«Історична замітка по заселенню Катеринославського повіту» Григорія Залюбовського. Ч. 1.

В Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського зберігається кілька робіт одного з зачинателів досліджень Катеринославщини Григорія Антоновича  Залюбовського. На основі їх кілька років тому доцентка кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара, кандидатка історичних наук Зоя Маріна підготувала видання «Залюбовський Г.А. Твори з історії та етнографії Малоросії», видане 2015 року в Києві. Тексти Григорія Залюбовського наводяться в оригіналі, збережені особливості написання автора, зокрема частина географічних назв – з малої літери. Упорядниця доповнила їх науковою статтею та коментарями.

Свою історико-краєзнавчу та фольклорно-етнографічну діяльність Григорій Антонович Залюбовський розпочав ще на початку 60-х років ХІХ ст., перебуваючи на Катеринославщині. Серед історико-краєзнавчих студій цього періоду неабиякий інтерес викликає «Історична замітка по заселенню Катеринославського повіту». В ній автор зосереджує свою увагу на тих історичних процесах, що були обумовлені наказом Катерини ІІ про скасування Запорозької Січі. Зокрема мова йде про роздачу протягом 1776–1778 років земель козацьких Вольностей та їхніх нових власників. Г.А. Залюбовський називає прізвища 34 осіб, хоча і сам припускає, що це не повний їх перелік.

Відомо, що Залюбовський робив нотатки «скрізь, де він бував». Він збирав матеріали не вибірково, а абсолютно всі жанри усної словесності, які побутували у даній місцевості. Для історії краю важливими є наведені народні легенди про виникнення переважної більшості поселень, які виросли на місті козацьких зимівників – Тритузне, Карнаухівка тощо. Пропонуємо вашій увазі переклад  «Історичної замітки по заселенню Катеринославського повіту» Григорія Залюбовського.

Від Нового Кайдаку до Новогригорівки

5 червня 1775 р. генерал-поручник Петро Абрамович Текелій*, родом серб, з 8 полками регулярної кавалерії, 10 піхотними регулярними і 13 донськими козачими полками, 20 гусарськими і 17 пікінерними ескадронами захопив останню запорозьку січ, розташовану у с. Покровському, нинішнього Слов’янського повіту. З цього моменту Запорожжя перестало існувати, і вся його «кодацька паланка» (нинішній катеринославський повіт) приєднана була до єлисаветградської (?) провінції (губернії) і утворила саксаганський повіт, який називався іноді й слов’янським. Головне місто цього повіту, місце перебування «управління і всіх його канцелярій» залишились у Новому Кайдаку* (нині поселення), де й раніше жила військова запорозька старшина і де перебувало управління усієї кодацької паланки.

[Текст не читається – прим. З.М.] знаходилась тоді вся ця місцевість, певна річ, це становить надзвичайний історичний інтерес для мирного жителя, і наші архіви дали б, думаємо ми, можливість відтворити картину населення і життя того часу в цілковитій повноті. На жаль, ні катеринославська губернія в усій своїй цілості, ні повіти її окремо не мали ще своїх описувачів побуту, хоча бажання мати історію катеринославської губернії висловлювалося не раз навіть у земських і міських її установах. Нам випадково довелося тримати в руках один історичний документ, зміст якого ми наводимо нижче, як той, що стосується життя катеринославського повіту; та перед розміщенням його, у загальних рисах, перерахувати видатніші населені пункти повіту, з деякими відомостями про час їхнього заснування, користуючись «Матеріалами для історико-статистичного опису катеринославской єпархії»*, надрукованими хоча й недавно (1880 р.), та вже зараз рідкісними в книгарнях.

Новий Кайдак. Половиця

М. Новий Кайдак відоме було вже у 1650 р. і настільки було заселене, що мало церкву і шпиталь (лікарню), на який у 1771 р. старшина Блакитний пожертвував тисячу турецьких червінців. Верстах у дев’яти від нього, вниз по Дніпру, розташовувалось запорозьке поселення Половиця*, перетворене, після знищення Січі, на державну військову слободу.

