В’ячеслав Фектістов: сповідь через півстоліття

Чи буває скромність талановитою? А чи талант може бути скромним? В особі художника, про якого буде розповідь, органічно поєдналися ці дві якості людського характеру. Виходець із простої сім’ї досяг значних висот у живописі завдяки наполегливості, силі духу. Це – працелюбний учень, який малював постійно, не випускаючи з рук олівця, це – люблячий чоловік і батько, який підтримував дружину і вкладав всю свою душу у виховання дітей, це – терплячий учитель, який передавав свої знання охочим, це – лагідний і добрий дідусь, до якого тягнулися дитячі душі.

Казахстан. Шимкент

Сім’я Фектістових, за волею долі, мешкала далеко за межами України – на півдні Казахстану. Дитинство майбутнього художника припало на тяжкі повоєнні роки. Ось як згадував про ці часи В’ячеслав Васильович в особистих нотатках: « …батько на фронті, мати з чотирма дітьми на руках. Вижили завдяки корові та баштану. Пішов до школи у 8 років. Малювати почав з 5 років. Добре пам’ятаю один зі своїх перших малюнків – на землі лежить солдат, розкинувши руки, а над його головою горить свічка…»

Надзвичайно тяжкі умови життя наклали відбиток на долю митця. В’ячеслав зростав чуттєвою і вразливою дитиною. А неповторна і своєрідна краса природи Південної Азії надихнула малого взяти до рук олівець. Навчаючись в школі, хлопчик почав відвідувати гурток образотворчого мистецтва. Вчителем працював молодий художник Павло Природін – найкращий учень Павла Петровича Бенькова, викладача та керівника Самаркандського художнього училища. За декілька занять старанний учень зрозумів – його життя неможливе без малювання. Після 7-го класу вступив до Ташкентського художнього училища, яке закінчив із відзнакою. Наступний крок – Ленінградський (тепер Санкт-Петербурзький) державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури ім. Іллі Рєпіна. Навчався в творчій майстерні професора-керівника Овсія Овсійовича Моісеєнка. Ось один із постулатів, який визначив для себе талановитий художник у написанні картин: «…на полотні нічого не може бути просто так. Все підпорядковане єдиному внутрішньому рухові». Логічне завершення навчання – дипломна робота «Турксиб» у 1964 році, яка знайшла досить високу оцінку не тільки серед викладачів Ленінградської художньої академії, але й прогриміла на весь Радянський Союз. Картину «Турксиб» (вершники на конях і верблюдах мчать подивитися на перший потяг у азійських степах, вони ніби змагаються з потягом у швидкості) на своїх шпальтах друкували майже всі радянські газети та журнали: «Смена», «Огонек», «Сельская жизнь» та інші.

Після навчання повернувся до Казахстану в місто Чимкент (нині Шимкент), де одружився і працював головою правління обласної спілки художників Казахської РСР до 1975 року. 

Україна. Нікополь

1975 рік став для зрілого художника В’ячеслава Фектістова переломним. Знову доля приготувала вже для молодої сім’ї нове випробовування. Переїхали до України. Нова країна – нове життя. Та любов до мистецтва, відповідальність і талановита скромність – ті ж. 

Нікополь щиро зустрів молодих, повних сил художників із Середньої Азії – В’ячеслава Фектістова, Миколу Галичина, Василя Каркоца, які приїхали на запрошення місцевої влади очолити виробничо-художні майстерні, організовані на базі Дніпропетровського художнього фонду. З цього часу почався відлік повноцінного художнього життя міста. Дійсно, Нікополь почав наповнюватися справжнім мистецтвом на благо його мешканців. 

Особисто В’ячеслав Васильович Фектістов написав чимало різнопланових робіт на різні теми, що хвилювали суспільство: козаччина, Друга світова війна, наслідки Чорнобильської трагедії, пейзажна лірика, натюрморти, еротичні етюди тощо. Портрети великих композиторів і письменників споглядали з полотен митця й прикрасили не тільки освітні та культурні заклади міста, частина з них прикрашає приміщення в міністерствах культури України, Росії, Казахстану, в Дніпропетровському художньому та Нікопольському краєзнавчому музеях.

Творчі роботи українського періоду дещо відрізняються від робіт, написаних в Азії. Для них притаманна надзвичайна чутливість. Фектістов був справжнім народним художником. Він любив Нікопольщину, її людей, переживав разом із ними, коли сталася трагедія на Чорнобильській АЕС. Його роботи на цю тему молять про милосердя, ніби звертаються до всього живого на землі. Народившись у родині атеїста, він став художником від Бога. Церкви на його полотнах величаві та білосніжні. А з якою любов’ю зображено старовинну Свято-Знам’янську церкву в Старій частині міста.

Мешкаючи в Україні, В'ячеслав Фектістов продовжував брати активну участь в республіканських і обласних художніх виставках. Перша персональна виставка митця була приурочена до 50-річного ювілею художника і відбулася в Нікопольському державному краєзнавчому музеї в 1987 році.

…Член Національної спілки художників України, засновник художніх творчих майстерень у Нікополі, відомий майстер живопису. За рівнем освіти та майстерності Фектістов був недосяжний, але молоде покоління безцеремонно товклося навколо його мольбертів, запитувало порад, вимагало підказок до своїх картин, і він терпляче вчив.

«Він витрачав дорогоцінний час на нас, а міг би створити більше власних повноцінних картин. Тільки тепер ми розуміємо, яким щедрим він був», – зізнається художник Віктор Хоменко. Дякуючи йому, виховалась ціла плеяда художників, яких знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами.

В’ячеслав Васильович був великим шанувальником не тільки живопису, а й класичної музики, яку розумів і часто слухав. Його улюбленими композиторами були Сергій Прокоф’єв і Джузеппе Верді, а улюбленим твором – опера «Отелло». До речі, джазова музика теж мала неабиякий вплив на світогляд художника. Серед його творчих робіт цікавою є картина-абстракція «Олексій Козлов», написана під враженням прослуханих джазових композицій у виконанні відомого саксофоніста Олексія Козлова.

Творчий доробок

Пішов у вічність талановитий живописець на 66-му році життя, залишивши дітям, онукам і всім небайдужим чималий творчий спадок – близько тисячі робіт. У полотнах В’ячеслава Фектістова простежується тема руху природи, відчувається життя в портреті,  відроджується почуття в еротиці.  Споглядаючи роботи митця, неможливо відірватися: в них є неймовірна глибина, відчуття завершеності та одночасно можливість домислити розпочате. Як талановитий  художник він мав особистий погляд на речі, своє розуміння колориту в живописі. Досконало володіючи академічним малюнком, митець ніколи не копіював, прагнучи передати якомога точніше внутрішній світ людини. Зазирнути всередину людської душі, прожити її життя – таким було завдання талановитого нікопольського художника. І це йому вдавалося. Свідчення цього – портрет останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Вдивляючись у риси його обличчя, відчуваєш подих нелегкого 25-річного життя у неволі. Здається, що ціла епоха закарбувалася в погляді отамана. Його сумні очі дивляться з портрета запитально, повіки напівприкриті, пасмо сивого волосся позбавлене будь-якого натяку на життя.

Старше покоління Нікополя добре знає художника Фектістова й відгукується про нього теплими спогадами та враженнями від побачених картин. Щодо молоді – питання відкрите. Справжнє мистецтво треба вміти бачити, відчувати його всім серцем, його не прикрасить дороге обрамлення. 

Для своїх дітей та онуків, а особливо для сина Ярослава, В’ячеслав Васильович став справжнім учителем, взірцем для натхнення й творчості. 

Фото з сімейного архіву художника