та крутійство, що тоді землевласники не будуть мати ані пастухів, ані економічної прислуги, – всі будуть освічені та в пани лізти (говорили інші – І.К.)». Сам Д.Т. Гнедін вважав, що «діяти на користь народної освіти – у вищому ступені відрадно, особливо коли бачиш, що праця не гине даремно». Схожу думку мав і М.О. Корф: «На словах ми за народну освіту, а насправді ми проти неї». М.О. Корф вважав, що суспільство ставиться байдуже до питання освіти, а держава виділяє на неї незначні суми. Натомість, на його переконання, «освіта має складати нагальну потребу всієї держави і всього суспільства, які через це повинні про неї турбуватися».

М.О. Корф одним із перших заговорив про необхідність навчання в початковій школі рідною мовою, активно поширював у пресі ідеї розвитку народної школи, ратував за збільшення кількості вчителів і підвищення якості педагогічної майстерності. Він прагнув поширити свої ідеї в галузі освіти на всю імперію. До його обов’язків як члена училищної ради також належала організація з’їздів і курсів учителів.

Завдяки наполегливій діяльності М.О. Корфа й Олександрівського повітового земства, вже у 1872 р. в Олександрівському повіті функціонувало 55 початкових шкіл (це при тому, що до 1866 р. їх було всього чотири). Коли він звітував перед училищною радою, то не став зупинятися на здобутках, яких досягло земство за останні п’ять років, а говорив про насущні проблеми, які ще потребували свого вирішення. Більше того, він вважав за потрібне поширити свої ідеї в галузі освіти на всю Російську імперію. З цією метою листувався з видатними просвітянами К. Ушинським, В. Кошем, І. Бєловим, Ф. Павленковим тощо.

За активну діяльність на освітній ниві Петербурзьке педагогічне товариство обрало його у 1870 р. своїм почесним членом. Через рік те саме зробив Московський комітет грамотності при Московському університеті. 

На жаль, активна просвітницька робота М.О. Корфа в земських структурах тривала недовго. У 1872 р. на виборах гласних повітового земства кандидатуру М.О.Корфа відхилили по курії землевласників. Відомий земський і освітній діяч Д.Т. Гнєдін згадував, що Микола Олександрович, дізнавшись про таку несправедливість, трохи не зліг у ліжко. Сам М.О. Корф у листі до Х.Д. Алчевської писав: «20 травня я урочисто був забалотований в повітові гласні двома третинами голосів на виборчому з’їзді землевласників Олександрійського повіту. Нічого дивуватися тому, що могла зібратись зграя негідників і за допомогою балотування позбутися чесної людини». 

Звичайно, не лише через порядність і сумлінність М.О. Корфа позбавили права гласного. Він узагалі ще зі шкільних років не належав до «законослухняних». Для земців консервативного напрямку він був дуже незручним гласним, адже його ініціативи в справі розвитку народної освіти потребували великих коштів. М.О. Корф кожного року просив земське зібрання надати кошти повітовій училищній ради для розвитку освітньої справи. Хоч гроші він просив не для себе, деяких гласних це сильно дратувало. Та не тільки це надокучало земцям із числа великих землевласників. 

Дії групи незадоволених земською діяльністю М.О. Корфа не змогли похитнути довіру до нього з боку всього населення повіту. По всіх мирських сходах Олександрівського повіту М.О. Корф переважною більшістю голосів був обраний гласним від трьох сільських з’їздів. Однак, він відмовився продовжувати земську роботу, склавши з себе повноваження гласного повітового земського зібрання і члена училищної повітової ради. Один із перших його біографів М.Л. Пісковський виправдовував цю відмову тим, що на початку 1870 р. змінився порядок заснування й існування народних шкіл, і стало неможливо нормально працювати. Колега М.О. Корфа Д.Т. Гнєдін не зміг знайти виправдання його діям і вважав, що своєю відмовою він образив як суспільство, яке його обрало, так і справу, якій служив.

Невдовзі після неприємної історії з обранням М.О. Корфа до земства, він разом із сім’єю залишив Росію й оселився в Женеві, де прожив до 1880 р. Тут він займався переважно вихованням доньок, але й не забував про громадські справи. Він влаштував у Женеві «Російську сімейну школу», яка існувала протягом семи років, продовжував займатися плідною літературною діяльністю. Ще у 1878 р. випустив другу частину «Руководства к наглядному обучению», а згодом «Історію Сходу, Греції та Риму – для навчання і самоосвіти».

Попри нетривале перебування М.О. Корфа за кордоном, він не забував про батьківщину, часто сюди навідувався. Причина крилася в тому, що Микола Олександрович вважав українські степи своїми рідними. За ними сумував більше ніж за яскравим Петербургом чи мальовничою Женевою. 

