Грант Левонович Агаян: подвижник на ниві університетської науки

Герой нашої розвідки – хлопчик на ім’я Грант – народився в родині заможного вірменського торговця канцелярією Левона Агаяна 6 листопада 1909 року саме в містечку Гянджа, яке за радянської доби було перейменовано на Кіровабад. Нині ж історичну назву повернуто. 

Спираючись на матеріали особової справи Гранта Левоновича Агаяна з архіву Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара, можна зазначити таке. 

У родині Левона Агаяна було двоє дітей: хлопчик Грант і дівчинка Тамара. Батько прожив 72 роки й помер у 1942 році. Його дружина Аїда Михайлівна Богатурова-Агаян усе життя була домогосподаркою, виховувала дітей та онуків і відійшла у кращі світи 1965 року. 

Цікаво, як Грант Левонович у своїй автобіографії окреслює родинне коло. Після того, як зазначено соціальне становище та роки життя батьків, він зупиняється на деяких біографічних даних сестри – Тамари Левонівни Агаян – доцента, яка працює завідувачкою кафедри московського інституту нафтохімічної промисловості (згодом вона захистила докторську дисертацію і працювала на посаді професора). Далі зазначається, що її чоловік – Іван Аркадійович Григор’єв – працював директором одного з московських заводів і помер у 1958 році. Наступне коло родичів утворюють племінники Гранта Левоновича, сини його сестри Тамари, якими він, напевно, неабияк пишається: Ренард Іванович – секретар посольства СРСР у Королівстві Непал, а Леонард Іванович – кандидат наук. 

Наступне коло, згідно з автобіографією, утворюють найближчі родичі. Про дружину Г.Л. Агаян зазначає, що її звуть Седа Григорівна Рустамбекова-Агаян – домогосподарка. Її батько Григорій Миколайович Рустамбеков був майором держбезпеки, членом КПРС і помер у 1953 році. Теща Г.Л. Агаяна Варвара Петрівна Рустамбекова була домогосподаркою і мала ще двох сестер: Розу Григорівну – працівницю сфери побутового обслуговування й Амалію Григорівну – лікарку. 

Окремо Г.Л. Агаян зупиняється на деяких біографічних даних дітей. В автобіографії він зазначає, що має сина Валерія 1942 р.н., інженера-конструктора, який працює на «Південмаші», та доньку Леоніллу 1945 р.н., яка працює інженером-перекладачем на кафедрі металургії сталі Дніпропетровського металургійного інституту (ДМетІ). Філологічний хист, напевно, був спадковою рисою, адже сам Г.Л. Агаян у листку з обліку кадрів зазначав, що вільно володіє російською, вірменською, азербайджанською, турецькою, грузинською, українською, англійською та французькою мовами. 

Такий детальний опис представників сімейного оточення характеризує Гранта Левоновича Агаяна як людину, що вельми цінувала своє найближче коло спілкування. Причому за скупими рядками автобіографії відчувається неабияка повага до всіх перелічених родичів. Напевно, для нього по життю була дуже важливою родинна підтримка. Саме в ній він убачав запоруку майбутніх професійних успіхів. 

Професійне становлення

Тепер детальніше зупинимось на етапах трудової біографії Гранта Левоновича. Після закінчення у 1928 році середньої школи він працює вчителем у семирічній школі в м. Нуха в Азербайджані до 1930 року. Потому переїздить до столиці Азербайджану м. Баку, де працює у середній школі та технікумі вчителем хімії та геології. Паралельно він навчається в Азербайджанському педагогічному інституті (АПІ) на природничому факультеті, який успішно закінчує в 1936 році. 

Під час навчання студент Г. Агаян виявив схильність до науково-педагогічної роботи в системі вищої школи, що засвідчує опублікована ним у 1935 році в «Изв. АН Азерб. ССР» наукова стаття, обсягом 0,3 авт. арк. під назвою «Геохронологічна таблиця розвитку рослин світу». Те саме підтверджує у своїй характеристиці й голова Бакинського ВНО т. Салаєв, який наголошує на тому, що після закінчення вишу Г.Л. Агаян був залишений на кафедрі геології-мінералогії та фізгеографії АПІ задля спеціалізації та подальшої роботи. У педінституті він успішно працював до 1941 року. 

Під час подій Другої світової війни на Кавказі Г.Л. Агаян у 1942 році був переведений як вільнонайманий старшим викладачем спецкурсів у системі Раднаркому Азербайджанської РСР, на яких працював до кінця року. 

Від початку 1943 року він повертається до роботи в науково-дослідному секторі АПІ й займається тематикою геологічної розвідки видобутку корисних копалин. 

Від 1944 року і по 1948 рік Г.Л. Агаян працює в Азербайджанському НДІ з видобутку нафти та в Азербайджанському держуніверситеті на посаді в.о. доцента кафедри загальної геології. У цей період він виконує низку важливих науково-дослідних робіт із дослідження тектоніки та стратиграфії Небіт-Дагу в Туркменії, а також літографії нафтоносних горизонтів Апшеронського родовища в Азербайджані. 

