Волошко Микита Мусійович
Микита Волошко — перший директор школи Підгородного

Про першого директора школи м. Підгородного

Микита Мусійович Волошко народився 16 квітня 1897 року. У 1919 році почав працювати директором початкової школи в селі Підгородньому, яка в 1927 році була реорганізована в семирічну. У 1935 році ця школа стала середньою. Усі ці роки нею керував Микита Мусійович, а сама школа була розташована на вулиці Шосейна, у тому приміщенні, яке ще в 1910 році саме для школи збудував меценат Михайло Родзянко (зараз там міститься Будинок дитячої творчості).

Спогади довгожителя Підгородного

Довгожитель із Підгороднього Ф. А. Бабенко, який у 1932 році пішов до першого класу, залишив найкращі спогади про своїх вчителів. Він розповідав, що, крім обов’язкових занять, директор школи Микита Мусійович велику увагу приділяв вивченню фольклорної спадщини, природничій учнівській освіті. Перша вчителька Федора Бабенка — Лідія Петрівна, багато розповідала дітям про природу, читала їм вголос, водила на екскурсії. Школярі ходили на екскурсії в колишній ліс поміщика Мизька, на мальовничі береги Кільчені…

Дружина М. М.Волошка, Лідія Петрівна, народилася 22 січня 1890 року; була випускницею Катеринославської жіночої семінарії, працювала разом із чоловіком в одній школі, вчителем початкових класів.
1946 року за багаторічну вчительську працю Волошко Лідія Петрівна отримала медаль «За доблесну працю», а в 1949 році її талановита педагогічна робота була відзначена орденом Леніна.

Життєвий шлях і воєнне лихоліття

У 1938 році Микита Мусійович Волошко передав завідування школою новоприбулому Орлу Михайлу Антоновичу (1913–2005), а сам перейшов на викладацьку роботу. Викладав математику в 5–7 класах. Був призваний до лав Червоної армії в 1941 році. Після закінчення військового училища в лютому 1942 року був направлений у 866 стрілецький полк 287 стрілецької дивізії (м. Брянськ) у званні лейтенанта. Микита Мусійович Волошко воював на фронтах ΙΙ Світової війни. Був командиром взводу в роті під командуванням Савченка Олександра Порфировича. Обидва пройшли фронтовими дорогами України, Польщі, Білорусії, Німеччині. Закінчив війну в Берліні.

На фронті Микита Мусійович тричі зустрічався зі своїм земляком Іваном Миновичем Драганом. Вони навіть разом зустріли Новий 1945 рік. Святкували гучно, до наркомівських 100 грамів додали ще по 200, а потім почався успішний Вісло-Одерський наступ.
Нагороджений медаллю «За відвагу».

Нагороди

Виписка з наказу:

15/н від 20.07.1943 866 стрілецького полку 287 стрілецької роти Брянського фронту про нагородження стрілка 7-ї стрілецької роти молодшого сержанта Волошка Микиту Мусійовича: «Наградить стрелка 7-й стрелковой роты младшего сержанта Волошка Никиту Моисеевича за то, что при прорыве обороны противника в районе высоты 248.0 11.07.1943 года одним из первых ворвался в траншеи противника, проявил мужество и отвагу, и уничтожил 5 немцев. За время нахождения в обороне проявил бдительность и задержал двух диверсантов, пытавшихся перейти линию фронта».

Микита Мусійович в 1944 році був нагороджений Орденом Червоної Зірки.

Виписка з наказу:

«За образцовое выполнение боевых заданий командования на фронте борьбы с немецкими захватчиками и проявленные при этом доблесть и мужество наградить командира взвода транспортной роты 866 стрелкового Перемышльского полка 287 стрелковой Новоград-Волынской дважды Краснознаменной ордена Богдана Хмельницкого дивизии представляется к ордену Красная Звезда Волошко Никита Моисеевич.
Краткое, конкретное изложение личного боевого подвига или заслуг:
У наступательных боях 1944 года тов. Волошко Н. М. вместе со своим взводом усе время боевых операций под артиллерийско-минометным и пулеметным огнем противника бесперебойно доставлял боеприпасы и другие необходимые материалы на огневые позиции. Во время боевых операций за город Перемышль тов. Волошко форсировал реку вброд и своевременно доставил боеприпасы. Благодаря твердому и умелому руководству за все время боевых операций и при форсировании, под бомбежкой противника, рек Буг, Сан и Висла, тов. Волошко Н.М. сохранил весь транспорт взвода в полной исправности и не было ни одного случая вывода из строя, как личного, а также и конского состава.
Командир транспортной роты ст. лейтенант Савченко
Командир 866 стрелкового Перемышльского полка подполковник Кадников.
10.09.1944

Взвод Волошко Н.М. всегда находится в полной готовности к выполнению поставленных перед ним боевых задач. За проявленное мужество и отвагу тов. Волошко Н.М. достоин правительственной награды Ордена Красной Звезды».

Подружжя вчителів Волошків прожило довге спільне життя. Разом працювали на педагогічній ниві, вивчили багато поколінь учнів селища Підгороднього, про що й досі пам’ятають земляки. Виховали доньку Людмилу, яка все своє життя пропрацювала бібліотекарем ЗСШ № 1 (старожили її пам’ятають, як Люсю Микитівну).

Лідія Петрівна померла 14 листопада 1976 р., у віці 86 років. Микита Мусійович пережив дружину на три роки, помер 25 грудня 1979 р., у віці 82 років. Поховані поряд, на цвинтарі «на горі» в Підгородньому. Надгробне скульптурне зображення на могилі Учителя виконав підгородненський скульптор Володимир Микитович Петренко.