Співці козацької слави: кобзарі на Запорожжі
Україна, Дніпропетровська область
Кобзарство як унікальне і глибоко національне явище виникло на землях Вольностей Війська Запорозького і поширилося на всю Україну.
«Було колись – минулося,
Минулося, пропало;
Були колись і кобзарі,
Тепер їх не стало»…
(Українська народна пісня)
|
«Оце було як соберутця та як уріжуть, так і самі танцюють, і земля танцює, і ліс, і вода танцює… Увесь день музики будуть грати, і весь день запорожці будуть танцювати.– На чім же вони грали?– На всякій усячині: на ваганах, на ріллях [ліра – Д.Я.], на басах, на цимбалах, на сопілках, на свистунах, на скрибках, на кобзах, на козах, – на чім попало, на тім і грають.– Що ж вона за кобза така?– Кобза — це така штука, шо вона скидаєтця на вагани, тілько вона круглійша і пузатійша, з кружечком посередині, з вузенькою ручкою, з дірочками на ручці і с срібними струнами. Довжини буде аршина півтора. Я добре пом’ятаю її, бо скілько раз держав у руках».
Як зріло кобзарське слово
«Трапився мені якось сліпий, шестидесяти літ бандурист, котрий подібно до давніх рапсодів, переходячи з одного місця в інше, оспівує подвиги вітчизняних Героїв…Не смію… цінити зібрані мною пісні, але якщо вірші ці не можуть слугувати поясненням Малоросійської Історії, принаймні в них видно поетичний геній народу, дух його, звичаї описуваного часу і, нарешті, ту чисту мораль, якою завжди характеризувалися Малоросіяни і котру ретельно зберігають по сей час як єдиний спадок предків своїх, уцілілий від жадоби народів їх оточуючих», – так писав грузинський князь Церетелі (Цертелєв) у передмові до виданого ним у 1819 р. в Петербурзі одного з перших в історії збірника українських дум.
Як зазначали дослідники українського кобзарства у XIX ст., народ сприймав їх як «людей Божих» і ставився до них з любов’ю та благоговінням, а слухаючи їхні пісні, і сам замислювався, а деколи, зворушений до сліз, чув у їхньому голосі начебто пісню про своє тяжке горе, славне минуле свого народу.
Інтерес до кобзарів зріс, коли були надруковані перші збірники пісень, дум. До нашого часу залишається дискусійним питання: кобзарі є творці чи виконавці музичних творів та які модифікації вони пройшли: кобзарі – козаки – старці – жебраки. Дослідник українського фольклору П. Житецький вважав, що «думи виникли серед жебраків – цих щирих піонерів у народних верствах гуманних ідей християнства». Український етнограф і мистецтвознавець Ф. Колесса стверджував, що історичні думи «…мусили витворюватися в козацьких осередках, під свіжими враженнями». На думку Д. Яворницького, запорожці були «високими поціновувачами пісень, дум, і рідної музики, мрійниками в душі, любили милуватися краєвидами, часто піддавалися піднесеним роздумам. Кобза, на їхню думку, інструмент, вигаданий Богом і святими людьми, нерідко самі складали пісні та думи й бралися за кобзу».
Піснетворцями та співаками на Русі-Україні, як зазначав М. Сумцов, здавна були люди до цього здатні. Звалися вони в далеку старовину людьми «ведущими», баянами, скоморохами, шпилями, пізніше бандуристами, кобзарями та лірниками. Між цими співцями була різниця і, мабуть, немала, одні були з місцевих, інші захожі з чужини, але згодом різниця зменшилась і назви співців переплуталися.
П. Куліш та М. Сумцов доводили, що військові кобзарі самі були воїнами й носили «бандуру поряд зі списом або шаблею».
