Ісаак Прохорович Мазепа, громадський, політичний і державний діяч, член уряду УНР в екзилі (1948–1950). Працював у Катеринославському земстві (1917)

Ісаак Прохорович Мазепа народився 16 серпня 1884 року в селі Костобоброві Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії в багатодітній міщанській сім’ї козацького походження. Батько забезпечив сину навчання в Новгород-Сіверській бурсі, а згодом і в Чернігівській духовній семінарії. У 1904 р. І. Мазепа вступив на факультет природничих наук Санкт-Петербурзького імператорського університету.

У 1910 році І. Мазепа закінчив навчання в університеті і разом з групою молодих агрономів був відряджений Санкт-Петербурзьким міністерством хліборобства до Австрії, Німеччини, Данії і Швеції для вивчення передового досвіду в сільському господарстві. Повернувшись із-за кордону, І. Мазепа в 1912-1914 рр. працює в Нижегородському губерніальному земстві. Тільки після початку Першої світової війни він вирішив, що можна, не ризикуючи потрапити до рук жандармів за свою революційну діяльність, повернутися в Україну…

 З 1915 р. І. Мазепа працює в Катеринославській губернії на посаді агронома губернського земства в установі для постачання армії. Ця посада гарантувала від призову до армії і паралельно давала можливість налагоджувати зв’язки з місцевою нелегальною організацією УСДРП, яка розгорнула широку антивоєнну пропаганду. Продовжуючи політичну боротьбу, І. Мазепа виступав на селянських зборах та з’їздах, підтримуючи вимоги національно-територіальної автономії України. Після утворення Української Центральної Ради І. Мазепа в Катеринославі розгорнув широку діяльність по залученню українських політичних партій до проведення губернського національного з’їзду Катеринославщини, який відбувся 21-22 травня 1917 р. Делегати з’їзду підтримали вимоги УЦР про національно-територіальну автономію України та обрали губернську Українську Раду. То було нелегкою справою, адже в громадсько-політичному житті міста тоді головні позиції належали росіянам і так званим «малоросам». Жодна українська політична партія не мала можливості видавати власну газету. Виняток становила лише «Просвіта».

 У червні 1917 р. І. Мазепа брав участь у роботі Катеринославського губернського селянського з’їзду і запропонував включити в резолюцію вимогу про національнотериторіальну автономію України. На серпневих 1917 р. муніципальних виборах до Катеринославської думи І. Мазепа став одним з 9 депутатів – членів українських партій, увійшов до губернської земської управи (серед 8 членів тільки троє були українці), а також був обраний до Катеринославської ради робітничих і солдатських депутатів. У грудні 1917 р. під редакцією І. Мазепи та Панаса Феденка в Катеринославі почала виходити газета «Наше слово» – орган УСДРП. Під час грудневих боїв з більшовиками в Катеринославі І. Мазепа разом з представниками інших українських політичних партій ходив на переговори між штабами протиборствуючих сил. Після встановлення в місті влади більшовиків І. Мазепа перейшов на напівлегальне становище і продовжував виконувати свої обов’язки в Думі і земській управі аж до їхнього розпуску в березні 1918 р. 

На ІІ Всеукраїнському з’їзді Рад в Катеринославі (17-19. ІІІ.1918) І. Мазепа у своїй промові критикував російсько-більшовицьку окупацію і заявив, що Україна не бажає опіки московських комісарів і що саме наступ російських військ змусив УЦР підписати Брестський мирний договір. 

Після звільнення Катеринослава від більшовиків (квітень, 1918) у місті було створено Губерніальну Революційну Раду, яку очолив І. Мазепа. Однак проіснувати цій установі довго не судилося. Адміністрація гетьмана П. Скоропадського в Катеринославі була налякана поразками німецького та австро-угорського війська та виступу українського збройного руху в самому місті. У жовтні 1918 р. І. Мазепу заарештували, але через деякий час відпустили. У січні 1919 р. І. Мазепу було обрано делегатом Конгресу трудового народу України, про роботу якого газета «Народна воля» писала: «Трудовий конгрес з’їхався, побалакав і роз’їхався, не зробивши абсолютно нічого для того, щоби поліпшити загальний стан життя, в якому перебуває УНР». 

Володимир Половець

Повністю статтю опубліковано: Половець В. Ісаак Прохорович Мазепа  (1884 – 1952) // Сіверянський літопис.– 2017.– Вип. 5. – C. 149-155.

З довідки Українського інституту національної пам’яті:

 За часів УНР Ісаак Мазепа – міністр внутрішніх справ (квітень – травень 1919), прем’єр-міністр (серпень 1919 – травень 1920), міністр земельних справ (травень – червень 1920). Брав участь у Першому зимовому поході Армії УНР. Вважав, що радянські настрої в народних масах – це ілюзії, які зникнуть при зустрічі з режимом більшовицької диктатури й терору.

У 1920-му переїхав до Львова, потім його життєві шляхи завели до Чехословаччини, Австрії, Німеччини. Відстоював думку, що невирішення національної проблеми на Сході Європи стане постійним джерелом нестабільності усього континенту. І лише утворення незалежної і демократичної України стане запорукою мирного розвитку Європи.

Співзасновник Української національної ради і  голова уряду УНР в еміграції (1948-1952). Лідер Української соціалістичної партії, заснованої  1950-го. 

Автор історичних нарисів про часи Визвольних змагань «Большевизм і окупація України» (1922), «Підстави нашого відродження» (1946), «Україна в огні й бурі революції 1917-1921 рр.» (1942-1943). 

Перебуваючи в еміграції Ісаак Мазепа займався наукою, писав публіцистику, викладав. У 1931 році захистив докторську дисертацію при Українському вільному університеті у Празі. Сферою його наукових інтересів була агроботаніка, зокрема морфологія рослин. До кінця 1944 року він перебував на території окупованої Чехословаччини, а з наближенням радянського фронту, виїхав спочатку до Регенсбурга, а потім – до Аугсбурга. Оскільки розумів, що радянські спецслужби пригадають йому участь в петлюрівському уряді, також участь в якості свідка на суді в Парижі у справі вбивства Симона Петлюри, і звинувачення на адресу сталінського режиму у фальсифікаціях під час процесу Спілки визволення України.

У вересні 1948-го Мазепа підготував меморандум Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй, в якому закликав світову  спільноту оцінити реальний стан справ в Україні, де «український народ веде боротьбу усіма засобами на усій території України, в тому числі чинить збройний спротив комуністичному режиму, і ця боротьба триває без упину протягом 30 років» та включити це питання до розгляду на 3-й сесії Генасамблеї ООН. 

Помер 18 березня 1952-го в Аугсбурзі (Німеччина).

Бібліографія

Васковський Р.Ю., Голуб А.І. Ісаак Мазепа в політичному житті Катеринославщини доби українських визвольних змагань / Р.Ю. Васковський, А.І. Голуб // Історія та культура Подніпров’я. – Дніпропетровськ : Вид-во ДДУ, 1998. – С. 139–144.

Чабан М. Мазепа Ісаак Прохорович / М. Чабан // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2009 рік : бібліограф. покажчик / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2008. – С. 144–145.

Чабан М.П. Діячі Січеславської «Просвіти» (1905–19210): біобібліограф. Словник : наук. видання. – Дніпропетровськ : ІМА-прес, 2002. – С. 302–303. 

Чабан М.П. Мазепа Ісаак Прохорович (1884–1952) / М.П. Чабан // Діячі державної влади та самоврядування Дніпропетровської області : історичні нариси : у 2–х т. – Дніпропетровськ : АРТ-ПРЕС, 2010. – Т. 2. – С. 22–29.