Станіслав Фоменок: «Я малюю красу»

Душа людини жадає краси; ми шукаємо її скрізь – в пейзажі,
відносинах, коханні, самих собі, у музиці, в мистецтві…
Джон О’Доною 
 

Є такі  талановиті художники, які своєю творчістю надихають інших, дарують людям гарний настрій та відчуття гармонії і щастя. Картини цих митців, ніби магніт, притягують ваш погляд і випромінюють якесь дивне світло, що наповнює вас із середини. До таких майстрів пензля належить  чудовий нікопольський художник Станіслав Фоменок. 

Шлях до мистецтва

Станіслав Федорович Фоменок народився в м. Нікополь у простій робітничій сім’ї. Його мама – Ольга Петрівна, вчителька за фахом, тато – Федір Антонович, робітник Південнотрубного заводу. Раннє дитинство хлопчика було обпалене війною й ознаменоване післявоєнним голодом 1947 року. Але, незважаючи на всі лихоліття, знаходився час для радості та пізнання краси навколишнього світу. 

У шкільні роки маленький дослідник відвідував студію образотворчого мистецтва Палацу піонерів у рідному місті, де першою вчителькою з малювання була художниця Т.М. Цвигун. Захоплення живописом виникло у нього випадково. Як згадував сам Станіслав Федорович, колись він побачив, як художник Сопронов, який деякий час проживав у них у хаті, малював картину. Це було неперевершене видовище, яке так захопило хлопця, що він захотів навчитися малювати. Пізніше хлопчик навіть надсилав малюнки до газети «Пионерская правда», а у третьому класі намалював такий гарний портрет Т. Шевченка, що всі педагоги в школі дивувалися його таланту. Так почався його шлях до образотворчого мистецтва.

«Мені співали мрії»…

Коли постало питання про вибір майбутньої професії, то Станіслав сказав батькам, що хоче стати художником. Його тато, учасник війни, не був у захваті від бажання сина, але мама підтримала прагнення хлопця. З тих пір живопис став його покликанням. 

У 1958 році юнак вступає до Дніпропетровського художнього училища, де професійними вчителями майбутнього художника були К.С. Беркута і народний художник України Г. Чернявський. 

На четвертому курсі училища, не дозволивши його закінчити, юнака забирають на службу до армії (м. Дрезден, Німеччина). Три роки в армії для творчої людини були просто втраченим часом, адже займатися малюванням в умовах казарми було майже неможливо. Його зігрівали думки: на рідній батьківщині на нього чекають його улюблені фарби і полотна. Надія продовжити навчання після армії не полишала його чутливе серце...

Сподівання не були марними: з 1966 по 1972 роки він навчається в Київському державному художньому інституті на факультеті живопису. Студент з головою поринає у таке рідне йому творче середовище. Із завзяттям, ретельністю і старанністю займається улюбленою справою – малюванням! 

Наполеглива дорога до успіху

Після закінчення інституту у 1973 році Станіслав Фоменок повертається до Дніпропетровська, з яким пов’язано багато спогадів і творчих досягнень частини його життя. Перші три-п’ять років після закінчення інституту були найскладнішими у його творчій діяльності, адже треба було заявити про себе. Він багато малює, бере участь у різноманітних республіканських і союзних виставках. З 1972 по 1975 роки керує студією образотворчого мистецтва ПК «Шинник». Дітлахи з радістю опановують мистецтво живопису під його керівництвом, деякі навіть стають моделями його картин (на картині «Наречена», 1972 рік зображено його ученицю Світлану). З 1980 року Станіслав Фоменок працює викладачем живопису у Дніпропетровському художньому училищі. 

