Голосій Олег Миколайович
Олег Голосій: живописець свого часу

Олег Голосій є символом і героєм свого покоління, яке постало у перехідний час наприкінці 80-х – початку 90-х років. Це живописець, який зумів у картинах висловити всі особливості й тенденції постмодерністського мистецтва. Сама невловимість його творчої манери, його дивні образи – захопливі та водночас примарні. Вони зазирають всередину нас і проникають в найпотаємніші думки.

Життя як мить

«Безвідповідальність відповідальності і є свобода, 
чим більше рішень ти змушений приймати чи не приймати — 
тим більше ти вільний». 

Олег Голосій

Народився художник 31 травня 1965 року у місту Дніпропетровську в родині молодих студентів, які вчилися в Дніпропетровському металургійному інституті й працювали на заводі. Тому в дитинстві хлопчик багато часу проводив з бабусею у селі Нижні Млини. Він з дитинства захоплювався малюванням, і, помітивши його талант, батьки віддали дитину в художню школу. У 1980 році він вступив до Дніпропетровського художнього училища. У студентському середовищі він швидко стає лідером серед одногрупників. Неспокійний, дуже активний зроду, відкритий для спілкування, Олег володів дивовижною здатністю підкоряти серця усіх, хто його оточував. У нього було багато друзів, які його любили. Навіть викладачі часто потрапляли під магію його людської харизми та одержимої творчості. Про ці його особливості згадує його вчитель, заслужений діяч мистецтв України, Леонід Антонюк. За його словами, Олег виділявся серед інших студентів невгамовною енергією, якою усіх заряджав та неординарністю. На уроках він не просто змальовував з натури художній об'єкт, а намагався привнести своє особисте бачення. Після основного навчання допитливий юнак багато часу проводив за роботою, вдосконалюючи свою майстерність, вводячи власні елементи творчості. 

Весь час Олег був у пошуках нових знань, які черпав з книг. З захопленням читав Карлоса Кастанеди, Тімоті Лірі, Генрі Міллера, Ернеста Хемінгуея, вірші Шарля Бодлера, Райнера Марія Рільке, а також японські хоку. Захоплювався вивченням античної міфології та біблійних сюжетів. Хлопець рано почав замислюватися про сенс життя, про призначення художника, про роль мистецтва в суспільстві. Його ранні роботи виконані в імпресіоністському дусі, в них відчувається сильний вплив його наставника та друга, Леоніда Афанасійовича. Він хотів всього та відразу. Складалося враження, що вже тоді Олег передчував швидкоплинність життя та бажав насолоджуватися їм кожну мить. Ці почуття найшли відбиття в його дипломній роботі «Декабристи». Трагічна доля людей, які пожертвували своїми життями в ім'я утопічних ідеалів рівності й братерства, привернула молодого художника не випадково. Він немов порівнює їх долі зі своєю, занадто особистісно сприймає їх трагедію. Про те, наскільки серйозно підійшов дипломант до вирішення складного психологічного завдання, – розкрити стан людини перед стратою, – свідчать два варіанти картин, які випускник представив на захист.

Дивлячись на ранню роботу Олега «Осінній натюрморт» можна побачити традиційний народний глечик, вишитий рушник, червоне листя горобини й золоте листя клена, яке вже обсипалося з гілок. Голі розкинулися гілки, як тонкі струни, що виходять за межі полотна. Цілком можливо, цей натюрморт був спонтанно написаний прямо в майстерні. Сюжет наповнює глядача почуттям легкого смутку від осіннього повітря, дощу, сухої різнобарвної мішури опалого листя та запаху хризантем. Пастозна імпресіоністична манера, серйозна робота з кольором і фактурою – то, чим відрізняється саме українська школа живопису. Хоча робота дуже рання, але в колірному і композиційному вирішенні вже видно міцна рука майстра.

Після випуску з училища в 1984 році Олег Голосій вирішив продовжити навчання у Київському державному художньому інституту на факультеті монументального живопису. Але через рік його забирають в армію, період важкий для творчої та волелюбної натури. Тож, повернувшись з армії, Олег написав свій перший «Автопортрет», де намагався передати задерев'янілість своєї душі. Завдяки особливому жорсткому моделюванню форми, полотно стає підкреслено об'ємним, випуклим та рубаним. Юнак на картині немов спресований в цілісний кам'яний блок. Ця статуарна відчуженість є самозахистом від нездорової зацікавленості та заздрісних поглядів оточення. Згодом, тема відторгнення людини від навколишнього світу, прагнення його сховатися від проблем у власну «шкаралупу», стає, мало не головною темою мистецтва Олега. Не випадково йому так близькі по духу «перетворення» Франца Кафки або психоаналітичні екскурси Зигмунда Фрейда. В цілому, в його ранніх роботах є і технічна точність, і добротність старанного учнівства, і натхненна праця з простором, змішані з певною невпевненістю і анархізмом стилю.

