Киприч Давид Іванович
Отамани Бабайківки у визвольних змаганнях 1919–1921 рр. Ч. 5. Отаман Давид Киприч

Останнім отаманом загону з колишніх повстанців Бабайківського загону Самарського-Пасічного-Левенця був Киприч Давид Іванович. У 2020 році вийшла книга Олекси Пугача «Отаман Левченко», в якій зазначено: «9 серпня 1922 року у селі Помазановка Ляшківської волості Кобеляцького повіту отаман Кіприч, який очолював загін повстанців у кількості 6 чоловік, добровільно здався представникам Совітської влади. Його разом з повстанцями відвезли у відділ ГПУ». Ще декілька разів в цій книжці згадується його прізвище.

Киприч Давид Іванович народився у 1895 році в селі Помазанівка (Помазанівські хутори, село розташоване навпроти с. Бабайківка на правому березі р. Оріль) Кобеляцького повіту Полтавської губернії. Рід Кипричів з Помазанівки козацького походження. Давид був одночасно хліборобом і чоботарем. Він був, як і всі помазанівські Кипричі, парафіянином Бабайківської церкви Св. Миколая і в Бабайківці був знаною людиною. Мав фронтовий армійський досвід – служив в армії з 1915 по 1918 рік. Киприч був швагером отамана Самарського-«Красілі» – його сестра Марія Іванівна була дружиною отамана.

Одружився Давид Іванович з Домахою Василівною. Було у них двоє дітей: дочка Оришка (Ірина) і син Іван. У 1919–1921 роках Д.І. Киприч займався організацією Бабайківського повстанського загону Самарського-Пасічного-Левенця (агітував селян до вступу в загін) і безпосередньо сам був бійцем загону. В цей проміжок часу його мобілізовували до денікінського війська та Червоної армії. Але він уже був «самостійником» і за першої можливості дезертирував звідти.

Не відзначаючись фізичною міццю, він був дуже енергійним, рухливим, поривним, витривалим і кмітливим. У табуні міг легко впіймати і загнуздати найбільш норовливого коня, чи то лошак, громак чи огир. Давид був непохитним у повстанському спротиві й вірним до жертовності побратимом. Після розпуску Бабайківського повстанського загону (червень 1921 р.) воював у формуванні отамана Левченка, а потім – після розпуску цього формування (лютий 1922 р.) очолив свій загін із повстанців-«залишенців» – колишніх бійців Бабайківського загону. Він самостійно діяв у межах Ляшківської (переважно), Маячківської, Бродщинської волостей. Загін Киприча дислокувався в лісі неподалік Помазанівки. Отаман добре знав цю місцевість. В лісі до сих пір є «Давидова яма» – залишок землянки-схрону, в якій шестеро невломивих відчайдухів останнього загону Киприча знаходили прихисток. Ці відчайдухи: Киприч, Микола Пасічний, Кирило Лубенець, Афанасій і Федір Шинкаренки навіть після амністії (9 серпня 1922 р.) продовжували ліквідовувати запеклих совєтчиків. Під час амністії Давид зброю не здав. Після арешту у 1929 році Киприч свідчив: «Ми влітку 1923 року вбили двох міліціонерів, а взимку Лутая Макара Микитовича».

Амністуватися Киприча умовив голова ревкому Ляшківки Ю.В. Білоус. Він передав Кипричу, що готовий на перемовини з його групою від імені радянської влади. У 1922 році Білоуса і Киприча звів для переговорів крамар із села Залелія Свирид Миколайович Кузема. Зустріч відбулася без свідків віч-на-віч. Скоріш за все, Ю.В. Білоус пообіцяв, що Киприча і його побратимів-залишенців амністують і не переслідуватимуть, бо Киприч і його побратими повернулися в свої села. Влада амністію оголосила підступно: амністованих внесли до списку «піднаглядних контрреволюціонерів – учасників повстанського руху…». Їх позбавили виборчого права і потім послідовно фізично знищили або запроторили в табори ГУЛАГу в період 1928–1938 років. Влада заманювала колишніх повстанців до співробітництва. Зазнав переслідувань і Киприч. Уперше його після амністії 9 серпня 1922 року заарештували у 1925 році у справі С.Л. Чернявського. На момент арешту записано: «має дитину, жінка вагітна». У 1927 році суд його виправдав, і його звільнили. Чернявський всю провину взяв на себе і запевнив слідчих, що Киприча записав у «бойову дружину» без його згоди – на свій розсуд.

У 1929 році, після арешту отамана Афанасія Левенця Д.І. Киприча знов заарештували. Вироком Колегії ОГПУ від 23.06.1930 року його засудили до розстрілу, а потім замінили вирок на висилку в концентраційні табори на 10 років. Так само засудили і його побратимів: С.М. Левенця (брат отамана Левенця), М.П. Пасічного (небіж отамана Пасічного), Г.Г. Котенка (один із великої родини Котенків-«куркулів»). Всі вони проходили у справі отамана Левенця, бо у 1920–1921 роках були в його загоні («банді»).

Давида Киприча разом із Семеном Левенцем етапували до «Вайгачлагу», але чомусь доправили його 6.8.1930 р. до «Ухтпечлагу» – разом із побратимами Пасічним і Котенком. Як він «відірвався» від смертельного етапу до Вайгачу – невідомо. Це врятувало його від неминучої загибелі, бо «Вайгачлаг» був стовідсотково смертельним. Семен Левенець зник назавжди на етапі до острова Вайгач. Киприч відбував покарання разом із побратимом Миколою Пасічним в «Ухтпечлазі»: промисел №3, ім. Я.М. Мороза (будівництво нафтошахт) – тепер це поселення Ярега Ухтинського району Республіка Комі. Звільнили Давида Киприча 2.06.1938 р. Бувалий і тертий випробами колишній повстанець ще довго жив. Мешкав у Кам’янському. В Кам’янському мешкали і його діти: Ірина та Іван. Подробиці його післятабірного життя автору не відомі.

Нічого не відомо про дружину Давида Івановича – Домаху Василівну. В с. Помазанівка довго жив рідний брат Давида Івановича – Киприч Микита Іванович. Невідомо, чи були якісь стосунки у Киприча із сестрою Марією (дружина отамана Самарського-«Красілі»), бо недосліджена і доля самої Марії Іванівни.