Коли, сім років раніше, в 1768 р. генерал Ісаков оглядав тут місцевість по прибережжю Дніпра, то два тутешніх запорожця, Іван Тиква і Петро Бубир, особливо красно розповідали про привільне життя цього краю. Генерал Ісаков, тодішній «командир новоросійської провінції», захоплювався місцевістю Половиці. Тут же жили зимівниками полкові осавули Лазар Глоба, Гнат Каплун та Андрій Мандрика, котрі виклопотали побудову першої (за часом) церкви в Половиці в ім’я Св. Петра і Павла, в 1779 р., відокремившись, таким чином, від новокайдацької парафії в самостійну церковну общину. Мотивом до цього відділення виставлені були головним чином топографічні незручності при відвідуванні сусідніх церков – новокайдацької в дев’яти верстах і старокайдацької в чотирнадцяти верстах. Сполучення з Новими Кайдаками, особливо навесні та восени, досить було незручне через «глибокі та превеликі яри», [Текст не читається – прим. З.М.], наприклад, відомі були Бубирева Балка й Войцехова Балка, які відділяли Половицю від Нових Кайдаків і розташовувались «на фабриках», в місцевості, де тепер вокзал катерининської залізниці. Виходить, власне Половиця складала тоді частину Катеринослава від «фабрик» до Соборної гори. Саме тут, на теперішній Троїцькій горі, що складала і раніше «привозну площу», побудована була в 1797 р., за клопотанням цивільного губернатора Івана Яковича Селецького* і місцевого купецтва церква Св. Духа (Троїцька) замість занепалої церкви Казанської Богоматері, нашвидку облаштованої після того як згоріла Петро-павлівська церква, побудована запорозькими осавулами. В той же час Половиця вже йменувалась Катеринославом і мала 155 дворів (близько 1500 душ жителів обох статей). Ми сказали, що Половиці належала частина Катеринослава, тільки до Соборної гори. Це тому, що вся Соборна гора належала монастиреві, який здавна розташовувався на «Дніпровському острові», і хоча був розорений у 1223 р. монголами, та близько 1400 р. почав знову відновлюватися, так що в часи Хмельницького (близько 1655 р.) тут уже було багато ченців, які мали на цій горі свої хутори і сільсько-господарські заклади. В 1794 р. до Катеринослава перенесена була з Білорусі казенна суконна фабрика, при губернаторові, генерал-майорові Йосипу Івановичу Хорвату*, разом із фабричними робітниками, яких у наступному році вже було тут до 2 тисяч душ.

Старий Кайдак* – старовинна польська фортеця, побудована у 1635 році французьким інженером Бопланом. У 1656 р. про неї згадується як про видатний військовий пункт. Розташоване недалеко від нього Звонецьке займище, з його порогами на Дніпрі, зайняте було запорожцями ще близько 1545 р. Нерідко відвідував його зі Старого Кайдака і Богдан Хмельницький, що явився сюди, як відомо, з метою підняти Запорожжя проти Польщі. Згодом Звонецьке і Краснопілля стали маєтками губернатора Хорвата, але, вочевидь, пробули у володінні не довго. З приводу володіння Хорвата Краснопіллям ходить у народі такий переказ:
«Хорбут приймав до себе усяких бродяг, відкіля б хто до його не прийшов: білетів не питався, а прямо оселював у себе, а потім заставляв на себе робити, як своїх кріпаків. От сей Хорбут став просить у Діївчан (сусіднє село Діївка) землі: «Чи не дали б ви мені трішки землички?» — Та чом не дать! Якби ти, пане, вивіз сорок відер горілки, то можна б дать тобі й землички». От він узяв та завіз [Текст не читається – прим. З.М.] горілки, а ви (діївці) тоді йому «Ну, нехай же: скільки в день об’їдеш конем, стільки й буде твоєї землі». — Понапивались діївчане тієї горілки, а Хорбут як поїхав так і захопив землі версти на три вширшки, верстів п’ятнадцять вдовж. Проснулись діївці, багаті – лихо, вони б і назад, так нікуди. Так і пішли їхнії землі за сорок відер горілки… — На діївській землі був кіш запоріжський. Там тепер Рясні Могилки, недалеко од балки Радченкової і від Криничок; балка зветься через те, що там жив запоріжець Радченко, дід. В Коші жив Юрій, найстарший запорожець. Юрій сей заступався за людей, що поселилися у Хорбута, бо він був такий, що орав тими людьми. Хорбут за це пожалувався на його цариці Катерині. Покликали Юрія до цариці. Він явився увесь у золоті, дуже багате було на йому вбрання; і кінь гарний, і зброя на йому золота. Вийшла до його Катерина із дворця – бо вона жила на той час у дворці Потьомкіна, – а кінь упав перед нею на коліна – так привчений був, а Юрій і собі упав на коліна, та тільки жалобу поклав на голову. А Хорбут як се побачив та й отруївся». – Койдак звався Софіївка; там збирався і базарь; там і людей наказували тоді плітьми».

Сурське-Косадове, колись Чувилин Байрак, на р. Сурі, у 1707 році зайняте було зимівниками старих запорожців, які побудували тут каплицю, певна річ, «самочинно», тобто без будь-чиїх дозволів, і займалися скотарством. І зараз ще існує Чувилина Балка, але не там, де розташоване с. Сурське, а в декількох від нього верстах.

