Аполеніс Любов Миколаївна
Любов Аполеніс: відчайдушне бажання творити

Працювати в казці – це диво

У казці вигадка живе
І щира правда,
В ній повно пристрастей,
Незвіданих доріг…
                          Еля Атаманчук

Казки живуть не лише на кольорових сторінках дитячих книжок. Щось неповторно фантастичне нам дарує театр, а особливо театр особливо вибагливого глядача – театр для юного глядача. Тут перед нами відкривається невимовно багатий світ емоції, відчуття, фантазії та віри в добро. Це справжня планета Щастя!

Народження Дніпропетровського академічного обласного українського молодіжного театру припадає на 29 жовтня 1969 року. Заснований як Дніпропетровський театр юного глядача ім. Ленінського Комсомолу, ТЮГ упродовж історії не раз змінював свою назву. Але незмінними для різних поколінь, які працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити глядача у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей та їхніх батьків. 

Заслужена артистка України та провідний майстер сцени Любов Аполеніс тішить театральну публіку майже 50 років, упродовж яких зіграла понад сто ролей, проживаючи в них численні життя найрізноманітніших персонажів. Без неї неможливо уявити театр, вона є улюбленою актрисою багатьох театралів і режисерів й однією з найбажаніших партнерок по сцені в театральному колективі.

Актриса – одна з небагатьох, хто працює в цьому театрі з дня заснування. А починала вона в драматичному гуртку при Палаці залізничників, співала в ансамблі «Червона гвоздика», мріяла вчитися у театральному училищі. Люба не відразу стала студенткою, але дівчина не впала у відчай, працювала і грала в художній самодіяльності. Керівник гуртка художнього слова, спостерігаючи працьовитість і старанність Люби, запропонував режисерові Театру юного глядача Г. Кононенко «подивитись» дівчину. Набравшись хоробрості, Люба читала і вірш, і прозу, і байку. Григорій Йосипович уважно прослухавши юну декламаторку, запропонував їй роботу в театрі у допоміжному акторському складі. Відкриття Дніпропетровського Молодіжного театру відбулося, коли глядачам був представлений прем’єрний показ вистави «Юність батьків», де Любов Аполеніс зіграла свою першу роль. Епізод став значною подією в подальшій сценічній долі актриси, адже трупа повірила в потенціал дебютантки.

Потім була і перша «справжня» роль у виставі за п'єсою Наталі Забіли «Коли місяць зійде». Є якась закономірність творчої долі актриси в тому, що її професійна кар'єра почалася зі знайомства із творчістю письменниці, яку вважають зачинателькою сучасної української дитячої літератури. Ця п’єса – дуже повчальний твір. Юні глядачі потрапили у чарівний і таємничий світ, де поруч казка і реальність. Білочка Любові Аполеніс була втіленням справедливості, бажання допомогти тому, хто опинився в біді.

Не одне покоління дітлахів бачило актрису у ролі веселого Зайця із казки «Антошка-Гармошка», хитрої та дотепної Лисиці з «Червоної шапочки» Є. Шварца, Вовчиці з творів П. Бажова «Срібне копитце». В цих ролях відразу виявилась обдарованість актриси, її надзвичайна музикальність, азартність сценічної гри. Персонажі Любові Миколаївни щирі й зворушливі, наївні та проникливі, виховують сміливість, доброзичливість, відповідальність. Актрисі будо цікаво зіграти й зовсім інший образ – Відьми. Її героїня уособлює в собі кривду, грубість, жорстокість та інші вади, що зустрічаються в житті людей. Актриса конкретизувала мотиви поведінки Відьми, від чого образ став багатшим, зрозумілішим і рельєфнішим. 

Молода актриса полонила глядача щирим гумором, виразною і гнучкою пластикою, внутрішньою та зовнішньою музикальністю. Які легкі та музичні її танці, з яким почуттям стилю ллється її лірико-драматичне сопрано. У ній є гармонія, технічна завершеність і свобода руху. Любов Аполеніс чудово володіє і жестом, і словом, і мімікою, манера виконання на сцені невимушено елегантна, діалоги відшліфовані до досконалості. Але її талант привабливий не стільки професійною майстерністю, скільки прихованою в ній щирістю. У будь-якій ролі, актриса зберігає душевну цнотливість, незахищеність, інтуїтивну совісність.

Світ казок, без сумніву, близький найбільше дітям, які фантазують і надають чіткі обриси вигаданим героям своїх казкових історій. Але і дорослі, які приходять разом із ними можуть на мить відчути себе дітьми та зануритися в чари казки, стежачи, затамувавши подих, за долями героїв.  

Театр – шалений ритм життя

Ну и кто ты сегодня: прилежная юная леди, 
или дерзкая львица, пленяющая взгляды мужчин? 
                                                                     Нина Яворская

З перших кроків на сцені Любов Аполеніс заявила про себе як про незвичайну творчу особистість, виявивши неповторні властивості таланту – дивовижну правдивість, органічність, величезну чарівність, яскравість почуттів і тонкий гумор. 

Сценічні дівчата, яких зіграла актриса, полонили глядача своєю безпосередністю, милим лукавством, безтурботністю та довірливістю.

