Мудрий катеринославський німець Іван Якович Езау

В історії Катеринослава було кілька міських голів, про котрих містяни згадували із повагою та вдячністю. Імена деяких з них були нанесені на карту міста ще на початку ХХ століття – приміром, до 1923 року тут існували сквер Яковлева і вулиця Грекова. Нова хвиля перейменувань увічнила тільки одного міського голову – Івана Езау. Його ім’я тепер має колишня вулиця Івана Булигіна, робітника Брянського заводу, учасника революції 1905–1907 років. 

Меноніт з Гальбштадта Іван, а точніше Йоганн Езау народився 12 (25) липня 1859 року в німецькій колонії Гальбштадт (тепер – місто Молочанськ Токмацького району Запорізької області). Інколи вказують, що він з’явився на світ 1869-го в Катеринославі, але насправді того року він разом із братом Якобом приїхав у наше місто вчитися. Їхній батько, бідний меноніт Якоб, навряд чи колись назбирав би грошей на добру освіту для синів. Але, на його щастя, якось через Гальбштадт проїжджав спадкоємець російського трону, і при зустрічі з ним представники менонітської колонії, аби засвідчити відданість імперії, пообіцяли віддати двох хлопчиків до російської школи. Ними й стали брати Езау. 

Йоганн і Якоб вступили до Катеринославської класичної гімназії. Згодом, намірившись вступати до технічного вишу, Іван продовжив навчання у реальному училищі, після якого закінчив Ризький політехнічний інститут. Якоб учився на медичному факультеті Київського університету.

У 25 років Іван Езау отримав першу роботу – слюсаря на судноверфі у Севастополі: туди його направили після вишу, проте він не зізнався, що має освіту інженера-технолога. Простим робітником влаштувався і на підприємство з нафторозробки у Баку, куди поїхав невдовзі. 1887 року Якоб, тоді лікар у менонітській колонії на Хортиці, повідомив, що тамтешній завод сільськогосподарської техніки «Лепп і Вальман» шукає інженера-будівельника. Іван погодився ним стати.

У 30 років він одружився з уродженкою Катеринослава, молодшою за нього на 11 років, Маргаритою Тевс і незабаром перебрався до нашого міста. Езау надумав започаткувати власну справу, хоча рідні й відмовляли його від цього. Позичивши грошей у брата й дядька дружини, 1895-го він відкрив на околиці Катеринослава завод з виробництва сільськогосподарського знаряддя. За рік підприємство викупили бельгійці, засновники товариства катеринославських (донецьких) залізоробних і сталеливарних заводів. Іван Якович, вигідно продавши своє дітище, згодився бути його комерційним директором. Цю посаду він залишив за чотири роки, коли вирішив зосередитися на міських справах. До слова, на основі заводу «Езау і К» за СРСР збудували Дніпропетровський комбайновий (2011 року його закрили). 

Ініціативний господарник 1901 року І. Езау стає гласним Міської думи, а за рік – ще й членом міської управи. У вересні 1905-го, коли захворів міський голова Олександр Толстіков, Івана Яковича призначили виконуючим його обов’язки. Згодом за нього проголосували і катеринославці на виборах. 

Завдяки зусиллям Езау місто отримало п’ять мільйонів рублів позики (кредиту), угоду про що він їздив підписувати під час відпустки у Париж. На ці гроші спорудили водогін, каналізацію, чотири середні школи, 2-ге реальне училище, бойні, почали зведення критого ринку, проклали гілку міського трамваю «Вокзал – Брянський завод» (за спогадами доньки Езау, його непокоїло те, що робітники заводів мусять ходити на роботу й у середмістя пішки, тому він особисто домагався нового трамвайного маршруту). 

Слава про господарські здібності Езау вийшла за межі міста: коли 1909 року на виборах міського голови переміг інший кандидат, більш досвідчений політично Іван Способний, делегати з Харкова, Баку та Ялти запрошували Івана Яковича взяти участь у виборах очільника їхніх міст. У грудні 1912-го він навіть поїхав до Баку на перемовини, проте невдовзі повернувся: умови для роботи видалися йому надто несприятливими.

З 1909 року Езау брав участь у засіданнях педагогічної ради 2-го реального училища, 1911-го увійшов до піклувальної ради 2-ї міської жіночої гімназії, був одним із організаторів обласної сільськогосподарської, промислової та кустарної виставки у Катеринославі 1910 року та з’їзду промисловців і купців в Одесі 1914-го. Після початку Першої світової війни його запросили стати головним уповноваженим Червоного Хреста на Південному фронті. Навесні 1918 року, за гетьмана Скоропадського, Івана Яковича знову обрали катеринославським міським головою. Проте ненадовго – за кілька місяців більшовики захопили владу й висунули до «агента багатіїв» Езау вимогу піти з посади. Він залишив і крісло (взявши з більшовиків розписку про передачу їм скарбниці з 200 тисячами), і країну – з дружиною, донькою Катериною і сином Павлом виїхав до Німеччини, а 1922 року – до США. 

Помер Іван Езау 14 вересня 1940 року в місті Девіс.

Наталія Рекуненко 

Історія Дніпра: мудрий катеринославський німець // http://nashemisto.dp.ua/2018/09/05/istoriya-dnipramudrij-katerinoslavskij-nimec/ 

Бібліографія

Езау Іван Якович (Йоганн Якоб) // Катеринослав-Дніпропетровськ – 225. Видатні особистості та обличчя міста. Вид. 2–ге. Дніпропетровськ : ІMA-прес.2001.– С. 17–18. 

Липовская Т. Д. И. Я. Эзау и Южно-Русская областная сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года // Вісник ДДУ: Історія та археологія. Вип. 5.– Дніпропетровськ, 1999.– C. 129–133. 

Чабан М. Езау Іван Якович (1859–1940) // Діячі державної влади та самоврядування Дніпропетровської області : історичні нариси : у 2 т.– Дніпропетровськ : АРТ-ПРЕС, 2009.– Т. 1.– С. 318–323. 

* * *

 Иван Эзау – городской голова Екатеринослава // Громадська сила.– 2015.– 9 лип. (№ 15).– C. 11.

 Руденко О. Лечебница для бунтарей // Вечерний город Днепропетровск.– 2009.– 21 апр. (№ 16).– С. 8. 

Чабан М. Іван Езау – німецький голова Катеринослава // Экспедиция XXI.– 2009.– № 9.– C. 6–7.

 Чабан Н. О городском голове и его булаве // Зоря Город.– 2009.– 10 сент. (№ 36).– C. 15.