Поезія життя та творчості Патріарха української літератури Придніпров'я Миколи Антоновича Миколаєнка
Микола Антонович Миколаєнко народився 5 грудня 1919 року в с. Мар’янівка на Криворіжжі в робітничо-селянській родині. Навчався в Мар’янівській початковій школі, Лозуватській СШ №1, Криворізьких СШ № 10, 15, 16. Напередодні війни закінчив Запорізький педінститут. Пізніше оселився в Дніпропетровську.
Життєвий шлях Миколи Антоновича – це нелегка учительська, журналістська, громадська нива, яку завзято долав майбутній Пілігрим. Був завпедом і директором школи, на журналістській ниві – редактором великоформатної міської газети «Червоний гірник» (1953–1963 рр.); головним редактором видавництва «Промінь», згодом; з 1963 року – головним редактором художніх програм обласного телебачення. На громадській ниві – керівником літгрупи «Плавка», як результат – книжка літгуртківців «16 мелодій», керував творчим семінаром редакторської майстерності на обласній телестудії, член Спілки журналістів, Українського театрального товариства. Пройшов усю війну, був командиром артилерійської батареї.
Багатогранна творчість письменника: оповідання, повісті, нариси, вірші, п’єси. Але тільки поезія стала сенсом довгого життя Патріарха, понад 40 збірок – це справжня історія душі…
Мабуть тільки в поезії найглибше розкривається і відбивається душа поета, його призначення. Для пана Миколи поезія є пошук святинь, з якими він іде через усі незгоди, як пілігрим, шукаючи по всіх вітрах борінь.
Замцерла… Богиня кохання…. Віща зоря…. Ця невгасима зірка – ключ до поетичної творчості Миколи Антоновича, яка веде поета життєвим шляхом і надихає його на творчість, аби «світити для всіх і намагатися, щоб все написане лежало «на паралелях і меридіанах людської душі».
У роботі, в перельоті,
в штурмі зривистих доріг,
на крутому повороті
сам згорай – світи для всіх!
М. Миколаєнко
«…поезія над усе, і навіть у блиску роману поезія, якщо її немає, то то вже не роман, не проза, не література. В усьому має бути поезія».
(Із радіобесіди Н. Нікуліної з Миколою Антоновичем)
Творити вірші Микола Антонович почав ще в школі, у сьомому класі (вірш «Школа»), а будучи дев’ятикласником за вірш «Дівчині» (друкувався у міській газеті «Червоний гірник» дбанням поета і драматурга Василя Климентійовича Шаблія) був нагороджений екскурсією по Радянському Союзу, а рими складати почав ще у дитячому віці:
Поетом був, коли малим безштаньком
До сходу сонця в поле вирушав,
Щоб з татом за блакитним полустанком
Для корівчини накосити трав.
«Поетом був, коли в грозу та бурю
з Марян’івки подавсь у Кривий Ріг» (у 5 класі).
У страшні часи Голодомору 1933-го, які згадує Микола Антонович (Ч.1, Ч.2):
«Поетом був, коли жував макуху
й напарену нежальну кропиву»
Був поетом і коли закохався… і коли воював:
Коли ж у серце вдарила війна,
Відклав перо – вояк потрібен війнам,
Щоб не змела нас чорна борона…
Створені в окопах вірші Миколаєнко надіслав поетові Максиму Рильському, який і дав благословення в літературу. В 1946 році в журналі «Україна» було опубліковано велику добірку «Віршів солдата із Кривого Рогу» з передмовою визнаного метра літератури. Поет обрав свій шлях:
Душа осонцена купається у Слові,
вогнем горить у кожному сонеті…
закоханий справіку в нашу рідну мову,
я обираю страдництво поета.
Перша збірка «Тепловій» – скромна за обсягом (всього 23 вірші), вирізнялася у літературі тих часів лірично-мінорним настроєм. Були в ній вірші-роздуми, інтимна лірика, фронтова поезія, в якій угадувався один із найголовніших мотивів творчості Миколи Миколаєнка – мотив творення життя – засівай Правду, Добро, Любов, співпереживай людським стражданням і тоді сподівайся на духовне здоров’я людини.
