Придніпровська будівельна академія: славетна історія довжиною в 95 років

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури – один із найстаріших й найшанованіших вишів міста на Дніпрі. Історичний шлях, пройдений академією за майже століття, неможливо цілком умістити в рамках окремої статті. Тому пропонуємо нарис історії виникнення академії та етапів будівельної освіти в нашому місті. Коли та як з'явилася ідея будівельного вищого навчального закладу в Катеринославі? Чому виникнення будівельного вишу зайняло понад 15 років? За яких обставин було засновано будівельний інститут у тодішньому Дніпропетровську? Хто доклав основних зусиль для цього? 

Хоча будівельна академія веде свій відлік саме з 1930 року, є всі підстави вважати, що її витоки набагато старші. У 2000-х роках історик та автор книг з історії єврейської громади міста Олександр Бистряков та тодішній ректор будівельної академії Володимир Большаков провели ґрунтовне дослідження, видали низку книг, у яких, зокрема, пропонується нова хронологія виникнення будівельної освіти у нашому місті.

Будівельна освіта з'явилася ще в Катеринославі на початку XX століття. Це було пов'язано з промисловим бумом та великими обсягами будівництва у нашому місті. З 1880-х років Катеринослав зростав гігантськими темпами. Після 1884 року, з відкриттям залізниці та вокзалу, у місті виникли десятки промислових підприємств. Населення міста збільшувалося вдвічі кожні десять років! 1917 року в місті жило 220 тисяч жителів.

Проте вищими навчальними закладами Катеринослав похвалитися не міг. У 1899 році, завдяки постійним запитам «знизу», було відкрито перший виш міста – Катеринославське вище гірниче училище. У 1912 році це училище було перетворене на Гірничий інститут, надалі академія, нині це Національний технічний університет «Дніпровська політехніка».

Місто Катеринослав за тридцять років збільшило свою територію вдвічі. Активно забудовувалися як центр, і околиці. Запит на появу кваліфікованих кадрів стимулював появу навчальних закладів будівельно-технічного профілю.

У 1910 році в Катеринославі виникли Катеринославські технічні курси (Technikum) В.Х. Коробочкіна». Вони розташовувалися на розі вулиць Гімнастичної (Бандери) та Романовської (Антоновича). У 1912 році ці курси були реорганізовані, створено будівельне відділення та реорганізовано електромеханічне відділення. Тим, хто закінчив будівельне відділення, дозволялося витримати іспит на спеціальність техніка-будівельника при Інституті цивільних інженерів у Петербурзі.

До 1915 року на курсах Коробочкіна навчалося близько 250 осіб. Навчання тривало 3,5 року. Сам В.Х. Коробочкін підкреслював, що: «Технічні курси є навчальним закладом, організованим за зразком та програмою закордонних технікумів, які охоплюють курс, більш широкий, ніж середні технічні навчальні заклади».

У 1917 році рішенням уже Тимчасового уряду курси Коробочкіна були перетворені на «Перші політехнічні курси». Коробочкін планував перевести їх то до Вороніжа, то до Харкова. А потім… Коробочкін зник. Більше у документах ця постать не згадується.

З 1913 року, з дозволу Міністерства внутрішніх справ, у Катеринославі також діяли «Катеринославські архітектурно-мистецькі курси» (вул. Харківська. 11). Курси мали відділення: архітектурне, креслярське, художнє, та прикладних мистецтв. Архітектурне відділення було організоване за зразком політехнічних курсів, навчання тривало 3 роки. Ці курси проіснували до 1921 року, коли були реорганізовані в «1-й Катеринославський робітничий технікум».

Події Першої Світової війни та революції, як не дивно, активно вплинули на процес становлення вищої освіти у нашому місті. Ті думки та сподівання, які давно бродили в умах місцевої інтелігенції, вилилися в проекти та реальні інституції.

У 1915 році в місті постало питання про переведення сюди двох університетів, які опинилися в зоні бойових дій. Це були Варшавський та Юріївський (Дерптський, нині Тартуський) університети. Один перебував у Польщі, інший у сучасній Естонії. Ці плани не були реалізовані.

У 1916 р. Міська Дума обговорювала питання про відкриття в Катеринославі одразу чотирьох вишів – університету класичного типу, політехнічного, транспортного та сільськогосподарського інститутів. Цього ж року з'явився другий виш міста – Вищі жіночі курси. 

І ось 1917 року, незадовго до повалення монархії, було засновано Катеринославський політехнічний інститут. То був приватний навчальний заклад! Він офіційно розпочав свою роботу 31 січня 1917 року. Статут цього навчального закладу було підписано міністром народної освіти Російської імперії, графом П.М. Ігнатьєвим ще 5 квітня 1916 року. Понад рік зайняли організаційні питання.

