Слобода Таромське: картографічно-топонімічний детектив

Сучасний мегаполіс на Дніпрі має багату і цікаву історію, яка складається з окремих фрагментів, розпорошених у часі. Нині, як і в інших українських містах і селах, у ньому збільшується зацікавленість витоками й історією рідної землі. Значна кількість дослідників працює над історією міста Дніпро. Перед дослідниками постають низки подій і фактів, які внаслідок засмічення й ідеологічних лобіювань залишалися невідомими навіть для фахівців. 

Наше місто має кілька етапів розвитку. Звертаючись до історії поселень козацького періоду, враховуючи певний культурно-генетичний і адміністративно-політичний зв'язок з ними більш пізніх міських утворень пропонуємо подорож до козацького поселення Таромське – відомого і маловідомого, звичайного і загадкового водночас.

Історія давніх поселень овіяна легендами і переказами. Сучасні великі міста увібрали в себе значну кількість історичних подій. З часом навіть важко виокремити з загальної історії мегаполісу історію населеного пункту – окремої складової. За допомогою ретроспективно-географічного аналізу архівних і бібліографічних літературних та картографічних джерел XVIII – ХХ ст., натурних обстежень спробуємо відстежити передумови виникнення і розвитку поселення відомого під назвою Таромське та оточуючих його історичних ландшафтів долини р. Дніпра. За допомогою досліджень з історії цього поселення й аналізу історичних карт, співставлених із сучасною топоосновою, спробуємо зазирнути у давні часи, овіяні міфами та легендами.

Сьогодні Таромське – це великий і розлогий західний район міста, який розкинувся від низинних територій на березі річки до вододілу, по якому проходить Придніпровська залізниця. Неповторний і складний рельєф визначав характер і напрямки розвитку планувальної структури цього давнього поселення. Незважаючи на велику кількість краєзнавчих публікацій про Таромське, є численні питання про час його виникнення та існування. На жаль, археологічних розкопок тут не проводилося. Відомі випадкові знахідки, що траплялися в тутешній місцевості, мають доволі фрагментарний характер і фактично не складають якоїсь цілісної картини існування поселення. У різних авторів ми знаходимо інформацію нічим не підтверджену і таку що має міфологічне навантаження. 

Яку ж маловідому інформацію можна ще віднайти про поселення, історія якого цікавила багатьох і викладалася у значній кількості літератури? Наприклад, завдяки історичній картографії можна доволі точно локалізувати найдавніші місця проживання, прослідкувати певні етапи розвитку слободи, місця локалізації окремих споруд в її структурі, маловідомі джерела можуть відкрити цікаві фрагменти і назвати нові імена, які займуть своє місце в історичному літописі Таромського. Тож, не гаймо часу! Спробуймо знайти і по новому зазирнути в історичні джерела, з метою ретельного пошуку маловідомих фактів, назв і подій. Почнемо зі, здавалось би, загальновідомого – з описів Гійома Левасера де Боплана.

Вважається, що вперше територія теперішнього Таромського згадується у відомій праці «Опис України» французького інженера Гійома Левассера де Боплана (перше видання 1651 р.). Про це пишуть всі, хто коли-небудь писав про історію населеного пункту. Відомі дослідники і краєзнавці всі – як один за Дмитром Яворницьким повторюють переказ Боплана про Таренський Ріг і прив’язують сучасне Таромське до цього місця! Тож уважніше почитаймо Боплана в українському, російському перекладах і французькою мовою. «Далі, ще нижче, на руському березі видно місцину, названу Таранський Ріг. Це одне з найкращих місць для проживання, яке мені коли-небудь доводилося бачити, і дуже важливий терен для спорудження фортеці, котра височіла б над річкою, оскільки тут ріка ще не розливається в усю свою ширину і має не більше 200 кроків. Пригадаю собі, як сам стріляв з мушкета на другий берег. Протилежний берег трохи вищий, називається Висока Гора; це дуже привабливе місце, оточене затоками, багатими на рибу; ті затоки розгалужуються поміж островами…». 