Художник продовжив вчитися в інституті, вивчав книги про західне мистецтво XX століття, передивлявся численні каталоги сучасного живопису та став відчувати тісноту в рамках академічного живопису. Молодий митець, ставлячи під сумнів будь-які догми та правила, почав експериментувати та шукати нову мальовничу мову. Проте, не дивлячись на загальне захоплення молодого художника неоекспресіонізмом, орієнтирами для нього залишалися майстри епохи Відродження – Джотто, Тіціан, Ель Греко, Боттічеллі, Тінторетто, а також Франсіско Гоя й Амадео Модільяні. Олег Голосій відрізнявся ліричністю сюжетів і нестримністю творчої енергії: живопис, подібно потужної стихії, поглинала його без залишку.

Київська богема: сквот «Паризька комуна»

«Історія богеми пишеться не стільки за документами,
скільки за літературними творами»

Олег Аронсон

На межі 1980–1990-х художні осередки в Україні існували відокремлено: переломні художні процеси у регіонах відбувалися ніби в паралельних, не дотичних одне до одного світах. У кожного були своя парадигма, яка позначала світоглядні зсуви, і свій відлік сучасного мистецтва. У Києві таку парадигму засвідчила діяльність сквоту на вулиці Паризької Комуни. Діяльність сквоту припала на складний період повалення «ідолів» і невизначеності, пошуку власної ролі і місця у повному запитань світі. У такій ситуації безпритульності художники знайшли прихисток у сквоті, де був створено альтернативний світ.

Поступово сквот перетворився на місце тусовки з постійними вечірками, з танцями й піснями до ранку.  Важливими учасниками постійних вечірок були музиканти, передусім рокери. Спілкування продовжували колективні перегляди фільмів відомих режисерів (Антоніоні, Вісконті,  Спілберга, Тарковського й ін.), спільне читання книжок, обговорення ідей, «дружньо-сімейні» перформанси, створення креативних інсталяцій. 
Головним для молодих художників стало те, що вони були іншими, не такими, як попереднє покоління. Свою інакшість митці демонстрували, одягаючи жабо та театральне вбрання, створюючи богемні образи «парижан». Для них сквот став місцем, де творчі експерименти плавно розчинялися в побутовому спілкуванні, а постійні вечірки оберталися своєрідними мистецькими жестами. Мешкаючи й працюючи разом, художники перебували в однаковій ситуації впливів і пошуків та створили, по суті, герметичне коло, всередині якого вони апелювали одне до одного і впливали одне на одного. Нові творчі пошуки часто було оформлено у спільні експозиційні та виставкові проєкти, у яких брали участь і безпосередні учасники сквоту, і митці, які входили до кола Паризької комуни.

Для Олега Голосія цей період і сам сквот – важлива невилучена частина життя, яка поєднувала його особисте і професійне життя. Саме тут він створює свої знакові роботи, знайомиться з однодумцями та пише вірші, в яких перш за все звертається до самого себе, до своїх переживань та тривог. У творчості Олега Голосія можна умовно виділити ряд мальовничих циклів, об'єднаних різними джерелами натхнення. У 1988-1990 роках з'являються відразу три цикли: «цитатний», міфологічний та релігійний. «Цитатний» цикл пов'язаний з постмодерністичною манерою створювати алюзії на картини класиків і сучасників: «Страта» відсилає до полотна Френсіса Бекона, «Діти, що втікають від грози» і «Ті, що біжать від грози» – до полотна Костянтина Маковського, в «Виході до моря» художник звертається до концепції метафізичного живопису Джорджо де Кіріко. У «психоделічній атаці блакитних кроликів» митець переймає композицію картини Кузьми Петрова-Водкіна «На лінії вогню», замінюючи при цьому солдат Петрова-Водкіна на своїх блакитних кроликів: нове покоління веде боротьбу не за свободу країни, а за свободу свідомості.У картинах з'являються образи з грецької міфології - «Фавн», «Знемога Едіпа», «Атіс». Великий цикл був присвячений християнським сюжетам, де художник осмислює Страсті Христові: «Таємна вечеря», «Сплячі в Гефсиманському саду», «Оплакування», «Благовіст», «Зняття з хреста» та інші.

Блукання в лабіринтах смислів

«Голосій жив і творив в передбаченні чогось нового та незворотного, 
майже містичного, – і в житті суспільства, і в своєму власному.
Його творчість була скороминущою, немов яскрава комета.»