Політехнічний інститут створювався з частковим використанням матеріально-технічної бази та за допомогою викладачів Гірничого інституту. Перший набір студентів було оголошено вже у серпні 1916 року. У фондах Державного архіву Дніпропетровської області збереглася 2661 справа студентів та викладачів цього вишу.

Цей ВНЗ активно працював у 1917-1921 роках. У найактивніший період революційних перетворень. Цей виш щороку змінював свої назви: у 1918 році він проходить у документах як «Катеринославський єврейський науковий інститут», у 1919 році – знову «Катеринославський політехнічний інститут», у 1920 році – «Катеринославський державний політехнічний інститут».

Згідно з дослідженнями, всього в інституті протягом 1917-1920 років навчалося 1170 студентів (серед яких налічувалося 107 українців та росіян), хоча заяв було подано на половину більше (1479 – від євреїв, 131 – від українців та росіян).

У 1921 р. інститут був закритий радянською владою. На жаль, він не вписався у тодішні перипетії реформ освітньої системи.

У тому ж 1921 році було створено Катеринославський вечірній робочий будівельний технікум. Він працював з 1921 по 1930 роки. Технікум створили з урахуванням інженерного факультету Політехнічного інституту. Тому він може вважатися частковим правонаступником останнього.

Спочатку до 1925 року технікум розташовувався на вул. Харківській, 11. З 1925 року технікум переїхав до будівлі на вул. Базарна, 11 (нині вул. Святослава Хороброго). У 1926-1927 навчальному році у цьому технікумі навчалося 155 студентів, з яких лише 5 – жінки. За національним складом: українці – 45 (29%), росіяни – 55 (35,5%), євреї – 53 (34,2%).

Усі студенти технікуму мали робочий стаж, причому за багатьма спеціальностями: столяри – 40 осіб, слюсарі – 22 особи, техніки-десятники – 22 особи; будівельники без кваліфікації – 19; маляри та штукатури – по 14; ще покрівельники, пічники, електромонтери. Усі студенти були у віці 20-23 років.

У 1926 році в технікумі працював 21 викладач, студентів було 115 осіб. Цікаво, що з січня 1930 року архітектурні дисципліни у технікумі викладав відомий у місті архітектор Олександр Красносельський.

10 грудня 1929 року Дніпропетровські міський та окружний виконкоми направили до Наркомату освіти Української РСР у Харкові листа, де наполегливо просили забезпечити підготовку фахівців будівельного профілю у нашому місті. Головний мотив – щороку обсяги будівництва у регіоні збільшувалися вдвічі! Автори листа наполягали:

«Для того, щоб не опинитися перед фактом зриву будівництва, що намічено за пятирічним планом, треба вжити всіх заходів для того, щоб негайно реорганізувати Технікум на Інститут, збільшити набір і відкрити денну форму». 

І влада почула це прохання «знизу». Вже навесні наступного року у Дніпропетровську з'явився будівельний інститут.

23 березня 1930 року Рада Народних Комісарів Української РСР ухвалила постанову про організацію Вечірнього будівельного інституту на базі вечірнього технікуму. Саме цю дату прийнято вважати датою заснування вишу.

А 12 червня 1930 року Раднарком УРСР ухвалив рішення утворити вже на базі Вечірнього будівельного інституту Дніпропетровський будівельний інститут (ДБІ). Таку назву ВНЗ носив з 1930 по 1935 роки. Інститут входив до складу Наркомату (міністерства) важкої промисловості та фінансувався за його кошти. Він готував інженерів-будівельників за двома спеціальностями: інженер-конструктор будівельного виробництва та інженер промислового та цивільного будівництва. На стаціонарі було встановлено 4-річний термін навчання. При цьому зберігалися вечірнє відділення та будівельний технікум.

Вже восени 1930 року було організовано 11 кафедр: математики, будівельної механіки, будівельних справ, геодезії, архітектури, залізобетонних конструкцій, графічних дисциплін, організації робіт, опалення та вентиляції, соціально-економічних наук, військова. У 1940 році в інституті вже діяли 18 кафедр.

Під час утворення інституту вечірній інститут розміщувався на вулиці Базарній, 11 (нині вул. Святослава Хороброго). У травні 1930 року швидкими темпами розпочалося спорудження навчального корпусу на колишній площі Абрамовича. У довоєнні роки інститут змінив п'ятьох ректорів, але називалися вони директорами. Першим директором був С.І. Міндель до березня 1931 року. До того він працював директором Вечірнього будівельного технікуму.

Перший набір на курс був успішним. На 220 місць було подано 433 заяви. Зараховано на перший курс було 221 студент. На 2-4 курсах (колишнього технікуму) навчалося 168 студентів. Таким чином, у перший рік існування Інституту в ньому навчалося майже 400 осіб.

