Серед степових просторів України

До Славути вплітаються хвилі
У історію й долю свою,
Піднялося могутнім вітрилом
Диво-місто в козацькім краю.

Валентин Бурхан 

На мальовничих берегах старожитнього Дніпра-Славути, в середній його течії, розкинулося гарне місто – Кам’янське, історія виникнення якого сягає часів козаччини.

Перші поселення на теренах сучасного Кам’янського з’явилися в епоху палеоліту – давньокам’яної доби. Близько 100 тисяч років тому на пагорбі біля Дніпра розташувалася сезонна стоянка прадавніх мисливців на мамонтів, оленів, зубрів, відома в науковій літературі як Романківська, одна з найдавніших у Наддніпров’ї. Близько 11 тисяч років тому на берегах Дніпра починають з’являтися постійні стоянки мисливців, збирачів і рибалок. 

За доби Київської Русі територією майбутнього Кам’янського пролягали важливі торгівельні шляхи – «із варяг у греки», Соляний, Залозний. Край був заселений дуже рідко і перебував у зоні кочових неслов’янських племен. З появою монголо-татар тут майже завмирає всяка господарська діяльність, а величезні степові простори отримують назву – Дике Поле.

Козацька доба

Вирішальну роль у заселенні земель Придніпров’я належить запорозьким козакам. Їхні зимівники – хутірці, що складалися з 2–3 хат для людей і різних господарських будівель, розташовувалися в місцях промислів – уздовж рік, на островах, в урочищах, де водилося вдосталь звірів і риби. Один із таких зимівників поступово перетворився на село Кам’янське. Перша письмова згадка про нього датується 1750 роком, коли тут почала будуватися церква. 

Хто ж був засновником села? У книзі «По Екатерининской железной дороге» (Катеринослав, 1903 р.) знаходимо: «Село Каменское возникло из зимовника запорожца Камиона». Але документально цей факт не підтверджений. За версією академіка Д.І. Яворницького, «село Кам’янське має назву через скелі, розкидані біля берега Дніпра, і розташовується навпроти великого острова на середині Дніпра, Слюсарева». 

Розташовані поряд із Кам’янським села Романкове, Тритузне та Карнаухівка виникли теж з козацьких зимівників і в подальшому стали частинами міста.

Кам’янське наприкінці XIX – на початку XX століть

А усе почалося з заводу…
На Дніпра золотих берегах
Задивилися труби у воду,
Піднялись корпуси на вітрах.

Валентин Бурхан

Село Кам’янське, можливо, так і залишилося б рядовим селом, якби не бурхливий економічний розвиток Придніпров’я у другій половині XIX ст. після спорудження в 1884 році Катерининської залізниці. У 1887 році Південно-Російське Дніпровське металургійне товариство, акціонерами якого були польські, бельгійські та французькі підприємці, на купленій у сільського товариства землі, розташувало перевезений із Варшави металургійний завод і почало його розбудовувати, а вже 2 березня 1889 року була задута перша доменна піч. Напередодні Першої світової війни завод був найбільшим металургійним підприємством Російської імперії й випускав 13–14% чавуну, сталі й прокату загальнодержавного виробництва.

Одночасно з будівництвом заводу почалася й забудова під житло розташованої поблизу території. На карті села з’явилися такі райони: робітниче селище – Нижня Колонія, поселення для заводської адміністрації та міської інтелігенції – Верхня Колонія, Нові плани, Піски та інші. Забудова заводського селища проводилася за ініціативи та найактивнішої участі директора-розпорядника заводу І.І. Ясюковича. Виростали нові будівлі, призначені для задоволення соціальних, релігійних і культурних потреб населення: дев’ять початкових шкіл, заводське училище та жіноча і чоловіча гімназії, заводська і волосна лікарні, Народна аудиторія та Інженерний клуб, православна Свято-Миколаївська церква, римо-католицький костьол, лютеранська кірха і дві синагоги, яхт-клуб і чотири кінотеатри. 

Стрімко збільшувалась кількість населення: від 18 000 осіб у 1896 році до 40 407 у січні 1913 року. З ростом населення в Кам’янському продовжували виникати і дрібні приватні підприємства: млини, хлібопекарні та невеликі майстерні. Околиці ж села культура майже не торкнулася: глинобитні хати, криті соломою чи очеретом, немощені криві вулички і багнюка від повені та дощів.