Майстерні в Паркомуні були величезні, світлі з багатою ліпниною. Такі розміри приміщень якраз підходили під формати полотен художників «нової хвилі». Олег працював розмашисто, йому завжди було мало місця, тому більшість його картин від двох метрів в довжину, а деякі досягають шести метрів. Серед інших художників Олег Голосій відрізнявся нестримною творчою енергією: живопис, подібно потужної стихії, поглинала його без залишку. Він писав роботи з дикою швидкістю, зафарбовуючи величезні полотна один за іншим всім, що потрапляло під руку: пензликом, валиком або навіть віником. Здавалося, образи переслідують його, кочуючи з однієї роботи в іншу, стаючи нав'язливими баченнями-роздумами. Охоплений новим сюжетом або темою, Голосій миттєво приступав до роботи і не зупинявся, поки все не «вихлюпне». За спогадами друзів, в такі моменти він міг запросто записати заготовлений кимось полотно, переписати або ж дописати чиюсь картину. 

Там виник так званий «дитячий дискурс», картини художника заповнили образи з дитячих малюнків, оповідань або мультфільмів. Олег любив брати дитячі журнали та знаходити в них веселі картинки та забавки, а потім пропускати ці образи через свою фантазію.Так, в 1990 році з'явилися роботи «Удвох», «В гості», «Де ще один зайчик?», «Трагедія молодого горобця» та інші. 

З книг художник черпав натхнення, потоком в 1991 році перед глядачем проходить «літературний» цикл його картин: «У гамаку», «Постріл», «Гольф», «Гуляють», «Після пострілу він прибрав пістолет», «З собакою в полі», «Чашка чаю». Окрема серія робіт, виконана в дусі сімейних альбомів 19 століття,  —  колажі з портретами та пейзажами. Наприклад, у центрі твору «Картини», як у вікні в сірій стіні, глядач бачить морський пейзаж і білу колонаду, юнака та дівчину в купальних костюмах. Олег Голосій часто створював картину в картині, маючи у своєму розпорядженні по краях полотна найвищий сенс. Тут ідилічний, цілком сучасний сюжет митець поєднує з портретами «тургенєвських» дівчат, які  проступають на сірому тлі. Їх наївні благородні образи стають символом чистої юної любові. Камерна картина нагадує сон, наповнений ліричними та романтичними почуттями. Підсилюють і завершують гаму вражень сірники, що палають. Це простий, але місткий знак: спогад про першу зустріч, коли приводом до знайомства було прохання прикурити, й разом із запаленою сірником спалахнув вогонь любові. Але це й роздуми про швидкоплинність буття – все згорає дуже швидко в потоці часу. 

Олег був різним у своїх живописання, але багата фантазія допомагала йому заглядати в «задзеркалля» світів і при цьому залишатися заземлено точним в передачі деталей, бути екзальтованим містиком в рішенні космічних образів і одночасно лукавим блазнем, для якого сучасний світ – театральні підмостки. Він справжній художник «внутрішнього потоку»: нав'язливі думки, побачені, підглянуті, інтуїтивно запозичені образи. Водночас йому було притаманне гостре відчуття самотності та споглядання життя. У творчості Голосія часто звучать екзистенційні питання про буття, сенс життя, призначення мистецтва, що здавалися такими недоречними в епоху «постмодерністської іронії».

Ще однією характерною рисою творчості Олега Голосія стали подорожні мотиви. Мистецька натура спонукала його перетинати кордони, не прив’язуючись до жодних географічних координат, він постійно зображував далекі заокеанські пальми на заході сонця, які міг малювати лише в уяві своїх мрій. Картина «Літак» з'явилася незабаром  після першої поїздки за кордон. Художник написав її вночі при одній лампочці в 60 ватів. Полотно темне, розмите, помаранчеве небо чи сходу, то чи вже заходу та силует літака, що злітає. Літак є символ надії на свободу, відрив від реальності та тяжкості всього земного. Це символ подолання простору та тяжіння. Можливість вирватися з минулого, можливість іншого, свіжого й нового.

Живопис нон-стоп

«Всі роботи Голосія — про нього самого,
вони — один великий автопортрет»

Тетяна Жмурко

У 1988 році Олег Голосій вступив до Національної Спілки Художників України, щоб мати можливість брати участь у великих виставках. Наступного року він потрапив на пленер в місті Седнів, на який відбирали кращих учасників Молодіжної секції з усієї країни. Згодом роботи Голосія брали участь в численних вітчизняних та закордонних виставках. Перша персональна виставка художника відбулася в жовтні 1991 році та стала першою експозицією, організованої галереєю «Ріджина». Це був один з найяскравіших проєктів того часу. Для масштабних картин орендували великий зал. Тоді на посаді «експозиціонера» почав працювати художник Олег Кулик, і у нього з'явилася ідея зробити так, щоб картини рухалися по залу, а глядачі притискалися біля стін. Він мав назву «Само-самостійне мистецтво». Понад сто полотен були поставлені на мольберти з коліщатками й дзвіночками, ці «конструкції» катали по залу хлопці в строгих костюмах. Під легкий передзвін і музичний фон пропливали картини, занурюючи глядачів у психоделічний потік образів. Після відкриття вернісажу відвідувачі самі вибудовували експозицію, то хрестом, то кругом, то ще як-небудь. 