Здавалося б, чудовий опис, але ретельніше його перегляньмо. Знаючи, що для Боплана правий берег Дніпра був «руським» (тобто «українським»), а лівий – «московським» (в розумінні наближеності, а не приналежності), ми дійсно знаходимо топонім «Таренський Ріг» (Tarensky Rog) на руському березі. Проте, навпроти – на протилежному березі, він наводить інший топонім – «Висока Гора» (Soko gura)! «Висока гора» і зараз відома мешканцям і краєзнавцям Таромського. Вона розташовується на правому березі Дніпра. А от Таренський Ріг міститься за вказівкою Боплана на протилежному березі! Скажете, що гора на правому березі могла тоді так не називатися!... Але, він вказує, що протилежний від Таренського Рогу берег трохи вищий!... Розумієте? Сучасний лівий берег ніяк не міг бути вищим за правий (там, де зараз розташовується Таромське і Висока Гора). Виходить Таренський Ріг – «видне місце», зручне для будівництва замку, було на лівому березі!? Важко «прив’язати» до місцевості й вузьке місце річкового русла. Сучасне русло Дніпра в місці так званого «Таренського Рогу» сягає більше 800 метрів, до найближчого острова від правого берега – 560 м. Навіть, якщо враховувати підйом рівня води, важко собі уявити ширину русла в 200 кроків. Жодна картографія, виконана до влаштування каскаду електростанцій на Дніпрі не наводить такого вузького місця в цій місцевості! Де ж має розміщуватися замок, щоб перегородити Дніпро?

Боплан подорожував Запорожжям в 1630-х рр. і в своїй праці не згадував населеного пункту на Таренському Розі. Автор же цієї статті бував у тих місцях і стріляв з одного берега в бік іншого з карабіну. Тож, який топонім, з наведених польським інженером і фортифікатором, пов’язувати з сучасною територією Таромського? «Таренський Ріг» (Tarensky Rog) чи «Висока Гора» (Soko gura)?

Спробуємо припустити, що згадуваний Ріг все ж розташовувався на лівому березі. За розробленою нами схемою реконструйовано вигляд і локацію вірогідного лівобережного Таренського (Таранського) Рогу (мал. 3). На ній добре видно, що вищезгаданий Ріг, який в даному випадку дійсно схожий на «Ріг», утворений руслами двох річок – Протовча1 і Сомівка2 (Сомовка) при впадінні їх в Дніпро. Як і писав Боплан, навколо цієї місцевості розташовувалася значна кількість проток між численними островами, багатими на рибу. Навпроти нього логічно височіла Висока Гора. Невже відомий інженер переплутав береги ріки? Чи можливо це? А чому б ні? Здавалося б, все просто. Проте, не поспішаймо.

Всім, хто цікавиться історією Запорожжя, добре відома не лише книга з описом Таренського Рогу і Високої Гори, а й карта Боплана «Tractus Borysthenis vulgo Dniepr et Niepr dicti, à Kiova ad Urbum Oczakow, Moses Pitt» (1680 р.) (Іл. 2). На ній позначено Taransky Rog знову ж таки на правому (руському) березі, а на лівому Sokol goura. Чи видавці через якийсь час повторили помилку Боплана? Придивіться уважно! Замість напису в книзі «Soko goura», з’являється напис на карті «Sokol goura»! Додано лише одну літеру, але тепер замість «Високої Гори» ми отримали «Соколина Гора» («Сокол Гора», «Сокіл Гора»). Це невеличке корегування відразу відсилає до топоніміки лівобережної частини Дніпра. 