Дума «Смерть козака бандуриста» є узагальненим підтвердженням їхньої трагічної долі, адже кобзарі до останнього подиху були вірні козацькій справі й хотіли хоч словом служити своїм побратимам:
То ж сидить па могилі Козак старесенький, Як голубонько сивесенький, Та на бандурі грає-виграває, Голосно-жалібно співає… «Гей, панове-молодці, Козаки-запорожці! Ой де ж то ви пробуваєте? Чи до Січі-матері приїжджаєте, Чи ляхів-ворогів киями покладаєте, Чи татар-бусурман Малахаями, як череду, в плін завертаєте? Гей, коли б же мені Бог поміг Старі ноги розправляти Та й за вами поспішати, Хоч би я на останку віку вам заіграв Та голосно жалібно заспівав… |
Перед сучасними дослідниками кобзарської справи постає складна проблема – спробувати відновити імена народних співців-музикантів, які вийшли із земель Війська Запорозького, з того регіону, де зріло кобзарське слово, але після зруйнування Січі вони змушені були тікати від переслідувань.
«Живописателі лицарських подвигів»
Найвищого розвитку кобзарство досягло у часи славетних походiв i битв запорозького козацтва. У 1900 р. Д. І. Яворницький влучно пiдмiтив: «Українськi козаки в годину вiйни були воїнами, у мирний час – поетами та музикантами». Слiпцi-кобзарi протягом вiкiв оспiвували подвиги мужнiх героїв багатовікової жорстокої боротьби українського народу проти туркiв, татарських бусурманiв-людоловiв, польсько-шляхетських загарбникiв i поневолювачiв, муки i страждання запорожцiв у неволi на галерах-каторгах, їх непереборне прагнення вирватися на свободу («на тихi води, на яснi зорi»).
Особливу роль в українському життi кобзарі вiдiгравали в ХV–ХVIII ст., надихаючи козакiв патрiотичними пiснями на вiйськовi сухопутнi та морськi походи i гайдамацькi повстання. Дослiдники одностайнi: епiчнi думи та iсторичнi пiснi створювалися учасниками битв та походiв безпосередньо пiд час описуваних подiй або незабаром пiсля них. Повернувшись на Сiч, кобзарi бралися за кобзи, згодом бандури i прославляли наймужнiших та найхоробрiших. Кобза в ХV– XVI, бандура в ХVII–XVIII ст. були найулюбленiшими музичними iнструментами українцiв. Виконавцiв дум на кобзi стали називати кобзарями. Особливо талановитi козаки-спiвцi ставали вiйськовими спiвцями, прославляючи бойовi подвиги побратимiв. Кобзарями ставали й тi, хто втратив зiр у битвах чи внаслiдок хвороб.
Український письменник і публіцист Василь Шевчук так поетично визначив роль і значення козака-бандуриста: «Коли військо верталося з походу, козацтво гоїло свої криваві рани і поминало друзів, що полягли за рідний край, за волю. Всі вже жили сьогоднішнім, жили прийдешнім, в якому бачили нові бої та втрати. Й лише один звитяжець, узявши в руки кобзу і кинувши на луки повід, шукав у серці, в струнах тих слів та звуків, які б навіки стали відлунням ратних подвигів. То був поет, співець народу, його історик і публіцист. Він не вигадував, не щебетав для втіхи, а думав, осмислював пережите та пройдене, творив для наступних поколінь, котрі виростуть та візьмуть шаблі в руки…»
«…Запорожці любили послухати своїх боянів, сліпців-кобзарів, іноді самі складали пісні та думи і самі брались за кобзу, яка у них була улюбленим музичним інструментом. Кобзар… завжди був бажаним гостем у них, тому «він усюди вештається та на кобзі грає». Окрім того, кобзар у запорожців був хранителем заповітних переказів, живописателем «лицарських подвигів», іноді перший лікар хворих і поранених, визволитель невільників з полону, часто підбурювач до воєнних походів і славних подвигів низових сміливців. Кобзу, на думку козаків, придумав сам Бог і його святі, тому вона і була у них у такій шані. Одинокому запорожцю, який часто блукає безлюдними степами і не має можливості впродовж багатьох днів ні до кого промовити слова, кобза була справжньою подругою, дружиною вірною. Кобзі він довіряв свої думи, за допомогою неї розганяв печаль-тугу».(Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків.Т.1)
… «Зійшлися козаки з турками. Билися затято. Уже майже добу шаленіла кривава січа, та не могли ніяк здолати ворога. І тоді гетьман наказав, щоб уперед вийшла кобзарська сотня. Як вшкварили кобзарі під кулями та стрілами – запальної, та з гиком і свистом, де й узялися сили в смертельно втомлених вояків. Так вдарили, що турки тільки п’ятами накивали»…
Висипався хміль з міха
І наробив ляхам лиха,
Показав їм розуму,
Вивернув дідчу думу,
До жовтої водиці
Наклав їм дуже хмельниці –
Не могли на ногах стояти,
Воліли утікати.