Від села до міста

На початку XX століття Кам’янське з його комерційно-промисловими підприємствами, міського виду будинками і різночинним, досить численним населенням, безперечно, мало яскраво виражений характер міського поселення. Тому в 1912 році за ініціативою Кам’янської сільської громади на ім’я Катеринославського губернатора було передано клопотання про надання селу статусу міста. Але тільки 3 червня 1917 року, вже рішенням Тимчасового Уряду, село Кам’янське було переведено в ранг міста.

Новий етап у подальшому розвитку Кам’янського

Не обминули Кам’янське й політичні бурі початку XX століття. 28 грудня 1917 року у місті збройним шляхом була встановлена Радянська влада, і після кількох різноманітних режимів вона остаточно утвердилася 1 січня 1920 року. У цей складний період завод майже не працював. Наше місто, як і вся Україна, опинилося у лещатах жорстокої соціально-економічної кризи. 

Новий етап в історії робітничого міста, в першу чергу пов’язаний із відбудовою Дніпровського металургійного заводу, який у квітні 1925 року був знятий із консервації і незабаром став працювати повним металургійним циклом. Місто впевнено перетворювалось на могутній промисловий центр. 1936 року Кам’янське перейменоване на Дніпродзержинськ, до складу якого у 1938 році ввійшли села Романкове і Тритузне. З’явились нові житлові райони – соцмісто та селище будівельників.

На 1939 рік у місті нараховувалось вже 12 великих підприємств, працювали чотири лікарні, шість поліклінік, 30 загальноосвітніх шкіл, Кам’янський вечірній металургійний інститут, Палац культури металургів, драматичний театр, музей, бібліотека.

Друга світова війна та відбудова міста

Тяжким випробуванням для міста стала Друга світова війна. Великі підприємства були евакуйовані за Урал. На початок війни у місті мешкало 148 тис. жителів. Більше 18 тис. дніпродзержинців воювали на фронтах, майже 11 тис. полягли на полі бою.

23 серпня 1941 року після чотириденних боїв німецькі війська захопили місто. Окупація тривала 26 місяців. 25 жовтня 1943 року після кровопролитних боїв на Аульсько-Сошинівському плацдармі Дніпродзержинськ був визволений радянськими військами.

У роки війни місто не було зруйноване на відміну від підприємств. Саме з них почалася відбудова господарства Дніпродзержинська. Поступово нарощувався промисловий потенціал діючих підприємств і будувалися нові об’єкти: Баглійський коксохімічний завод, чавуно-ливарний, введена в дію гідроелектростанція. У 1950 році промисловість міста досягла довоєнного рівня. 

1950–1980-ті роки

Я в красивому місті живу, 
Де гартуються люди і сталь.
Знаю – славу його вогневу 
Визнають щонайбільші міста.

Федір Ісаєв

Саме упродовж 1950–1980-х рр. був сформований промисловий потенціал міста. Дніпродзержинськ став вагомою складовою частиною Придніпровського індустріального комплексу України. У 1970 році місто нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Разом із тим були створені побутові умови для працівників, мешканців Дніпродзержинська: житло, транспортна мережа, медичні, культурні, навчальні, побутові заклади та інше. З’явилися нові райони: Черемушки, селище енергетиків, лівобережжя.

Відомі земляки

Наше місто стало відомим  всьому світові завдяки нашим землякам – видатному  українському художнику-графіку Роберту Лісовському, який народився і навчався у Кам’янському, державному і політичному діячеві СРСР Л.І. Брежнєву, який також тут народився, навчався та працював. Упродовж 1958–1960 рр. у Дніпродзержинську освоював професію металурга Президент Республіки Казахстан Н.А. Назарбаєв.

Далеко за межами міста стали відомі наші письменники – О. Коваленко, О. Плевако, Ф. Ісаєв, В. Бурхан, В. Сіренко, С. Злючий, М. Дружко; скульптори та художники – В. Овчинніков, І. Першудчев, В. Жуган, А. Жежер, Г. Хачатрян та інші митці.  

Серед спортсменів – чемпіони олімпійських ігор С. Рахманов, О. Ронжина, О. Воробйов, заслужений майстер спорту з футболу Г. Литовченко і багато інших.

Символи міста

Напруженной рабочею рукой
Титан горящий факел ввысь вздымает:
Как преданный и верный часовой –
Герб города собою украшает.

Наталья Бурляева

У центрі Кам’янського, недалеко від прохідної металургійного комбінату, височить грандіозний монумент. На двадцятиметровому постаменті піднявся титан із розірваними кайданами і палаючим факелом у руці. Унизу біля його ніг – скорений орел. Це – відомий далеко за межами нашого міста пам’ятник «Прометей». Задуманий як пам’ятник революціонерам, котрі загинули в роки громадянської війни, він був відкритий у 1922 році. Його автор – інженер Дніпровського металургійного заводу, випускник Петербурзької академії мистецтв О.Я. Сокол. Монумент давно переріс задуми своїх творців і живе самостійним життям як символ протесту та пошуку свободи. 

