Козацьке коріння нашого народу

З ранніх років через ігри входила маленька людина в життя, через них вона дорослішала, набувала практичного досвіду. У численних народних іграх дітей відобразилося все: історія народу, його світогляд, традиції, деталі побуту.

«Не доспи, не доїж, а дитину потіш…»

Був такий випадок: «То все порожнє — з переляку та в пиляку», — кинув перехожий зневажливо, спостерігаючи, як пустотлива замурзана дітлашня вовтузиться посередині сільської вулиці. У відповідь сивий дідуган мудрака, що сидів на вербовій колоді біля воріт: «Не скажіть, добродію, така вже низка життя — спочатку забава, а потім справа. З тих ігрувань і ми в люди виходили.

Давні ігри дітлахів

Ігри малечі наших пращурів часто були своєрідною розвідкою, підготовкою до важкої і відповідальної справи, необтяжливим прилученням дітлахів до турбот батьків та громади. Як тут не згадати гру — випробування новачків у козаків: сивочолі казарлюги кидали свої «люльки» у воду. Почесним вважалося для новачків пірнути й дістати «люльку» без допомоги рук, ухопивши її самими зубами.

Гра «шкандибки»: спритна дітлашня проявила в забавах неабияку винахідливість, будь-якої пори, за будь-яких обставин влаштовували ігри, використовуючи для них усе, що потрапляло під час руху. Для гри «шкандибки» хлопчаки вирізали короткі ціпки й кидали їх так, аби вони плигали (шкандибали), торкаючись землі обома кінцями.

«Перевозити бабу» — каменці кидали так, щоби вони підстрибували над водою.

Знаходили діти, чим зайняти себе, і в хаті. Часто гравцю зав’язували очі, а інші розбігалися, вигукуючи:
«— Панас, Панас, на чом стоїш?
— На камені.
— Панас, Панас, що п’єш?
— Квас.
— Лови гав, а не нас!»

Дитячі забави, ігри давнини така ж цікава історія для нас — нащадків, тож запрошуємо долучитися до цієї частини — оскільки, це той розділ історії, який акумулює в собі культурну пам’ять багатьох поколінь нашого народу.

Фото для титулу з сайта: http://smila-dnz1.edukit.ck.ua/patriotichne_vihovannya/narodni_ruhlivi_ta_sportivno-patriotichni_igri/