«Історія міст і сіл» – видання, яке не має світового аналогу

На тлі сучасного розвиту краєзнавчих досліджень в Україні, відкриття для громадськості нових фактів історії держави, народу, діяльності окремих постатей, замовчуваних тривалий час з ідеологічних міркувань, незаслужено дещо затьмарюється значення того, що було надбано на ниві краєзнавства в тепер вже далекі від нас роки людьми, котрі в умовах радянської парадигми мислення об’єктивно сприяли пробудженню інтересу громадян до своєї історії та культури. Зокрема, йдеться про 26-томне видання «Історія міст і сіл Української РСР». Тут доречно згадати слова академіка Петра Тимофійовича Тронька, патріарха історичного краєзнавства в Україні, сказані ним уже в роки незалежності української держави: «Мільйони людей жили в певному, беззаперечно вкрай політизованому та заідеологізованому суспільстві й діяли відповідно до своїх переконань. У тому, що зроблене ними й перейшло нам у спадок, далеко не все заслуговує осуду». До названого видання, оминаючи гасла, й сьогодні звертаються люди, які хочуть знати більше фактів з історії свого села чи міста, аби в подальшому ознайомитися і з іншими історичними джерелами.

Зазначимо важливу обставину. У 20-ті роки минулого століття краєзнавство в Україні, як і в цілому в СРСР, набуло значного розмаху, включно й дослідження продуктивних сил того чи іншого регіону, які використовувалися під час складання 5-ти річних планів розвитку господарства. Але на рубежі 20–30-х рр. краєзнавство, особливо історичне, було повністю знищене. Проте цікавим є той факт, що в дніпропетровській газеті «Зоря» напередодні війни була опублікована замітка наукового співробітника Інституту історії Академії наук УРСР С.М. Білоусова «Створимо героїчну історію міст і сіл України» (Зоря. 1941, 14 травня).

Історія капітального видання «Історія міст і сіл Української РСР», а отже, і тому «Дніпропетровська область», коротко така. Цей своєрідний портрет України, надто зроблений у певний момент її історії, завдячує своєю появою П.Т. Троньку, майбутньому академікові й голові Національної Спілки краєзнавців, а в середині 60-х років минулого століття – кандидату історичних наук, заступникові голови Ради міністрів УРСР. Маючи низку праць з історії України ХХ ст., будучи вже визнаним науковцем і обіймаючи високу посаду, він добре усвідомлював значення збереження історичної спадщини українського народу. Йому й належить ідея видання, яке тоді здавалося фантастичним і нереальним. Не кажучи вже про колосальні матеріальні видатки, звертаємо увагу ще й на те, що в подібних питаннях Україна могла тоді розробляти якусь історичну проблему, тільки перебуваючи у фарватері планів центру і «старшого брата». Очевидно, акцент у зображенні успіхів радянського будівництва «приспав пильність» керманичів. У лютому 1964 р. у відповідності з постановою ЦК КПУ (згадаймо, що 6-та стаття Конституції СРСР передбачала керівну роль тоді єдиної партії) була створена Головна редакція Української Радянської Енциклопедії. А незадовго до цього в Інституті історії АН УРСР створено відділ «Історії міст і сіл УРСР», на який і було покладено завдання наукового і методичного керівництва написанням «Історії міст і сіл Української РСР».

Головну редакцію очолював П.Т. Тронько. У кожній області та в м. Києві створювалася редакція даного тому, очолювана, як правило, обласним партійним керівником із ідеології. В Дніпропетровській області також створили редакційну колегію на чолі з секретарем обкому партії А.Я. Пащенком. Цю ж керівну в області установу представляв також І.В. Васильєв. До редколегії були введені науковці – тоді нечисленні професори-історики Д.П. Пойда, Ф.С. Павлов, К.І. Позняков, П.Л. Варгатюк, кілька доцентів, викладачів історії КПРС і філософії ВНЗ міста, директорка історичного музею ім. Д.І. Яворницького Г.Ф. Ватченко, вчитель і краєзнавець із Придніпровська М.І. Ковальов, архівіст К.О. Козуліна, редактор обласної газети «Зоря» П.Є. Орлик (всього 21 чоловік). Природньо, що такий склад редколегії вже передбачав у майбутньому тексті тому висвітлення, переважно, «досягнень радянського будівництва» і діяльності партійних керівників, а також боротьби проти ворога на фронті та в тилу під час Великої Вітчизняної війни (за тодішньою термінологією).

