Зозуля Валентина Іванівна
Валентина Зозуля та її театр «ВІЗ і Ко»

Культурне життя міста Марганця нерозривно пов’язане з ім’ям Валентини Іванівни Зозулі – професійної актриси, талановитої режисерки, творчої особистості.

Валентина Іванівна народилася 4 червня 1940 року в приміській слободі Лоцманська Кам’янка міста Дніпропетровська (нині це мікрорайон міста)  в сім’ї простих робітників. Вона була сьомою дитиною в сім’ї, вирізнялася твердим, сильним характером і величезною працьовитістю. 

З дитинства Валя мріяла про професійну сцену. Першою сценою для майбутньої режисерки було пасовище, а першими глядачами – друзі й сусіди. Біля радіоприймача маленька Валя слухала «Театр перед мікрофоном», запам’ятовувала трансляцію і організовувала домашні концерти. Вона вчила всі ролі, старанно передавала інтонації, емоції своїх героїв. Тоді в її житті були перші аплодисменти від однолітків, перші сльози радості. Коли трохи підросла, Валентина влаштовувала такі собі «концерти» при вході до театру Шевченка: так плакала про втрачений квиток, що контролерки пропускали її на вистави і без нього. І, звісно, жодне шкільне свято не відбувалося без акторки Валі. 

Після закінчення середньої Лоц-Кам’янської школи із золотою медаллю, вона в 1959 році вступила до Дніпропетровського театрального училища ім. Глинки. Його вона в 1963 році закінчила з відзнакою. А після поїхала до Києва, де в театральному училищі ім. І. Франка проходила практику. Про Київ у Валентини Іванівни залишилися лише теплі спогади. Там вона познайомилася з видатними акторами: Наталією Ужвій, Василем Задніпровським, Оксаною Куксенко, Костянтином Степанковим, Адою Роговцевою, Галиною Сліпенко та іншими. Їхні повчальні настанови Валентина Зозуля шанує все своє творче життя. Також навчалась і в Москві, в державному інституті театрального мистецтва ім. Луначарського (відомий як «ГІТІС»). Там навчалися Олег Єфремов і Олег Табаков. У 1963 році Валентину відрядили до Ужгороду, де в музично-драматичному театрі вперше грала на професійній сцені Лесю у виставі «Трембіта». Після Ужгорода перейшла до Івано-Франківського театру ім. Морозова, де зустріла свого майбутнього чоловіка – Олександра Прокоповича Зозулю. Він на той момент закінчував останній курс міліцейської школи. По завершенню він був направлений до Марганця. 

Так, у 1966 році вони разом переїхали до Марганця. І ніколи не шкодували про свій вибір. У Валентини та Олександра народилися два сини – Валерій і Олександр. Вони обоє закінчили середню школу з відзнакою, потім вступили до військового училища. Олександр пізніше закінчив Московську воєнну академію з «червоним дипломом», був тривалий час кадровим військовим. Валерій зараз також займається юриспруденцією.

У м. Марганці Валентина Зозуля знайшла своє місце в Палаці культури гірників Марганецького гірничо-збагачувального комбінату. Спочатку працювала художнім керівником, а згодом була призначена режисером самодіяльного драматичного театру цього закладу. П’єса «Смертний вирок» була першою роботою молодої режисерки. Потім – «Острів Афродіти», «Барабанщиця», «Сині роси». П’єса «Трибунал» принесла заслужений успіх і славу колективу, який став лауреатом республіканського конкурсу. Яскраві акторські здібності в постановках Валентини Іванівни показали такі актори: Володимир Мисків, Іван Кузуб, Анатолій Гнєзділов, Олена Гнєзділова, Алла Олександрова-Марченко.

Діти Валентини Зозулі через професію своєї мами зростали в стінах Палацу культури, неодноразово брали участь у новорічних виставах. І, взагалі, постійне спілкування з мистецтвом неабияк вплинуло на взаємовідносини у родині. Адже, якщо людина стикається зі світом культури, вона стає добрішою, чистішою душею, кращою у своїх особистих проявах. А театр, як ніяке інше мистецтво, допомагає людині розкрити себе всебічно, і це дуже добре. 

Валентина Іванівна не зупинялася в своїх творчих пошуках. Багато років була режисеркою міської команди КВК «Комар». Команда завжди мала високу оцінку від професійного журі та аудиторії і неодноразово здобувала перші місця. В обласному конкурсі 30 червня 1996 року команда «Комар» здобула призові місця: дипломи за кращу режисуру, за кращу акторську гру, за кращу жіночу роль, за кращий музичний конкурс. У підсумку команда «Комар» посіла II загальне місце. У цій грі брала участь команда «Кривий Ріг – Транзит – Запоріжжя», капітаном якої був Володимир Зеленський. Його команда посіла I загальне місце. За традицією учасники команд-переможців потисли один одному руки. 

Ці успіхи і досягнення – результат уміння Валентини Іванівни Зозулі виявляти талановиті особистості, об’єднувати команду однодумців і розпалювати іскру творчого запалу. В театрі весь час з’являлися нові молоді таланти. Скільки аншлагових вистав поставила режисерка! Глядачі гідно оцінили театральні роботи: «Юність батьків», «Сватання на Гончарівці», «Останні», «Веселка над домом», «Де живе домовий», «На острівці серед бурхливої стихії», «За двома зайцями». 

Валентина Іванівна не лише виступає як режисерка-постановниця вистав, вона сама як професійна актриса створює яскраві сценічні образи: Солоха з «Ночі перед Різдвом» Гоголя, баба Палажка І. Нечуя-Левицького, Комариха з «Весілля в Малинівці», Софія з «Останніх» Горького.