1970–1980 роки – період безумовного творчого розквіту Станіслава Фоменка. Тоді у складі групи художників від Радянського Союзу талановитий живописець подорожує Європою (Чехословаччина, 1979; Франція, 1983; Італія, 1985). Можна тільки уявити, які почуття охоплювали його! Адже на той час виїхати за кордон іноді було просто неможливо! Для творчого Станіслава це були неперевершені подорожі. Знайомство з кращими художніми творами київських музеїв, подорожі Україною та за кордон – все це було тим творчим середовищем, що формувало талант художника та його світосприйняття. Можливо, тому його творчість світла, життєлюбна, оптимістична. Живописна мова його картин перегукується з французьким імпресіонізмом і, без сумніву, є ключовим моментом в його подальшому творчому розвитку. 

У ці роки художник займається також активною громадською і адміністративною діяльністю (як член правління, секретар парторганізації, а також голова молодіжної та живописної секцій Дніпропетровської організації Спілки художників УССР, голова Художньої ради Дніпропетровського художньо-виробничого комбінату), але ця діяльність не заважає його плідній творчій роботі. 

У 1981 році в Дніпропетровському художньому музеї експонується його перша велика персональна виставка. Найбільш рання робота, представлена на виставці, «Сильні духом. Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка» (1973). Це ескіз дипломної роботи, яка знаменує і перший успіх художника – картину удостоєно участі у всесоюзній виставці дипломних робіт випускників художніх інститутів та репродуковано в декількох виданнях. 

У цей час він стверджується як провідний майстер станкової тематичної картини Дніпропетровська. Художник створює картини про Другу світову війну: «Серед мирних беріз» (1979), «Після бою» (1985), «У прифронтовому лісі» (1983). На них він зображував долі й образи звичайних людей, які гартували перемогу. Одна з картин («Між боями») експонувалася на республіканській виставці в Києві, присвяченій сорокаріччю Перемоги у Другій світовій війні, і привернула увагу першого секретаря Центрального комітету Комуністичної партії України В. Щербицького. В результаті автор картини був удостоєний почесного звання «Заслужений художник України». Інтерес художника до історії був своєрідним діалогом між минулим і теперішнім, що було сказано в наступних полотнах: «Курсанти», «Спогади про батьків», «Сонячний край», «Трудова перемога», «Юність», «Молода зміна металургів», «Весна». Головне було те, що в цих тематичних роботах митець залишився собою, зі своїм поглядом на минуле й теперішнє, майстерно поєднав людину та природу в ситуації, яка ставала художнім образом картини та впливала на глядача тим настроєм, що хвилював самого  художника.  

За волею долі…

У 1991 році в країні все змінилося, люди опинилися у скрутному матеріальному становищі. Роботи художника не продавались. На той час за кордоном його картини експонувалися на виставках в Югославії, Великій Британії, Польщі, побували на аукціоні «Крісті» у Лондоні. Після тяжких трирічних роздумів митець вирішує випробувати себе за кордоном і у 1996 році їде до Німеччини у м. Мюнхен. Західний світ збагатив його творчість новими мотивами, і у художника з’явилося більше можливостей у реалізації його творчого таланту. Він багато працює, деякий час – у школі, створює безліч картин різних жанрів, бере участь у різноманітних  художніх виставках і аукціонах, влаштовує персональні виставки і вже через рік стає членом Спілки художників Баварії та членом Інтернаціональної спілки художників «ІАА»! 

Художник був вражений цікавістю німців до мистецтва, на яке вплинула численна еміграція. У Мюнхені працює 67 галерей, в яких представлені твори різноманітних напрямків мистецтва; серед них є й роботи нікопольського живописця, які вирізняються високим професіоналізмом. Майстер пензля брав участь у групових художніх виставках Спілки художників Баварії (2014, 2016), виставці художників Мюнхена (2015), виставці Творчого об’єднання Werkstatt у Німеччині. За роки активної творчої діяльності з 1981 по 2017 роки у різних країнах Європи експонувалося тринадцять персональних художніх виставок Станіслава Федоровича, які користувалися великим успіхом серед захоплених глядачів!