Склад редколегії, її науково-методичні принципи роботи, добір авторів статей були типовими для всіх областей. До видання «Історії міст і сіл Української РСР» загалом було залучено понад 100 тисяч авторів, архівістів, консультантів, ілюстраторів, рецензентів тощо. Можна стверджувати, що це була потужна хвиля розгортання масового залучення освічених людей до краєзнавчої роботи, бодай вона була керованою, а тематика досліджень – заідеологізованою. Працівники архівів отримували від обласних редколегій відрядження для пошуків документів з історії міст і сіл даної області в центральних і місцевих архівах, рукописних відділах великих бібліотек і музеїв. Знайдені відомості у вигляді машинописних копій документів або виписок з них (часто написаних від руки) передавалися в редакційну колегію для використання авторами статей. За звітними даними головної редколегії, внаслідок цих пошуків до обласних редколегій надійшло 430 тисяч кадрів мікрофільмів і 12 тисяч копій документів, що значно розширило джерельну базу досліджень з історії міст і сіл України. Часто ці копії та виписки досить об’ємні. Матеріали редакційної колегії Дніпропетровської області становлять кілька томів. Наприклад, тільки том копій документів з історії нашої області, що охоплюють останню чверть XVIII ст., має 239 аркушів. Проте стандартна схема написання нарисів у всіх томах видання була такою, що з напрацювань архівістів зі збору документального матеріалу мало що було використане в самих нарисах. Давній період (XVIII–ХІХ ст.) у статтях переважно базується на працях Феодосія Макаревського «Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия», статистичних описах Катеринославської губернії, мандрівних записках і спогадах, а також дослідженнях О.І. Дружиніної з історії Півдня України. Стосовно періоду капіталізму широко використано видані документи з історії робітничого руху, більшовицьку пресу та твори Леніна, документи партійних архівів.

Первісні нариси, написані вчителями та керівними активістами на місцях, у своїй історичний частині, переважно, є компіляцією загальних положень і фактів з «Історії України» (в кращому випадку – історичних досліджень) і сюжетів із місцевих переказів про революційні події та «перешкоди» в колективізації селянських господарств. При цьому, наприклад, про голодомор 1932–1933 рр. чи політичні репресії 30-х років у жодному нарисі не згадується. В той же час автори цих первісних нарисів-довідок давали конкретні дані про посіви, врожай, розвиток тваринництва тощо. Обов’язково – про наявність і керівну роль комуністів і комсомольців в успіхах господарства, якими б не були показники. Наведемо приклад одного з нарисів, який завершується так: «Всі ті досягнення є результатом правильної політики партії і уряду, а також великої роботи комуністів с/р, яких налічується 52 чол., і комсомольців, яких є 120 чол. Все, на що не поглянеш, красномовно свідчить про те, що село крокує в комунізм».

Природньо, що автори нарисів, підготовлених до друку в томі, маючи досвід наукової роботи, у відповідності до стандартних вимог видання підготували якісні тексти. Всі нариси мають зазначене авторство, крім підрозділів «Населені пункти, центри селищних і сільських рад» кожного району. Не вказане авторство і складової частини об’ємних нарисів, де мова йде про археологічні пам’ятки населених пунктів. Зазначимо, що тоді в області було лише двоє визнаних археологів – в історичному музеї ім. Д.І. Яворницького тоді працювала Л.П. Крилова, а на історичному факультеті університету – І.Ф. Ковальова.

Розлогі нариси отримали область в цілому, районні центри, міста, більші села та селища міського типу. Однак названо всі населені пункти – центри селищних і сільських рад мають дуже короткі нариси, а підпорядковані їм села просто перераховані. Тобто, на час видання тому зафіксовано підпорядкованість, назви населених пунктів, кількісні показники про населення, назви підприємств, школи тощо. Для майбутнього дослідника чи краєзнавця ці відомості є або будуть досить важливими, особливо після змін, які відбулися в останні десятиліття, включаючи перейменування деяких населених пунктів, зникнення з мапи області ряду сіл або злиття їх із сусідніми містами чи селами. Власне, в томі «Дніпропетровська область» маємо зріз життя області на другу половину 60-х років минулого століття. І вже у цьому бачимо цінність даного видання для сьогоднішнього читача. Про значення видання в час його появи вже було зазначено.

Важливе значення для сучасників мають витяги з документів, зроблені архівістами в різних архівах, які нині зберігаються у фонді «Матеріали Редакційної колегії «Історії міст і сіл Української РСР» Державного архіву Дніпропетровської області (ф. 4540), зважаючи на те, що ці виписки зроблені в архівах, які нині перебувають в іншій державі.

Таким чином, попри тенденційність змісту тому «Дніпропетровська область», як і в цілому видання «Історія міст і сіл Української РСР», слід віддати належну шану і вдячність всім, хто здійснив цю унікальну для того часу (і не тільки) справу. А критикуючи недоліки, відшукуємо правду, прирощуємо знання, збагачуємося духовно, цінуємо надбання попередників.