Нарешті М.О. Корф повертається на батьківщину і відразу включається у вир активної громадської діяльності. У 1881 р. під його керівництвом проведений з’їзд земських народних вчителів Херсонської губернії. У червні 1883 р. його обрали керівником учительського з’їзду в Бердянську, а у вересні того ж року – попечителем ремісничого училища, влаштованого на кошти Д.Т. Гнєдіна. М.О. Корф активно друкувався у декількох відомих періодичних виданнях: «Вестник Европы», «Семья и школа», «Народная школа» тощо.

Перебуваючи на піку своєї активності, повний сил Микола Олександрович помер несподівано рано. Це сталося 13 листопада 1883 р. у місті, в якому почалася його життєва біографія – Харкові. Але, навіть того, що він зробив, вистачило, щоб увійти до числа діячів, які своєю працею прислужилися на користь Придніпровського краю. 

До самої смерті Миколи Олександровича передові члени Катеринославського земства не забували про його роль у справі становлення земської справи. Коли у листопаді 1883 року М.О. Корфа не стало, XVIII чергове Катеринославське губернське земство влаштувало на вшанування його пам’яті панахиду в залі засідань земства. 12 грудня 1883 р. у земстві було оголошено про збір коштів на спорудження пам’ятника видатному громадському діячеві.

Через невідомі обставини пам’ятник М.О. Корфу так і не був встановлений. Проте,, пам’ять про видатного громадського й освітнього діяча живе. Завдяки його зятеві В. Немировичу-Данченку в с. Нескучне (нині село Великоновосільківського району Донецької області) зберігся будинок М.О. Корфа, де у 1992 р. відкрито музей відомого театрального діяча, в якому також знайшлося місце і для постаті Миколи Олександровича. Внаслідок окупації села Нескучного російськими військами музей значно постраждав. Влітку 2023 р. село звільнили, і тепер музей потребує відновлення. 

Постать Миколи Корфа є непересічною і може бути віднесена до передових діячів свого часу. Завдяки походженню та родинним зв’язкам він отримав ґрунтовну освіту і міг претендувати на блискучу кар’єру. Однак, він обрав служіння громаді та повернувся на батьківщину матері, де став одним із найпомітніших земських діячів перших років діяльності земських установ Катеринославської губернії. Непересічним є його вплив на становлення освітньої галузі в губернії. 

В умовах реформування суспільства 1860–1870-х рр. М.О. Корф, так само як і О.М. Поль виявив себе як прогресивний діяч, який спонукав колишніх поміщиків діяти на користь всього населення губернії. Його сміливі ідеї були зустрінути вороже консервативним дворянським оточенням, але, на відміну від О.М. Поля, він залишив громадську роботу, за що був критикований своїми соратниками. Втім, це не применшує його ролі в історії розвитку Придніпровського регіону, і він заслужено займає місце серед його видатних діячів. 

Ігор Кочергін

Бібліографія

Лазебник В. Великое и трудное дело предстоит вам... / В. Лазебник // Неизвестная Екатеринославщина : Исторические очерки. – Дніпропетровськ : Дніпрокнига, 2012. – С. 72–83 : фот.

Корф Микола Олександрович. 1834–1883 (до 185-річчя від дня народження): біобібліограф. покажчик / Упр. культури, нац. і релігій Дніпропетр. облдержадмін., Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка ім. Первоучителів слов'ян. Кирила і Мефодія; упоряд.: І. О. Кочергін , М. В. Шилкіна. – Дніпро : ДОУНБ, 2019. – 74 с.

Кочергін І.О. Діяльність М.О. Корфа в земських установах Катеринославської губернії / І. О. Кочергін // Історія і культура Придніпров’я. Невідомі та маловідомі сторінки : наук. щорічник. – Дніпропетровськ : НГУ, 2004. Вип. 1. – С. 54–62.

Лісниковська І.C. М.О. Корф і розвиток освіти в Наддніпрянській Україні (60–80-ті рр. ХІХ ст.) / І.С. Лісниковська // Наддніпрянська Україна : історичні процеси, події, постаті : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2007. Вип. 5. – С. 184–190.

Лопатіна О.М. Барон Корф – видатний просвітитель Запорізького краю / О. М. Лопатіна // Придніпров’я : історико-краєзнавчі дослідження : зб. наук. праць. – Дніпропетровськ : Вид-во ДНУ, 2009. Вип. 7. – С. 149–153. 

Світленко С.І. Корф Микола Олександрович (1834–1883) / С.І. Світленко // Діячі державної влади та самоврядування Дніпропетровської області : історичні нариси: у 2–х томах. – Дніпропетровськ : АРТ-ПРЕС, 2009. Т. 1. – С. 364–373.