Лікарня для душі – сторінка з історії Ігрені

Історія Ігрені цікава не тільки фактами про знахідки козацьких битв, поселеннями різних племен і народів, первісних засобів полювання. Слово «Ігрень» асоціюється в уяві жителів Дніпропетровської області, насамперед, із психіатричною лікарнею, яка існує вже майже 125 років.

Навесні 1897 року на станції Огрен Катеринославської залізниці було засновано колонію для душевнохворих. В першу чергу було збудовано 12 будиночків для хворих, з яких 11 однотипних, розрахованих на 10 осіб кожен. Дванадцятий павільйон був збудований за особливим планом і призначений для привілейованих жінок. Кожен павільйон на 1910 рік (а їх вже налічувалося 19) був призначений для певних категорій психічнохворих, таких, які тривало хворіють, неохайних, ослаблених тощо. До початку Першої світової війни кількість таких павільйонів збільшилася. В Ігренській лікарні перебувало більше половини всіх психічних хворих усієї Катеринославської губернії.

Перший лікар і директор колонії Д.Ф. Риндовский встановив режим необмеження хворих і систему відкритих дверей. Основним видом лікування була трудова терапія. Хворі разом обробляли землю та господарювали, так і відбувалась їхня соціальна реабілітація.

Під час Громадянської війни (20-ті роки минулого століття) лікарня зазнала занепаду. Значна частина хворих розбрелась або загинула. Вже у 30-х роках лікарня відновила свою потужність. Початок 40-х років ознаменувався розквітом стаціонарної та позалікарняної мережі, а також проведенням її децентралізації. А саме: відкривається Васильківська колонія, ізолятори та спеціальні відділення, організовуються окремі кабінети психологічної допомоги для дітей та дорослих.

Перед початком Другої світової війни лікарня надавала психіатричну допомогу населенню Дніпропетровської та Запорізької областей і частково Луганської області. Колишня колонія для піклування за хворими-хроніками переросла в міжобласну республіканську лікарню – справжній лікувальний заклад.

У 1941 році місто Дніпропетровськ було захоплене німецькими окупантами, які несли смерть та руйнування. Увірвавшись на територію Ігреньської психоневрологічної лікарні, фашисти застрелили чи отруїли 1300 хворих із психічними розладами. Територію перетворили на концентраційний табір для військовополонених і мешканців Дніпропетровська. Проводилися масові розстріли населення, сотні людей помирали від умов концтабору. Циган, євреїв, фашисти розстрілювали поголовно. Серед безневинних жертв був син головного рабина Дніпропетровська Дов Бер Шнеєрсон. І лише восени 1943 року лікарня була звільнена від фашистських загарбників.

На території лікарні у 1973 році зведено високохудожній пам'ятник скульптора В.І. Щедрової й архітектора В.С. Положія, присвячений пам'яті загиблих у фашистському концтаборі. Кожна деталь пам'ятника виражає страждання людей, котрі опинилися у фашистському пеклі.

У зв'язку з тим, що Ігренська лікарня була повністю зруйнована окупантами, її будували заново за новим проєктом, який відповідав усім вимогам сучасної лікарняної техніки і психіатричної науки. У будівництві лікарні та її відновленні брали участь академіки В.П. Протопопов, Б.М. Маньковський, професор П.Я. Фрумкін, головний лікар Іван Петрович Зеленчук. Було відновлено більше 30 будівель і приміщень лікарні, розгорнуто 8 відділень на 600 ліжок. Із середини 1950-х років починається подальше розширення та вдосконалення психоневрологічної допомоги в області, відкрито неврологічне, наркологічне та відділення для інфекційних хворих.

У 1962 році Ігренська психлікарня була перейменована, відповідно до її функцій, на Дніпропетровську обласну психіатричну лікарню. З 1965 року по 1970 рік ліжковий фонд лікарні збільшився і склав 1550 ліжок. Але і це не вирішило проблеми.

У 1970-ті роки виникла нагальна потреба докорінної перебудови всієї психіатричної служби. Для вирішення цих питань в грудні 1972 року головним лікарем Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні був призначений Володимир Олексійович Павлов. Саме завдяки його таланту молодого енергійного лікаря, талановитого організатора, господарника цей лікувальний заклад став гордістю не лише Дніпропетровської області, а й усієї охорони здоров'я країни. До його приходу лікувальні відділення розміщувалися в одноповерхових невеликих будинках, тіснота яких гнітюче діяла на хворих і персонал. Павлов зумів довести владі необхідність радикального покращення умов побуту хворих, роботи медперсоналу.

За короткий період було споруджено близько 20 лікарняних споруд, відділення були обладнані необхідним сучасним інструментом, палати естетично оформлені. Та головне – значно покращилася якість медичної роботи: у всіх відділеннях було впроваджено сучасні методики лікування, медичний персонал пройшов перепідготовку, було відкрито спеціалізовані відділення, закуплено новітню медичну апаратуру, встановлено оперативний телефоний зв'язок із районами області. Територія лікарні перетворилася на гарний парк.