Восени 2018 року проведено експедицію «В пошуках Сокільського редуту». Автор разом із відомим блогером і популяризатором культурної та природної спадщини України в Інтернеті Олександром Домбровським-«Шукачем» досліджував залишки русла річки Сокілки для локалізації місця розташування Сокільського редуту. Зараз ця місцина належить до заповідної території – відомого Дніпровсько-Орільського заповідника. Довгий час поставало питання «Чому редут збудований в 1730-х рр. отримав таку назву?». Значна кількість джерел вказує на існування річки Сокілки, на березі якої і збудували вищезгаданий форпост. Яким же було здивування дослідників, коли вони віднайшли залишки цієї річки і потрапили до місцевості над річкою – Сокілки! Здавалося, такого не може бути на низинному лівому березі Дніпра. Саме в цьому місці існують гігантські піщані кучугури, які за своїми розмірами є величезними – просто піщані гори! Найвища «Гора», біля підніжжя якої збереглися рештки русла Сокілки, розташовується на лівому березі – саме навпроти історичного центру Карнаухівки (правий берег). То, може, Таромський Ріг – це центральна частина Карнаухівки і він знаходився вище за течією Дніпра ніж сучасна територія Таромського? 

Варіантів тлумачення слів Боплана на сьогодні вистачає. Місце розташування Таренського Рогу, по перше, коливається між двома берегами, а по друге, розтягується вздовж русла на відстані більше п’яти км. Якщо цей топонім існував на правому березі, то важливо розуміти, чи був він вище майбутньої слободи і захищав од вітрів і негод зручне для оселення місце – де й виникли перші зимівники, чи нижче за течією і локалізується місцем розташування кар’єру (так звана «Забора»)! 

У свою чергу, акцентуємо увагу на лівобережній версії. Чому спитаєте ви? Уважно вивчаючи історичні джерела, натрапляємо на давню карту місцевості 1738 року «Карта реки Днепра от линии Украинской сочиненная до Малышевских островов показанием форпостов и ретранжементов також порогов. Мая 1738 года». Саме на цій карті, що зберігається в російському архіві, позначено збудовані в період російсько-турецької війни фортифікаційні споруди вздовж лівого берега Дніпра. Нас цікавить саме територія Рогу між Дніпром, Сомівкою і Протовчею, де позначено Форпост Таранськ. Як вам така назва? Звучить дуже гарно, і раніше подібна назва не була відома дослідникам. Він, як і низка інших форпостів, позначений прямокутним редутом, з якого в північно-західному та південно-східному напрямах тягнулися шляхи до сусідніх форпостів – Сокільського (вище за течією) і Усть-Протовчі (нижче за течією). Завдяки доволі детальній карті нам вдалося локалізувати точне місце розташування вище вказаного укріплення, але головне – сáме назва! Сáме на лівому березі! Виходить, в 1736–1738 рр. росіяни під час будівництва низки укріплень уздовж русла Дніпра на лівому березі для контролю за запорожцями використали пораду Боплана!? Проте, розвиток отримало запорозьке поселення на правому березі, а залишки редуту зникли…

Як показують останні дослідження укріплень по Дніпру, форпости росіян виникали не випадково у певних місцях. Вони контролювали переправи і розташовувалися навпроти стратегічних об’єктів запорожців – укріплення, місця зібрання війська тощо. Що ж мав контролювати форпост Таранськ? Про існування фортеці на Високій Горі ще в першій половині ХХ ст. вказував таромський краєзнавець Михайло Лоян. На жаль, поки що інших джерел, які підтверджували б цю інформацію, не знайдено. Під час експедиції на «Високу Гору» в 2018 р. не знайдено хоча б якихось залишків або натяків на існування укріплення. 

Наприкінці XVII ст., як відомо з матеріалів 1688 року, місцевість Таромське перебувала в юрисдикції Кодацької паланки Вольностей Запорозьких і належала монастиреві. Новокодацький полковник Іван Лобко своїм універсалом, виданим у військовій фортеці 19 вересня 1688 року, надав права Лубенському Мгарському монастиреві на Таромське і прилеглі до нього терени. Про наявність сталого поселення на материковій правобережній і лівобережній або острівній частинах того часу даних поки що не знайдено.