Волоське* заселене у 1770 р. волохами, вивезеними з-під Очакова як полоненими. Села Карнаухівка* і Тритузне* утворились на місцях колишніх зимівників багатих запорожців Семена Карнауха (1737 р.) і Данила Тритузного (1740 р.).

Томаківка* утворилась із запорозьких хуторів. В 1740 році тут багато населено «служилих», котрі раніше працювали на Хортицькій корабельні та при Хортицькій митниці.

Новогригорівка при урочищі «Вищій Хортиці» недалеко від слободи Вищої (або Верхньої) Хортиці, населеній запорожцями, а потім шведами, належала графу Потьомкіну-Таврійському.

Деякі зі стародавніх поселень повіту при введенні нового устрою цього краю, перетворені були на державні військові слободи: Романкове з Аулами, Кам’янське, Таромське, Тритузне, Діївка, Шолохове; інші отримали назви міст: Старий Кайдак, Нікополь, Покровськ. Втім, Старий Кайдак, Кам’янка (Лоцманська) і Новий Кайдак перейменовані були потім в «предгородья, фарштати» м. Катеринослава і вважалися його передмістями. Місто ж Покровськ перетворилося навіть на приватний маєток кн[язя] В’яземського.

Залюбовський Г.А. Твори з історії та етнографії Малоросії /
Г.А. Залюбовський; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара,
Ін-т рукопису Нац. б-ки ім. В.І. Вернадського НАН України.–
К.: Вид. Олег Філюк, 2015.– С. 86–98.

(Далі буде)

Пер. з рос. Тетяни Глоби

Коментарі до тексту (розташовані за алфавітом):

Волоське – село, розташоване на правому березі р. Дніпро при впадінні в неї р. Мокра Сура. Виникло в 1760-х рр. як цивільне поселення Запорожжя. Запорожці оселили тут волохів, відбитих з татарського полону.

В’яземський Олександр Олексійович (1727–1793) – князь, pociйcький державиий діяч, почесний член Петербузької Акалемії наук (1776), довірена особа Катерини IІ. 3 1764 р. –генерал-прокурор Сенату, з 1767р. – голова комісії зі складання нового Уложення, з 1769 р. – член Ради при щонайвищому дворі.

Карнаухівка – козацьке поселення, засноване в 1737 р. козаком Семеном Карнаухом (зараз у межах м. Кам’янське).

«Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии»
(церквы и приходы прошедшего XVIII ст.», 1880 – двотомна ґрунтовна праця. Автор Феодосій (Макаревський Олександр Григорович) (1822–1885), єпископ Катеринославський і Таганрозький.

Новий Кодак (Кайдак) – населений пункт, який виник на правому березі Дніпра в 1645 або 1650 рр., вище Старого Кодака. Поява Нового Кодака сприяла встановленню контролю Війська Запорозького над важливим торгівельним шляхом, переправою через Дніпро та рибальським промислом. У ХVІІI ст. став центром Кодацької паланки Війська Низового Запорозького (зараз р-н м. Дніпра, частково ж/м Червоний Камінь).

Половиця – козацьке поселення другої чверті ХVІІI ст., зараз – центральна частина м. Дніпра.

Потьомкін Григорій Олександрович (1739–1791) – граф, князь, генерал-фельдмаршал (1784), російський державний і військовий діяч, фаворит Катерини ІІ, який керував включенням до Pociйської імперії та початковим облаштуванням південноукраїнського регіону. Новоросійський генерал-губернатор, катеринославський і азовський губернатор.

Селецький Іван Якович (1743–1810) – Новоросійський цивільний губернатор, дійсний статський радник; таємний радник (1797), губернатор Катеринославської губернії (1797–1801).

Старий Кодак (Кайдак) – фортеця збудована в 1635 р. на правому березi Дніпра поблизу першого Дніпрового порога (Кодацького) французьким інженером Г.Л де Бопланом (зараз
у межах Дніпровського району).

Текелій Петро Абрамович (1720–1793) – російський офіцер сербського походження, командир Сербського гусарського полку. Під його командуванням російські війська в 1775 р. ліквідували Запорозьку Січ.

Томаківка – стародавнє запорозьке займище. 3 1777 р. Томаківка – державна військова слобода.

Тритузне – козацьке селище на березі Дніпра (зараз у межах м. Кам’янського). Засноване в 1740 р. козаком Данилом Тритузним.

Хорват Йосип Іванович (?) – правитель Катеринославського намісництва протягом 1794–1796 рр., генерал-майор.

Коментарі до рукопису Зої Маріної

Титульне фото Хати-мазанки у селах Катеринославського повіту.
Фото: https://borisovka.pp.ua/istorija/​