Ніколаєнко Володимир Григорович
Володимир Ніколаєнко: «Я світ в душі своїй створив»

Його перші вірші родом із мальовничого села на Полтавщині

Життя Володимира Ніколаєнка надзвичайно яскраве та багатогранне. Поет, прозаїк, актор, режисер, ініціативний керівник, журналіст, а перш за все – талановита, творча і чудова людина. Його перші вірші родом із мальовничого села на Полтавщині, де він народився. Ліс і розлогий степ були першими товаришами його дитинства. Батько, майструючи щось у дворі, любив співати народні пісні, і Володимир довго був упевнений, що Байда та Кармелюк – добрі батькові приятелі з сусіднього села. А ще у нього був незвичайний дід – найкращий коваль в окрузі, талановитий скрипаль усіх сільських весіль, майстер цікавих розповідей про свою молодість. Все це запало в душу маленькому хлопчикові й згодом вилилося в дитячі вірші. Шкільна вчителька стала першим його редактором, навчила крізь призму творчої уяви сприймати світ, а ще сприймати кожну людину як неповторну індивідуальність.

Мережить душу звук бандури
І давня пісня прабатьків
Про нашу матір Україну
В звитягах славних козаків…
…І пісня дасть дорогу пісні
Про нашу долю і буття 
І Батьківщину Україну – 
Основу нашого життя.

Віхи життя

Театральне училище, Харківський інститут культури, перші кроки на акторській стежині в Донецькому театрі ляльок. А з 1978 року Павлоград стає рідним містом для Володимира Ніколаєнка. Напевно, чимало павлоградців можуть назвати його своїм учителем, наставником і порадником. Він – художній керівник, директор, режисер театру «Горицвіт», активний громадський діяч, ініціатор становлення місцевої ромської організації. Павлоградська малеча виросла на казках Діда Олексія, а дорослі досі згадують його неповторні, насичені колоритним народним гумором «Зимові вечорниці». 

А ще ж журналістська діяльність! Володимир Ніколаєнко багато років пропрацював головним редактором місцевої газети «ТН-Экспресс». Статті його були правдивими та цікавими. Він завжди знаходив спільну мову з усіма людьми, а працювати з ним було легко і приємно. Люди відчували на собі його нестримне бажання жити і творити. І де він тільки знаходив час та черпав життєву енергію? Завжди в творчому пошуку, енергійний, в доброму гуморі і завжди поряд Їх Величності Поезія та Проза, бо лише вони могли передати все те, що запало в душу, від чого заходилося серце.

День добрий, – я кажу вам зранку, люди,
Словами цими сказано усе – 
Щоби удача з вами була всюди
А справи завершилися вінцем.

Їх Величності Поезія та Проза

Збірка новел і гуморесок «А сонце залишається завжди…» в 2002 році стала першою літературною ластівкою Володимира Ніколаєнка. Її герої прості люди, пошарпані життєвими незгодами, які прагнули вирватись зі щоденної суєти. А вже в 2010 році вийшла збірочка «Двері в хату відчиніть». Автор запросив і старих, і малих відпочити за сімейним столом від комп’ютера та телевізора і почитати всією родиною. У 2013 році творча співпраця з Ольгою Орел вилилася в збірку поезій «Стань кольоровим, сіро-чорний світ». Повісті та вірші «Горить в душі циганська ватра» побачили світ в 2014 році. Ліричні поезії, а також опоетизовані легенди про минувшину рідного краю увійшли до збірки «Крізь лет часу», написаною також у співавторстві з Ольгою Орел в 2015 році. В 2018 році, в рік свого 70-ти річчя, Ніколаєнко презентував збірку поезій та прози «Моєї долі рушники». Вона стала для автора підсумком побаченого, почутого та вистражданого ним на стежках своєї долі. У передмові до цієї книжки він написав: «Можливо, ще й рано підводити риску прожитого, та все ж, як то кажуть, вже з ярмарку їду, позаду довгий шлях життєвої долі, попереду – вузенька стежечка невідомості. І хто знає, де вона обірветься…»

Розстелю рушники перед вами,
З полотна моїх мрій і думок,
Помережених густо віршами, 
Де відкриє рядок за рядком
І надії мої, й сподівання,
Щиру сповідь моєї душі
І моє посивіле кохання,
Й передумане вдень і вночі.

У 2019 році Володимира Ніколаєнка було прийнято до лав Національної спілки письменників України. Це надало йому наснаги! До друку готувалася нова книга, але на жаль, поетові не вдалося дописати останній рядок, зупинилося серце.

Не встиг, – кажу, вірша я доскладати
І той куплет іще не написав
Де розкажу, як треба покохати,
Щоб той, хто любить
Молодіти став.

На творчому підйомі обірвалася «вузенька стежечка» майстра своєї справи. Писати про людей, творити для людей було його життєвим кредо. А павлоградські поети, прозаїки та журналісти обіцяють зробити все можливе, аби рядки з останньої книги справжнього метра, Володимира Ніколаєнка, ожили на друкованих сторінках.