Паралельно Г.Л. Агаян у період з 1944 р. по 1946 р. закінчує дворічний Вечірній університет марксизму-ленінізму в м. Баку, його історичний факультет, що відкриває нові можливості для кар’єрного зростання в системі вищої школи в цілому. У квітні 1946 року Г.Л. Агаян вступає до лав комуністичної партії. 

13 листопада 1947 р. у віці тридцяти восьми років у Московському держуніверситеті ім. Ломоносова Гранту Левоновичу Агаяну було присуджено науковий ступінь кандидата геолого-мінералогічних наук за результатами захисту, що відбувся 4 листопада 1946 року. 

Від літа 1948 р. до літа 1950 р. Г.Л. Агаян працював завідувачем кафедри загальної геології та геотектоніки Грозненського нафтового інституту. У цей період свого життя він успішно поєднує педагогічну, громадську та науково-дослідну роботи. В інституті читає лекції з дисциплін «Загальна геологія», «Геотектоніка», «Геологія СРСР», керує виробничою практикою студентів, проводить лекції в системі політосвіти, виконує госпрозрахункові науково-дослідні роботи стосовно пошуку місцевих будматеріалів – глини та піску – у Грозненській області. Не забуває і про заохочення школярів і студентів до наукової праці, будучи керівником студентського геологічного гуртка. 

Саме в м. Грозному Г.Л. Агаян розпочинає роботу над докторською дисертацією на тему: «Геологія і нафтоносність Південно-Західної Туркменії». Та доля робить неабиякий пірует, і про цю наукову роботу доводиться забути та й взагалі змінити місце проживання родини з передгір’я Північного Кавказу на степи України. 

На теренах Придніпров’я

Улітку 1950 року Грант Левонович Агаян отримує запрошення від керівництва Дніпропетровського держуніверситету очолити кафедру загальної геології (оклад доцента кафедри 3200 руб. плюс 20% за завідування тією ж кафедрою) й одночасно обійняти посаду декана геолого-географічного факультету (з оплатою 50% від окладу доцента). Пропозиція виявляється вельми слушною, адже грозненський клімат украй несприятливо впливає на здоров’я дітей ученого, а ми вже зазначали, що для Гранта Левоновича родина завжди була на першому місті. Тож від 5 липня 1950 р. і до 3 липня 1978 р. Г.Л. Агаян плідно працював на науково-педагогічній ниві нашого краю. 

Восени 1950 р. він отримує диплом доцента по кафедрі загальної геології. До 1 вересня 1955 р. Г.Л. Агаян очолює геолого-географічний факультет. Потому працює на посадах завкафедрою загальної геології (1950–1958 рр.), географії (з 1958 по 1964 рр. на громадських засадах), фізичної та економічної географії (1964–1977 рр.), активно друкується в наукових і періодичних місцевих виданнях, таких як газети «Зоря», «Молодий ленінець» тощо. 

Причому, як зазначав сам Грант Левонович в одному зі звітів, який є в особовій справі, після закриття  геолого-географічного факультету в 1958 році в університеті залишилися працювати лише чотири співробітники, які де-факто утворили кафедру географії, а він її очолював протягом семи років на громадських засадах. Водночас у той період випуск студентів здійснювався як за очною, та і за заочною формами навчання. Також у ті часи була запроваджена вечірня форма навчання для робітничої молоді. 

І це за умови фактичної відсутності достатньої матеріально-технічної бази й аудиторного фонду. Адже саме у ті часи створювався ядерний ракетно-космічний щит країни, і Дніпропетровський держуніверситет був визначений на рівні держави одним із провідних наукових центрів. А ресурси як людські, так і матеріальні, були, як завжди, обмеженими. Тож, аби створити щось нове потрібно було перерозподілити наявну матеріальну базу, тому було ухвалено рішення про ліквідацію геолого-географічного факультету в ДДУ. 

Багато в чому завдяки подвижницькій праці Г.Л. Агаяна та його однодумців це рішення мало тимчасовий характер, і вже всередині 1960-х років факультет, як і кафедру, було відновлено. Та яких зусиль усе це коштувало, відомо лише безпосереднім учасникам тих подій і певним чином приховано за сухими рядками тогочасних звітів… 

Усі роки роботи в держуніверситеті Г.Л. Агаян був активним членом товариства «Знання», виступав з лекціями на науково-популярні теми перед різноманітними аудиторіями слухачів. Це підтверджують численні листи-подяки, які є в його особовій справі. 

У 1969 році Грант Левонович завершив роботу над докторською дисертацією: «Фізико-хімічні особливості, походження, еволюція та роль з’єднань NaCl в земній корі та промисловості». 

В особовій справі Г.Л. Агаяна є лист керівника управління Мінчормету УРСР т. Жигуліна, згідно з яким гарантується всіляке сприяння впровадженню результатів докторської дисертаційної роботи доц. Г.Л. Агаяна на металургійних підприємствах України в 1971 році. Напевно, процес залишився «річчю в собі», бо в червні 1977 року доцент Г.Л. Агаян у заяві на ім’я ректора ДДУ В.І. Моссаковського просить про звільнення з посади завідувача кафедри фізичної та економічної географії, зазначаючи ім’я наступника на цій посаді. Для себе ж він просить дозволу працювати на посаді доцента цієї кафедри до 31 грудня 1978 року. 