На правому березі, за даними єпископа Феодосія (О. Макаревського), запорожці обживали місцевість «Козирева балка», яка добре відома з історичної картографії. Балка тягнеться зі сходу на захід, перетинаючи західне підніжжя Високої Гори. На 1704 р., вказує Феодосій, – це було стародавнє займище запорозьке. Як доводять картографічні джерела, в 1738 р. зимівників на береговій лінії ще не було. Перші квартали наче «приховалися» в затишному гирлі Козиревої балки у місці, де починався Кривий яр. По тальвегу Козиревої балки витікав струмок, Кривий яр був доволі сухим, тому перший громадський центр і перші зимівники розташовувались в гирлі Козиревої, а в Кривому яру виникла невеличка вуличка, яка тягнулася вгору. Цікаво, коли поселення, що виникло на правому березі в Козиревій балці, отримувало назви Таренське-Таранське-Тарамське?

Про особливості планувальної структури найстарішого центру поселення (район перехрестя вулиць Старий Шлях і Золотоосіння) даних поки не виявлено. За матеріалами М. Лояна дана місцевість (куток) називалася Блуква. На сьогодні не відомо про існування в цьому місці культових будівель, відомо що тут існував перший базар. Однак, це місце, перш за все, цікаве тим, що тут існували перші зимівники і господарства запорожців. Територія Кривого яру (так звана Лушпіївка) також являє певну цінність для дослідників запорозької сивини в археологічному сенсі.

Уже в другій половині XVIII ст. почала формуватися єдина вулиця, що пролягала вздовж підошви Високої Гори в напрямку Дніпра і потім вже паралельно йому в напрямку Забори (трасувальні вісі сучасних вулиць Мостова-Старий шлях-Золотоосіння-Водяна). В цей час урочище Тарамське (назва за Феодосієм) при балці Козиревій отримує статус військової слободи (1764 р.), і до нього перебирається певна кількість нових поселян, які селилися вже за вказаною вище траєкторією.

Важливим сполученням наприкінці XVIII ст. виступає шлях уздовж Дніпровського річища, оскільки саме на ньому козаки вирішують будувати перший із відомих храмів. Дослідники добре знають історію будівництва храму, описану Феодосієм. Першу церкву на честь Покрову Божої Матері будували з матеріалу колишнього придільного Миколаївського храму Нового Кодака, який викупила місцева громада наприкінці 1791 року.

Місце розташування храму мало привертало увагу дослідників. Мало хто навіть задумувався, де ж саме стояла перша церква. В 1794 р. було завершено будівництво цієї дерев’яної церкви. Аналіз картографічних джерел доводить, що вона розміщувалася на парному боці сучасної вул. Мостової – навпроти існуючого зараз храму (непарний бік), ближче до схилу Гори у гирлі невеличкого яру. Серед кутків, відомих за розвідками місцевого краєзнавця М. Лояна знаходимо назву Базарівка. Саме навпроти дерев’яного храму почав формуватися новий (другий) громадський центр із майданом і базарною площею. Тепер тут почали відбуватися головні громадські події населеного пункту.

З часом окремі старі кутки (Терни, Блуква, Лушпіївка, Базарівка, Ругелівка і Забора) об’єдналися вулицею. Поселення мало видовжену структуру, що повторювала контур пругу високого правобережного плато. Умовними межами між Карнаухівкою, Таромським і Сухачівкою ставали лише природні перепони: урвища, яри та струмки, що витікали з балок і ярів і впадали в річкове русло.

Незважаючи на існування нового центру на теренах Базарівки у Блукві на середину ХІХ ст. залишався доволі потужний громадський центр, що добре видно з картографії тих часів. Поселення Тарамське було значно меншим у порівнянні з сусідніми слободами Карнаухівкою (вище за течією Дніпра) і Сухачівкою (нижче за течією). Це обумовлювалося невеликою кількістю низинних територій, зручних для мешкання, які обмежувалися, з одного боку, Високою Горою, а з іншого, – плавнями з високим рівнем води.

Лише в середині ХІХ ст. місцеві мешканці Тарамського і Карнаухівки насипали новий шлях, який пролягав по плавневих територіях і об’єднував слободи між собою. На картах другої половини ХІХ ст. він уже позначений. Саме його трасувальному напрямку підпорядковувалося розташування нового храму.