У 1930 році на 11 кафедрах працювало 68 викладачів, з них – 7 професорів та 12 доцентів. У 1935-1994 роках вищий навчальний заклад називався ДІБІ – Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут. А 1940 року викладацький склад склав уже 79 осіб, з них 7 професорів та 40 доцентів. З квітня 1938 р. інститут підпорядковувався вже Наркомату будівництва СРСР.

Навчальне містечко будівельного вишу виникло… на порожньому місці. У Катеринославі на цьому місці розташовувалася площа Абрамовича. Це був прямокутний простір у західній частині Соборної гори, в центрі якого височіла Хрестовоздвиженська (Нова військова) церква, освячена у 1912 році. Церква ця, до речі, нині частково збереглася у дворі будівельної академії.

У 1930 році рішенням місцевої влади ця територія була закріплена за будівельним інститутом. Першим було споруджено головний корпус інституту – так званий «Будинок-літак» у стилі конструктивізм. Чотириповерхова будівля, споруджена на схилі пагорба, розгорнута напівкруглим фасадом на північний захід і своїми обрисами нагадує літак у русі. Створюється ілюзія динаміки. Дуже цікавий інтер'єр, в якому сходи замінюють внутрішній пандус. Ця робота яскраво ілюструє архітектурні уподобання та ілюзії початку 1930-х років.

Архітектор цієї будівлі Генріх Львович Швецько-Вінецький народився 1901 року в Катеринославі. Він походив із родини шевця, проте, здобув непогану освіту. Закінчив у 1927 р. архітектурний факультет Ленінградського інституту цивільних інженерів. Повернувшись до рідного міста, у 1927–1930 pp. працював інженером зі шкільного будівництва, організував своє проектне бюро, де працювали студенти будівельного технікуму. У відкритому 1930 року інженерно-будівельному інституті Швецько-Вінецький створив кафедру архітектури та з 1934 р. працював там доцентом.

Після Другої Світової війни керував будівництвом нових корпусів вишу також випускник, засновник архітектурного факультету Олег Борисович Петров (1914–1994). Він є основним автором нового «скляного» корпусу на вулиці Чернишевського (нині на його честь вулиця має назву Архітектора Олега Петрова), нового висотного корпусу, спортивного корпусу з басейном та комплексу студентських гуртожитків на вулиці Клари Цеткін (нині Моссаковського). (Фото 5.)

Таким чином, навіть корпуси будівельного інституту, а нині академії, були створені «своїми» кадрами – випускниками та викладачами. Багато десятиліть більшості дніпрян була відома і не вимагала розшифровки абревіатура – ДІБІ. У 1994 році ВНЗ було дано нову назву – Придніпровська державна академія будівництва та архітектури (ПДАБА). Таку назву він має і зараз. У 2023 р. ВНЗ став структурним підрозділом Українського державного університету науки і технологій (УДУНТ), зберігши первісну назву. 

Історія будівельної академії нашого міста представлена в Народному музеї історії ПДАБА. Тут зберігаються унікальні документи, фото та графічні матеріали. Музей розташований у «старому» корпусі академії, за адресою вулиця Архітектора Олега Петрова, 24.

За десятки років у будівельному інституті, а нині академії, виріс кістяк дніпровської архітектурної школи, відомої далеко за межами України. Офіційна історія вищого навчального закладу нараховує 95 років, однак є всі підстави вважати, що вона може бути подовжена, бо сягає корінням у витоки будівельної освіти в місті на Дніпрі на початку ХХ ст. 

Максим Кавун

Бібліографія:

Академії будівельних кадрів – 70 років : нариси історії придніпровської державної академії будівництва та архітектури. – Дніпропетровськ : Пороги, 2001. – 325 с.

ДБІ-ДІБІ-ПДАБА - роки, події, особистості : нариси-мемуари / Придніпр. держ. акад. буд-ва та архітектури ; гол. ред., авт. ідеї М. В. Савицький, ред. Т. А. Шпаковська [та ін.]. - [Б. м.] : ПДАБА, 2020. - 446 с.

Підготовка інженерно-будівельних кадрів у Катеринославі-Дніпропетровську-Дніпрі // Історія Придніпровського регіону: архітектурно-історичний і промисловий екскурс : монографія / В. І. Большаков, Г. П. Євсєєва, Г. І. Лисенко; ред. В. І. Большаков. - Дніпро : Вид-во ПДАБА, 2018. - С. 268-287.

Придніпровська державна академія будівництва та архітектури // Вища школа Дніпропетровської області :

проспект. – Дніпропетровськ : Арт-Прес. – С. 9.

Приднепровская академия строительства и архитектуры : вчера, сегодня, завтра // Днепропетровск. Ар- хитекторы / ред. Н. Н. Кондель-Перминова. – Киев : А+С, 2006. – С. 120–128.

* * *

Кавун М. Строительной академии Днепра – 90 лет [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://gorod.dp.ua/news/170857 Дійсно на 25.09.2024