Богородицьке місто на Самарі

В 1688 році за розпорядженням царського уряду на теренах Запорожжя, на околиці міста Самара було збудовано тимчасову Богородицьку фортецю для захисту від татар і контролю над Січчю. Сучасник цих подій Франц де Невіль згадував: «...Окольничого Леонтія Романовича Неплюєва було відряджено з 30.000 чоловік з наказом збудувати місто. Гетьман з власним військом повинен був йти за ним, а план фортеці склав голландський інженер полковник Вазаль (фон-Зален, Фонзалін). Відіслані війська зібралися у Рильську і в останній день травня були на Самарі. В один місяць місто було завершено, бо воно складалося лише з ретраншементу, який може зупинити наскоки татар та замахи козаків, його назвали Новобогородицьк, або місто Богоматері. Лишивши у ньому гарнізон, інші війська повернулись...». Запорожці виступали проти її будівництва, але царський уряд не звернув уваги на цей протест.

У 1688 році за планами царського уряду гетьман Мазепа зі старшиною повинен був збудувати на лівому березі Дніпра кілька фортець: «на реке Самаре и на Орели, и на устьях речек Берестовой и Орчика построить города и населить малороссийскими жителями».Новобогородицька фортеця була найважливішою з названих укріплень.

Окрім дерев’яної церкви у фортеці було зведено такі споруди: двір для воєводи, 260 просторих хатин (включаючи 1 наказну та 3 воєводські), 2 порохівних льохи, 1 льодовня, 1 рублена баня, а також 17 гарматних розгорнень, 17 плетених повіток для полкових припасів (включаючи 3 сарая з байдачних досок, 7 дворів з шістьома хатами (включаючи світлиці) гетьмана Мазепи, генеральної старшини і полковників. Із зовнішнього боку фортеці було запроєктовано посад, обведений «валовою фортецею» з сімнадцятьма «виводами».

Так зване Богородицьке місто, збудоване в 1688 році, було укріпленням змішаного баштово-бастіонного типу. Це укріплення мало на північному, західному та південно-західному кутах три великі бастіони, різні за обрисами. На східному та південно-східному кутах було влаштовано два напівбастіони. Фортеця мала п’ять бастіонних фронтів. На кожному з них знаходилися так звані «виводи» (укріплення типу редана) прямокутної форми. Даниною старим традиціям фортифікації була наявність дерев’яних башт, які знаходилися на «виводах» посеред бастіонного фронту (на їх місцезнаходження вказують напрямки вулиць всередині укріплення). Північна й південна вежі мали брами з перекидними мостами через рів, крізь них проходила дорога. Східна вежа знаходилася між двома реданами на південно-східному кремальєрному фронті, що йшов вздовж берегової лінії річки Самари. Ще дві вежі знаходилися на північно-західному і південно-західному фронтах, про що говорить планувальна система всередині фортеці. На південно-західному фронті, ймовірно, розташовувався невеликий редан, що прикривав прилеглий бастіон.

Самарську фортецю використали за призначенням вже наступного 1689 року під час другого невдалого Кримського походу. 1690 року в Новобогородицькій фортеці повмирало багато людей московських з самим воєводою.

Великий російський гарнізон постійно перебував у фортеці з часу її будівництва а багато переселенців з Гадяцького та Полтавського полків заселялося в її посаді за наказом царського уряду. Про це свідчить уривок із царського наказу воєводі І. Волинському: «…пожаловали им на Самарь из малороссийских городов переходить и домами на вечное житье строитца 1000 семьями; а строитца им около города на посаде в большом валу и за валом в крепких и пристойних местах и торговати питьем поволною торговлею с платежем от товаров достойных и указаных на товары и на продажу велети б им питье держать и всякими товарами торговать на посаде около того города в большом валу и за валом, а кабаку б быть также как в Киеве и в иных малороссийских и великороссийских городах, а служить они учнут козачью службу…».

Заборонено було приймати переселенців з сумського, охтирського і харківського полків, а також «из черкас». Колишнє населення було невдоволене таким сусідством і потроху перебиралося вище по річці, де й заснувало слободу Самарчик (Новоселицю).

Зруйнована Богородицька фортеця у 1711 році згідно з умовою Прутського договору між Росією і Туреччиною. Гетьман Скоропадський, вірний цареві, ходив «до Самари и Каменнаго затона и оные города по указу разорил».

Знесення фортеці відбулося впродовж вересня під особистим наглядом київського генерал-губернатора, гетьмана та у присутності турецького представника (паші). Відомо, що на 1733 рік у даній місцевості розташовувались татарські поселення – аули.

У зв’язку з початком російсько-турецької війни 1735–1739 рр. на теренах Запорожжя зводиться велика кількість нових укріплень. Однією з умов при поверненні запорожцям колишніх прав було право російського уряду на будування та реконструкцію укріплень, необхідних для ведення війни. Серед них була й колишня Богородицька фортеця.

Титульна іл.: Реконструкція О. Харлана
//https://i-ua.tv/projects/dnipro/13576-arkheolohichne-zakryttia-kozatskoi-samari