Німецький проєкт «Діалоги з Києвом» вийшов з пропозицією зробити виставку художників української «нової хвилі» в Мюнхені. Цікаво, що фінансування на неї виділив виробник автомобілів, одна з дочірніх фірм BMW. Резиденція тривала чотири місяці, за які художники повинні були зробити роботи для виставки, що отримала надалі назву Postanaestesia. Куратор Кристоф Відеманн згадував, що Олег Голосій майже весь час в резиденції нічого не робив – просто споглядав, а потім за кілька тижнів написав величезну кількість полотен. Для робіт цього періоду характерні легка меланхолійність, фантазійність, створення елегійних пейзажів. Властива цьому циклу «акварельний» манера письма робить живопис майже прозорою, надаючи навіть найбільшим полотнам відчуття легкості. Митець часто звертався до архетипових мотивів, таким як дорога, ліс, самотній острів або нескінченні дали. Вони ставали для нього виразом дуже особистих пошуків і глибоко екзистенціальних переживань. 

У картині «Через листя» густі гілки на передньому плані «обрізані» краями полотна, що створює відчуття швидкоплинно кинутого погляду. Близькість дерев до глядача робить картину схожою на вікно, заглядаючи в яке, ми бачимо, що тануть в серпанку поля і будинки. М'який зелений колорит занурює в спокій та споглядання. Появі такої дивно «світлої» для Олега Голосія роботи, ймовірно, сприяла атмосфера надій на нові перспективи, які, здавалося, відкривав Мюнхен. У цьому по-європейськи акуратному пейзажі читається нова оптика, відкрита в резиденції художником. Але тут також відчувається й самотність, відчуженість стороннього спостерігача.

Картина «Весна» наповнена меланхолією ранньої пори року, коли природа занурюється в особливий стан: дощі та тумани, важке сіре небо, яке немов падає на землю, і примарне світло, перетворюючи все навколо. Сплетіння гілок дерев, самотньо сидячий на них птах потопає в весняної сірій імлі, що огортає всю поверхню картини. Художник вихоплює мить, невеликий фрагмент пейзажу, який здається нескінченним за межами полотна. Образ птаха – символ свободи, пориву й частково образ, пов'язаний з християнським зображенням душі як птахи, випурхували з тіла. Разом з тим картина по настрою дуже близька до японського живопису, де мінливий стан природи стає темою для екзистенціальних роздумів.

У його роботах з'являються легкі, теплі образи: «Очі», «Собачки», «Сон про ліс», «Набережна», «Квіти-ходулі». Можливо, тут же була створена, натхненна літературою або кінематографом серія, що показує розмірене життя заможних людей: «У Булонському лісі», «Дівчата зі скакалкою», «Дівчинка і доктор», «Сидячий».

У 1992 році Олег Голосій пробув деякий час в Шотландії, в Единбурзі, у галериста Ендрю Брауна, де планував взяти участь в груповій виставці «Ангели над Україною». Повернувшись із закордонних поїздок митець приступає до останнього циклу картин. Останні його полотна синьо-чорні з нервовими спалахами пронизливих біло-жовтих зон. У синьо-блакитному просторі мчить в холодну нескінченність моторний човен «Летючий човен») і космічний супутник («Космос. Супутник»). І герої картини «Двоє під місяцем», і люди в шлюпці з полотна «Чарівний ліхтар» застигли десь між світами. У цих ліричних полотнах, таких споглядальних, художник ніби ставить метафізичні питання. Художник зробив останню спробу вирватися з полону ультрамаринової приреченості, вийти за межі духовної клаустрофобії. Митець склав за спиною руки, як крила птаха, і кинувся з синього в незайману білизну снігу. 
Трагічна смерть Олега Голосія у віці 27 років стала важкою травмою для покоління «нової хвилі». Учасники сквот роз'їхалися, художники стали активно освоювати нові форми мистецтва. Обставини смерті,  повною мірою так і не з'ясовані дотепер, зміцнили образ романтичного героя та сприяли подальшій міфологізації особистості художника. Однак судячи з творчої спадщини, це був один з найбільш талановитих і щирих художників того складного переломного часу. Весь активний період творчості Олега Голосія вклався фактично в 6 років, за які він встиг створити понад 270 картин.

Картини Олега Голосія знаходяться в Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі, Галереї сучасного мистецтва в Глазго, Національному художньому музею України та PinchukArtCentre в Києві, в приватних колекціях у Великобританії, Іспанії, США, України, Фінляндії, Франції, Швеції, і інших.