Усе це позитивно позначилося результатах лікування.  До того ж, лікарня стала клінічною базою медичного інституту. Практичні лікарі почали займатися науковими дослідженнями. Ігренська лікарня стала республіканською школою передового досвіду. Сюди приїжджали лікарі з інших республік і навіть із зарубіжжя. В.А. Павлов як лікар-практик вдало поєднував свою практичну діяльність із науковою роботою. Лікар вищої категорії захистив кандидатську дисертацію, одержав звання Заслуженого лікаря України. Пізніше став доктором наук, одержав звання професора. Цією людиною пишається не тільки Ігрень, а і вся Дніпропетровщина. Такі люди роблять честь усієї України.

З 1991 року Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня отримала свій статус «Міжобласного клінічного психоневрологічного центру».

Сьогодні клінічний центр розмістився на території 50 гектарів, 42 відділення розраховані на 2500 ліжок. «Ігрень» – найбільша психіатрична лікарня такого профілю. Насправді вона давно вже не тільки «психушка». Тут працюють відділення неврозів, нейрохірургічні, анестезії та реанімації. Дітям повертають слух у сурдологічному психотерапевтичному центрі. Тут же створено обласний центр лікування хворих на СНІД. 

Сучасна Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги – це великий спеціалізований лікувальний заклад. У рік стаціонарно обслуговує близько 14 тис. хворих. У структурі лікарні 37 відділень – 20 спеціалізованих, 6 відділень інтенсивної терапії, 2 експертних відділення, наркологічне, відділення анестезіології та інтенсивної терапії, хоспіс. В структуру також входять відділення гіпербаричної оксигенації, централізоване стерилізаційне відділення, кабінети – хірургічний, комп'ютерної діагностики, ультразвукової діагностики, функціональної діагностики, рентгенологічний, стоматологічний, клініко-діагностична лабораторія, операційний блок, відділ медико-соціальної допомоги, поліклінічне відділення, адміністративно-господарські підрозділи і служби.

На території лікарні знаходиться старовинна церква преподобної Ксенії Римлянині. Та місце з багатою і давньою історією з часом, починає обростати різними загадковими історіями та легендами. Одна з них пов'язана з церквою преподобної Ксенії. В XIX столітті в цій місцевості знаходився маєток купця Жирова, у якого було три доньки. Наймолодша з них, Ксенія, закохалася в сина одного з місцевих поміщиків. Коли все вже було готово до весілля, в призначений день вінчання наречений так і не з'явився в церкві. Зморена горем і сльозами наречена повернулася в рідний дім та так і заснула у весільній сукні. І привиділась їй жінка в чорному вбранні, ніби кличе її за собою. Ксенія піднялася і пішла за жінкою вузькою стежиною до річки Самари. В небі яскраво світив місяць, його відображення коливалось на темних хвилях. Коли спустилися до води, жінка в чорному вбранні підштовхнула дівчину вперед і зникла. Ксенія побачила в темряві біля верби постать свого нареченого, та він був мертвий. Не тямлячи себе від жаху побігла вгору по схилу додому, подалі від води.

Ранком вона прокинулась від лихоманки. У напівбожевільному стані дівчина розповіла служниці свій сон, та заспокоїла панночку. Та яким було її збентеження, коли через дві доби у річці виловили тіло юнака, нареченого панночки. Слідство встановило, що на весільний кортеж напали грабіжники. Перелякані коні перекинули бричку з нареченим у воду, де він і загинув.

Безутішна Ксенія так і не змогла оговтатись від пережитого потрясіння. Зрушену розумом дівчину поклали до лікарні, та ні лікарі, ні знахарі не змогли їй допомогти. Дівчина згасала на очах. І тоді батько вирішив випросити її порятунку у Бога. Він дав обітницю: побудувати церкву на честь Святої преподобної Ксенії Римлянині, яка вважалася небесною покровителькою всіх хворих, стражденних і немічних, в тому числі самої Ксенії. І вирішив: якщо храм буде збудований, то його дочка одужає. І тому роботи просувалися дуже швидко. Але до відкриття церкви Ксенія так і не дожила. Поховали молодшу дочку купця під склепіннями спорудженого храму. І, кажуть, дух її навіки залишився там і разом зі святою допомагає хворим і немічним заліковувати душевні рани. Іноді місячними ночами напівпрозорий силует на короткі миті показується на дзвіниці, і тоді дзвони злегка дзвенять. Але то лише легенда.

Храм Святої преподобної Ксенії Римлянині мав незвичайну архітектурну форму ротонди з примикаючими з чотирьох сторін одноповерховими корпусами у формі хреста. Висота храму була 8 метрів, в купольній частині розташовувався зенітний ліхтар.

З 1918 року храм був закритий і використовувався для господарських потреб лікарні, в ньому знаходився актовий зал. У запустінні храм Святої преподобної Ксенії Римлянині перебував весь період радянської влади. Відродження його було покладено на початку 1990-х років. Силами співробітників лікарні та зареєстрованої церковної громади, очолюваної священиком-лікарем Євгеном Борисовим, приміщення храму Святої преподобної Ксенії Римлянині було відремонтовано і упорядковано.

У березні 1998 року храм було освячено і повернуто історичну назву на честь Ксенії Римлянині. За короткі терміни були проведені широкомасштабні реставраційні роботи. У 2001–2002 роках силами громади розпочалося будівництво надбрамної дзвіниці, для якої придбано 7 дзвонів. І вже наприкінці 2002 року почався розпис стін храму. При ньому працює православна бібліотека, фонд якої становить понад 1000 книг, створено молодіжний хор, працює паломницька служба.