Визнанням творчості художника є і продаж його картин на відомих аукціонах світу: Cnristies – Лондон, Велика Британія; Drouot – Париж, Франція; Duran – Мадрид, Іспанія; Dorotheum – Відень, Австрія; Ketterer – Мюнхен, Німеччина; Совком – Москва, Росія. Він часто відвідує традиційні виставки художників Баварії, спілкується з іноземними колегами. Щоб не втратити зв’язок із вітчизною, зустрічається та спілкується зі своїми земляками, адже у Мюнхені існує найбільша діаспора українців у Європі.

Його картини зберігаються в українських музеях, приватних колекціях як в Україні, так і в багатьох зарубіжних країнах: Німеччині, Англії, Франції, Італії, Іспанії, Канаді, Японії, США та інших.

У ріднім домі, на своїй землі…

Раз на два роки Станіслав Фоменок намагається приїжджати в Україну: туга за рідним краєм дається взнаки. У 2017–2018 роках приїжджав до рідного Нікополя, де минуло його босоноге дитинство. Тут, в абрикосовому раї, як називають місто, його радо зустріли  друзі та земляки. В Палаці урочистих подій у межах проєкту «Нікополь як доля» відбувся творчий вечір  художника, де була представлена невеличка експозиція його картин, яку зі захватом сприйняли  нікопольці. Зі сцени палацу лунали вітання давніх друзів – Марка Продана та Анатолія Зінухова. В теплій дружній атмосфері мешканці міста та цінителі мистецтва спілкувалися з художником і отримали багато приємних вражень від зустрічі. Майстер пензля ділився враженнями від життя за кордоном і зізнався, що, незважаючи на те, що вже 22 роки проживає у Мюнхені, не забуває свою батьківщину – рідний Нікополь.  

У цей же час у листопаді 2017 року масштабна персональна виставка заслуженого художника Станіслава Фоменка під назвою «Станіслав Фоменок. Погляд часу» експонувалася у художньому музеї м. Дніпра. Експозиція була присвячена 50-річчю творчої діяльності автора. На ній було представлено 86 живописних робіт, що відображали різні роки: від 1960-х до 2010-х і сьогодення. Картини досить повно представляють творче «обличчя» автора як яскравого послідовника реалістичного методу, а також створюють відчуття присутності двох різних світів, які відобразилися в його роботах у «радянському» і «мюнхенському» періодах його творчості. Вони яскраво демонструють те, що хвилювало і надихало нашого земляка, як розвивалося його світосприйняття, якими роздумами він ділився з навколишнім світом. Твори, представлені на великій ретроспективній виставці, об’єднує незмінно висока майстерність виконання, загострене відчуття часу, епохи і, звичайно, любов до світу та життя. 

Глядачі зупинялися біля картин, вдивлялися в них і, здавалося, що час для них зупинявся. Вони були тут і зараз, в цьому місці. Зображене на полотнах майстра повністю захоплювало їхні почуття та думки, настільки прекрасною була ця мить... Мить зустрічі з красою життя та світу...

У пошуках краси

Станіслав Федорович постійно ставить перед собою великі творчі задачі, з роками все більше цінує час. Його девіз: більше бачити – більше знати. Тому двічі на рік виїжджає за кордон. Адже для творчої душі художника необхідні нові враження, джерела натхнення. Запланована подорож на Сейшели у 2017 році перетворилася на місяць плідної роботи, яка закінчилася створенням прекрасних полотен, на яких зображені місцеві колоритні жінки та діти – «Дівчина з острова Праслен», «Мами». Враження від подорожі до Неаполя влітку 2017 року можна побачити на сонячних і радісних картинах «Сонячна Венеція», «Канал у Венеції».

У своїй творчості він продовжує реалістичні традиції живопису світової культури. В його картинах спостерігається радість пізнання краси, душевне тепло його образів і завжди чітка та виважена композиція. Він оспівує свіжість і чистоту романтичної природи – чи то жанрова картина, натюрморт, чи пейзаж.