Новий кам’яний храм збудували після того, як старий дерев’яний згорів в 1899 р. (за даними М. Лояна). Новий було освячено в 1905 році. Мурований одноверхий храм із дзвіницею поставлений уздовж вісі шляху як візуальна й духовна домінанта над прилеглою житловою забудовою. В найближчому оточенні існували й інші громадські будівлі (церковно-парафіяльна школа, перейменована в школу грамоти в 1890 р., торгівельні споруди, будинок купця А.С. Калініченка, збудований в 1907 р.). Поруч із храмом у 1913 р. розташовувалася садиба священика І.М. Голубницького. Будинок було придбано за 750 руб. у штатного псаломника Г. Григорьєва в 1879 р. для священника церкви. Неподалік розташовувалася садиба псаломника, де раніше мешкав священник. Про будинок і зустріч із місцевим священинком знаходимо розлогу розповідь Д. Яворницького під час його подорожі колишнім Запорожжям і збиранням церковної старовини.

Завдяки вдалому розташуванню і розмірам церква добре візуально сприймалася у внутрішньо слобідських просторах і в зовнішніх панорамах. Нову церкву будували неподалік від старого церковного згарища. Церква вирішена в архітектурних формах неовізантійського стилю. Місце розташування має високий композиційний потенціал: це зона підвищеної композиційної активності в дніпровській долині, точка перетину головної композиційної вісі низинної правобережної частини і вісі тальвегу невеликого яру, в гирлі якого існувала перша дерев’яна церква. Храм добре проглядається як із зовнішніх ландшафтних просторів (зі схилів Високої Гори, зі схилів правого берега і з заплави Дніпра обох берегів), так і в інтер’єрі поселення (з вулиці Мостової).

Церква хрещата в плані, з прямокутними раменами. До видовженого західного примикає висока дзвіниця. По двох боках прямокутного в плані вівтаря містяться маленькі прямокутні дияконник і жертовник. Завершення дзвіниці повторює особливості головної бані. Значний декоративний ефект створюють декоровані площі стін, віконні оправи.

Покровська церква у Таромському добре збережена, дуже виразна за архітектурою пам’ятка. Це – один зі збережених чудових витворів катеринославських єпархіальних архітекторів початку ХХ ст. Вона потребує ретельного й обережного ставлення, окремих досліджень і якісного вивчення історії будівництва.

Як бачимо, пошуки і заглиблення в давнину Таромського піднімають нові цікаві питання, відповідають на низку маловідомих чи навіть не відомих раніше особливостей цього давнього поселення. Окремої уваги потребує ділянка першого і другого храму, також місце, де існував більш ранній громадський центр. Виважені та поступові розвідки теренів старовинних кутків поселення, які мали свої невеличкі локальні центри, також суттєво доповнять історію виникнення й існування житлових кварталів історичного місця. Топоніміка Таромського, завдяки збереженим М. Лояном і його нащадками свідченнями, взагалі дуже перспективна тема дослідження. Самі тільки назви Козиревої балки складають цілий список: Тарамська балка, Торяська, у Тарентова-Рога та інші. 

Історія поселень козацької доби надзвичайно цікава. До ювілею виникнення Свято-Покровського таромського храму Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека видала бібліографічний покажчик, який стане в нагоді не лише мешканцям Таромського, а й взагалі дніпровцям, які цікавляться історією свого краю, своєї малої Батьківщини. Користь такого видання відчують організатори екскурсій, що останнім часом стали дуже популярними серед мешканців міста.

Примітки:
1. Давня річка, ліва притока Дніпра. За річкою була названа Протовчанська паланка Запорозького Кошу. У 1964 р. після створення рукотворних гребель було вирішено перекрити її гирло, що призвело до обміління і заболочення колишніх проток Протовчі. 
2. Невеличка річка, залишки русла якої збереглися. На окремих мапах знаходимо озеро Сомівка (Сомовка).

Для титульної ілюстрації використано фото Сергія Кудіна