У 1978 році самодіяльному театру, яким керувала В.І. Зозуля, було присвоєно звання «народний». Про високий рівень акторів цього театру свідчить той факт, що 23 колишніх учасників цього народного театру стали професійними акторами, режисерами, ведучими. Серед них: заслужена артистка України Тетяна Нездолій, головна режисерка Томського драматичного театру (РФ) Ольга Шнитко, режисерка кіностудії ім. О. Довженка Тетяна Новохатько. З театрального колективу В.І. Зозулі отримала путівку в життя заслужена артистка України Анжеліка Гирич (дівоче прізвище Горб). Сьогодні вона – професійна актриса театру та кіно, провідна майстриня сцени Київського академічного театру юного глядача на Липках, заслужена артистка України, народна артистка України, Лауреатка Премії Кабінету Міністрів України ім. Лесі Українки.

За свої значні досягнення, вагомий внесок у розвиток культури в Марганці, Указом президента України «Про присвоєння почесних звань України трудівникам міста Марганця, Дніпропетровська область» № 1003/98 від 10 вересня 1998 року Валентині Іванівні Зозулі було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України».

Але вона не зупинилася на досягнутому. При міському клубі «Дніпро» створила новий театр «ВІЗ і Ко». Його назва означає «Валентина Іванівна Зозуля і компанія», або «всі відомі зірки (рос. – все известные звезды и компания»). 

До складу театру в різні роки входили різні актори. Всім марганчанам вже давно полюбилися ролі у виконані Олександра Багаутдінова, Валентини Пафнутьєвої, Руслана Івіна, Олени Банько, Марини Бесараб, Віолети Комлевої, Віктора Марковцева, Світлани Науменко, Тамари Жуліди, Тараса Куриленка, Михайла, Макаренка, Равіля Байбуріна, Олени Кобець, Юлія Гавриленка, Анни Шандаліної, Івана Яшова, Євгена Димніча, Таїсії Полянської, Віктора Чорного, Віктора, Щоголєва, Асі Сіренко, Назара Зайцева, Євгена Земляченка  та багатьох інших талановитих акторів. Такий молодий театр вже має в своєму доробку чимало цікаво театральних робіт: «Різдвяна ніч» (М. Гоголь), «Принц Мамабук» (О. Дударєв), «Мамуля» (С. Бєлов), «Прибайкальська кадриль», «Он, она, окно и тело» (Рей Куні), «Тарасова доля» (сценарій В.І. Зозулі), «Детектор брехні» (В. Сігарєв), «Сеньор из высшего общества», «Кровать, леди и джентльмены» (Р. Куні, Дж. Чемпен), «Бабські викрутаси»  (М. Шолохов), «Варшавська мелодія» (Л. Зорін).

Досить непросто було створити театр на громадських засадах, без матеріальної бази, при нульовому фінансуванні. Але театр «ВІЗ і Ко» розвивався завдяки невгамовності, наполегливості і працелюбності В.І. Зозулі, самовідданості, ентузіазму та фанатизму її акторів. Якось на виставі театру перебував інкогніто головний режисер, художній керівник Київського академічного театру на Липках, народний артист України, лауреат державної премії ім. Лесі Українки Віктор Гирич. Але після завершення спектаклю не зміг не висловити своє захоплення виставою і здивування професійною грою акторів у театрі маленького провінційного містечка. «Ви не просто граєте, ви живете на сцені!» – вигукнув він.

Щоразу неперевершена режисура Валентини Зозулі тримає глядачів у напрузі, а бездоганна акторська гра захоплює глядачів, переносить їх із зали до подій вистави. Вони не просто споглядають акторську гру, а живуть разом із акторами: зал то сміється, то плаче, емоційно реагує на несподівані події.

Дитяча студія театру «ВІЗ і Ко» також постійно запрошує маленьких глядачів на казкові вистави. А кожний Новий рік театр уже традиційно готує надзвичайну новорічну казку та свято біля ялинки для маленьких марганчан.

Валентина Іванівна є режисеркою-постановницею не тільки безлічі новорічних вистав і ранків для дітей, саме вона разом із акторами театру готує наймасовіші міські свята та театралізовані шоу до них. Саме вона виступила режисером-постановником театралізованої частини свята до 75-річчя міста Марганця. Діяльність театру «ВІЗ і Ко» активно підтримують інші творчі колективи міста. В театральних постановках В.І. Зозулі беруть участь: вокальний колектив «Мелодика», дитячий вокальний ансамбль «Веселі нотки», хореографічний ансамбль «Браво», колектив східного танцю «Віджая», хореографічний клас «Пульс» та інші творчі колективи.

Сьогодні немає марганчанина, який би не знав про творчість цього театрального колективу. Акторів театру впізнають на вулицях, а нових театральних постановок чекають із нетерпінням. Цей рік для театру особливий: «ВІЗ і Ко» святкує свій 20-річний ювілей.

Про це свято заздалегідь гуділо все місто. Всі з нетерпінням чекали на день свята. В день події зала клубу «Дніпро», де відбувалося святкове дійство, ледве вміщувала всіх охочих завітали на ювілей театру. Валентина Іванівна приймала безліч привітань зі святом. В цей день і режисерці, і акторам подарували так багато квітів, що важко було піднятися на сцену, адже вони захаращували прохід. До численних букетів постійні шанувальники додавали привітальні записки. По завершенню свята глядачі ще довго стоячи гучно аплодували акторам і режисерці. 

Дійсно, театр «ВІЗ і Ко» є творчою перлиною Марганця. І цю перлину створила, вистраждала чималими зусиллями та величезною працею Валентина Іванівна Зозуля. Місту Марганцю безмежно пощастило, що саме тут живе і працює така талановита людина, що вона не покинула наше місто, бо, вважаю, що вона могла б сміливо засяяти своїм акторським і режисерським талантом на найвеличніших театральних сценах.