Чотиритомник «Віща зоря» – сповідь поета, де він передає те, що його хвилює: життя природи, загадковість земного і космічного світу:
Іду над ставом по отаві,
що вся у сріблі тьмяних рос,
і слухаю: шепочуть трави,
і джміль гудить, як паровоз.
І – тайни зоряного неба,
де кожна зірка – діамант;
а Місяць, осмутнілий лебідь,
поміж зірок – неначе франт.
Зірки зорять мені у вічі,
і я, одвіку вільний птах,
вчуваю крила у запліччі,
ширяю гордо в небесах.
Його громадянська лірика – справжній еталон сучасної української поезії: тут і одкровення, і національна самосвідомість, і любов до України:
О Україно, Богом дана,
відкрита настіж у світи, –
перенеси усі страждання,
нащадкам щедро посвіти!..
Живу тобою
Живу тобою, Україно мила.
Землі у світі кращої не знаю!
Тебе природа в радості творила,
ти для любові явлений, мій краю.
Від Ужа до Лугані пісня лине,
від Світязя веселка до Ай-Петрі...
Живи на щастя всім нам, Україно,
твої сади, і гори, й води щедрі.
І музика небесна у блакиті,
козацька вольнице, – тобі во славу.
І струм життя у золотому житі –
На герб моєї юної Держави.
Державний плин Дніпра не зупинити,
Нам береги його – мов птаху крила.
У життєдайних променях Ярила
Народові моєму Вічно Жити!
Автор осуджує тих, що кидають на поталу прадавні цінності, виступає проти облудної моралі, настояної на брехні та споживацтві, проповідує Честь і Гідність:
Розкрийся душею і серцем
Не тільки горілкою з перцем, –
Умінням поля обробляти:
Потомок Трипілля й Аратти...
Ти честі налийся по вінця.
Хай знають, хто ми, Українці:
У центрі планети країна,
Господній народ – Україна.
Кожен митець, кожен громадянин України має пропустити через своє серце нашу спільну біду – війну на сході.
Ми, Українці, – родом з давнини,
Тож первісне відшукуймо коріння.
І дай нам, Боже, радості прозріння:
Ми – вічних істин доньки та сини.
М. Миколаєнко (так само як наш мудрий народ) є оптимістом, який радить і підтримує, лікує душу і вселяє віру.
Про світле думай
Не думай про нещастя, друже, чуєш?
Гнівлива думка вже біді сприя:
Хандриш і ниєш та себе мордуєш, –
Нещастя ще гіркіше забуя.
Складаються обставини жорстокі?
Ти не здавайся до полону їм:
Буває з того нам – лише морока,
Пірнаєм у потоці лиха злім.
Шукай-но вихід із імли прокляття –
В кінці тунелю вогник засія.
Зніми із роздумів гірке латаття –
Заникне і нещастя крутія.
Думки збуваються реальним чином,–
Про світле думай, відповідно дій:
Не кине тебе доля у пучину,
Не занесе нещастя буревій.
Додають упевненості такі патріотичні рядки Поета-правдолюба:
Істинна постане Україна
По крапельці, по цяточці беремось у глибінь,
Шукаємо, де витоки й коріння родоводу.
Ще збереглася, слава Богу, пам’ять поколінь,
Відтак відтворюєм свою історію та вроду.
Гнилі нашарування правдоструйно маєм змить,
Хай Істинна свіча свята осяє Храм Країни.
І зачарує людство та неповторéнна мить,
Коли в красі божественній постане Україна.
У любовній ліриці йому нема рівних! Без сентиментальності, з глибоким психологізмом пан Микола стверджує, що без кохання неможливо відбутися як особистість. Світ врятує кохання – лейтмотив його лірики:
Любов – святий закон природи
і радість, що дається нам, –
щоб не всихав потічок роду,
щоб жив лазурно-жовтий храм.