|
"Добрий козак на натуру,
Добре грає на бандуру…
Сидить козак під вербою,
Держить кобзу під полою,
Та у кобзу затинає,
Свою жінку проклинає»…
|
Одеський історико-краєзнавчий музей. Фото:https://uk.wikipedia.org
Ємець В. Кобза та кобзарі.– Берлін: Укр. слово в Берліні, 1923.
* * *
Біляцька В. Кобзарі Придніпров’я // Навч. посібник з курсу «Усна народна творчість».– Дніпропетровськ, 2018.
Мицик Ю. А. Як козаки воювали: Іст. розповіді про запорізьких козаків / Ю.А. Мицик, С.М. Плохій, І.С. Стороженко. - Дніпропетровськ : Промінь, 1990.
Середюк О. Лицарі сонця: Іст. нарис.- Луцьк: ВАТ «Волинська обл. друкарня», 2008.
Фігурний Ю. Історичні витоки українського лицарства.– К.: Стилос, 2004.
Черкаський Л.М. Українські народні музичні інструменти. - К. : Техніка, 2003.
Яворницький Д.І. Запорожжя в залишках старовини і переказах народу : [у 2 ч.] / Д. І. Яворницький. - вид. 3-тє, випр. і допов. - Дніпропетровськ : АРТ-ПРЕС, 2005.– Ч. 2 .
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків: у 3 т.– К.: Наук. думка, 1991.– Т.1.
* * *
Сивачук Н. Мандрівні співці в житті українців // Дивослово. –2005.– №7. – С. 63-68.
* * *
Горленко В. Кобзари и лирники: [Електронний ресурс].- Режим доступу: https://runivers.ru/upload/iblock/c1c/jan84.pdf(дата звернення: 07.10.2021)
Драгоманов М. Про українських козаків, татар та турків: [Електронний ресурс].- Режим доступу: - http://litopys.org.ua/drag/drag07.htm(дата звернення: 07.10.2021)
Записки о Южной Руси : [в 2 т.] / [сост., авт. предисл., примеч. П. А. Кулиш]. - Санкт-Петербург : Издал П. Кулиш, 1856 - 1857. Т. 1 / видавець Пантелеймон Олександрович Куліш. – 1856. – XXVI, 322, [2] c.: [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0001516 (дата звернення: 07.10.2021)
Колесса Ф.М..Мелодії українських народних дум / Ф. М. Колесса; АН Української РСР, Ін-т мистецтвознав., фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Київ: Наук. думка, 1969: [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=ukr0000789(дата звернення: 07.10.2021)
* * *
Він записав на фонограф кобзарів і лірників: до 150-річчя Філарета Колесси: [Електронний ресурс].- Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/filaret-kolessa-folkloryst-muzykoznavets/31360696.html (дата звернення: 07.10.2021)
Мороз В.С. Д.І. Яворницький і кобзарі // Наддніпрянська Україна: іст. процеси, події, постаті.- 2010.- Вип. 8.- С. 82-89: [Електронний ресурс].- Режим доступу: file:///C:/Users/user/Downloads/Nuippp_2010_8_10.pdf (дата звернення: 23.09.2021)
Пошивайло Т. “Козак-Мамай” як етносимвол українців :[Електронний ресурс].- Режим доступу: https://honchar.org.ua/p/odkrovennya-kozaka-mamaya/(дата звернення: 07.10.2021)
Стратілат А. Про стійкість традицій кобзарства в Україні: [Електронний ресурс].- Режим доступу: https://nte.etnolog.org.ua/uploads/2004/1-2/publications/79.pdf (дата звернення: 07.10.2021)
Редакція від 11.10.2021