Прохання ректор ДДУ В.І. Моссаковський задовольнив у повному обсязі. 

В особовій справі окремо привертають увагу два документи: короткий звіт про підсумки роботи кафедри фізичної та економічної географії за 1964–1969 рр. і тарифікаційний лист щодо даних про науково-педагогічний стаж доц. Г.Л. Агаяна. Перший документ вражає своєю ґрунтовністю й аналітичністю, адже має вісім сторінок щільного друкарського тексту; другий неабияк дивує прискіпливістю й точністю деталей. У ньому зазначається стаж роботи науковця до дня на кожному робочому місці. 

Ще один цікавий документ в особовій справі – мовчазний свідок доби – характеристика доц. Г.Л. Агаяна, складена з метою обґрунтування надання права дозволу на його виїзд до Чехословаччини з туристичною метою восени 1960 року. Документ підписано ректором ДДУ, головою парткому та профспілковим керівником. 

Одним із останніх документів особової справи є заява Гранта Левоновича датована 20 червня 1978 р., у якій він просить про звільнення з держуніверситету через вихід на пенсію за віком. 

Батьківщина пошанувала невтомну працю Г.Л. Агаяна медалями: «За оборону Кавказу», «За доблесну працю у період ВВВ 1941–1945 рр.» тощо, а також низкою Почесних грамот. 

За увесь період науково-педагогічної діяльності в системі вищої школи Г.Л. Агаян опублікував понад сто наукових праць різноманітної тематики. 

Після виходу на пенсію Грант Левонович Агаян проживав у місті Дніпропетровську ще майже десять років, насолоджуючись тихим родинним щастям із коханою дружиною Седою Григорівною. Він відійшов у вічність 29 травня 1986 року. Його дружина пережила чоловіка майже на тридцять років і полишила цей світ 20 жовтня 2014 року. 

Популяризація наукових досліджень у місцевих засобах масової інформації

Починаючи від початку 1950-х років, Грант Левонович Агаян був активним дописувачем науково-популярних статей у місцевих засобах масової інформації. Вже на початку 1950 р. у № 28 грозненської газеті «Красное знамя» побачила світ стаття «Подземные толчки в Гудермесе», в якій пояснювалися особливості тектоніки Північного Кавказу в популярній для широкого загалу формі. 

Таку ж роботу з популяризації наукових знань Г.Л. Агаян продовжує і на теренах Придніпров’я у 1950–1960 роках. Це підтверджує низка статей у місцевій та багатотиражній пресі (газети «Зоря», «Молодий ленінець», «За передову науку» та інші), які є у фондах ДОУНБ. Зокрема він популяризує тематику освоєння космічного простору, і написані вони з урахуванням специфіки середньостатистичної аудиторії місцевої преси. 

Якщо ж поглянути на публікаційну активність зі статистичного боку, то, перш за все, впадає в око те, що Грант Левонович активно друкувався в українськомовних обласних газетах «Зоря» та «Молодий ленінець» (яка в березні 1963 року була перейменована на «Прапор юності» й отримала міжобласний статус, охоплюючи читачів у Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до 1 січня 1967 року). Крім того, неодноразово на шпальтах багатотиражної газети трудового колективу ДДУ «За передову науку» з’являлись статті авторства Г. Агаяна з актуальніих тем студентського й університетського життя. Така поліфонічність у царині журналістики викликає неабияку повагу та захоплення. 

Загальна ж кількість статей у понад 30 позицій за майже двадцять років плідної співпраці статистично доводить лише факт того, що Г.Л. Агаян більш ніж раз на рік оприлюднював для широкого загалу свої думки з приводу розвитку наукових досліджень у галузі геології та механіки небесних сфер. І цей показник ставить його на рівень публіцистичної активності таких видатних вчених Придніпров’я як академіки О.П. Чекмарьов та К.Ф. Стародубов.

Микола Мироненко

Бібліографія

Агаян Г. Проблеми внутрішньої будови землі / Г. Агаян // Зоря. – 1954. – 8 черв. – (№ 116). – С. 3. 

Агаян Г. Про штучний супутник Землі / Г. Агаян // Зоря. – 1955. – 14 жовт. – (№ 203). – С. 3. 

Агаян Г. Цікава книга з питань космогонії / Г. Агаян // Зоря. – 1956. – 29 лют. – (№ 45). – С. 4. 

Агаян Г. Третій геофізичний рік / Г. Агаян // Зоря. – 1956. – 6 черв. – (№ 110). – С. 4. 

Агаян Г. Як передбачають погоду / Г. Агаян // Зоря. – 1957. – 11 верес. – (№ 180). – С. 3. 

Агаян Г. Що таке «небесне каміння» / Г. Агаян // Зоря. – 1958. – 8 квіт. – (№ 70). – С. 3. 

Агаян Г. Про підготовку геологів та географів в університеті / Г. Агаян // Зоря. – 1958. – 17 жовт. – (№ 205). – С. 3.