«Я люблю малювати сонце»

Пейзаж займає особливе місце у творчості С. Фоменка. Картини, на яких зображені природа та людина, дають можливість у повній мірі оцінити особистість його творчого таланту, багатство палітри, чудові навички поводження із засобами пленерного живопису.  Пейзажна палітра художника різноманітна – весна, літо, осінь, зима. Його пейзажі часто наповнені природним світлом, вони випромінюють світло. «Я люблю малювати сонце», – каже художник. Повітрям і сонцем залиті його найкращі твори. Сонячне світло для художника - це не просто природне явище, це душа природи, її радість, чистота і сердечність. У пейзажах він передає радісну сонячну красу рідної природи, захоплення ландшафтом улюблених міст, яскравим прикладом якого є сонячні пейзажі Венеції та море з його постійним рухом, чудовою зміною кольорів, неповторною пластикою хвиль.

Милуючись його пейзажами, виникає ефект присутності: здається ніби ти стоїш на березі моря, навіть відчуваєш подих свіжого вітру, бризки солоної води на своєму обличчі,чуєш крики чайок над головою... – і відчуваєш себе просто щасливою людиною… 

Натюрморти – світ різноманітності та поезії

Натюрморт Станіслава Федоровича є органічним продовженням пейзажного живопису. Багато його натюрмортів написані під час пленерних сесій. І як в пейзажі, художник відкриває світ нескінченного кольорового змісту, різноманітності та поезії. Натюрморт із квітами створює емоційні та барвисті враження. А повітря та колір, запахи і звуки природи поєднуються з квітами на полотні. У натюрмортах відображається величезний світ природи, який наповнює душу гармонією, радістю, приємним хвилюванням або спокоєм. «Натюрморт з яблуками», «Соняшники та фрукти», «Васильки та ромашки», «Бузок квітує», «Натюрморт у саду», «Маки» та багато інших чудових картин, побачивши один раз, неможливо забути. Квіти на картинах ніби живі, хочеться торкнутися їхніх ніжних пелюсток, відчути п’янкий аромат.

Сердечне тепло портретів майстра

У творчості Станіслава Фоменка значне місце займає портретний жанр. Портрет – це відображення людського життя. Образи людей зігріті сердечним теплом і дають глядачеві можливість уявити долю та людську природу моделі. Портрети є також зразками вираження ліричного настрою художника, оскільки він відтворює життєві ноти внутрішнього світу людини, душевний стан моделі, повністю і ясно, передаючи його глядачам. Митець уміє зупиняти час, а це дає можливість кожному з нас зосередитися та побачити усю красу й багатство внутрішнього світу людини: «Наречена», «Парижанка», «Дівчина з лялькою», «Іспанка»…

Ню: магія жіночої краси

Жіноча краса… Їй присвячують свою творчість поети, скульптори та живописці. Серед тих, хто в кожному мазку пензля прагнув відтворити нетлінну красу жіночого тіла, був і Станіслав Фоменок. У його оголених моделях стільки свіжості, природної простоти та чарівності, без зайвої фривольності, але не без домішку еротики, що в їхню «справжність» віриш беззаперечно. 

Його оголені натури мають струнке, витончене, пропорційне тіло, яке приваблює глядача своєю молодістю, чуттєвістю та красою. В численних етюдах nude відчувається милування творця довершеною «формою» моделі, яка органічно поєднується з залитим сонцем пейзажем («Сонячний ранок», 1992; «Оголена, що лежить», 2012; «Під вишнею. Влітку», 2004; «На терасі», 2002)

У всіх своїх творах майстер живопису розкриває перед публікою багатство кольору та життєвих вражень. Художник зумів передати красу звичайного життя, закарбувати його летючі миттєвості, змусити милуватися красою сонця у морській воді, привабливістю затишних вуличних кав’ярень, яскравістю літніх квітів і садів, неповторністю прекрасних пейзажів… У цьому всьому відображено яскраве, поетичне, життєствердне світосприйняття живописця.

Художник створив свій чарівний світ, де панують юні щасливі жінки та доглянуті діти, де буяють тремтливі кольори квітів, а чародійство талановитої руки майстра перетворює реальність на красу. Світ, в якому відчувається радість, умиротворення та гармонія, світ, у якому так хочеться жити…