З метою збереження пам’ятника для майбутніх поколінь було прийнято рішення про його реконструкцію. Так, 16 травня 2000 року з’явився другий Прометей. Його автором став скульптор, член Національної Спілки художників України П.Є. Куценко.

Стилізоване зображення пам’ятника «Прометей»  міститься у правій частині герба нашого міста. У лівій частині – зображення трьох золотих перехрещених догори вістрями списів з прапорцями, які нагадують про заснування запорозькими козаками сіл, історичним спадкоємцем яких є сучасне місто.

Кам’янське сучасне

Місто Кам’янське розташоване на правому і лівому берегах річки Дніпро за 35 км на захід від міста Дніпро, яке є його обласним центром. Протяжність зі сходу на захід 22 км, з півночі на південь – 18 км. Територія  міста становить 138 кв. км і ділиться на три адміністративно-територіальних райони: Дніпровський, Заводський і Південний. Населення станом на початок 2019 року становить 240 тис. осіб.

Кам’янське сьогодні – це не тільки потужний індустріальний центр, що дозволяє виробляти  сотні найменувань продукції промислового призначення і товарів народного споживання, а також культурний і туристичний центр Придніпров’я.

У 2016 році місто повернуло свою історичну назву – Кам’янське. Було перейменовано також 727 вулиць, проспектів, площ. Деякі з них повернули свої історичні назви. Так сталося з Гімназичним проспектом, який був до революції центральним у селі Кам’янському. Зараз на ньому розташовані пам’ятники Т.Г. Шевченку, жертвам політичних репресій, перші корпуси державного технічного університету, колишні жіноча та чоловіча гімназії – сучасний технічний ліцей №1.

Поряд із ліцеєм, на площі 250-річчя міста розташований академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки (колишня Народна аудиторія), де з 1993 року традиційно раз на два роки проводиться Міжнародний театральний фестиваль «Класика сьогодні».

У 2013 році на Соборній площі, розташованій між театром і Свято-Миколаївською церквою, відкрито архітектурно-художній комплекс «Голгофа» з розіп’ятим Христом. Скульптуру створив заслужений скульптор України, член Національної спілки художників України Г.А. Хачатрян. На східному фасаді театру члени Національної спілки художників України С. Лаушкін і О. Чегорка створили живописне панно на біблійні сюжети. Саме на цій площі та біля пам’ятника Шевченку на Гімназичному проспекті відбуваються більшість загальноміських заходів, спрямованих на відродження національної ідентичності.

Щорічно у червні з 2008 року музй історії міста проводить Всеукраїнський історико-культурологічний фестиваль козацтва «Мамай-фест», головне творче завдання якого – популяризація національних традицій.

З 2016 року також місцем проведення урочистих заходів і свят стає майдан Петра Калнишевського (колишня площа Ф. Дзержинського) у центрі Кам’янського. Неподалік від майдану розкинувся реконструйований у 2017 році Центральний парк культури та відпочинку, який є одним із найулюбленіших місць для сімейних прогулянок, яскравих свят і романтичних побачень. У парку функціонують п’ять чудових фонтанів і штучне водоймище, комплекс із сучасними атракціонами, комфортні та затишні зони відпочинку для людей будь-якого віку й різних уподобань, спортивні зони. Окремої уваги заслуговує сучасний скейт-парк, який одразу отримав почесне звання найкращого в Україні.

У місті при Центральній бібліотеці ім. Т.Г. Шевченка діє краєзнавче товариство «Кам’янське-Дніпродзержинськ». Бібліотекарі та члени товариства проводять для  гостей і містян екскурсії по Кам’янському та його околицях.

Член Національної спілки журналістів України та краєзнавець Любов Алексієвська вже не перший рік відкриває для бажаючих нові сторінки історії Кам’янського: «Вважаю, що наше місто й Україна в цілому мають великі шанси на позитивні перетворення. Для цього потрібні лише бажання всіх, хто тут проживає. І любов. Любов до своїх дітей і майбутніх онуків, любов до своєї сім’ї та її історії, своєї вулиці й міста. Саме розуміння молоддю таких простих речей зробить свою справу. А туризм і хороші книжки стануть у цьому надійними помічниками…».