Уривчастими рядками чеканяться вірші про війну, що глибоко запала у спогадах ветерана:
О, ті бої поміж життям і смертю –
святим Добром і чорним лютим Злом!
Ніколи пам’ять про ті дні не стерти
під вічності правдивої крилом.
Палітра поезії Миколи Миколаєнка різноманітна та, головне, що вона пройшла крізь призму часу, не знецінилася, а це означає – вона справжня:
Я такий же лірик, як і вчора,
і таким в безсмертя увійду.
Одним із перших прозових творів було оповідання «Біля пам’ятника» в співавторстві з М. Печорським. Окремим виданням надруковано його повісті «На лінії вогню» (1956 р.), «До сходу сонця» – про героїчну боротьбу підпільників Кривого Рогу в роки війни, «Ставка – все життя», збірка оповідань «Ксана» (1959 р.), а в журналах, альманахах, збірниках оприлюднені повісті «Криївка на антресолях», «Чорна лебідка», п’єси «Мар’яна» та «Іду з тобою». Вистави за з успіхом ставляться в Криворізькому драмтеатрі. Присвячені шахтарям, будівельникам. Призначення людини на землі – тематика мудрої публіцистики «Береги твого життя». Співавтор 7 збірників та альманахів, книг «Сяєво жар-птиці: Антологія літератури для дітей та юнацтва Придніпров’я», аудіокниги «Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам».
У його спільно з Тамарою Бекліщевою перекладі вийшла повість німецької письменниці Аннелізи Іхенгойзер «Врятований скарб». Побачила світ книга публіцистики «Береги твого щастя». Творчість поета відзначено міською літературною премією ім. Павла Кононенка і відображена у 3-ч книгах «У сяйві Замцерли».
Як справжній педагог Микола Миколаєнко багато уваги приділяє вихованню молодих поетів. Свого часу для обласної газети «Зоря» готував літературну сторінку «Чиста криниця» (з оглядом поетичної пошти). Регулярно виходила підготовлена ним сторінка «Першоцвіт» в обласній профспілковій газеті «Позиція».
Це його клопотами вийшла перша поетична книжка Олександра Зайвого «Молодик». З його благословення побачили світ поетичні збірки Василя Бондарчука, Володимира Михайличенка, Людмили Кульбіди, Марії Дружко, Наталі Плакущої, Наталі Федько, Віктора Божка, Анатолія Ворфлика, Світлани Поливоди та інших, а також колективний збірник членів найстаршої в Україні літературної групи «Плавка», якою керував, – «16 мелодій».
Я назбирав доволі меду й перцю,
очищував од падлини свій лан…
А людям віддавав співуче серце,
добро творив – то вічний мій талан.
М. Миколаєнко
Світлана Сухіна
https://www.dnipro.libr.dp.ua/Mykola_Mykolayenko
Бібліографія
Карапиш Б. Штрихи до портретів / Б. Карапиш // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін. – Дніпропетровськ : Дніпро, 1994. – С. 255–273.
Про М. Миколаєнка C. 258–260.
У сяйві Замцерли : збірник публікацій про творчість Миколи Миколаєнка. Вип. 4 / М. А. Миколаєнко ; упоряд. Ю. М. Радіонова. – Дніпро : Ліра, 2016. – 191 с.
***
Література Придніпров’я другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Спроба загального огляду: есе: наук.-допоміжн. біобібліограф. покажчик / вступ. ст. С.М. Мартинова; упоряд. бібліографії: О.Ю. Бельська, І.С. Голуб, С.Ю. Жилінська, М.В. Шилкіна. – Дніпро: ДОУНБ, 2021. – С. 105–108. (Серія «Літературна Дніпропетровщина». Вип. 12).
Миколаєнко Микола Антонович // Прозаїки, поети, публіцисти... Дніпропетровська організація НСПУ : наук.-допоміжн. біобібліограф. покажчик / упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2006. – С. 82–85.