Одна з найулюбленіших для неї – роль Ніни у сімейній драмі А. Кутерницького «Сцени у домі Желвіних». Тут відчувається душевна глибина особистості актриси, її власний людський світ, вірність і наснага. У Ніни-Аполеніс все життя сфокусоване на коханого чоловіка: вона не пропускає жодного його руху, стежить за змінами його настрою, намагається вгадати його наміри. Привабливим, бентежним виявився погляд актриси, її загадкове і красномовне мовчання змушувало глядача напружено стежити за розвитком подій. Довгі зони мовчання були дуже значущими для інтерпретації ролі, кожна інтонація була емоційно продумана. Кожен неквапливий рух героїні був наповнений внутрішньою енергією, динамічністю, емоційною чуттєвістю.

Весела та легка в сприйнятті вистава за п’єсою А. Чехова «Маленькі комедії» улюблена у багатьох поколінь глядачів. Актриса майстерно створила водевільний образ провінційної левиці Тетяни Олексіївни Шипучиної. Неперевершена, іскрометна акторська гра Любові Аполеніс змушувала глядачів стежити за кожним її кроком. Її героїня кокетлива та ніжна, пристрасна і фатальна, яскрава й колоритна. В естетиці комедійної акторської гри Л. Апоненис показує, що її Шипучина живе у вигаданому фарсово-водевільному світі та прагне справжніх почуттів. 

Свіжим поглядом та новаторським режисерським баченням запам’яталася глядачам вистава за п’єсою А. Герні «Сільвія». Лірична комедія про незвичний любовний трикутник: він, вона і… собака. В основі вистави – конфлікт – криза сімейного життя звичайного і, на перший погляд, щасливого подружжя. Любов Аполеніс грає дружину головного героя Кейт, яка хоче знайти взаєморозуміння з чоловіком. Створюючи образ своєї героїні актриса не боїться загостреності, акцентує увагу на слабкостях Кейт і навіть перебільшує їх. Але за характерністю образа вгадується інтуїтивно жіночий характер і неординарність натури. 

Дивно органічна, схильна до імпровізацій, Любов Аполеніс «проживає» кожен створюваний образ, роблячи його близьким і зрозумілим глядачеві. Психологічно тонко зіграна роль Філумени у виставі «Філумена Мартурано», емоційною і незалежною представлена Клітемнестра у драмі за давньогрецьким сюжетом «Любов моя, Електра», ефектна і велична синьйора Капулетті з трагікомедії «...Чума на обидва ваші дома» підкорила глядачів, як невичерпною енергією і безстрашністю, так і трагедією материнства.

Найбільш вдалою Любов Миколаївна вважає роботу над образом Орини з трагічної п’єси Миколи Куліша «97». Вистава вразила суровою та глибокою правдивістю, мова персонажів була ніби вихоплена з уст простого люду. Образ старчихи Орини нерозривно поєднаний у неї з образом українського народу, який змушений був у ті часи боротися за своє існування. Актриса розповіла сценічною мовою про нестерпну долю жінки у післяреволюційному суспільстві. Виконавиця однією з перших зібрала воєдино всі страждання знедолених жінок і зі сцени виступила на захист жіночих прав. Шлях до прочитання ролі допомагала відкрити їй система К. Станіславського.

Вистава за романом Олеся Гончара «Собор» стала подією в театральному житті регіону, в якому ще за життя письменника існували патріоти та високі духовні прагнення. Цей твір тривалий час не мав театральної інтерпретації. Першу спробу перенести героїв роману на сцену здійснив режисер Дніпропетровського молодіжного театру «Камерна сцена» Володимир Мазур. Молодь захоплено спостерігала за драматичним протистоянням істинних почуттів національної гідності, духовної пам’яті та честі. Запам’ятався їм зворушливий і поетичний образ Віруньки. Любов Аполеніс вдалося зіграти психологічно достовірно та органічно. Актриса майстерно втілює щирість, відкритість натури героїні, використовуючи весь діапазон вербальних і невербальних засобів сценічної виразності.

Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, тож комедія «Будьте здорові!» на сучасну тему вдало вписалася у їх репертуар. Заслужена артистка України Любов Аполеніс зіграла трагікомічну роль економки Луїзи, глибоко проникла в сутність характеру героїні, її моральний стрижень. Складність і незвичайність завдання полягала в миттєвих переходах від лірико-комічних роздумів, звернених просто в зал, до безпосередніх переживань, а від них знову до філософських роздумів. 

Аншлагами та оплесками глядач зустрів комедію «Валіза... Любов... Діаманти ...» за п’єсою «Оскар» К. Манье, в якій актриса зіграла роль Жермен. Її ефектна, зовні щаслива, весела героїня – хоч і домашня, але при цьому – екранна діва з мелодрам минулої епохи. В її серці, душі та тілі палає пристрасть до молодого масажиста. У мюзик-хольних сценах всі мізансцени вона протанцьовує легко та невимушено, чудово справляється з напруженим темпоритмом і привертає увагу щирістю, іскрометною енергією та чарівністю.

Дуже важко охопити весь театральний доробок актриси. Однак важливим і незаперечним є той факт, що кожна роль – головна чи другорядна – майстерно вирішена поєднанням правдивості, щирості з експресивністю вираження, уваги до побутових деталей зі скупістю їх використання, лаконічністю. Завжди яскрава та непересічна, її потужний низький голос змушує глядача затамувавши подих спостерігати за її героїнями. Так чи інакше, Любов Аполеніс вміє говорити про свого персонажа більше, аніж це пропонує сюжет вистави.